Posibniki.com.ua Бухгалтерський облік Фінанси, облік і аудит ПРАВОВЕ І МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ПРАВОВЕ І МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ


Розглянуто сучасний стан розвиту державного аудиту в Україні та проаналізовано його правове і методологічне забезпечення з урахуванням вимог міжнародного законодавства й європейського досвіду. Запропоновано підходи до приведення вітчизняного законодавства з державного фінансового контролю й аудиту до норм і правил, які є чинними у країнах Європейського Союзу.

Ключові слова: державний аудит, види аудиту, державний фінансовий контроль, державний сектор економіки.

Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасний розвиток України здійснюється в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки, її інтеграції в систему європейських і міжнародних економічних відносин, виникнення нових функцій на макро- і мікрорівнях управління суспільними фінансами. Різноманіття фінансових відносин, суб’єктом яких виступає держава, суттєво змінили характер її діяльності у соціальному і економічному секторах, розширивши сфери і функції контролю за державними фінансами.

Становлення процесів демократизації в Україні вимагає від органів державного фінансового контролю проведення аудиту державних доходів і витрат для надання суспільству незалежної й об’єктивної інформації про порушення прийнятих етичних норм і відхилення від принципів легальності, підзвітності, законності та ефективності під час управління державними фінансовими ресурсами. Перенесення центрів тяжіння від фіскальності проведених кон-

трольних заходів здебільшого ретроспективного характеру до аудиту державних фінансів, здійснення якого ґрунтується на партнерських стосунках із суб’єктами господарювання і зацікавленості контролюючої і контрольованої сторін у недопущенні порушень та попередженні їх виникнення у майбутньому, потребує вирішення проблем правового та методологічного забезпечення процесів становлення і розвитку державного аудиту в Україні. До складу таких проблем, перш за все, відноситься необхідність визначення категоріального апарату в аудиті, належного розкриття його суті, видів та місця в системі контролю за державними фінансами.

Державний аудит в Україні знаходиться сьогодні на етапі становлення, тому питання суті цього терміну лише рамково визначено у законодавстві та підзаконних нормативно-правових актах. Зазначене питання не має належного наукового та методичного обґрунтування й у вітчизняній науковій і спеціальній літературі.

Формулювання цілей статті. Для успішного розвитку системи державного фінансового контролю й аудиту в Україні на сучасному етапі і вирішення зазначених вище проблем необхідним є приведення вітчизняного законодавства, що регулює аудиторську діяльність, до стандартів і норм, які є чинними у країнах Європейського Союзу, а також вивчення міжнародного досвіду державного аудиту та його використання з урахуванням національної специфіки державного управління і контролю і діяльності держави у соціальному та економічному секторах економіки. У цьому контексті метою статті є проведення аналізу основних аспектів становлення і розвитку державного аудиту в Україні з позицій досвіду країн з розвинутою демократією на предмет з’ясування і визначення перспектив можливого його застосування для розв’язання проблем правового та методологічного забезпечення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Уперше у законодавстві України термін «аудит» у контексті державних фінансів було застосовано у Бюджетному Кодексі. Хоча зміст цього терміну у Кодексі не розкрито, у ньому було визначено контрольно-рахункові органи, що здійснюють аудит на всіх стадіях бюджетного процесу. Зокрема частиною четвертою статті 26 Кодексу визначено, що «аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюється Рахунковою палатою в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України

— відповідно до його повноважень, визначених законом» [1].

До Бюджетного Кодексу аудит як категорія контролю ринкового механізму господарювання набув офіційного визнання в Украї-ні з прийняттям 22 квітня 1993 р. Закону України «Про аудиторську діяльність», яким було визначено правові засади для здійснення аудиторської діяльності лише у недержавному секторі економіки. Так, у статті 4 Закону [3] наголошується на тому, що «аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення». У результаті більшій частині науковців і практиків в Україні притаманний «вузькій» підхід до тлумачення поняття аудиту, згідно з яким термін «аудит» розуміється виключено як вид підприємницької діяльності, що здійснюється на замовлення суб’єктів господарювання незалежними аудиторами та аудиторськими фірмами на платній основі, і тому є несумісним із проведенням аудиторської діяльності державними органами [9, с. 33].

