На межі IV і III тисячоліть до н.е. біля берегів Персидської затоки оселилися шумери і заснували ряд міст-держав із столицею, що називалась Ур. Після загибелі Шумера виникла нова держава Вавилонія із столицею Вавилоном.
Вавилонянська держава була могутньою і розвиненою. Це доводять безліч археологічних знахідок: розвалини колишніх палаців і скульптури, ювелірні вироби та предмети побуту.
Головне досягнення цієї цивілізації — глиняні таблички з клинописними текстами, першою універсальною мовою, яку винайшли шумери, — клинописом. Ще близько 1000 років після падіння держави існувала шумерська мова та писемність. Записи робили загостреною очеретиною на обох сторонах ще вологих глиняних таблиць, які згодом висушувались. Причому вони були різних форм і розмірів — від 3 до 20 сантиметрів. Зустрічались таблиці як пласкі, так і конусовидні з отворами для нанизування. Іноді використовувались і інші матеріали: дерево, камінь, метал, слонова кістка, папірус.
Цікаво, що облікові документи і Шумера, і Вавилона мають зовнішню подібність з сучасних. Рядки в них відокремлені одна від одного горизонтальними лініями, а інформація поділена на колонки. Документи Месопотамії подібні на сучасні через графлення.
Показники і форми древніх облікових документів не змінювались століттями. Зовнішньо ці документи оформлювались із усіма реквізитами: печаткою, датою, іменами відповідальних осіб, писарів і свідків. Важливі документи складали в конверти і запечатували.
Майстерністю письма і читання клинопису у Шумерсько-вавилонській державі володіла значно більша кількість людей, хоча грамотність вважалась великим достоїнством. Значення облікових працівників було престижним і вільнішим, ніж у Стародавньому Єгипті. Освіту могли здобувати вихідці із любої сім’ї, навіть незаможної. Навчали письму і рахівництву досить довго, після чого писарі визначались на роботу у господарства, храми чи до царського двору.
Обліковці Шумеру досить вправно робили підрахунки і знали арифметичні прийоми прогресії, рівняння, пропорції.
Щодо обліку праці, то слід зазначити, що нормативна база виробітку і обліку робочої сили була розроблена досить детально, як і в єгиптян.
При наймі на роботу складався договір, у якому вказувались терміни, вид робіт та оплата. А контроль за працею забезпечувався звітністю.
Норми виробітку, що залежали від кваліфікації, терміну роботи, посади, розраховувались на один людино-день або на місяць із зазначенням видів робіт.
У Древньому Вавилоні, як і в Єгипті, були поширені інвентарна та прибутково-видаткова форми обліку. Провідну роль відігравав облік сільськогосподарських робіт.
У документах Древнього Вавилону ми знаходимо інформацію про кількість витраченої сировини, витрати робочого часу та вихід продукції. Отже, робимо висновок, що мали місце калькуляція витрат на виробництво й визначення собівартості. Вироблена продукція здавалась на централізовані склади.
Прибуток у торгівлі обраховувався як різниця між покупною і продажною ціною.
Окрім інших функцій храмові господарства виконували і кредитування на досить жорстких умовах. До наших днів збереглась велика кількість позикових договорів, оформлених за всіма юридичними нормами, і боргових розписок. Археологи виявили, що іноді ці документи складались у кількох примірниках — по одному для кожного з учасників оборудки.
Одним із перших відомих людству юридично-економічним кодексом була Збірка законів царя Хаммурапі. В його основу закладено варварський, на наш погляд принцип рівної відповідальності, що звучить, як: «око за око, зуб за зуб, рука за руку, нога за ногу». Закони передбачали досить жорстокі покарання не тільки за кримінальні, а й за господар-
ські злочини; врегульовували майнові та розрахункові суперечки; встановлювали розміри оплати праці.
Використання металевих злитків із державним клеймом у Месопотамії у III—I тисячолітті до н.е. можна вважати початком функціонування грошей.
Пізніше, із 514 року до н.е. у Вавилоні карбуються монети із різних металів. Правда, на відміну від сусідніх країн їх не використовували за номінальною вартістю, а зважували.
По господарським операціям складалися первинні документи, які групували і на їх основі робили записи про прибутки і витрати. Регістри частіше всього не відділялись від звітності. Відслідковується тенденція до уніфікації звітності.
Про добре налагоджене і відпрацьовану систему документування свідчать знахідки археологів — древні документи, що точно і охайно оформлені у великій кількості. Того часті формуляри були різних видів — у формі таблиць, розділені на рядки і стовбці.
Спеціальні чиновники перевіряли звітність приватних господарств таким чином здійснювався контроль на державному рівні.
