< Попередня  Змiст  Наступна >

ОБЛІК ЕЛЛІНІСТИЧНИХ ДЕРЖАВ


Після смерті Олександра Македонського у Вавилоні його імперія розпалася на ряд окремих держав. Цей період називають періодом Еллінізму.

З приходом греків у Єгипті з’явилися монети, були створені і почали функціонувати банки. Але ці грецькі досягнення на єгипетському грунті модифікувалися, а вільна торгівля і приватне підприємництво взагалі не прижилися в Єгипті.

Економічні стосунки в елліністичному Єгипті будувалися на підневільній праці вільних землеробів і рабів, монополіях і податках. Податків була велика кількість.

Банки займали основне місце у фінансовій системі. Вони мали грецьку назву «трапези». Якщо в класичній Греції трапези мали самостійність і з державою справ, як правило, мали мало, то в елліністичному Єгипті пріоритет отримала остання сторона діяльності. Причому банкірами були греки, і ідея створення банків була занесена з Еллади. Царські трапези підкорялися безпосередньо міністрові фінансів. Банківські контори були в усіх областях країни і великих селах. Через них здійснювалися практично всі розрахунки орендарів, виплата заробітної плати, надання і погашення кредитів і збір податків, прийом і видача приватних вкладів. Економіка управлялась централізовано. Головні керівні посади обіймали греки. Якщо при першому Птолемеї єгиптяни ще грали певну роль в управлінні, то надалі їх брали лише на найнижчі посади. Тільки сільська адміністрація складалася в основному з єгиптян.

Обліково-економічна документація, при аналізі якої особливо важлива реконструкція процедури її складання, далеко не повна. Найповніше збережені видання текстів папірусів з Тебтюниса і архів Зенона.

Традиційним для єгиптян є нормування виробітку, складу робочої сили і тварин, постачання і асортименту продукції. З приходом у Єгипет греків організація і управління економікою стали централізованими, наслідком чого явилося введення твердих цін. Основним об’єктом обліку і контролю залишалася земля і її використання. Зерно було головним предметом експорту. Земля як і раніше належала цареві, але віддавалася у володіння храмам, вельможам і селянам, а обробляли її селяни і раби.

Усі ділянки щорічно фіксувалися в описах, із вказівкою їх місця розташування, розмірів, передбачуваного урожаю і сум податків пропорційно доходу. (Деякі категорії населення податків не платили.) Описи пересилалися в апарат діойкета. Шляхом дотримання опис проходив через руки величезного числа чиновників, що виконують облікові функції — стратегів, епистатів, економів, царських писарів, архіфілакітів, хрематистів, коммограмматеусів, комархів, топархів, топограмматеусів.

Податкова звітність була пріоритетною. Складалися звіти про використання землі, включаючи орендовану.

У списках населення орієнтація робилася на господарські функції груп населення (воїни, жерці, землероби, торговці, чиновники). В окремих господарствах облік персоналу, його використання і зміст вівся у тих же цілях. Персонал класифікували по виробничому призначенню і кваліфікації, а чиновників — по посадах і адміністративних функціях.

В обліку робочого часу збереглася древня практика застосування реєстрів робітників по партіях із вказівкою пропущених днів і причин нез’явлень. Облік вироблення здійснювався по видах робіт.

Облік робіт по операціях характерний і для виробничої діяльності. Він доповнювався обліком оброблюваної сировини по місцях його обробки. Залишки початкових матеріалів здавалися на склад. Фактичний випуск виготовленої продукції зіставлявся/, нормативним. Перевиконання плану зараховувалося в рахунок випуску наступного місяця: «Якщо виявиться перевиконання за перший місяць, то нехай надлишок буде записаний у рахунок норми наступного місяця». Невиконання відшкодовувалося у вартісній формі: «Якщо хто недовиконає наказану кількість штук, нехай із нього стягнута ціна, визначена для кожного сорту постановою».

Між первинним обліком і офіційною звітністю стояв поточний облік. У Єгипті, ще за півтори тисячі років до еллінізму, був написаний папірус Булак 18 (про нього ми детально гово-

рили раніше) і освоєний прибутково-видатковий рахунок з рубриками по видах облікових об’єктів у натуральному вимірі.

У елліністичному Єгипті виникає абсолютно новий тип облікового регістра і як наслідок

— новий тип бухгалтерського поточного рахунку. Маючи єгипетське походження, він отримує грецьку назву ефемериди (ephemeridas, ephemeris). (У класичній Греції ефемерида не відома.) У ній закладена думка про детальний і всеосяжний облік. Як цього досягти? Єдино можливим шляхом — враховувати об’єкти по днях, але не загальним підсумком, як у папірусі Булак 18, а рівномірно впродовж дня.

