У процесі взаємного обміну результатами діяльності національних економік: торгівлі товарами і послугами, руху капіталу, спільного під приємництва, науково-технічного співробітництва, міграції робочої сили та розвитку світового туризму — виникає і розвивається сфера валютно-фінансових і кредитноінвестиційних відносин між країнами.
На відміну від внутрішніх платежів, міжнародні пов’язані з обміном однієї національної валюти на іншу, а тому механізм функціонування міжнародних платежів підпорядковується існуючій системі валютно-фінансових ві дносин.
З розвитком міжнародної платіжної системи та міжнародного ринку капіталу органи державного управління ставали одними з основних учасників зовнішньоекономічної діяльності. У результаті виникла необхідність розробки методів систематичного обліку та узагальнення міжнародних операцій.
Оцінювання стану міжнародних платіжних відносин має давню історію і пройшло значний шлях розвитку. Перші спроби обліку мас штабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з’явилися в Англії ще наприкінці ХІV ст. і пов’язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і відплив його з країни вважався небажаним.
Поняття «платіжний баланс» було введено в економічну теорію Д. Стюартом 1767 р., первин ний його зміст фактично зводився до сальдо зовнішньої торгівлі і пов’язаного з ним руху золота.
1924 р. Ліга Націй вперше опублікувала платіжні баланси 13 країн, поклавши цим початок міжнародному порівнянню результатів зовнішньоекономічної діяльності.
Формування світового господарства і необхідність порівняння фінансового стану окремих країн вимагали уніфікації схеми платіжних бала нсів. Основним розробником методології і принципів складання платіжного балансу став МВФ. Усі країни-члени МВФ мали складати платіжні баланси за уніфікованою схемою відпо
47відно до міжнародного стандарту — Керівництва з платіжного балансу, останнє (п’яте) видання якого опубліковано 1993 р.
У статтях платіжного балансу узагальнюються і систематизуються всі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої.
Облік міжнародних операцій ведеться за принципом подвійного запис у: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунку і в дебет другого. Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежному напрямку засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять до країни, записуються в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, запис уються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), са льдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». У Керівництві з платіжного балансу визначено принципи організації міжнародних операцій, які стосуються передусім резидентства, часу реєстрації операцій, ціни і валютної одиниці обліку.
Визначення «резидента» в теорії платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Ін ституційна одиниця є резидентом, якщо центр її економічних інтересів знаходиться на економічній території даної країни, на цій території вона перебуває понад рік, володіє майном або землею, веде господарську діяльність. Резидентом може бути як юридична, так і фізична особа.
У платіжному балансі реалізовано концепцію ринкової ціни — усі операції оці нюються за ринковими цінами. За визначенням Керівництва «ринкові ціни являють собою суми грошей, які готові заплатити покупці для того, щоб придбати що-небудь у продавців, які бажали здійснити продаж за цю суму, за умови, що сторони є незалежними, а в основі операції є виключно комерційні міркування»
1 .
Це означає, що за деякими винятками для оцінки операцій у платіжному балансі слід використовувати контрактні ціни або ціни, за якими реально відбувався обмін економічними цінностями. Проте
1
48на практиці реалізація концепції ринкової ціни пов’язана з певними складнощами облікового характеру.
Так, у міжнародній торгівлі залежно від конкретних умов контракту
1 щодо реалізації товару, від порядку обліку і відшкодування транспортних, страхових, інших витрат для оцінки вартості експорту/імпорту того самого товару існують різні ціни. З метою забезпечення порівнянності статистичних даних ціни приводяться до єдиного базису. Згідно з міжнародними стандартами вартість експортних товарів визначається за цінами fob, імпортних
— за ці нами cif. Ціна fob формується на кордоні країниекспортера, ціна cif — на кордоні країни-імпортера.
Різниця між цінами cif і fob — це власне вартість фрахту і страхування, частка її у загальній вартості експорту в середньому становить 10 %
2 . У платіжному балансі обсяги експорту й імпорту визначаються за ціною fob, а вартість фрахту і страхування враховується за відповідними статтями послуг.
