Posibniki.com.ua Фінанси Фінансові інвестиції Розділ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ІНВЕСТУВАННЯ 1.1. Поняття та сутність фінансових інвестицій


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ІНВЕСТУВАННЯ 1.1. Поняття та сутність фінансових інвестицій


13Збереження та приріст капіталу суб’єктів господарювання вимагає відмови від старих способів нагромадження і запровадження нових, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою «інвестування».

Капітал може використовуватися в основному у двох напрямах — реальному (вкладання в матеріальні та нематеріальні активи) і фінансовому (вкладання в фінансові активи). С піввідношення цих форм інвестування насамперед пов’язане з функціональним спрямуванням діяльності суб’єктів господарювання.

Фінансово-кредитні установи, як правило, основною формою своєї діяльності обирають фінансові інвестиції, оскільки працюють на фінансовому ринку, і зокрема на ринку цінних паперів, а реальні інвестиції вони можуть здійснювати тільки в межах законодавства дл я кожної з груп таких інвесторів. Виробники здебільшого провадять реальне інвестування в формі капітальних вкладень в основні та оборотні фонди і нематеріальні активи з метою реконструкції, розширення, модернізації виробництва, підтримки діючих потужностей тощо. Щодо фінансових інвестицій підприємств, то вони здебільшого, пов’язані з короткостроковими вкладеннями тимчасово ві льних грошових коштів або пайовою участю в інших підприємствах, їх реалізують на пізніших стадіях розвитку суб’єктів господарювання.

У країнах, що розвиваються, основна частка інвестицій відноситься до реальних, тоді як у розвинутих країнах більша частина представлена вкладеннями в активи фінансового ринку. Наприклад, такі фундаментальні праці, як «Инвестиции» В. Шарпа, Г. Ал ександера і Дж. Бейлі, «Основы инвестирования» Л. Дж. Гітмана і М.Д. Джонка, «Принципы инвестиций» З. Боді, А. Кейна і А.

1Дж. Маркуса, «Управление инвестициями» Ф. Фабоцці присвячені дослідженню відносин суб’єктів фінансового ринку.

Як самостійна наука інвестування виникло не так давно. Вважається, що початком її розвитку є 50-ті рр. ХХ ст., коли Г. Марковіц у своїй статті «Portfolio Selection» запропонував базову модель інвестиційного портфеля, вивівши норму очікуваної дохідності й мір у очікуваного ризику. При цьому було обґрунтовано методологію прийняття рішень про фінансове інвестування і відповідний фінансовий інструментарій. Західні науковці продовжили проведення інтенсивних досліджень теорії структури капіталу, ефективності взаємних фондів, вибору інвестиційної стратегії тощо.

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу суб’єкта господарювання, яка має особливості в то му, що:

• дає можливість здійснювати внутрішнє інвестування в країні і за її межами;

• є незалежним видом господарської діяльності для компаній реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання пакетів акцій інших компаній (у тому числі контрольних);

• уможливлює реалізацію окремих стратегічних цілей розвитку компаній більш швидко і з певною економією фінансових ресурсів;

• компанія має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні, і, таким чином, реалізовувати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

• потребує мінімуму часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);

• дає можливість здійснювати активний моніторинг і приймати оперативні рішення відповідно до коливань кон’юнктури фінансового ринку. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти може передбачати різні цілі, основними з яких є: одержання в майбутньому доходу; мінімізація ризику; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; встановлення контролю над підприємством-ем ітентом тощо.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

2Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондово му ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують

50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Такий поділ фінансових інвестицій у вітчизняному законодавстві багато в чому є суперечливим. Захі дні вчені-економісти залежно від участі інвестора в інвестуванні (самостійне інвестування або через посередників) поділяють інвестиції на прямі та непрямі. А відповідно до мети, яку ставить перед собою інвестор, інвестиції поділяються на стратегічні (придбання пакету акцій, який дозволяє впливати на управління компанією) та портфельні (одержання поточного доходу або приросту вк ладеного капіталу).

