1Загальна побудова обліку засобів праці
Основні визначення
Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємству необхідні засоби виробництва — засоби і предмети праці.
Під засобами праці розуміють річ (або комплекс речей), яку працівник розміщує між собою і предметом праці так, щоб вона була провідником його дії на цей предмет. Засоби праці за своєю суттю можуть бути двох видів: знаряддя праці і предмети, що забезпечують умови праці.
Знаряддя праці — це такі її засоби, за допомогою яких виробляються матеріальні та духовні цінності (тобто машини, обладнання, верстати, інструменти тощо). Вони призначені діяти на предмети праці й видозмінювати їх у процесі виробництва.
Предмети, за допомогою яких на підприємствах створюються умови для організації і нормального ведення процесу виробництва (будови, споруди, господарський інвентар, транспортні засоби тощо), належать до другого виду засобів праці — забезпечують умови праці на виробництві.
Побудова обліку засобів праці в управлінні визначається особливим характером їх функціонування у процесі діяльності. Особливістю засобів праці є те, що вони протягом тривалого часу багаторазово використовуються у виробничо-комерційному, тобто операційному, процесі, поступово зношуються, зберігаючи при цьому свою натуральну форму.
Особливість засобів праці полягає також у тому, що вони не мають тієї загальної взаємозамінюваності, яка характерна для потенційної робочої сили. Тому ефективність їх різна за галузями, підприємствами, окремими видами. Ця різниця для кожного конкретного засобу праці залежить від технічного, фізичного та морального зносу.
Характерним для всіх засобів праці є й те, що вони беруть участь у процесі діяльності, зберігаючи натуральну (речовинну) форму і в основному поступово (частинами) переносячи вартість на новий виготовлений продукт у формі амортизації (від лат. am-
ortizatio — погашення). Розмір амортизації того чи того засобу праці визначається ступенем його зношення у процесі використання.
Підприємства постійно поповнюються новими засобами праці згідно з досягнутим рівнем технології виробництва, характером і обсягом виготовлюваної продукції.
Обізнаність щодо наявності засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використанням — важливі фактори в управлінні діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований і організований їх облік. Важливими умовами для раціональної організації такого обліку є науково обґрунтована класифікація цих засобів та їх оцінювання.
Об’єкт і одиниця обліку. Об’єктом обліку є матеріальний засіб, за допомогою якого здійснюється виробничо-комерційна або інша діяльність.
Одиницями обліку є назва засобу, визначена технічним паспортом (або іншим документом), та його складові, визначені цим паспортом (технічним документом).
Групування засобів праці в бухгалтерському обліку
В управлінні діяльністю засоби праці поділяються і групуються за різними ознаками. Зокрема, за економіко-технологічним змістом їх поділяють на основні та неосновні, за фінансовими ознаками — на оборотні та необоротні.
Економіко-технологічний зміст потрібний для побудови внутрішньогосподарського виробничо-комерційного обліку, фінансовий — для фінансового обліку.
Основу поділу засобів праці на оборотні та необоротні у бухгалтерському фінансовому обліку формують:
— межа суттєвості (ліміт ціни; розмір історичної собівартості придбання, встановлений на підприємстві для їх поділу);
— строк використання відносно операційного періоду.
У першій групі вирізняють малоцінні та дорогоцінні засоби праці, у другій — довгозношувані та швидкозношувані. Незважаючи на такий підхід, на практиці формуються п’ять груп засобів праці для побудови синтетичного обліку (рис. 7.33).
Рис. 7.33. Основи групування засобів праці для побудови бухгалтерського фінансового обліку
Наведена класифікація є основою побудови бухгалтерського фінансового обліку використання засобів праці (рис. 7.34). Вона уможливлює визначення важливих елементів обліку, а саме:
— характер процесу придбання (інвестування) — капітальний чи некапітальний;
— характер процесу включення вартості об’єкта до собівартості продукту діяльності — амортизаційний чи неамортизаційний (знос).
