Наступним етапом еволюції теорії фірми стали інституціональні теорії, зокрема, такі як прав власності, агентська і трансакційна.
Основоположником інституціональних теорій став американець Р. Коуз, основні ідеї якого викладені в праці «Природа фірми». Так, теорія прав власності, нтується на основних припущеннях неокласичної теорії фірми, проте, крім того, містить і припущення щодо обмеженості людської спроможності збирати, обробляти і систематизувати інформацію, обмеженість якої посилюється неповнотою контрактів.
Тому теорія прав власності стверджує, що суб’єкти господарювання не мають можливості одержати достатньо повну інформацію щодо майбутнього з усіма наслідками, що звідси випливають. Тобто йдеться про нереальність абсолютної раціональності, інформованості та оптимальної поведінки людини в умовах конкуренції та економічного вибору, що призводить до прийняття не суто оптимальних рішень, а найбільш прийнятних з огляду на доступну інформацію, що є загалом обмеженою.
Отже, має місце обмежена раціональність індивіду, коли його діяльність орієнтована не на максимізацію результатів, а насамперед на збереження і по можливості зміцнення свого становища як економічного суб’єкта порівняно з іншими агентами економічної діяльності.
Теорія власності водночас розглядає власність як право використовувати і контролювати об’єкт права власності. При цьому також уважається, що права власності містяться у контрактах, отже, захищені умовами контракту і що саме власність є інструментом подолання ризиків, які виникають у результаті недосконалості контрактів.
Дана теорія наголошує, що інтереси власників і менеджерів є конфліктними. Причина конфлікту була обґрунтована американськими вченими А. Берлс і Г. Мінзон і полягає у відокремленні власності від поточного контролю. Для узгодження їхніх інтересів має бути здійснений трансфер прав власності, за якого менеджери наділяються акціями підприємства, а отже, матимуть таку саму економічну вигоду, але водночас і піддаватимуться ризику як і інші акціонери.
Агентська теорія також базується на припущенні щодо наявності конфлікту інтересів між власниками і менеджерами: інтерес власників насамперед полягає у максимізації прибутку, тоді як мета менеджерів — задоволення особистих і професійних інтересів, прагнення до розкоші, мінімізація робочих зусиль.
Цей конфлікт посилюється асиметричністю інформації: менеджери фірми володіють значно більшим масивом інформації, ніж власник щодо фінансовоекономічного стану фірми, а також щодо факторів (обставин), які справляють істотний вплив на масу прибутку і ступінь окупності витрат. Керівники підприємства більше поінформовані про здійснювані ними і персоналом трудові зусилля.
Згідно з припущеннями цієї теорії власник для одержання необхідної йому інформації про діяльність менеджерів повинен здійснити істотні додаткові витрати, і водночас агент (керівник) може свідомо надавати власникові (принципалу) неправдиву і неповну інформацію та завдяки цьому безперешкодно здійснювати опортуністичні дії, спрямовані на задоволення лише власних інтересів, тобто пов’язані з використанням обману, хитрості, підступності.
Теорія припускає, що для зменшення опортунізму агента принципал, зважаючи на різне ставлення їх до ризику, а звідси — і різну їхню поведінку, може ності, і тим самим заінтересувати у максимізації прибутку фірми. Але оскільки прибуток фірми залежить не тільки від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, то це породжує несхильність агента до ризику, і тому він віддає перевагу фіксованій винагороді (компенсації) на противагу змінній.
Утім фінансова винагорода знижує мотивацію агента в результатах діяльності фірми, тому завдання полягає в розв’язанні цієї агентської проблеми. Агентська теорія пропонує здійснювати таке розв’язання через застосовування механізмів вхідного і вихідного контролю. Мета вхідного контролю — забезпечити через безпосередній контроль поведінки агента його діяльність в інтересах принципала, бо в іншому разі до нього будуть вжиті санкції. Цей вид контролю може здійснюватися у вигляді інформаційних систем, наглядової ради; і чим вища його вартість, тим більшу вагомість набувають механізми вихідного контролю. Механізм вихідного контролю передбачає мотивацію агента через монетарні стимули, розмір яких залежить від одержаного фірмою прибутку.