Така класифікація фінансових інвестицій може бути розширена і за іншими ознаками (рис. 1.1).

Стратегічні інвестиції є прямими інвестиціями і вкладаються безпосередньо у реальні активи (виробництво, збут тощо) або забезпечують інвестору вплив на процес управління підприємством. У першому випадку він купує акції напряму без посередників, а кошти від ку півлі акцій надходять емітенту і спрямовуються на розвиток виробництва. У другому випадку він купує великий пакет акцій на вторинному ринку з метою здійснення контролю за виробництвом і збутом емітента. При цьому емітент не одержує коштів за придбані інвестором активи.

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, оскільки вони є їх взаємодоповнювальним елементом. Однак між ними існує принципова різниця.

1. Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше і дешевше. Так, для галузевої або регіональної диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції шляхом розширення сегмента ринку за рахунок пі дприємств-конкурентів підприємство може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб’єктів господарювання, максимальна сума купівлі

3яких повинна становити 50% ринкової вартості їх бізнесу плюс одна акція.

Рис. 1.1. Класифікація фінансових інвестицій

Рис. 1.1. Класифікація фінансових інвестицій

2. Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку, а портфельні здебільшого мають тимчасовий і спекулятивний характер.

3. Мета прямих інвестицій — установлення контролю за діяльністю іншого підприємства і одержання прибутку від його господарської діяльності. Портфельна інвестиція передбачає одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або див ідендів і додаткового доходу у вигляді курсової різниці.

4. Прямі інвестиції істотно впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, що не притаманно портфельним інвестиціям.

5. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю обставину вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (за умов розвинутого ринку цінних паперів).

У розвинутих країнах критерієм ро змежування інвестицій на прямі та портфельні є 10%-ва частка об’єкта інвестування. Інвестиція може бути прямою і з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об’єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить більше 10 %, але реальний контроль над об’єктом відсутній, то інвестиція пр ямою не вважається.

Можна сказати, що фінансові інвестиції — це відмова від поточних доходів заради майбутніх (можливо ілюзорних) доходів.

4Тож найважливішими чинниками реалізації будь-яких фінансових інвестицій є ризик і час. Інвестування взагалі не можна розглядати без урахування ризику, тобто ймовірності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного. Разом з тим, ризик — це не тільки можливі втрати, а й додатковий дохід, тобто ризикованість для будь-якого інвестора є альтернативою його дохідності.

За сту пенем ризику вирізняють безризикові, середньоризикові та високоризикові фінансові інвестиції. У ряді країн прикладом безризикових вкладень капіталу є вкладення в державні цінні папери, насамперед у державні облігації. Дохід за ними визначає ставку безпеки, яка використовується в оцінці вкладень як точка відліку ступеня інвестиційного ризику. Інвестиції з висок им ризиком вважаються спекулятивними з погляду гарантії отримання певного доходу. Так, термінами «інвестування» та «спекуляція» визначаються два різні підходи до інвестування. Інвестування — це процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їх вартість залишиться стабільною і на них можна буде отримати не тільк и позитивний розмір доходу, а й передбачуваний дохід. Спекуляція полягає в здійсненні операцій з фінансовими активами, але в ситуаціях, коли їх майбутня вартість і рівень очікуваного доходу вельми ненадійні. Однак у разі більш високого ступеня ризику від спекуляцій можна очікувати більш високий дохід.

Доцільно виокремити три головні критерії ві дмінності інвестицій від спекуляції.

1. В інвестиціях фінансові активи мають межу допустимого ризику. Щодо спекуляції, то вона не передбачає такої межі, а жорсткий зв’язок між майбутнім доходом і ризиком відсутній.

2. Інвестування передбачає отримання стабільного і достатньо високого доходу. Спекуляція зазвичай керується мотивом: купити дешевше — продати дорожче, то бто різницею між витраченим і отриманим капіталом.

