У сучасних умовах глобалізації та інтеграції економіки надзвичайно актуальним є питання впровадження світового досвіду
та затвердження облікової політики. Виходячи з викладеного, можна зробити такі висновки:
Одним з аспектів цього питання є здійснення обліку основних засобів. Саме від використання підприємством основних засобів залежить ефективність його функціонування, його прибутковість. Використання міжнародного досвіду є надзвичайно важливим щодо обліку основних засобів. Вони є вагомою складовою балансу та мають прямий вплив на фінансовий результат підприємства.
Відомо, що національні стандарти бухгалтерського обліку розроблялися з урахуванням міжнародних. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності наведені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Основні правила ведення обліку за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку наведено у МСБО 16 «Основні засоби».
Згідно МСБО 16, основні засоби — це матеріальні об’єкти, що їх: а) утримують для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг для надання в оренду або для адміністративних цілей; б) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду [1].
Таке визначення є подібним до того, що є у національних стандартах, проте при порівнянні МСБО 16 і П(С)БО 7 можна виявити деякі відмінності. МСБО 16 не конкретизує, що є об’єктом основних засобів. Належність різних видів майна до основних засобів визначається власне бухгалтером, на підставі характеристик та умов експлуатації об’єкта, а також методу нарахування амортизації. Згідно П(С)БО 7 об’єкт основних засобів може бути поділений на частини, проте на практиці не завжди використовується. У МСБО 16 вказана можливість об’єднання незначних активів в один об’єкт основних засобів. У свою чергу національні положення таку можливість виключають. Є суттєва різниця у підходах до класифікації основних засобів у міжнародній і вітчизняній практиці. МСБО 16 наводить такі приклади класів основних засобів: земля; земля та будівлі; машини та обладнання; кораблі; літаки; автомобілі; меблі та приладдя; офісне обладнання [1], тоді як П(С)БО 7 класифікує основні засоби за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на
господарювання у вітчизняну практику, що полягає в опрацюванні нових знань і методів ведення господарства.
Первинна оцінка основних засобів за обома положеннями має однаковий зміст щодо витрат, які до неї включаються, а також щодо обміну на подібні та неподібні основні засоби. Слід відмітити, що значення уцінки і дооцінки мають більш широко розкривається в П(С)БО 7. Згідно з даним положенням, уцінку основних засобів включають до складу витрат, а дооцінку — до додаткового капіталу [2]. За МСБО 16, як і за П(С)БО 7 до первісної вартості об’єкта включається сума витрат (за попередньою оцінкою) на демонтаж, переміщення об’єкта та на відновлення довкілля [3].
Наступним напрямком дослідження виступає процес переоцінки основних засобів, у якому суттєвих відмінностей між МСБО 16 і П(С)БО 7 не спостерігається, але вітчизняні стандарти чіткіше зазначають ту межу (більше10 %), яка призводить до необхідності проведення переоцінки. За міжнародними стандартами ця межа зазначається як така, що суттєво відрізняється від балансової вартості [3].
При списанні суми дооцінки об’єкта на нерозподілений прибуток у МСБО 16 зазначено, що після дооцінки об’єкта сума дооцінки може списуватись на нерозподілений прибуток у частині перевищення «нової амортизації», після переоцінки, над старою амортизацією, до переоцінки [1]. У п. 21 П(С)БО 7 є подібна теза, але її формулювання нечітке, і тому надає варіанти визначення суми до списання. Зокрема, вказано, що сума дооцінки може списуватись на нерозподілений прибуток у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації [2].
У МСБО не розглядається момент початку нарахування амортизації та момент припинення нарахування амортизації. Відповідно до П(С)БО 7, моментом початку нарахування амортизації є місяць, наступний за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Моментом припинення нарахування амортизації є місяць, наступний за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію [3].
Отже, між національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку існує ряд спільних положень у частині обліку основних засобів. Проте у питаннях оцінки, переоцінки осно-
поліпшення земель; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар; тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби [2].
— порядок визнання основних засобів та їх класифікація;
— методи нарахування амортизації;
— порядок списання суми дооцінки об’єкта на нерозподілений прибуток;
— умови вибуття та списання основних засобів.
З вищесказаного можна зробити висновок, що П(С)БО 7 потребує змін і доповнень, що дозволять наблизити національні стандарти до положень міжнародної практики.
Література
1. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби». [Електронний ресурс] — Режим доступу: zakon4.rada.gov. ua/laws/show/929_014.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/z0288-00.
3. Пирець Н.М., Псюк Ю.А. Порівняльний аналіз національних та міжнародних стандартів обліку основних засобів / «Інноваційна економіка», Всеукраїнський науково-виробничий журнал. — Вип. № 44. Коломієць Л.Ю., cтудент ОЕФ, 5 курсу, спеціальність 8.030509 «Облік і аудит», ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», науковий керівник — Федорченко О.Є., к.е.н., доцент кафедри облiку підприємницької діяльності