Більш того, в Україні з прийняттям Постанови Верховної Ради України від 14.03.1995 р. № 90-а/95-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України»» [8] понад десять років існує заборона на вживання термінів «аудит» та «аудиторська діяльність» для назв організацій, підприємств, їх структурних підрозділів, діяльність яких не відповідає вимогам Закону України «Про аудиторську діяльність». У той час, у законодавстві країн Європейського Союзу під аудитом розуміють вид діяльності, який здійснюється з аналогічною (або дуже подібною) метою і за аналогічними стандартами як приватними аудиторами, так і державними органами [10, с. 9]. Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна» термін державного аудиту набув офіційного трактування. Проте, зазначеним Законом введено поняття «державний фінансовий аудит», сутність якого визначено як різновид державного фінансового контролю, який полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю [4]. На мою думку, представлене у Законі визначення не відповідає термінології, що прийнята у країнах ЄС, і тому потребує уточнення.

Вивчення європейського досвіду з урахуванням національної специфіки становлення і розвитку державного аудиту дає можливість дійти висновку про те, що державний фінансовий контроль в Україні як одна зі складових управління державними фінансами може здійс-нюватися у різних формах, в тому числі у формі аудиту. Звідси, найбільш коректним було б визначення у Законі державного аудиту як форми державного фінансового контролю, а ні як його різновиду. Крім того, не зовсім коректною, з погляду норм міжнародного законодавства щодо державного аудиту, є його визначення Законом як державного фінансового аудиту, оскільки ця назва відображає лише один із видів аудиту, що може здійснюватись у державному секторі.

Згідно з визначенням сутності державного аудиту через систему його цілей і видів, наведеним Головним Бюджетно-Контрольним Управлінням США (General Accounting Office — GAO), під державним аудитом розуміється: (1) фінансовий аудит (або аудит фінансових звітів, у ході якого визначають: (а) чи точно подані у фінансових звітах фінансове становище, результати діяльності у відповідності до загальноприйнятих бухгалтерських принципів; (б) чи дотримуються законів і нормативних актів у ході тих операцій, які можуть вплинути на зміст фінансових звітів); (2) управлінський аудит (або виконавчий чи операційний аудит), який включає: (2.1) аудит економічності та ефективності діяльності, що спрямований на визначення: (а) на скільки економічно та ефективно організація придбає, зберігає та використовує свої ресурси (персонал, майно, площі); (б) причини її неефективної і неекономічної діяльності; (в) чи дотримуються нею закони і нормативні акти, що стосуються питань економічності та ефективності; (2.2) перевірки програм діяльності, у ході яких визначають: (а) ступінь досягнення результатів програми, встановлених законодавчими або іншими урядовими органами; (б) ефективність організацій, програм, видів діяльності чи функцій; (в) чи дотримується організація законів і нормативних актів, що стосуються програми» [12, c. 272].

Крім того, GAO встановлено три рівня аудиту, що здійснюється у державному секторі. Аудит першого рівня подібний фінансовому аудиту і передбачає перевірку на відповідність законодавчим і нормативно-правовим актам. За допомогою аудиту другого рівня під час перевірки ефективності й економічності використання ресурсів організації здійснюється оцінка систем операційного контролю. Проведення аудиту третього рівня спрямоване на оцінку результатів виконання програм за допомогою оцінювання ефективності шляхів досягнення конкретних програмних цілей [12, с. 184]. Масштаби перевірок названих видів державного аудиту залежатиме від потреб осіб і організацій — користувачів результатів таких перевірок. У залежності від того, який вид аудиту та на якому організаційному рівні здійснюється, державний аудит може бути як зовнішнім, так і внутрішнім.

Узагальнюючи викладене вище, слід наголосити на необхідності чіткого законодавчого визначення термінів «державний фінансовий контроль», «державний аудит» та розкрити сутність його видів. У вітчизняному законодавстві склалася певна правова колізія і стосовно зовнішнього і внутрішнього державного аудиту — Бюджетний Кодекс (як і інші нормативні акти) не розкривають суті цих понять та не зовсім чітко називають виконавців такого аудиту.

Так, у відповідності зі статтею 26 Бюджетного Кодексу [1], зовнішній аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюється Рахунковою палатою і ГоловКРУ України, а внутрішній аудит у підвідомчих бюджетних установах і закладах — розпорядниками бюджетних коштів, які несуть відповідальність за його організацію. Крім того, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2005 № 158-р «Про схвалення Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю» виконавці внутрішнього аудиту у державному секторі поділені на дві групи: (1) органи централізованого внутрішнього аудиту, до яких віднесено ГоловКРУ; (2) органи, що проводять децентралізований внутрішній аудит усередині органу державного сектору або в межах системи його управління — уповноважені самостійні підрозділи (посадові особи), підпорядковані безпосередньо керівництву органу державному сектору, але функціонально незалежним від нього [7].

