Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 5. ІНВЕСТИЦІЙНІ ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В


< Попередня  Змiст  Наступна >

5. ІНВЕСТИЦІЙНІ ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В


УКРАЇНІ Інвестиційна діяльність, що забезпечує економічне зростання, є функцією саме власника підприємств, що дає можливість йому зберегти свій соціальний статус збільшенням і якісним вдосконаленням підприємств, використовуючи різні доступні йому джерела інвестиційних коштів. Саме тому розгляд інвестиційних чинників економічного зростання можна здійснювати тільки після того, як проаналізовані зміни у відносинах власності у перехідний період. Інвестиції — це та частина суспільних ресурсів, що не використовуються для поточного споживання, а вкладаються у створення цінностей, що використовуватимуться протягом тривалого періоду у виробничій і невиробничій сферах. Саме тому інвестиції на рівні суспільства в цілому називають ще і капітальними вкладеннями. Основою для здійснення інвестицій є суспільні заощадження. Для безперешкодного перебігу відтворювального процесу повинна існувати рівність між величиною заощаджень та інвестицій. У разі, якщо суспільні заощадження перевищать величину зроблених у суспільстві інвестицій, то це означатиме, що на частину виробленого продукту не буде попиту. А відповідно певна частина суспільного продукту не буде реалізована, що є ознакою наявності у суспільстві умов для економічної кризи.

Але навіть у разі, коли існує рівність між величиною суспільних заощаджень та інвестицій, чи навіть якщо величина коштів, які спрямовуються суспільством в інвестиційний процес, перевищить величину заощаджень, зроблених у суспільстві, то такі ситуації зовсім не означатимуть, що збільшиться величина створеного у суспільстві реального продукту і спостерігатиметься економічне зростання. Для того щоб це відбулося, суспільство повинно за рахунок заощаджень здійснювати відновлення зношених і створення нових засобів виробництва, здатних збільшити обсяг виробленого продукту. А це означає потребу здійснення

капітальних вкладень в основний капітал підприємств. Інвестиції в основний капітал — це ті суспільні ресурси, що спрямовуються у виробничу сферу і забезпечують створення, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння підприємств. При цьому умовою економічного зростання чи збільшення обсягу створеного продукту є те, що має збільшуватися і загальний обсяг інвестицій в основний капітал підприємств. І це не випадково, оскільки загальновідомою є закономірність, відповідно до якої темпи економічного зростання визначаються динамікою сукупних інвестицій. Це пов’язано з тим, що саме інвестиції є найбільш динамічною і мінливою складовою сукупних суспільних витрат. Саме їхня зміна забезпечує рух суспільного відтворення по фазах циклу. Це зумовлено тим, що інші складові суспільних витрат протягом циклу практично не змінюються.

Особисте споживання населення є надзвичайно консервативним і досить стабільним. Воно змінюється лише поволі та поступово, а також практично не залежить від загального стану суспільного відтворення під час окремої фази циклу, оскільки чинники, що його визначають, формуються протягом періоду, тривалість якого перевищує тривалість циклу.

Державні витрати здебільшого також мають тенденцію залишатися стабільними. А якщо і змінюються, то під впливом політичних рішень і мають значний інерційний лаг у своїх змінах.

Водночас загальний обсяг інвестицій у суспільстві є дуже динамічною і мінливою величиною. І саме від зміни обсягу інвестицій залежить те, у якому напрямі буде рухатись суспільне відтворення. За зниження величини інвестицій суспільне виробництво вступає у фазу кризи. За їхньої стабільності — у фазу депресії, а за збільшення — у фазу пожвавлення чи піднесення.

Тобто головна складова, зміна якої визначає зміну величини сукупних суспільних витрат, — це інвестиції. А в їхній структурі найгнучкішими є чисті інвестиції. Чисті інвестиції визначаються різницею між загальною величиною сукупних інвестицій у суспільстві (валові інвестиції) та величиною спожитого у суспільстві основного капіталу. Тобто чисті інвестиції визначають величину приросту не тільки сукупних суспільних витрат, а й сукупного суспільного капіталу, завдяки якому створюється суспільний продукт та відбувається економічне зростання.

З цього погляду, дуже важливо простежити, які особливості інвестиційної діяльності існують у перехідній економіці України і, відповідно, які підвалини закладаються у можливість економі-

чного зростання в перехідної період і на подальше. Уваги потребують: загальна величина і динаміка суспільних заощаджень; співвідношення між суспільними заощадженнями й інвестиціями; загальна величина і динаміка інвестицій в основний капітал підприємств; потреби підприємств в інвестиціях в основний капітал.