Облік експорту/імпорту міжнародних послуг здійснюється за звітами суб’єктів господарювання, які їх продукують. Починаючи з 1998 р. в Україні впроваджена Державна класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності. Основні їх вид и: транспортні, будівельні, страхові, туристичні, фінансові, комп’ютерноінформаційні, лізингові винагороди, послуги у сфері культури, відпочинку, освіти, медицини, державні послуги тощо. Оцінювання вартості кожного виду послуг має свої особливості, проте спільною рисою торгівлі послугами є одночасна участь обох сторін — резидента і нерезидента, оскільки послуги не зберігаються.
Вартість ек спортно-імпортних операцій, не опосередкованих грошима (бартер, надання економічної допомоги), визначається за цінами продажу аналогічних товарів чи активів або надання аналогічних послуг.
У платіжному балансі для визначення часу реєстрації операцій застосовують метод обліку на основі нарахувань
3 . Суть цього методу полягає в тому, що операції реєструються на момент, коли відбуваються обмін, передача, перетворення, створення або зникнення економічних цінностей. Цей момент може відрізнятися від моменту фактичної оплати. Згідно з цим методом:
1
Умови контракту регламентовані Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інтермс».
2
Буглай В.Б., Ливинцев Н. Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие / Под ред. Н.Н. Ливинцева. — М.: Финансы и статистика, 1996. — С. 94.
3
Альтернативою методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, за яким операція відбивається в рахунках тоді, коли здійснюється оплата.
49а) операції з товарами реєструються в момент переходу права власності на них (за винятком товарів, що орендуються за фінансовим лізингом, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіями і руху товарів, пов’язаного з торговим посередництвом); б) послуги — в момент, коли вони надаються; в) дивіденди — на дат у їх виплати; г) відсотки нараховуються безперервно; д) оплата праці реєструється, коли у роботодавця виникає зобов’язання перед працівником; е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штрафів, страхових відшкодувань і т. п.) — в разі, якщо виникає зобов’язання щодо платежу; є) інші трансферти — на той самий момент, коли від ображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують; ж) операції з фінансовими активами і зобов’язаннями — коли відбувається передача права власності. Іноді у платіжному балансі відбиваються операції, які мали б статись у звітному періоді, але насправді не сталися. Якщо погашення деякого зобов’язання було простроче не, то вважається, що зобов’язання погашене, а замість нього виникло нове.
У Керівництві з платіжного балансу проведено чітке розмежування між операціями й іншими змінами обсягу активів. У платіжному балансі відбиваються лише зміни в обсягах фінансових активів та зобов’язань, що сталися внаслідок операцій. Що стосується змін, пов’яз аних з коливаннями цін, валютних курсів, монетизації/демонетизації золота і т. д., вони відображаються в балансі, який називається Міжнародною інвестиційною позицією (див. розд. 5).
Міжнародні операції можуть бути виражені в різних валютах, найчастіше це USD або EUR. Для того щоб усі операції, що реєструються у платіжному балансі (як і залишки на р ахунках
Міжнародної інвестиційної позиції), виразити в єдиній валютній одиниці, необхідно визначити валютні курси. Відповідно до викладених вище принципів визначення ринкових цін і часу реєстрації операцій, оцінка операцій у платіжному балансі здійснюється за ринковими обмінними курсами, що склалися на дату здійснення операції. При цьому використовують середній курс купівлі і пр одажу валюти.
Важливою особливістю Керівництва є те, що принципи обліку, визначення і класифікації, які використовуються під час складання платіжного балансу, практично повністю узгоджені із сис
50темою національних рахунків (СНР-1993). У СНР усі операції резидентів з нерезидентами відображаються на рахунках сектору інший світ: ? поточні операції — на рахунку товарів і послуг та рахунку первинних доходів і поточних трансфертів; ? капітальні операції — на рахунку капіталу та фінансовому рахунку.