Рис. 7.34. Вплив класифікації засобів праці на побудову бухгалтерського фінансового обліку їх використання
Зауваження: характеристика основних засобів, що наводиться в економічній літературі, є неточною. Зокрема, згідно з П(с)БО 7 до основних засобів належать засоби праці, що експлуатуються довше ніж один рік і мають вартість понад установлений ліміт (винятком є лабораторне обладнання, для якого ліміт значно вищий), повністю і багаторазово беруть участь у процесі виробництва, переносять свою вартість на готову продукцію частинами, у міру зношування. До них належать:
— земельні ділянки;
— капітальні витрати на поліпшення земель;
— будинки і споруди;
— машини та обладнання;
— транспортні засоби;
— інструменти, приладдя та інвентар;
— робоча і продуктивна худоба;
— багаторічні насадження;
— інші основні засоби.
Неточність такого тлумачення терміна «основні засоби» очевидна, оскільки, наприклад, та сама швейна машина (обладнання, інструменти, приладдя тощо) залежно від інтенсивності роботи на одному підприємстві може належати до необоротних засобів, а на іншому — до оборотних.
Окрім зазначених вище до засобів праці належать й «інші необоротні матеріальні активи», які поділяють на такі групи:
— малоцінні необоротні активи, бібліотечний фонд;
— тимчасові нетитульні споруди;
— природні ресурси;
— інвесторна тара;
— предмети прокату;
— інші необоротні матеріальні активи.
У складі малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів обліковують:
— предмети, які служать менше ніж один рік, за винятком сільськогосподарських машин і знаряддя, а також робочих і продуктивних тварин, які належать до основних засобів незалежно від їхньої вартості;
— прилади, засоби автоматизації і лабораторне обладнання, придбані науково-дослідними організаціями і промисловими підприємствами для центральних заводських лабораторій в установленому порядку за ціною, нижчою від установленого ліміту;
— спеціальні інструменти, пристрої та інструменти цільового призначення для серійного чи масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
— спеціальний одяг, спеціальне взуття і постільне майно незалежно від їхньої вартості й терміну служби, за винятком постільного майна, що обліковується у складі основних засобів готелів.
У складі основних засобів праці облікують тварин на вирощуванні та відгодівлі:
• молодняк тварин на вирощуванні;
• тварин на відгодівлі;
• птицю;
• звірів;
• кролів;
• сім’ї бджіл;
• дорослу худобу, вибракувану з дорослого стада;
• худобу, прийняту від населення для продажу (реалізації);
• службових собак.
Економіко-правова й фінансова характеристика зносу та амортизації як об’єкта управління
Як уже зазначалося, засоби праці фізично входять до операційного циклу (процесу) і виходять із нього, залишаючи там частину своєї вартості, яка характеризує розмір їх зношення за час використання.
Сутність зносу. Особливості функціонування засобів праці, пов’язані зі збереженням протягом тривалого часу їхньої натуральної форми з одночасною зміною вартості, потребують визначення величини зносу. Ця величина показує розмір зносу, або зменшення первинної вартості засобів праці у процесі їх експлуатації.
Розрізняють три види зносу — фізичний, моральний і під дією сил природи.
Фізичний знос пов’язаний безпосередньо з участю засобів праці у виробничому процесі й залежить від тривалості їх використання, обсягу виконаних робіт чи інших факторів.
Моральний знос визначається двома факторами — зростанням продуктивності праці й темпами технічного прогресу. Вплив першого фактора виявляється у зміні відновлюваної вартості засобів праці, другого — у виникненні досконаліших зразків обладнання та інших видів засобів праці, що потребує ліквідації застарілих об’єктів.
Знос під дією сил природи пов’язаний із впливом зовнішніх факторів, що призводить до зменшення первинної вартості засобів праці.
Знос визначають за всіма видами основних засобів праці (незалежно від того, чи нараховується амортизація), за винятком бібліотечних фондів, музейних цінностей, продуктивних тварин.
У бухгалтерському обліку знос засобів праці визначається сумою зносу або сумою нарахованої амортизації за звітний період відновлення.
Сутність амортизації. Під час використання засобів праці поступово відбувається їх зношення. Через це до складу затрат потрібно відносити суми, що відшкодовують значну частину вартості використовуваних засобів праці відповідно до ступеня їх зносу за звітний період. Вартісне вираження необоротних засобів праці, що зношуються, періодично (щомісяця) відно
ситься до затрат діяльності у вигляді амортизаційних відрахувань.
До недавнього часу в економічній літературі амортизація визначалася як процес поступового зносу основних засобів і перенесення їхньої вартості на новостворену продукцію або послуги.