З огляду на положення Лімської декларації керівних принципів контролю суспільних фінансів, якими визначене, що «внутрішні контрольні служби створюються всередині окремих відомств і організацій, тоді як зовнішні ревізійні служби не є частиною організаційної структури організацій, що перевіряються» [11], необхідно на законодавчому рівні чітко розмежувати зовнішній державний аудит (в Україні це має бути Рахункова палата як вищий орган фінансового контролю) і внутрішній державний аудит (органи урядового фінансового контролю, що належать до виконавчої гілки влади).

Не менш важливим є те, що сьогодні законодавство не встановлює обов’язковості проведення державного фінансового аудиту. Так, пунктом 5 статті 363 Господарського Кодексу [2] визначені два випадки проведення державного фінансового аудиту: «... за ініціативою суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов’язковий аудит)». У той час, як статтею 10 Закону «Про аудиторську діяльність» для органів і суб’єктів державного сектору економіки проведення аудиту фінансової звітності не є обов’язковим. На мою думку, фінансовий аудит має здійснюватися у всьому державному секторі економіки, включаючи підприємства, що мають частку майна держави у статутному капіталі, а також

суб’єкти господарювання, що отримували бюджетні кошти або використовували державне чи комунальне майно. Для врегулювання цього питання корисним буде використання досвіду деяких зарубіжних країн, наприклад, США, де «всі органи штатів та місцеві органи, які отримують із федеральних фондів 100 тис. дол. в рік і більше, повинні щорічно перевірятись аудиторами» [12, с. 471].

Висновки. З метою приведення законодавства України до норм і правил, які є чинними у країнах Європейського Союзу, мають бути внесені зміни до Бюджетного і Господарського Кодексів, а також до Законів України «Про аудиторську діяльність», «Про Рахункову палату», «Про державну контрольну-ревізійну службу в Україні» та інших законів, якими необхідно:

• розкрити зміст терміну «державний фінансовий контроль» та більш чітко визначити сутність поняття «державний аудит» як складової державного фінансового контролю і таких його видів, як «фінансовий аудит», «аудит ефективності», «аудит фінансовогосподарської діяльності»;

• встановити єдині регламенти і процедури проведення державного аудиту для всіх суб’єктів контролю;

• чітко розмежувати зовнішній і внутрішній аудит, що здійснюється у державному секторі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бюджетний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 37.

— С. 189.

2. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 18.

— С. 22.

3. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 № 3125-ХІІ // Галицькі контракти. — 1993. — № 23.

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна» від 15. 12. 2005 № 3202-ІV // Фінансовий контроль. — 2006. — № 1.

5. Закон України «Про державну контрольну-ревізійну службу в Україні» // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 13.

— Ст. 110.

6. Закон України «Про Рахункову палату» від 11. 07. 96 № 315/96ВР // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1997.

— Т. 11.

— С. 60

—76.

7. Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю. Затв. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24. 05. 2005 № 158-р // Офіційний вісник України. — 2005. — № 22.

— Ст. 1224.

8. Постанова Верховної Ради України від 14. 03. 1995 № 90-а/95-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України»» // Відомості Верховної Ради. — 1995.

— № 14. — Ст. 94.

9. Аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ: проблеми та шляхи запровадження. Науково-практична конференція. Доповіді, виступи. / Стефанюк І. Б., Рубан Н. І. та інші. — К.: Піраміда, 2005, 144 с.

10. Бариніна-Закірова М. В. Запровадження державного аудиту в практику роботи органів ДКРС // Фінансовий контроль. — 2005.

— № 6. — С. 9—13.

11. Lima Declaration of Guidelines on Auditing Precepts // INTOSAI, General Secretariat, Vienna, Austria, 1991.

12. Robertson Jack C. Auditing. — 7 ed. — Homewood: IRWIN, 1993.

— 1124 p. Стаття надійшла до редакції 20.01.2006 р. УДК 657.1 В. О. Шевчук, д-р екон. наук, професор Державна академія статистики, обліку та аудиту


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
НОВИЙ ЕТАП В РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ НА НАФТОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ
ОЦІНКА ПОДАТКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
ФОРФЕЙТИНГОВІ ПОСЛУГИ БАНКІВ
ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)