У платіжному балансі й у СНР використовують абсолютно ідентичні критерії щодо розмежування резидентів і нерезидентів, визначення часу реєстрації операцій (метод нарахувань), приведення виражених у різних валютах операцій і залишків на рахунках до єдиної валютної одиниці. Оцінювання руху товарів за цінами fob дозволяє на близити статті «Товари» і «Послуги» у платіжному балансі до їхніх аналогів у СНР. Певні методологічні розбіжності щодо обліку товарів для ремонту і для переробки суттєво не впливають на кінцеві результати.
У платіжному балансі чітко розмежовані доходи і послуги, що відповідає концепції СНР, окрім послуг фінансового посередництва, які в СН
Р визначаються непрямим методом, а в платіжному балансі їхнім аналогом є інвестиційні доходи .
Схожі за економічним змістом операції в платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об’єднуються у дві групи: поточні і капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов’язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно, у платіжному баланс і виокремлюються два рахунки: поточних і капітальних операцій.
Узгодженість принципів обліку і класифікацій у СНР і в платіжному балансі дозволяє використовувати платіжний баланс як джерело даних для СНР, яка є основою статистичного аналізу макроекономічних процесів.
Дані рахунків сектору інший світ необхідні для обчислення найважливіших макроекономічних показників: валового внутрішнього про дукту, валового національного доходу, валового заощадження, валового нагромадження тощо.
Різниця між валовим національним заощадженням і валовим нагромадженням є не що інше, як сальдо зовнішнього рахунку поточних операцій. Отже, платіжний баланс, відображаючи масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічних операцій кра
1
Экономическая статистика // Учебник / Под ред. Ю.И. Иванова. — М.:ИНФРА-М,
51їни, її участь у світовому господарстві, є одним з інструментів макроекономічного аналізу і прогнозування.
Україна як член МВФ згідно з вимогами розд. 5 ст. VІІІ та розд. 3(б) ст. ІV «Статей угоди Міжнародного валютного фонду» зобов’язана надавати МВФ дані з платіжного балансу, необхідні для виконання його функції — регулювання світової та національних валютн их систем.
Розробка і складання платіжного балансу в Україні здійснюється згідно з міжнародними стандартами класифікації компонентів і структури зведеної інформації (див. дод. А). Відповідно до світової практики інформаційною базою платіжного балансу є такі джерела: ? дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами; ? інформація митної статистики про рух товарних потоків через кордон; ? статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.
Щомісячні звіти комерційних банків (ф. № 1-ПБ) та звіти підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках (ф. № 2-ПБ), дають інформацію про фінансові операції з нерезидентами України у валюті операцій та в USD.
Банківська звітність забезпечує інформацію пр о рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осібрезидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті. Про рух коштів на коррахунках інформація надається за всіма операціями за кредитом і дебетом за розгорнутою стандартною класифікацією операцій платіжного бала нсу. За кожною операцією зазначається її тип та зарубіжний партнер; характеристики операцій, назва країни та валюти подаються кодами. Операції з переміщення коштів між двома рахунками одного банку (резидента чи нерезидента) вважаються нейтральними для платіжного балансу. За подібною схемою надходить інформація про рух коштів на поточних рахунках підприємств, які од ержали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків у іноземних банках за кордоном (звіт ф. № 2-ПБ).
Уся інформація перевіряється, виправляється за участі банка, який звітує, вилучаються нейтральні операції. Після перевірки і коригування інформації НБУ конвертує дані в USD за середньомісячним курсом.
52Інформація стосовно торговельних операцій, фіксація яких здійснюється на момент платежу, об’єднується з відповідною інформацією Державної митної служби і Держкомстату України.
Оскільки безпосередніх даних про окремі показники, які характеризують економічні взаємовідносини з закордонними контрагентами, немає, то до балансу включаються експертні оцінки і розрахунки. Так, додатково здійснюються дорахунки, пов’язані з кори гуванням нафто- та газопотоків, вартості імпорту за цінами fob (віднімається вартість фрахту та страхування від митного кордону експортера), розрахунки з визначення обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо.