Про роль інвестицій в економічному зростанні яскраво свідчить приклад України. Поки протягом перехідного періоду загальний обсяг інвестицій в основний капітал зменшувався, для України було характерним скорочення обсягу виробництва. Останній рік падіння виробництва в Україні — це 1999 р. Тоді ж був зафіксований і мінімальний обсяг виробництва, який становив лише 40,5 % ВВП України у 1990 р. Відповідно до 1999 р. скорочувалась і величина інвестицій в основний капітал. Свого мінімуму вона сягнула у 1998 р. Тоді загальна величина інвестицій в основний капітал відповідала рівню 21,9 % від величини інвестицій у 1990 р. Тобто можна стверджувати, що саме різке зменшення величини сукупних суспільних інвестицій (майже у 5 разів) стало причиною різкого зменшення ВВП України (майже у 2,5 раза). Інші елементи суспільних витрат зменшилися значно меншою мірою, що і зумовило не таке значне зменшення ВВП, яким було зменшення величини інвестицій. Про загальне співвідношення між величиною інвестицій та темпами економічного зростання в Україні протягом перехідного періоду, за який є статистичні дані (1990

—2003 рр.), дає уявлення табл. 12.1.

Після 1998 р. загальна величина інвестицій поступово почала зростати, що і дало поштовх до позитивних змін. У 2000 р. за зростання величини інвестицій в основний капітал на 14,4 % відбулось зростання ВВП на 5,9 %, що означало початок періоду економічного зростання в Україні. Проте тут важливо побачити, на скільки довготривалою буде ця тенденція до економічного зростання і які процеси лежать в її основі. Аналіз цих процесів потребує залучення додаткової статистичної інформації (табл. 12.2 і 12.3).

У процесі переходу до ринку Україна опинилася у дуже цікавій ситуації. Різка лібералізація економіки у сполученні з приватизацією зумовила різку зміну макроекономічних тенденцій. З одного боку відбувалося різке скорочення частки чистих податків (особливо в 1991—1992 рр.) і оплати праці (мінімум був досягну-

тий у 1993 р.) у структурі ВВП за доходами; і настільки ж різке збільшення частки валового прибутку і змішаного доходу (максимум у 1993 р.). Такий розвиток макроекономічних тенденцій означав різке зменшення ресурсних можливостей населення і держави щодо участі у процесі створення суспільних заощаджень за одночасного збільшення фінансових можливостей підприємств. Але з другого боку, структура ВВП за категоріями використання свідчить про те, що відбувається процес зростання частки кінцевих споживчих витрат населення та зменшення частки валового нагромадження капіталу. І тут досить цікавим є те, що тенденцію до скороченні частки валового нагромадження підприємства обґрунтовують відсутністю у них доходів, які б давали змогу здійснювати процес інвестування.

2003 109,4 53,9 108,2 131,3 43,5 102,5 117,5
2003 100 77,1 19,8 0,5 0,0 2,6

Здавалось би виникає суперечність: з одного боку у підприємств відбувається зростання фінансових можливостей, а з другого — останні скаржаться на відсутність у них доходів, які б могли стати достатнім джерелом інвестиційних ресурсів. Проте дана суперечність є досить зрозумілою для перехідного періоду, враховуючи все те, що стосується процесу первинного нагромадження капіталу та переорієнтації грошових потоків підприємств на задоволення потреб окремих осіб з їхнього керівництва. За таких умов підприємства справді не матимуть достатніх джерел для здійснення значних інвестицій, а частка валового нагромадження скорочуватиметься.

Додатково процес зменшення джерел валового нагромадження пов’язаний з тим, що почала діяти група чинників, пов’язаних з відпливом капіталу з країни. Причини цього різноманітні: високі комерційні ризики в Україні, зумовлені зростанням інфляційних процесів, викликали у значної частини бізнесу потребу зберегти наявний грошовий капітал, захистивши його від знецінювання. З цією метою здійснювалося переведення грошових активів у банки країн, які стабільно розвиваються; переважання нелегальних форм первісного нагромадження капіталу, часто з кримінальними коренями, зумовлювало у нових власників зростання остраху втрати награбованого ними багатства. Переведення його за кордон виводило капітал з-під впливу правоохоронних органів і дозволяло зберігати його у недоторканності; складності інвестування в Україні, пов’язані з технічною відсталістю виробництва, необхідністю вирішення глобальних задач технічного переозброєння, структурною незбалансованістю економіки і відсутність досвіду стратегічного інвестування, лякали національних власників капіталу. Вони воліли вкладати кошти у країни зі стабільною економікою. Така стратегія забезпечувала їм постійне і стійке збільшення капіталу. Низькі ризики подібного інвестування отримували перевагу порівняно з невизначеністю масштабного примноження капіталу.

За умов масового відпливу національного капіталу іноземні інвестори з великими побоюванням ішли та йдуть нині на внутрішній ринок України. Саме тому іноземні інвестиції не справляють істотного впливу на інвестиційний процес в економіці України. Так, навіть у 2001 р. на частку України припадало лише 0,6 млрд дол. прямих іноземних інвестицій із загальної суми в 644 млрд дол. Частка прямих іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій в Україні становила лише 4,3 %, а

загальний обсяг нагромаджених іноземних інвестицій за всі роки реформ становив лише близько 6,5 млрд дол., що у 4,5 раза менше, ніж у Росії. Крім того, структура прямих іноземних інвестицій майже не сприяла розвитку виробничого сектору економіки України.

Хоча сьогодні можна констатувати, що відплив капіталу за кордон істотно зменшується і це веде до встановлення балансу з потоком вкладання коштів у національну економіку.

Базу інвестиційного процесу в Україні варто оцінювати з позицій розмірів ощадного процесу, його здатності поповнити кредитні ресурси країни і фінансувати капіталовкладення. Але за умов різкого скорочення виробництва доходи більшості громадян також стрімко зменшились, і сьогодні їх вистачає лише на задоволення поточних потреб. А це означає відсутність значних заощаджень домогосподарств. Крім того, і наявні в Україні заощадження населення не можна повною мірою використовувати для фінансування інвестицій. Тільки близько третини цих заощаджень можуть нині стати джерелом розвитку народного господарства, інша їх частина зберігається вдома, до того ж ще й у доларовій формі. Заощадження у доларах додатково збільшують антиінвестиційні тенденції, сприяючи знеціненню національної валюти і національного грошового капіталу. Така ситуація веде до штучного обмеження пропозиції грошей, що підвищує ставку банківського відсотка і робить кредит малодоступним для виробництва, тим самим ще сильніше обмежуючи інвестиційний процес.

Таким чином, ресурси, що заощаджуються в українській економіці, значною мірою не використовуються для інвестування і нагромадження основного капіталу. Тому можна говорити про виникнення розриву між заощадженнями й інвестиціями на початковому етапі трансформаційних перетворень. Неможливість повною мірою зімкнути ощадний та інвестиційний процеси також призвела до зниження частки нагромадження у валовому внутрішньому продукті.

Разом з тим самі умови перехідного періоду висувають високі вимоги до обсягів інвестування.

Структура народного господарства України, що склалася на момент переходу до ринку, характеризувалася глобальною незбалансованістю і, зокрема, міжгалузевою диспропорційністю. Починаючи з періоду індустріалізації в країні відбувався гіпертрофований розвиток галузей виробництва засобів виробництва за відставання інших галузей. Обмежений приплив капіталовкла-

день у галузі, що виробляють товари народного споживання, обертався нездатністю задовольнити повною мірою споживчий попит населення. Ситуація багато в чому пояснюється мілітаристською спрямованістю розвитку економіки, що поглинала значні ресурси. У ВПК була зайнята третина найбільш висококваліфікованої робочої сили промисловості. Витрати на оборону фактично становили 15—20 % ВВП, а у США — лише близько 6 %. Завершення глобального політичного протистояння систем, закінчення «холодної війни» і розпад СРСР зумовили різке скорочення потреби у виробництві озброєнь і військової техніки. Конверсія ж ВПК вимагає значних інвестицій.

Крім того, диспропорційність української економіки істотно зросла і внаслідок дезінтеграційної кризи, пов’язаної з розпадом СРСР. Це визначалось тим, що в колишньому СРСР Українi вiдводилась роль промислового переробника сировини. Однак виробництво кінцевої продукції на українських підприємствах було пов’язане мережею коопераційних зв’язків з виробництвом у межах всього Союзу. Створення незалежної Української держави за таких умов призвело до того, що в національній економіці виявились відсутніми замкнуті цикли виробництва кінцевої продукції. Їх налагодження потребує значних інвестицій. Тому не випадково експерти оцінили вплив даного чинника на величину промислового спаду на рівні близько 35 %.

Також для України характерна неоднорідність галузей і окремих підприємств усередині галузей щодо ефективності. У країні спостерігається технологічна багатоукладність, пов’язана з паралельним співіснуванням доіндустріального (з великою часткою ручної праці), індустріального та постіндустріального виробництва. Постіндустріальне виробництво в економіці України пов’язано з освоєнням космосу, з роботою АЕС, інформаційними технологіями та системами комунікації і зв’язку. Незбалансованість по ефективності спостерігається і у внутрішньогалузевій структурі. Усе це додатково підсилює потребу в інвестиціях для вирівнювання технологічного рівня виробництва.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності також зумовила високі вимоги до інвестиційного процесу у зв’язку з необхідністю освоєння нових виробництв і технологій, конкурентоспроможних не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Сам перехід на нові конкурентоспроможні, але дорогі технології також підвищує вимоги не лише до обсягу, а й до якісного рівня інвестицій. Високі вимоги до процесу інвесту-

вання в умовах необхідності зміни технологій роблять його майже недосяжним у найкоротший термін, оскільки для вирішення настільки серйозних завдань потрібні значні нагромадження, тим більше що технічний прогрес сьогодні характеризується високою капіталомісткістю.

Отже, Україна в перехідний період опинилася в ситуації нестачі національних заощаджень і зростання вимог до ресурсних джерел інвестування. Обидва ці процеси, відбуваючись одночасно, справляли пригнічувальну дію на перегрупування структури суспільного виробництва, що вкрай необхідне для забезпечення економічного зростання.

Однак, незважаючи ні на що, з 2000 р. в Україні після тривалого і глибокого спаду спостерігається зростання виробництва.

Але які його чинники, чи буде воно тривалим і чи створені в

Україні передумови для стійкого економічного зростання?

Можна говорити про те, що в основі економічного піднесення, що розпочалося в Україні після 2000 р., лежать чинники різного рівня значущості. Серед них є як кон’юнктурні, так і стратегічні, системні. З одного боку, зростання виробництва пояснюється тим, що в результаті значної девальвації гривні підвищилася конкурентоспроможність української продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках. Девальвація гривні створила протекціоністський дах для вітчизняного виробника, що зумів завдяки цьому знову віднайти свій ринок. Загалом підвищення конкурентоспроможності українських товарів фактично зумовлено впливом саме цінового чинника, оскільки зростання обсягу інвестицій в основний капітал української економіки, що почалося з 1998 р., не могло істотно вплинути на технічний рівень основного капіталу, та продукції, що випускається. Це визначається тим, що обсяг інвестицій в Україні незначний. Загальна величина інвестицій у 2000 р. не перевищувала чверті їхнього обсягу в 1990 р.

За сприятливих обставин викликане девальвацією гривні зростання виробництва може тривати ще кілька років. Його обмеженням виступає наявність значної розбіжності у співвідношенні між паритетом купівельної спроможності гривні та її валютним курсом. За зменшення цієї розбіжності джерело сьогоднішнього економічного зростання буде вичерпане. Але потрібно пам’ятати, що стратегія економічного зростання, яка ґрунтується на значному перевищенні паритетом купівельної спроможності гривні її валютного курсу, базується на низькому рівні життя у країні і не може бути прийнята як довготривала. Тому в найближчі роки на

основі формування сприятливих для української економіки умов повинен бути здійснений перехід до інноваційно-інвестиційного типу розвитку, який базується не на ціновій, а на технологічній конкурентоспроможності української продукції, в основі якої лежать досягнення новітньої науки.

А це зумовлює необхідність використання стратегічних чи системних чинників економічного зростання. Річ у тім, що економічне зростання забезпечується діяльністю промислового капіталу по мірі оволодіння ним реальним сектором національної економіки. Таке його призначення. Створенню сприятливих передумов для цього процесу і повинна сприяти держава, якщо вона опікується проблемою забезпечення економічного зростання.

Валютно-фінансова криза 1998 р. збіглася у часі з процесом вичерпання можливостей дармового перерозподілу державної власності й ознаменувала завершення етапу первісного нагромадження грошового капіталу. Криза створила умови і показала, що подальше збагачення можливе лише на шляху перетворення нагромадженого грошового капіталу у виробничий, тобто шляхом організації підприємницької діяльності в галузях і сферах виробничого сектору. Саме тому навіть у кризовий і нестабільний 1998 р. почалося збільшення інвестицій в основний капітал. У порівнянні з 1997 р. інвестиції в 1998 р. збільшилися на 6,1 %.

Можна вважати, що найбільш міцною основою економічного піднесення, що розпочалося у 2000 р. є саме ця обставина: грошовий капітал пішов у реальний сектор економіки, перетворюючись у такий спосіб на виробничий. І в цьому виявляється необоротність економічного зростання, яке почалося. Трансформаційний спад значною мірою виконав свою руйнівну функцію, розчистивши економічний простір для творчої діяльності виробничого капіталу, що сформувався за останнє десятиліття.

Вирішальним умовою забезпечення економічного зростання повинен стати інвестиційний прорив. Він має призвести до значного зростання загального обсягу інвестицій в основний капітал, збільшення частки інвестицій у сектори, здатні забезпечити технологічну конкурентоспроможність української продукції, підвищення інноваційного наповнення інвестицій. Кінцевою метою інвестиційної політики в перспективі є створення виробничого апарату, здатного забезпечити ефективний економічний розвиток України. У процесі досягнення цієї мети

повинні бути забезпечені структурні зрушення в народному господарстві.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, ЇХ ВПЛИВ НА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
3. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
4. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)