У такому визначенні відсутні поняття «корисне використання» та «ліквідаційна вартість». В обліковій практиці ліквідаційна вартість не розглядалася і фактично прирівнювалася до нуля, а термін «корисна експлуатація» було замінено нормативним терміном «використання основного засобу».
Згідно з П(с)БО 7 «Основні засоби»:
— амортизація
— це систематичний розподіл вартості активу, яка протягом строку корисного використання та експлуатації активу відноситься на затрати;
— вартість активу — це сума, яка амортизується в собівартість активу, або інша сума, яка замінює собівартість у фінансовій звітності, мінус його ліквідаційна вартість;
— ліквідаційна вартість — чиста сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство передбачає отримати наприкінці строку корисної експлуатації активу після вирахування витрат, пов’язаних з його вибуттям.
Строком корисної експлуатації основних засобів є період, протягом якого підприємство передбачає використовувати актив, або кількість одиниць продукції, яку підприємство очікує отримати від використання активу.
За економічною природою і призначенням амортизація являє собою дохід (джерело коштів) для відтворення (придбання нових засобів праці та заміни вибулих). Норми амортизаційних відрахувань встановлюють залежно від експлуатаційних умов.
Відповідно до П(с)БО 7 «Основні засоби» підприємство самостійно визначає строк корисної експлуатації кожного об’єкта основних засобів, ураховуючи:
• очікуване використання підприємством (умови експлуатації);
• очікуваний фізичний знос;
• моральний знос;
• правові або аналогічні обмеження щодо використання активу.
Балансову інвентаризацію придбання та використання засобів праці у фінансовому обліку наведено на рис.7.35.
Характеристика записівгосподарських фактів
1.
Придбання
1.1. Необоротних активів20 000
1.2. Оборотних активів100
2. Передача в екслуатацію
2.1. Необоротних активів20 000
2.2. Оборотних активівза місцем експлуатації100
3. Використання у процесідіяльності
3.1. Необоротних активів(амортизація)400
3.2. Оборотних активів(знос)50
Рис. 7.35. Балансова інтерпретація придбання та використання засобів праці у фінансовому обліку
Побудова обліку оборотних швидкозношуваних засобів праці
Загальні положення
На кожному підприємстві є значна кількість засобів праці, які у фінансовому обліку відносяться до швидкозношуваних предметів. Основна ознака швидкого зношування — термін використання у процесі діяльності.
До швидкозношуваних засобів праці відносять предмети, що служать менш як один рік (незалежно від їхньої вартості), а також предмети, що мають специфічні ознаки (спецодяг, спецобладнання тощо), за якими матеріальні цінності відносять до групи оборотних засобів праці.
Основою побудови бухгалтерського обліку швидкозношуваних предметів є їх економічна класифікація, а головною ознакою, взятою за основу класифікації, — склад і функціональна роль цих предметів у процесі виробничої або невиробничої діяльності.
Як видно з рис.7.34, швидкозношувані предмети поділяють на дві групи: малоцінні (МШП) та дорогоцінні (ДШП). Основні наслідки такого обліку наведено на рис.7.35.
Побудова фінансового обліку малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів
Одиниця обліку. Основною обліковою одиницею швидкозношуваних предметів (МШП, ДШП) є кожний предмет найменування інвентарного об’єкта. Він може визначатися паспортом, прейскурантом, технічними умовами та іншими ознаками. Синтетичні облікові одиниці — це групи, підгрупи та інші класифікаційні ознаки (за потребою).
Поточний облік малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів має відбуватися за обліковими цінам придбання. Можливе виокремлення транспортно-заготівельних витрат — у такому разі вони обліковуються в межах кожної класифікаційної групи. В окремих випадках підприємства обліковують ТЗВ у цілому за рахунком.
Побудова аналітичного обліку. На кожний об’єкт в бухгалтерському обліку відкривається відповідно до принципу індивідуалізації окремий аналітичний рахунок (див. рис. 3.3).
Подальше групування об’єктів у системі синтетичних рахунків залежить від фінансових та управлінських потреб.
Від моменту надходження до вибуття всі малоцінні й дорогоцінні швидкозношувані предмети (МДШП) мають бути закріплені за матеріально відповідальними особами.
Побудова синтетичного обліку. Для бухгалтерського обліку наявності, руху і використання МДШП чинним планом рахунків не передбачено рахунки, оскільки назва визначеного рахунка «Малоцінні і швидкозношувані предмети» не включає дорогоцінні та швидкозношувані об’єкти. Тому в робочому плані рахунків по підприємству його потрібно перейменувати (наказом про облікову політику) на рахунок «Малоцінні та дорогоцінні швидкозношувані предмети» й передбачити два субрахунки:
22/1 «Малоцінні швидкозношувані предмети»;
22/2 «Дорогоцінні швидкозношувані предмети».
У кожній групі доцільно організувати облік за такими підгрупами:
— інструменти і пристрої загального користування (різальні, ударні, слюсарно-вимірювальні тощо);
— інструменти та пристрої спеціального призначення (моделі, прес-форми, вимірювальні прилади);
— змінне обладнання, використовуване для заміни зношених частин без ремонту;
— технологічна тара, багаторазово використовувана у технологічному процесі;
— виробничий інвентар (робочі столи, обладнання, що сприяє охороні праці, шафи, стелажі, тумбочки тощо);
— спеціальний одяг, взуття і запобіжні пристрої (рукавиці, халати, комбінезони, захисні окуляри тощо);
— постільне приладдя (подушки, матраци, простирадла тощо).
Тому класифікацію використовують у групуваннях. Вона важлива для правильного відображення в обліку затрат діяльності.
На підприємствах у межах підгруп за потреби можна встановлювати субпідгрупи.
Облік малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів на складі та в експлуатації
Облік на складі. Малоцінні та дорогоцінні швидкозношувані предмети надходять на склад підприємства у порядку придбання матеріальних цінностей або виготовляються самими підприємствами. Тому їх надходження документально оформляється так само, як і сировини та матеріалів.
Облік наявності МШП і ДШП на складі, а також документальне оформлення та облік їх руху — надходження, внутрішнє переміщення і передача (видача) зі складу в експлуатацію — здійснюються згідно з чинним Положенням (стандартом) №9 з обліку засобів.
Залежно від спрямованості відпуску і використання швидкозношуваних предметів в обліку відображаються такі господарські операції:
— використання малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів у цехах, дільницях, магазинах, на фермах тощо для виготовлення продукції, надання послуг;
— використання для потреб адміністративного і загальногосподарського характеру;
— відпускання на потреби обслуговуючих і непромислових виробництв;
— знос у результаті експлуатації дорогоцінних швидкозношуваних предметів.
Порядок обліку малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів, пристроїв загального користування і спеціального призначення, що перебувають в експлуатації, регламентується внутрішньогосподарським положеннями з обліку малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних інструментів і пристроїв в експлуатації.
У місцях експлуатації таких предметів бухгалтерія має організувати оперативний облік і контроль за зберіганням та дотриманням термінів їх експлуатації.
Облік в експлуатації. Облік малоцінних і дорогоцінних швидкозношуваних предметів в експлуатації істотно відрізняється від обліку матеріалів. Облік використання МДШП ведеться за їх класифікаційними групами і матеріально відповідальними особами. При цьому окремі види цих предметів мають певні особливості. Так, у промисловості відпуск швидкозношуваних предметів зі складу цеховим інструментально-видатковим коморам (ІВК) або (у разі їх відсутності) матеріально відповідальним особам проводиться за разовими вимогами, лімітними картками, накладними та іншими первинними документами обліку затрат матеріальних цінностей.
Передання швидкозношуваних предметів в експлуатацію в системі рахунків відображається залежно від способу віднесення їхньої вартості на затрати виробничої, комерційної або іншої діяльності. Існує два способи такого перенесення: без нарахування і з нарахуванням зносу. Перший застосовується щодо МШП, вартість
яких відносять до затрат на відпускання їх зі складів в експлуатацію. Надалі здійснюють лише їх оперативний контроль. Другий спосіб застосовують для ДШП. Вартість цих предметів відносять до затрат через поступове списування.
Методи нарахування та облік зносу МДШП. Швидкозношувані предмети використовуються протягом кількох місяців діяльності, тобто зношуються поступово. Їх знос відносять до затрат діяльності в межах строку використання.