Обсяги неформальної, тобто не врахованої офіційною статистикою, торгівлі визначаються на основі вартості товару, увезеного в Україну фізичними особами з переви щенням граничної норми, з якої стягуються податки (за даними Держмитслужби
України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу з фізичних осіб, що займаються торгівлею).
Коригуючи торговельний баланс, НБУ використовує також результати вибіркових обстежень Держкомстату щодо вартості імпортних товарів, які продаються на речових ри нках країни. Дорахунки обсягів неформальної торгівлі становлять 4% від обсягу товарного експорту і 7% від обсягу товарного імпорту, розрахованих Держкомстатом .
З 1997 р. враховується також імпорт транспортних засобів і запасних частин до них (за експертними оцінками вартості їх майже однакові). Розрахунки базуються на даних Держмитслужби про кількість увезених фізичними особами автомобілів та на припущенні, що податок на додану вартість становить 20%.
З метою підвищення вірогідності інформації здійснюються двосторонні зіставлення експертних оцінок з осн овними торговельними партнерами, проводяться консультації щодо методології розрахунків та обґрунтування кількісних показників з неформальної торгівлі. Після оцінки достовірності інформації дані рахунку поточних операцій зіставляються з його фінансовим покриттям і оцінюється загальний стан платіжного балансу.
Статтю «Послуги» НБУ формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської ст атистики докладніші.
Найбільш складними є розрахунки за статтею «Подорожі». Долучаються дані щоквартальної статистичної звітності туристич
1
53них фірм і готелів, банківська звітність про купівлю/продаж валюти та дорожніх чеків, оцінюються надходження та витрати від туризму за даними про кількість фізичних осіб, що перетнули кордон, та мінімальну суму іноземної валюти, яку дозволено вивезти без митного оформлення. При цьому застосовують диференційований підхід залежно від мети поїздки та кра їни, кордон якої перетинається (джерело — Держкомкордон України).
Порядок координації дій окремих відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу України встановлено спільною Постановою НБУ і Кабінету міністрів України «Про складання платіжного балансу» від 17.03.2000 № 517. Відповідно до цієї постанови інформацію для складання платіжного балансу надають: уповноважені комерційні ба нки; підприємства та організацій, які мають рахунки в іноземних банках; Держкомстат України, який узагальнює інформацію Державної митної служби України про експортно-імпортні операції та звітність підприємств і організацій, що здійснюють експортно-імпортні операції з товарами, послугами та інвестиціями; Міністерство економіки — про одержану технічну допомогу; Міністерство фінансів — про іноземні позик и, державний борг та його обслуговування; Державне казначейство — про надходження до Держбюджету від зовнішньоекономічної діяльності та про витрати Держбюджету за міжнародними зобов’язаннями. Окрім того, Національний банк надає інформацію про стан валютних резервів, а МВФ — про резервну позицію у Фонді. Міжвідомчі потоки ін
54
Держмитслужба
Державний комітет статистики
Держкомкордон
Держнафтогаз
Комерційні банки
Національний банк України
— Мінекономіки
— Мінфін
Державне казначействоМВФ
Підприємства, що мають рахунки в іноземних банках
Рис. 2.1. Міжвідомчі потоки інформації для формування платіжного балансу України
Платіжний баланс як статистична система є джерелом інформації щодо участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами і капіталом. Водночас він слугує інструментом оцінювання фінансового стану країни. Інформацію, що міститься у платіжному балансі, використовують міжнародні фінансові організації і національні урядові служби, банки і компанії, оператори фінансових ринків і пот енційні інвестори.
Основою платіжного балансу є поділ міжнародних операцій на поточні й капітальні. Перші пов’язані з передаванням прав власності на товари і послуги, другі — з рухом капіталу і придбанням центральним банком золотовалютних активів. Відповідно до стандартних компонент платіжного балансу є два рахунки: ? рахунок поточних операцій; ? рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.