3. Інвестування і спекуляція відрізняються за періодом часу.

Якщо капітал вкладено на тривалий період (наприклад, у США більше 6 місяців), то це означає, що він інвестований.

Зауважимо, що фактор часу відіграє особливу роль в інвестиційній діяльності. Очікування є таким самим справжнім елементом витрат виро бництва, як і зусилля, і в міру нагромадження воно входить до складу витрат, а тому його не слід обраховувати окремо.

5У деяких літературних джерелах є розбіжності або суперечності щодо класифікації інвестицій за строком інвестування. Існують пропозиції класифікувати інвестиції на короткострокові й довгострокові, а також на короткострокові, середньострокові й довгострокові.

Щодо фінансових інвестицій, то залежно від терміну їх обігу, який визначає мету інвестування і ліквідність, їх слід поділяти на дов гострокові і поточні (рис. 1.2), як це пропонується в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Поточні ін вестиції — це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). У свою чергу, інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони вільно конвертуються у відповідну суму грошових коштів, характеризуються незначним ризиком зміни вартост і та мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців.

Рис. 1.2. Види фінансових інвестицій

6Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

Залежно від видів придбаних цінних паперів фінансові інвестиції можна поділити на чотири групи — пайові, боргові, похідні та товаророзпорядчі.

Пайові фінансові інвестиції: засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі об’єкта інвестування, виступають у вигляді па йових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств, мають необмежений строк обігу, тримаються підприємством з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або придбані з метою перепродажу та отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Боргові фінансові інвестиції мають боргову природу, виступають як борго ві цінні папери або договори (контракти) з об’єктом інвестування, наприклад, такі, що засвідчують відносини позики, мають обумовлений термін обігу, утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання їхньої ринкової вартості.

Похідні фінансові інвес тиції — це інвестиції, що здійснюються за допомогою укладання договорів на поставку конкретних активів у визначений строк у майбутньому на раніше погоджених умовах. Базовими активами таких строкових контрактів є різноманітні фінансові інструменти.

Товаророзпорядчі фінансові інвестиції виступають як цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатись майном, указаним у цих документах.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», за формою власності ресурсів інвестування фінансові інвестиції мають поділятися на:

приватні, що здійснюються громадянами, недержавними підприємствами, організаціями та установами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями (іншими юридичними особами), заснованими на приватній та колективній власності);

державні, що здійснюються органами влади та управління

України, АР Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а

7• іноземні, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Ці інвестиції можна класифікувати на прямі, портфельні та інші іноземні інвестиції (торговельні кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, кредити урядів іноземних держав під гарантії уряду України; банківські вклади тощо);

спільні, що здійснюються громадянами та юридичними особами України, інших держав.

У сучасних умовах за формою власності ресурсів доцільно класифікувати інвестиції на державні, недержавні та змішані.

При цьому останні передбачають фінансування з різних джерел (державних і недержавних). Приватну форму інвестицій у Законі доцільніше назвати недержавною, оскільки вона включає інвестування, що здійснюється юридичними особами, заснованими на приватній та колективній власності.

За регіональною ознакою існують фінансові інвестиції: внутрішні — вкладення у фінансові активи суб’єктів господарювання даної держави; закордонні — вкладення коштів у фінансові активи інвестування за межами території даної держави; іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій.

З викладеного вище можна зробити висновок, що економічне значення фінансових інвестицій полягає передусім у їх тому, що інвестор спроможний реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Розв’язання цього завдання здійснюється за допомогою обігу різних фінансових інструментів, які є об’єктами фінансового ринку і с творюють об’єктивне підґрунтя його існування.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 2. 1.2. Інструменти фінансового інвестування
Частина 3. 1.2. Інструменти фінансового інвестування
Розділ 2 ОЦІНЮВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ВЛАСНОСТІ
2.2. Визначення курсової вартості та дохідності акцій
Частина 1. 2.3. Використання фундаментального і технічного аналізу для оцінювання акцій
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)