Невеликий термін служби швидкозношуваних предметів визначає особливості обчислення їх зносу в межах строку використання. Існує кілька методів визначення зносу дорогоцінних швидкозношуваних предметів: а) на підставі термінів служби цих предметів по місяцях; б) з огляду на обсяги роботи (участі в обсягах діяльності); в) відрахування 50% вартості у разі передання їх зі складів у експлуатацію і 50% вартості предметів за ціною можливого використання (у разі вибуття їх за непридатністю), зменшеної на вартість зворотних відходів; г) 100% вартості при переданні їх зі складу в експлуатацію; д) метод, передбачений методикою з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції у відповідній галузі промисловості, будівництва тощо або певними нормативними документами.
Для нарахування зносу ДШП виконують спеціальний розрахунок, у якому відповідно до застосовуваного методу визначають величину зносу за місяць і розподіляють за напрямами затрат залежно від порядку внесення до собівартості продукції, місця експлуатації і видів предметів.
Облік вибуття швидкозношуваних предметів з експлуатації.
Швидкозношувані предмети можуть вибути з експлуатації з різних причин: через повне зношення, поломку, реалізацію тощо. В усіх випадках на вибуття з експлуатації швидкозношуваних предметів комісія складає акт на вибуття (списання), в якому констатує непридатність подальшого використання окремих предметів.
На всі предмети (зазначаючи їхню кількість, ціну та суму) в порядку номенклатурних номерів складають загальний акт у межах кожної групи і однієї матеріально відповідальної особи.
На вибуття предметів, на які нараховано знос 100%, доцільно складати окремий акт. В актах має бути зазначена сума нарахованого на день ліквідації зносу щодо кожного об’єкта.
Акти на списання комірник використовує для оперативного складського обліку, а бухгалтерія — для аналітичного і синтетичного обліку вибуття швидкозношуваних предметів.
На підставі актів про вибуття з експлуатації зношених або непридатних швидкозношуваних предметів робляться відповідні записи.
Одержані при ліквідації необоротних активів брухт, пальне, запасні частини, ганчір’я тощо оприбутковуються у разі можливого їх використання за ціною, яку встановлює комісія.
Залишки, одержані від ліквідації, здають на склад за накладною. Залишки, оцінені за встановленими цінами, оприбутковуються як допоміжні матеріали або запасні частини на рахунки.
Вибуття з експлуатації малоцінного (або дорогоцінного) швидкозношуваного предмета в разі його продажу (реалізації) відображається в системі рахунків так само, як процес продажу.
Облік повернення швидкозношуваних предметів з експлуатації на склад. У деяких випадках можливе повернення швидкозношуваних предметів з експлуатації на склад. Таке повернення оформляється накладною.
Предмети, за якими вже було нараховано 100% зносу (амортизації), оприбутковуються старою або новою ціною. Предмети, за якими було нараховано частковий знос, оприбутковуються бухгалтерським проведенням. Знос по них у разі відпуску в експлуатацію нараховується з урахуванням раніше нарахованої суми (залежно від застосовуваного методу).
Особливості обліку окремих видів швидкозношуваних предметів на підприємствах у міжсезонний (ремонтний) період полягають у тому, що серед цих предметів найбільшу частинку становлять інструменти та пристрої загального і спеціального користування. У цей період експлуатовані інструменти та пристрої перебувають у постійному русі: одні з них видають робітникам у постійне користування на більш чи менш тривалий час, інші через певний час забирають для перевірки і незабаром повертають (вимірювальні інструменти), деякі відпускають на короткий час (кілька годин, зміну).
Облік видачі інструментів на робочі місця ведуть по-різному. Інструменти та пристрої, що перебувають у тривалому користуванні робітника, при видачі відображають у його особистій інструментальній картці-книзі. Видаючи інструменти на короткий час, застосовують спеціальні металеві жетони-марки без облікових записів у документах або реєстрах.
На відміну від інструментів і пристроїв господарський інвентар, спецодяг і постільне приладдя у разі передання в експлуатацію зберігаються у приміщеннях, де використовуються. Облік інвентарю ведеться за місцями використання та матеріально відповідальними особами в описах, що відкриваються на рік. На спецодяг, виданий робітникам, заводять особисті картки. В них відображають кожний факт одержання робітником предметів, термін їх служби та вибуття.