Рахунок поточних операцій об’єднує чотири групи операцій: з товарами, послугами, доходами і поточними трансфертами.
Вартісні співвідношення між кредитом і дебетом відповідної групи операцій утворюють чотири баланси:
Торговельний баланс як різниця між експортом та імпортом товарів та послуг. Баланс товарів (?1) — це р ізниця між товар
55 Баланс некомерційних платежів об’єднує сальдо інвестиційних доходів ?3 та сальдо поточних трансфертів ?4. На рахунку відображаються чисті доходи від інвестицій, інші див іденди і проценти за борговими зобов’язаннями, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном. Сальдо поточних трансфертів: для сектору державного управління — це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектору домашніх господарств — спадок, дарунки, пенсії, грошові перекази тощо.
Отже, баланс поточних операцій (СА) мо жна подати як суму:
СА = (?1+?2) + ?3 + ?4.
На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунку часом виокремлюють, об’єднуючи інші складові в один баланс, тобто СА = ?1+(?2 + ?3 + ?4).
За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгівлі товарами (за цінами fob), др уга — балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі.
Баланс рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами відбиває співвідношення вивозу і ввозу капіталів, наданих і одержаних кредитів, зокрема: ? виплати з капітальних трансфертів, а також придбання/розміщення нематеріальних нефінансових активів; ? операції з фінансовими активами і зобов’язаннями (пасивами) резидентів по відношенню до нерезидентів.
Класифікація статей рахунку капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов’язань і складається з двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефін ансовими ак
56тивами, на другому — рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів.
Придбання/продаж невироблених нефінансових активів охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, надра), а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, авторські права, торговельні знаки і т. і.). Рахунок операцій з капіталом, так само як і фінансовий рахунок, є рахунко м нагромадження. Для того щоб урівноважити рахунок капітальних операцій і рахунок поточних операцій, рахунки нагромадження формально об’єднані в один рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.
На фінансовому рахунку відбиваються операції з активами і зобов’язаннями (пасивами) резидентів по відношенню до нерезидентів. Активи і зобов’яз ання традиційно класифікуються за функціональною ознакою: прямі інвестиції, портфельні інвестиції та інші інвестиції. Облік прямих і портфельних інвестицій здійснюється за їх спрямованістю — окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку. Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух запозиченого капіталу: комерційних кредитів, коротко- і довгострокових пози к, у т. ч. кредитів міжнародних фінансових організацій, депозитів тощо.
Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об’єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 10% акціонерного капіталу). Прямими інвесторами можуть бути фізичні особи, громадські установи, уряди, державні й приватні корпоративні й некорпоративні підприємства. До пі дприємств прямого інвестування належать дочірні компанії, де інвестор володіє понад 50% акцій або голосів. За формою інвестування це може бути: первинне вкладання інвестором власного капіталу, реінвестування прибутку
1 , кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній.
Портфельні інвестиції — це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, казначейські векселі, короткострокові боргові зобов’язання з банківською підтримкою, депозитні сертифікати, інші боргові зобов’язання, які перебувають у вільному обігу на фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій,
1
Реінвестований прибуток — це та частина прибутку підприємства прямого інвестування, яка належить прямому інвестору і не підлягає розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних активів держави, резидентом якої є прямий інвестор.
57портфельні не дають права прямого контролю над об’єктом інвестування. Операції з портфельного інвестування поділяються на дві групи: операції з фінансовими активами (зарубіжними цінними паперами) та з фінансовими зобов’язаннями (вітчизняними цінними паперами).
Фінансові інструменти, що становлять категорію «інші інвестиції» відбивають рух позикового капіталу. За формою запозичення коштів і кредитних ресу рсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові і короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції за аналогією з портфельними класифікуються залежно від того, чи є фінансовий інструмент активом чи зобов’язанням резидентів. За термінами погашення вирізняють довгострокові й короткострокові фінансові інструменти: довгострокові мають термін погашення понад рік, короткострокові — менше за рік.