У розробку трансакційної теорії значний внесок крім Р. Коуза зробили Дж. Коммонс, О. Вільямсон, Д. Норт. Ця теорія вивчає організацію контрактних взаємовідносин з приводу обміну товарами, послугами чи правами. У ході такого обміну (трансакцій) виникають трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про потенційних постачальників, витрати, пов’язані з укладанням контрактів і проведенням контролю за їх виконанням та ін. (Детальніше про це йтиметься у темі 5.)
Погляди Р. Коуза щодо сутності трансакційної теорії в економічній літературі представлені такими узагальненнями: ? зберігається фундаментальний принцип обмеженості ресурсів, який передбачає можливість вибору; ? існує обмежена раціональність поведінки економічних суб’єктів, що допускає появу опортунізму; ? ринкові трансакції (угоди) не безплатні, бо виникають трансакційні витрати, які дають підприємцеві можливість вибору між ринковою трансакцією, трансакцією, захищеною контрактною угодою, і трансакцією, яка стає частиною внутрішньофірмової ієрархії. Ключовим у теорії Р. Коуза є положення про небезплатність ринкових трансакцій.
Оскільки зазначені положення є притаманними для функціонуючих фірм, отже, трансакційна теорія припускає поділ праці і спеціалізацію через делегування управлінських завдань спеціалізованому менеджменту. Але при цьому виникає потреба в координації дій.
Водночас виникають проблеми інформаційної асиметричності та визначеності індивідуальної поведінки і як наслідок — стає неможливим передбачити розвиток трансакцій через зовнішні ефекти та можливу опортуністичну поведінку.
Категорія опортунізму у відносинах між економічними суб’єктами тлумачиться як нераціональна поведінка (девіантна або опортуністична) цих суб’єктів, їх усвідомлене намагання діяти не за правилами укладених угод, а зобов’язань, що значно збільшує витрати на обслуговування укладених угод.
Розрізняють опортунізм ех ante та опортунізм ex post. Перший з них виникає в процесі переговорів щодо укладання угоди, коли партнери (партнер) на цьому етапі можуть приховувати негативну інформацію стосовно умов і можливостей виконання.
Нехтування, неналежне виконання домовленостей після прийняття угоди породжує другий різновид опортунізму. Тому в теорії трансакційних витрат використовується поняття «підозра», яка зумовлює обережну поведінку партнерів, навіть їх недовіру один до одного, що врешті-решт породжує такий елемент трансакційних витрат, як контроль за виконанням домовленостей на усіх етапах виконання угоди.
Ступінь довіри до партнера залежить від частоти укладання з ним угод та тривалості терміну їх виконання. Довіра буде тим вищою, чим частіше укладаються трансакції і не порушується термін їх виконання. В іншому разі, коли недовіра не розвіюється, підприємство змушене йти на додаткові трансакційні витрати з метою пошуку більш надійних партнерів, вивчення їх вимог як споживачів пропонованого підприємством товару. За умови, що підприємство змогло побудувати мережу фірм-партнерів, відносини між якими будуються на довірі, в нього є можливість істотно скоротити трансакційні витрати, зменшити ризик комерційної діяльності.
Таким чином, можна стверджувати, що схильність окремих суб’єктів господарювання до опортунізму в економічних відносинах породжує відцентрові сили в бізнесі, але в той же час існують і центробіжні сили в цих відносинах, коли партнери розуміють взаємну залежність і намагаються дотримуватися інституціональних правил поведінки — офіційних і неофіційних правил та процедур їх виконання й обмежень, які в сукупності і представляють інституціональну систему. Це сприяє створенню сприятливого бізнесового середовища і встановленню між партнерами відносин взаємовигідного співробітництва.