Побудова обліку довго зношуваних (необоротних) засобів праці
Загальні положення
Побудова бухгалтерського фінансового обліку засобів праці ґрунтується на фінансово-економічній класифікації. За цією класифікацією довгозношувані засоби праці поділяються на дві групи: основні та неосновні (інші необоротні матеріальні активи). Такий поділ визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби» (п.5). Тому деякі положення щодо терміна «основні засоби» стосуються й інших необоротних матеріальних активів, оскільки П(с)БО 7 іншого тлумачення не містить.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 дає таке визначення основних засобів:
Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій і очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше ніж один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Згідно з п.5 це визначення стосується й інших необоротних матеріальних активів.
Одиниця обліку. Відповідно до П(с)БО 7 об’єктом (одиницею) обліку є відокремлений об’єкт (за принципом індивідуалізації).
Такими об’єктами можуть бути:
— закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладами до нього;
— конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;
— відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент,
Якщо один об’єкт складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися у бухгалтерському обліку як окремий об’єкт.
Аналітичний облік. На кожний об’єкт (одиницю обліку) відкривається аналітичний рахунок. Далі об’єкти групуються за різними класифікаційними ознаками.
Побудова синтетичного обліку. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №7 передбачено групування об’єктів обліку. а) У бухгалтерському обліку основних засобів вирізняють такі групи:
1) земельні ділянки;
2) капітальні витрати з поліпшення земель;
3) будинки та споруди;
4) машини та обладнання;
5) транспортні засоби;
6) інструменти, прилади та інвентар;
7) робоча і продуктивна худоба;
8) багаторічні насадження;
9) інші основні засоби. б) У бухгалтерському обліку інших необоротних матеріальних активів вирізняють такі групи:
1) бібліотечні фонди;
2) малоцінні необоротні матеріальні активи;
3) тимчасові нетитульні споруди;
4) природні ресурси;
5) інвентарна тара;
6) предмети прокату;
7) інші необоротні матеріальні активи.
Бухгалтерський облік основних засобів праці та облік інших необоротних матеріальних активів не завжди тотожні, а тому розглядатимуться нами окремо.
Облік наявності основних засобів праці
Облік наявності основних засобів праці здійснюється, як правило, централізовано в бухгалтерії підприємства (або в централізованій бухгалтерії).
Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об’єкт, яким вважається закінчена будова з усіма пристосуваннями до нього,
або конструктивно відокремлений предмет, який виконує самостійні функції згідно з паспортом чи іншою технічною документацією.
Для обліку, забезпечення контролю і виконання інших економічних функцій управління кожному інвентарному об’єкту присвоюється інвентарний номер, який зберігається за об’єктом протягом усього періоду його експлуатації на даному підприємстві. Він проставляється в усіх первинних документах, якими оформляють наявність і рух об’єкта (акт приймання-передачі основних засобів, акт про ліквідацію основних засобів тощо).
На кожний об’єкт основних засобів на підставі приймальноздавального акта заповнюється інвентарна картка (в одному примірнику) типової форми. Інвентарні картки підлягають обов’язковій реєстрації. Сукупність карток утворює картотеку, яка з усіма інвентарними картками забезпечує аналітичний облік основних засобів.
В економічних розрахунках використовують такі види оцінювання основних засобів: первісну вартість, відновлювану вартість, залишкову та зношену (амортизовану) вартість.
Первісна вартість дорівнює фактичній сумі витрат підприємства на: придбання за вирахуванням наданих торговельних знижок; мито, інші податки, що не відшкодовуються підприємству; транспортування, монтаж та інші витрати, що безпосередньо пов’язані з їх придбанням; витрати на побудову (спорудження) основних засобів (інвентарна вартість).
Відновлювана вартість дорівнює витратам на створення, будування, придбання, транспортування і монтаж даного предмета основних засобів у сучасних умовах за діючими цінами на момент переоцінки.
Залишкова вартість
— це первісна (відновлювана) вартість за вирахуванням зносу (амортизації).
Зношена (амортизована) вартість дорівнює фактичній сумі, яку основні засоби вже передали у процесі використання на затрати діяльності.
Придбані (створені) основні засоби праці зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.
Первісна вартість об’єкта основних засобів праці складається з таких витрат:
— суми, які сплачують постачальникам активів і підрядчикам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
— суми ввізного мита;
— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
— витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;