Далі активи класифікуються за вн утрішнім сектором кредитора, а зобов’язання — за внутрішнім сектором дебітора: згідно із
СНР — це нефінансові корпорації, фінансові корпорації, органи державного управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
Важливою статтею рахунку капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, як ими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення. Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихійних лих, неврожаїв тощо.
Рахунки платіжного ба лансу відображають реальні потоки товарів, послуг, трансфертів тощо і фінансові потоки (отримання і надання позик) між резидентами даної країни і рештою світу. Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків за дебетом і кредитом мають збігатися. Оскільки рахунок капітальних операцій є, по суті, в ідображенням рахунку поточних операцій, то й баланси цих рахунків взаємопов’язані: сальдо рахунку поточних операцій має компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій, а значить, платіжний баланс має бути зрівноваженим.
Проте на практиці через статистичні неточності, що виникають за ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові
58розбіжності в обліку баланс ніколи не досягається. Одним із чинників розбіжностей називають дані, що характеризують різні боки тих самих операцій і беруться з різних джерел. Наприклад, дані про експорт товарів надає митна статистика, а дані про надходження іноземної валюти на рахунки підприємств за поставки по експорту — банківська статис тика.
Значний вплив на дисбаланс справляють документально не оформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжність між сальдо цих рахунків відбивається в однойменній статті «Помилки та упущення». Навіть якщо ця розбіжність становить відносно невелику величину, це не означає, що сума абсолютних величин помилок і пропусків мала, оскільки пр отилежні за знаком помилки і пропуски взаємно погашаються. Стаття «Помилки та упущення» певною мірою характеризує масштаби «втечі» капіталу.
В табл. 2.1 наведено загальносвітові обсяги міжнародних трансакцій за основними компонентами платіжного балансу в 90-ті роки
ХХ ст., коли прокотилася третя хвиля змін у світовому фінансовому середовищі
1 .
Таблиця 2.1
ОБСЯГИ МІЖНАРОДНИХ ТРАНСАКЦІЙ в 1990 і 2000 рр., млрд USD
Джерело: International Financial Statistics. — Washington: IMF, 2002.
Як свідчать дані, сальдо рахунку поточних операцій від’ємне, основними джерелами його фінансування були іноземні прямі і портфельні інвестиції. У другій половині 1990-х років вивіз прямих інвестицій перевищував в окремі роки суму в 400 млрд USD,
1
Перша хвиля змін у світовому фінансовому середовищі відбулася після депресії
59
а обсяг ринку портфельних інвестицій сягав рівня 7,7 трлн USD . Золотовалютні резерви за цей період зросли в 1,7 раза. Зі зростанням масштабів основних складових фінансового рахунку зростали суми не включених у платіжний баланс трансакцій, що відбивається в статті «Помилки та упущення».
Концептуальну схему рівноваги платіжного балансу подано на рис. 2.2.
Ошибка !
Торговельний балансБаланс некомерційних платежів
Резервні активи
Помилки та упущення
РІВНОВАГА БАЛАНСІВ
Баланс поточних операцій
Баланс руху капіталів і кредитів
Міжнародний рух підприємницького капіталу
Міжнародний рух позикового капіталу
Рис. 2.2. Концептуальна схема рівноваги платіжного балансу
Оскільки рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами взаємопов’язані, то в разі коли валютні надходження перевищують платежі, активний баланс поточних операцій супроводжується чистим відпливом капіталу. Якщо ж платежі перевищують надходження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується в основному чистим припливом капіталу.
Для покриття платі жних дисбалансів традиційно використовують увезення підприємницького капіталу та позики. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного балансу є використання офіційних золотовалютних резервів. Дефіцит валютних надходжень покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів.