У розвиток сказаного звернемо увагу на такий прикладний аспект опортунізму в економіці. Нині всі учасники агропродовольчого ланцюга повинні усвідомити, що опортуністична поведінка будь-кого з них негативно позначиться на результатах діяльності всього ланцюга. Це неодноразово спостерігалося в Україні в молокопродуктовому, м’ясопродуктовому та в інших підкомплексах АПК.
Опортуністична поведінка переробних підприємств щодо встановлення занижених закупівельних цін на сільськогосподарську сировину надає їм короткострокові економічні переваги, але вони потім повертаються більш значними довгостроковими втратами через підрив сировинної бази і втрату довіри з боку сільськогосподарських товаровиробників до своїх партнерів з агробізнесу.
Усвідомлення всіма учасниками агропродовольчого ланцюга того факту, що вони мають спільний інтерес у забезпеченні ритмічності й економічної вигідності сільськогосподарського і переробного виробництва, в продукуванні якісних і безпечних продуктів харчування повинне привести до зниження у них мотивації поводитись опортуністично і водночас спонукати переробників до надання аграріям підтримки у ресурсному забезпеченні, інвестуванні, кредитуванні тощо. між акціонерами і менеджерами, за якої останні пропонують акціонерам свій людський капітал для надання управлінських послуг в обмін на відповідну компенсацію. Основним інструментом управління цією трансакцією є контракт, який, за припущеннями цієї теорії, є неповним. Оскільки це так, то акціонери мають здійснити додаткові витрати у вигляді інформаційних витрат і витрат на контроль (створення моніторингової інституції, наприклад, наглядової ради). Інформаційні ж витрати пов’язані з регулярною звітністю акціонерам, завдяки чому інформація стає відкритою, а це знижує інформаційну асиметрію між менеджерами і власниками та тим самим зменшує трансакційні витрати, а також знижує ризик опортунізму з боку менеджменту.
Крім розглянутих, існують й інші теорії фірм, проте поки не існує якоїсь єдиної їх класифікації. Тому зустрічаються деякі теорії фірм, які не відрізняються чимось принциповим. З огляду на сказане, варто ще ознайомитися з основними аспектами таких теорій, як еволюційна , підприємницька й інтеграційна.
Еволюційна теорія базується на активному використанні невизначеності та обмеженої раціональності, а також на поєднанні концепції неочевидного знання й організаційних рутин з динамічною концепцією конкуренції Й. Шумпетера.
Як зазначається в окремих літературних джерелах, центральна ідея цієї теорії полягає в тому, що організаційні здібності, засновані на рутинах, які експліцитно непізнані, але створюються і поліпшуються шляхом повторення та практики, є дуже складними для копіювання іншими фірмами.
Звідси випливає, що під дією внутрішніх і зовнішніх факторів модель підприємства постійно еволюціонує в бік досягнення ліпших результатів діяльності в конкурентному середовищі. При цьому вважається, що підприємство не використовує якийсь єдиний критерій ефективності своєї діяльності; він може змінюватися залежно від поставлених підприємством цілей і відображати набутий ним досвід функціонування, традиції, забезпеченість і пропорції економічних ресурсів, що є в його розпорядженні.
Підприємницька теорія передбачає, що двигуном розвитку підприємства є підприємець, а головним у забезпеченні успішної діяльності підприємства є взаємовідносини підприємця та його бізнесу, а також досконалість внутрішньофірмових важелів і механізмів використання підприємницького хисту менеджерів і всього персоналу організації. Інтеграційна теорія підприємства передбачає, що основною метою підприємства є інтеграція процесу виробництва продукції і відшкодування витрат на виробництво виробничо спожитих ресурсів, що є обмеженими. Причому така інтеграція має відбуватися в часовому і просторовому вимірах.
Звертає на себе увагу і та обставина, що згідно з цією теорією інтегральна функція підприємства полягає насамперед у вибудовуванні раціональної внутрішньої логіки функціонування організації, а не в забезпеченні економічних інтересів учасників бізнесу. Тому підприємство розглядається в багатьох аспек
1
Нельсон, Уінтер, 2012. приємство — партнерські зв’язки».