Елліністична банківська бухгалтерія займає особливе місце в історії обліку. Вона, поза сумнівом, самостійна, і бухгалтери діяли творчо. Банки підкорялися строгому державному нагляду, але певна непередбачуваність грошових обігів і перекладів приватних вкладів залишала деяку свободу дій. І бухгалтери нею скористалися, винаходивши нові прийоми і способи обліку і методи їх реалізації.

Документальною підставою для банківського обліку служили письмові розпорядження клієнтів (діаграфе) і символи. І те, й інше прийшло в елліністичний Єгипет із Греції. Безготівкові переклади вимагали складнішої технології перевірки і обліку операцій.

Однією з форм безготівкових переказів були зернові розрахунки. У Єгипті зерно, як і гроші, було засобом платежу. У державних сховищах знаходилося зерно, здане державі і що належить приватним особам. Безготівковий розрахунок між окремими особами міг бути і кліринговим, тобто оформлятися через різні склади.

Безготівкові розрахунки просто вимагали, щоб бухгалтери відкривали індивідуальні аналітичні особові рахунки на кожного контрагента. Але бухгалтерія повторювала і повторювала усе одне і те ж. Цю проблему вирішили за допомогою вибіркових рахунків. Можливо, причина крилася у використанні папірусового сувою, а були потрібні відособлені картки (таблички) по операціях кожного вкладника. А може бути, умовою успішного розвитку банківської бухгалтерії була не лише ця обставина, але й необхідність свободи діяльності банкірів. Банк в елліністичному Єгипті не був приватним, він був державною установою і передатною ланкою між платниками податків і фіском.

Практика складання вибіркових рахунків може бути простежена за даними про діяльність збирачів доходів до бюджету. Розрахунки з ними здійснювалися в натуральній формі через сітологів. Облік цих розрахунків мав назву ситикой. В окремих випадках облік вівся у грошовій формі — аргирикой. Ці платежі мали пряме відношення до банку, оскільки здавалися йому. Розрахунки велися опосередковано, через відкупника, який під заставу і поручительство зобов’язувався збирати податки, здавати їх і звітувати перед діойкетом.

Отриманий прибуток підлягав розподілу між державою, відкупником, здавальниками продуктів і працівниками, зайнятими їх переробкою. Зайвий доход спрямовувався в рахунок наступного платежу, а недостатній погашався відкупником або поручителями. Причому дотримувалася роздільна вказівка залишків за розрахунками від попереднього місяця і по поточних операціях. У кінці року складався остаточний розрахунок з визначенням результатів діяльності кожного з відкупників. Збиток погашався впродовж трьох місяців.

При аналізі первинних документів виявляється ще одна особливість: вони не мають номерів і назв. Якби носіям первинної інформації були присвоєні номери і назви, то це допомогло б у звірянні розрахунків і контролі за повнотою документообігу. Акцент же в первинних документах був зроблений на дати їх складання, які прямо з них потрапляли в ефемериду.

У складній системі бухгалтерського обліку елліністичного Єгипту звітність виступає «охоронною грамотою» посадовців. Державний контроль був заснований передусім на ній. Її мета — контролювати усіх й усе, що відбувається, особливе оподаткування. Звіти, складені на місцях, збирали економи сіл і номів. Потім їх доставляли в центр. Це свідчить якщо не про спробу встановити централізований поточний облік, то про централізацію бухгалтерського обліку у високому ступені.

Контроль за організацією обліку і документообігу паралельно здійснював державний обліковий апарат еклогиста, на чолі якого стояв диойкет. Контроль діяльності посадовців був взаємним. Іноді контрольні функції звітності були надмірно бюрократизированим «посиленням контролю, підвищенням відповідальності місцевих чиновників перед центральною владою, численними приписами, заборонами, роз’ясненнями».

Елліністичний Єгипет дав нам величезну різноманітність облікових прийомів, формулярів, способів записів. Досягнення елліністичної бухгалтерії — результат активного пошуку досконалішої методології. Не завжди бухгалтерські ідеї були продуктивними. Але недолікиобліку компенсувалися численністю, різноманітністю самих документів і досить високою технікою облікових вибірок.

Еллінізм подарував історії обліку багатоваріантність бухгалтерських рахунків. Мимоволі ставиш питання, а що було б, будь древні елліністичні бухгалтери вільніші у своїх пошуках. Можливо, тоді і розвиток сучасного обліку пішов би по дещо іншому шляху.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.4. Облік у ранньому Середньовіччі
РОЗДІЛ 3. Становлення бухгалтерського обліку та зародження облікової науки
3.2. Перші наукові праці з бухгалтерії їх значення та автори
3.3. Зародження бухгалтерського обліку в Італії
3.4. Розвиток бухгалтерського обліку в інших європейських країнах ІСПАНІЯ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)