Облікова рівновага платіжного балансу не означає відсутності дисбалансу за окремими гр упами статей. За змістом дисбаланс пов’язаний з поняттям сальдо, а отже, під час оцінювання рівно
1
Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб. — К.:
60ваги платіжного балансу здійснюється перегрупування статей і послідовний аналіз балансів. Сальдо кожного з них визначають традиційним методом «підведення риски». При цьому статті платіжного балансу поділяються на автономні й балансувальні. До автономних відносять статті, на яких фіксуються поточні операції і рух довгострокового капіталу, вони охоплюють експорт/імпорт товарів і по слуг, а також інвестиції.
Балансувальні статті відображають джерела фінансування руху товарів і капіталу. Знак сальдо за автономними статтями свідчить про надходження у країну іноземної валюти й капіталу «+» або про їх витрачання «–». Висновок щодо рівноваги платіжного балансу залежить від того, де саме буде проведена розмежувальна лінія. Відповідно вирізняють довго-, середньо- і к ороткострокову рівновагу.
Довгострокова рівновага залежить від сальдо рахунку поточних операцій. Під час визначення цього сальдо над розмежувальною лінією виявляються статті, пов’язані з рухом товарів, послуг і односторонніх переказів. Якщо валютні надходження перевищують платежі, баланс поточних операцій активний (сальдо додатне), якщо платежі перевищують надходження, виникає дефіцит бала нсу поточних операцій (сальдо від’ємне). Додатне сальдо свідчить про наявність інвестиційного потенціалу, від’ємне — про відплив коштів. Країна з тривалими дефіцитами поточних платежів стає нетто-боржником.
Середньострокова рівновага підтримується через механізм довгострокового кредитування, а її порушення визначається станом базового балансу, який об’єднує баланс поточних операцій і баланс ру ху довгострокового капіталу (прямі й портфельні інвестиції, інший довгостроковий капітал).
Прямі іноземні інвестиції є реальними капіталовкладеннями у виробництво, торгівлю, фінанси або ж здійснюються за допомогою експорту інвестиційних товарів, передачі технологій чи досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Портфельні інвестиції — це суто фінансові активи у ви гляді акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних сертифікатів, інших боргових зобов’язань, які вільно обертаються на фінансовому ринку.
Базовий баланс певною мірою відображає макроекономічні процеси: співвідношення зовнішніх і внутрішніх цін, величину доходу, темпи економічного зростання, схильність до заощадження. Якщо базовий баланс відхиляється від нуля, це свідчить про очі кувані зміни в обсягах заборгованості. Оскільки на довгостроковий капітал не впливають зміни валютно-грошових параметрів (валютних кур
61
масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «+», а зростання резервів — величину активного са льдо платіжного балансу і позначається «–». Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.
У табл. 2.2 наведено сальдо за групами послідовно об’єднаних статей консолідованого платіжного балансу України за 2003 р.
Активні (додатні) сальдо дають підстави зробити висновок про зовнішньоекономічну рівновагу в усіх її формах: довгострокова — активний баланс поточних операцій в обсязі 2891 млн USD; середньострокова — активний базисний баланс в обсязі
3363 млн USD; короткострокова — резервні активи зросли на 2045 млн USD.
Таблиця 2.2 сів, процентних ставок), то за відсутності сальдо базового балансу стабільність зовнішніх платежів збережеться протягом 3—5 років.
Короткострокову рівновагу платіжного балансу характеризує сальдо резервних активів, тобто офіційних резервів, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. До резервних активів включається монетарне золото, запаси іноземної валюти, резервні квоти МВФ і спеціальні права запозичення. Як за значалося вище, у разі нестачі валютних надходжень дефіцит поточних платежів покривається резервними активами, обсяг яких зменшується, надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів. Оскільки резервні активи — балансувальна стаття, то знак сальдо має протилежне значення. Скорочення резервів показує масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «+», а зростання резервів — величину активного са льдо платіжного балансу і позначається «–». Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.
У табл. 2.2 наведено сальдо за групами послідовно об’єднаних статей консолідованого платіжного балансу України за 2003 р.
Активні (додатні) сальдо дають підстави зробити висновок про зовнішньоекономічну рівновагу в усіх її формах: ? довгострокова — активний баланс поточних операцій в обсязі 2891 млн USD; ? середньострокова — активний базисний баланс в обсязі
3363 млн USD; ? короткострокова — резервні активи зросли на 2045 млн USD.
Таблиця 2.2
ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ у 2003 р., млн USD
Стаття платіжного балансу Консолідований Країни СНД Інші країни світу
Баланс товарів та послуг 1288 – 3414 4702
Баланс некомерційних платежів 1603 141 1462
Рахунок поточних операцій 2891 – 3273 6164
Прямі іноземні інвестиції 1411 194 1217
Капітальні трансферти – 922 12 – 934
Портфельні інвестиції – 17 – 6 – 11
Базовий баланс 3363 – 3073 6436
62
Помилки та упущення – 953
—
—
Резервні активи – 2045 0 – 2045
Джерело: Офіційний сайт НБУ (Дод. В).
Проте активний консолідований баланс забезпечується виключно за рахунок країн так званого далекого зарубіжжя. З країнами СНД і Балтії сальдо рахунку поточних операцій традиційно від’ємне й останніми роками має тенденцію до зростання, про що свідчить рис. 2.3. – 4000 – 2000
0
2000
4000
6000
2000200120022003
Млн USD
Країни СНД та БалтіїІнші країни світу
Рис. 2.3. Динаміка сальдо поточних платежів за групами країн
Додатне чи від’ємне сальдо платіжного балансу свідчить про певні диспропорції. Чи справедливе твердження, що додатне сальдо — завжди добре, а від’ємне — погано? Дефіцит (від’ємне сальдо) балансу вже за своїм визначенням сприймається негативно. Він означає, що країна ввозить товарів і послуг більше, ніж вивозить, і платить за це фінансовими зо бов’язаннями, уподібнюючись недбайливому господарю, який живе в борг. Безпосереднім наслідком «життя в борг» стають такі явища, як заборгованість, брак необхідного страхового запасу іноземної валюти, падіння курсу національної валюти, загальне зниження життєвого рівня населення. Усе це примушує національні уряди регулювати диспропорції у зовнішніх платежах, застосовуючи всі можливі засоби.
З іншого боку, за актив ного сальдо платіжного балансу зростають золотовалютні резерви, що свідчить про стійкість та надійність фінансового стану країни і зміцнює її міжнародний престиж. Проте безпосередньо зростання резервів не завжди
63однозначно позитивне, оскільки країна збільшує «мертвий капітал», потреба в якому може і не виникнути. Щоб визначити систему заходів, спрямованих на ліквідацію, обмеження чи збереження дефіциту платіжного балансу, необхідно з’ясувати причини дисбалансів, ураховуючи всі соціально-економічні параметри.
На стан платіжного балансу окремої країни впливає безліч внутрішніх і зовнішньоекономічних факторів, з-по між яких визначальними вважаються: ? відкритість економіки і залежність її від зовнішніх шоків; ? циклічні коливання економічного розвитку країн-контрагентів у зовнішньоекономічних відносинах; ? структурна незбалансованість, коли економіка країни недостатньо швидко пристосовується до кон’юнктури світового ринку; ? фінансовий стан країни (бюджетний дефіцит, рівень інфляції, курс національної валюти); ? ступінь «тінізації» національної економіки, «втеча» капіталу; ? форс-мажорні обставини (неврожаї, стихійні лиха тощо).
Вплив кожного фактора залежить від конкретної ситуації й оцінюється неоднозначно. Зважаючи на складні взаємозв’язки зазначених факторів, можна дійти висновку, що стабільно підтримувати збалансованість зовнішніх платежів — завдання вкрай складне. Оскільки дисбаланси безпосередньо не загрожують економічній стабільності країни, то засоби регулювання зовнішніх платіжних відносин спрямову ються на пом’якшення наслідків дисбалансів та на утримання дисбалансів у допустимих межах.
