Posibniki.com.ua Фінанси Фінансові інвестиції Частина 3. 1.2. Інструменти фінансового інвестування


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 3. 1.2. Інструменти фінансового інвестування


2. Формування основних напрямів інвестиційної політики.

Зазвичай цей етап починається з розроблення схеми розміщення активів, яка передбачає розподіл портфеля між різними категоріями активів з метою збереження капіталу у разі негативних змін ситуації та одержання переваг у разі сприятливих. Ця схема ґрунтується на тому, що дохідність портфеля залежить радше від структури розміщення активів, ніж від самих інвестицій. Так, до

слідження довели, що дохідність портфеля більше ніж на 90% визначається схемою розміщення активів і менш ніж на 10%

— вибором конкретних цінних паперів. Більше того, як установили вчені, у разі розміщення коштів у різні класи інвестиційних інструментів більшою мірою скорочується вплив ризику порівняно з вкладенням в одну категорію активів.

Крім схеми розміщення активів, формування інвестиційної політики передбачає врахування обмежень, які накладаються органами державного регулювання і клієнтами. Прикладом обме

38жень з боку перших слугує перелік дозволених класів активів, в які фінансовий інститут може інвестувати свій капітал. Наприклад, в Україні законодавчо визначені переліки і нормативи вкладень для банків, страхових компаній, інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів з урахуванням специфіки діяльності кожного інституту Щодо обмежень, які накладаються клієнтом, то він мо же задати рівень диверсифікації і безпеки, тобто обмежити частку коштів, які розміщуються в певних класах активів або активах певних емітентів.

3. Вибір портфельної стратегії. Портфельна стратегія має відповідати цілям інвестора та обраній інвестиційній політиці.

Портфельні стратегії можна поділити на активні та пасивні. Активні портфельні стратегії використовують доступну інформацію і методи прогнозування для підвищення ефективності інвестицій порівняно з простою диверсифікацією. Найбільш суттєвим моментом для всіх активних стратегій є прогнозування чинників, здатних впливати на інвестиційні характеристики даного класу активів. Наприклад, активні стратегії під час роботи з портфелями простих акцій можуть включати прогнозування майбутніх доходів, дивідендів або показника відношення ціни до доходу. Облігаційні стратегії ґрунтуються на прогнозуванні майбутнього рівня відсоткових ставок, а стратегії роботи з іноземними цінними паперами — на очікуваних обмінних курсах валют.

Пасивні портфельні стратегії потребують мінімум інформації про майбутнє. В основі таких стратегій лежить диверсифікація портфеля, що забезпечує максимальну відповідність його дохідності обраному ринковому індексу. Пасивні стратегії ґрунтуються на припущенні, що вся доступна інформація на ринку відображається у ринкових котируваннях цінних паперів. Крім цих двох полярно протилежних типів стратегій з’являються нові, що поєднують у собі і активні, і пасивні елементи. Наприклад, пасивні стратегії використовуються для управління «ядром» портфеля, а активні стратегії — для управління частиною активів, що залишилися.

Для управління облігаціями часто використовують стратегії, що звуться структурними портфельними стратегіями. Структурна портфельна стратегія допомагає сконструювати портфель таким чином, щоб забезпечити певний потік платежів у майбутньому. Ці стратегії здебільшого використовуються у тих випадках, коли необхідно сформувати майбутній потік

39надходжень від інвестицій (активний потік) залежно від потоку зобов’язань.

Правильність визначення стратегії (пасивної, активної або структурної) залежить від: 1) уявлень клієнта або менеджера про ступінь цінової ефективності ринку; 2) природи зобов’язань клієнта. Під ступенем ефективності ринку розуміють те, наскільки важко отримати більший дохід від реалізації активної стратегії порівняно з пасивним управлі нням, якщо взяти до уваги ризик і накладні витрати, пов’язані з цією стратегією.

4. Вибір активів, які будуть включені в портфель. Будьякий інвестор незалежно від того, які цілі він переслідує на фінансовому ринку і управління портфелем якого типу (активного чи пасивного) дотримується, для формування портфеля повинен вибирати цінні папери. У разі активної стратегії завданням інвестора є пошук недооцінених активів.

Саме на цьому етапі інвестор намагається сформувати ефективний портфель. Ефективний портфель являє собою портфель, що має або найбільшу очікувану дохідність за заданого рівня ризику, або найменший ризик за заданої очікуваної дохідності.

Інвестиційний процес потребує постійного моніторингу і перегляду інвестиційного портфеля, оскільки з часом змінюються обставини, в яких доводиться приймати рішення, і поставлені цілі. Тому останнім етапом процесу управління фінансовими інвестиціями є оцінювання ефективності інвестицій.

5. Оцінювання ефективності інвестицій. На цьому етапі робиться розрахунок реалізованої дохідності портфеля і порівняння одержаного результату з обраним базисним показником. Базисним показником у даному разі є деяка кількісна характеристика поведінки раніше обраного набору фінансових інструментів. Як базисний показник може бути обраний будь-який із загальновідомих фондових ін дексів або один з облігаційних індексів, що публікуються провідними консалтинговими компаніями. Останнім часом інвестори спільно з фірмами, які займаються аналізом фондового ринку, розробили спеціальні індекси, що розраховані на конкретні типи клієнтів.

Той факт, що портфель демонструє кращі характеристики, ніж еталонний портфель, ще не означає, що він задовольняє ви могам інвестора. Для прикладу розглянемо деякий фінансовий інститут, який головним інвестиційним критерієм обрав максимальну дохідність портфеля за умови, що 75% коштів інвестуються в прості акції, а 25% — в облігації. Припустимо потім, що дохідність

40ного ринкового показника, за однакового рівня ризику. Незважаючи на це, фінансовий інститут не зміг виконати своїх зобов’язань. Помилка в даному разі криється не у недостатній ефективності інвестицій, а в неправильному виборі інвестиційних цілей і політики.

Стан інвестиційного портфеля треба контролювати принаймні щодня у зв’язку з оперативним аналізом зміни курсів, дохідності і ліквідності цінних паперів. Контроль слід здійснювати в розрізі обсягу портфеля, його структури, частки в активах і доходах інвестора, галузевого і регіонального розміру портфеля, частки окремих цінних паперів. Крім цього, необхідно здійснювати оцінювання портфеля в цілому з урахуванням усіх інвестиційних цілей. Ефективний портфель цінних паперів з оптимальною структурою можна сформувати тільки за умови комплексності цих оцінок.

Більш детально ці питання розглядатимуться в наступних розділах. ємств і фінансових установ?

?


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.2. Визначення курсової вартості та дохідності акцій
Частина 1. 2.3. Використання фундаментального і технічного аналізу для оцінювання акцій
Частина 2. 2.3. Використання фундаментального і технічного аналізу для оцінювання акцій
2.4. Індекси фондового ринку
Контрольні запитання
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)