1.4.3. Правові засади реалізації та гравці монетарної політики ЄС

Римський договір, на час підписання якого досить ефективно функціонувала Бреттонвудська валютна система, не містив положень щодо валютної організації Союзу, а лише запровадження спільного ринку. Утім, напочатку 1971 року, коли зазнала кризи Бреттонвудська валютна система, європейці почали докладати зусиль до формування валютного та економічного союзу. За пропозицією Комісії, що ґрунтувалася на «Доповіді Вернера», Рада, представники урядів висловили політичну волю створити економічний і валютний союз. Саме події , що відбулися у 1970х роках, дістали назву «першої спроби» створення економічного та валютного союзу^*.

Негативний досвід «першої спроби» дозволив уникнути великої кількості помилок під час «другої спроби». Початком «другої», як вважається, успішної спроби стало підписання Договору про Європейський Союз у Маастрихті у 1991 році, яким передбачається ведення єдиної валютної політики на основі єдиної валюти та управління нею єдиним центральним банком.

Початок ІІІ етапу створення Європейського валютного союзу (ЕВС) відзначає старт ефективного запровадження економічного та валютного союзу. Перші три роки євро використовували тільки на фінансових ринках (наприклад, електронна комерція та банківські перекази). Під ефективним запровадженням економічного та валютного союзу розуміють:

• з погляду економіки, підвищену конвергенцію політик з посиленим багатостороннім наглядом та зобов’язанням країн — членів єврозони уникати надмірного бюджетного дефіциту;

• з монетарного погляду, єдину валюту, якою управляє Європейська система центральних банків;

• введення євро як єдиної валюти країнучасників.

Країничлени зобов’язані проводити свої економічні політики так, щоб робити свій унесок у досягнення цілей співтовариства.

Економічні політики розглядаються як об’єкт спільного інтересу та мають координуватися на союзному рівні. З такого погляду, Комісією пропонуються та приймаються Радою на основі висновків Європейської ради «Широкі напрями економічної політики»^*.Рада регулярно проводить загальні оцінки та в разі необхідності направляє рекомендації країнам членам, чиї економічні політики не збігаються із затвердженими напрямами.

Як вимагає бюджетна політика, країничлени зобов’язані уникати надмірного бюджетного дефіциту. Пакт стабільності та зростання також вимагає від країн — членів за нормальних економічних умов підтримувати бюджет у балансі чи незначному профіциті та представляти регулярні програми стабілізації. З метою заохочення країнчленів виконувати ці вимоги Рада може накладати санкції на тих, хто не виконує зобов’язання щодо уникнення надмірного бюджетного дефіциту.

Стаття 104 Договору про ЄСп передбачає санкції (аж до запровадження штрафів) для порушників. Докладно як вони накладаються визначено з посиланням на Пакт стабільності та зростання у Регламенті Ради № 1467/97, який визначає дотримання бюджетних позицій (передбачених статтею 104 Договору про ЄСп ) та координацію економічних політик (передбачених статтею 99 Договору про ЄСп). Передбачається також, що країни не відповідатимуть за фінансовими зобов’язаннями одна одної.

Стаття 4 Договору про ЄС передбачає, що «визначення та реалізація єдиної монетарної політики та політики обмінного курсу матимуть одну головну мету, якою є підтримання цінової стабільності». Статті 105—111 присвячені імплементації цієї монетарної політики та новому необхідному для цього інституту — Європейському центральному банку.

Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) започаткована 1 липня 1998 року. Вона складається з Європейського центрального банку та національних банків країн — учасниць єдиної валюти. Статут ЄСЦБ викладений у протоколі, що є додатком до Договору про ЄС^**. Національні банки зобов’язані діяти відповідно до напрямів та рішень ЄЦБ. Там, де це можливо та необхідно, ЄЦБ надаватиме центральним банкам країн повноваження виконувати операції, що становлять частину повноважень ЄСЦБ. ЄЦБ та національні банки країн є незалежними та за жодних умов не повинні очікувати чи сприймати інструкції від інститутів співтовариства та органів, урядів країнчленів чи інших організацій, що передбачено статтею 108 Договору про ЄС.

ЄСЦБ управляється відповідальними органами ЄЦБ, якими є:

• Виконавча рада,що складається з Президента,Віцепрезидента та максимум чотирьох інших членів, які призначаються спільним рішенням голів країн чи урядів країнчленів, що беруть участь у єдиній валюті, на один термін у вісім років.
• Керівна рада,що складається з членів Виконавчої ради такерівників національних центральних банків країн — членів єврозони. Президент Ради та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Керівної ради без права голосу.

• Загальна рада,що складається з Президента,Віцепрезидента та голів центральних банків усіх країн — членів ЄС.

У зв’язку з ліквідацією Європейського монетарного інституту (ЄМІ) при створенні ЄСЦБ завдання першого перед країнами, що перебувають за межами єврозони, перейдуть до ЄЦБ. Тому передбачено третій орган, що може приймати рішення, — Генеральну раду, що складається з Президента, Віцепрезидента Виконавчої ради, Голів центральних банків усіх країн—членів ЄС. Його обов’язки обмежені певними завданнями, що лежать за межами монетарної політики.

Керівна рада є відповідальною за монетарну політику єврозони. Виконавча рада реалізує політику відповідно до керівних напрямів та рішень, що приймаються Керівною радою. ЄЦБ є юридичною особою, що має капітал, зафіксований на рівні 5 млрд євро, який формується національними банками країнучасниць єдиної валюти виходячи з таких даних:

• 50 % на основі частки в населенні співтовариства названих країн;

• 50 % на основі частки в ВВП співтовариства названих країн. ЄЦБ також утримує зарубіжні резервні активи національних центральних банків на суму близько 50 млрд євро. Внесок центрального банку кожної з країн фіксується як частка передплаченого капіталу.

Віддзеркалюючи Лісабонську стратегію^*, що робить наголос на економічному зростанні та зайнятості (а також ставить за мету перетворити ЄС на найбільш конкурентоспроможну економіку світу до 2010 року), Рада 12 липня 2005 року прийняла рекомендації «Керівні засади політики зайнятості^*». Рада ставить перед макроекономічними політиками завдання створити умови для подальшого зростання та зайнятості з безпечною економічною стабільністю. Окремо відзначається, що внеском монетарної політики є забезпечення цінової стабільності^** . Рекомендації визначають такі шість керівних засад економічної політики:

1. забезпечення економічної стабільності для стійкого розвитку;

2. забезпечення економічної та фіскальної стійкості;
3. сприяння такому ефективному використанню ресурсів, яке сприяє зростанню та зайнятості;
4. забезпечення того, що зростання доходів працівників збільшує економічну стабільність;

5. сприяння більшій єдності між макроекономічними, структурними політиками та політикою зайнятості;
6. розвиток динамічного Економічного та монетарного союзу, який добре працює. Країни—члени єврозони повинні краще координувати їх економічні та бюджетні політики, а саме:
7. приділяти особливу увагу фіскальній стійкості державних фінансів;
8. розвивати комплекс політик, що підтримують довгострокове економічне відтворення та забезпечують цінову стабільність, посилюючи таким чином упевненість споживачів та інвесторів;

• забезпечувати подальший розвиток структурних реформ;
• посилювати впевненість у тому, що вплив єврозони в глобальній економічні системі відповідає її економічній вазі.

Маастрихтська угода передбачає створення Економічного та фінансового комітету (ЕФК) на початку розвитку Економічного та монетарного союзу. Комітет^*** створено як дорадчий орган для підготовки роботи Ради, який серед іншого розглядатиме такі важливі аспекти, як економічна та фінансова ситуація, обмінний курс євро та зв’язки з іншими країнами і міжнародними організаціями, також для забезпечення місця та рамок, у яких може відбуватися діалог між Радою та ЄЦБ. Статтею 114 (2 та 4) угоди визначені такі завдання комітету: