Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 3.4. Еволюція підприємств агропромислового комплексу і створення аграрних підприємств ринкового типу


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.4. Еволюція підприємств агропромислового комплексу і створення аграрних підприємств ринкового типу


Еволюція аграрних підприємств і підприємств переробної промисловості відбувалася в ході здійснення аграрної реформи, яка розпочалася в нашій країні 1991 року. Її головна мета полягала у створенні необхідних економічних та політичних умов для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника — господаря, спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечити його високу ефективність та нести повну відповідальність за результатами господарювання.

Переробні підприємства України до початку 1990-х років мали державну форму власності. Її приватизація розпочалася в 1990 — 1993 рр. шляхом оренди майна з наступним його викупом трудовими колективами. Але цей спосіб приватизації переробних підприємств повністю ігнорував інтереси сільських товаровиробників. Виправити до певної міри цю ситуацію мав Декрет Кабінету Міністрів України «Про особливості приватизації майна в АПК» (1992 р.), яким рекомендувалося переробним підприємствам залучати до приватизації сільських товаровиробників — фізичних осіб, передаючи в їх розпорядження в обмін на приватизаційні сертифікати 51 % акцій.

Проте рекомендації цього Декрету було фактично проігноровано. Як правило, частка акцій, що направлялася в розпорядження селян, була невеликою і становила менше 10 — 15 % їх загальної кількості. Тому в 1996 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», яким передбачене обов’язкове передання 51 % акцій переробних підприємств сільським трудівникам — фізичним особам за підприємствам. Підприємства, в яких було викуплене майно трудовими колективами, перетворювались на відкриті акціонерні товариства шляхом додаткового випуску акцій з наступним переданням їх сільськогосподарським товаровиробниками в кількості 51 % статутного фонду.

Таким чином, за результатами приватизації ці переробні підприємства були перетворені на відкриті (публічні) акціонерні товариства, власниками акцій яких стали члени трудового колективу цих підприємств, сільські трудівники і недержавні аграрні підприємства.

З розвитком вторинного ринку цінних паперів акції фізичних осіб — і працівників села, і працівників підприємств — в абсолютній більшості були продані (як правило, за безцінь) і консолідовані окремими платоспроможними особами, які, по суті, стали власниками контрольних пакетів акцій різного рівня. Водночас багато переробних підприємств, насамперед малопотужних, перестали бути самостійними гравцями на ринку, набувши статусу дочірніх підприємств великих агропромислових структур. Частина підприємств, також малопотужних, поглинута великими переробними підприємствами і перетворена на відокремлені підрозділи, а окремі підприємства, не витримавши конкуренції, вийшли з ринку (збанкрутували).

Отже, у 2012 р. переробні підприємства були представлені публічними акціонерними товариствами, приватними акціонерними товариствами та дочірніми підприємствами різного типу холдингових структур.

У сільському господарстві з початку аграрної реформи і далі протягом найбільш складного і довготривалого періоду вирішувалося завдання створення агроформувань нового типу, заснованих на приватній власності на землю і майно. Є підстави вважати, що розпочався цей етап з перетворення колишніх колгоспів на колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) шляхом паювання їх майна, а згодом — і землі.

При трансформації колгоспів у КСП ставилося завдання відродити почуття господаря у сільськогосподарських працівників шляхом реформування відносин власності. В результаті такого реформування працівники ставали власниками певної частки майна підприємства, розмір якої залежав від величини трудового внеску кожного з них — працюючого і непрацюючого (пенсіонера).

Власник майнового паю при виході зі складу КСП мав право отримати свій майновий пай натурою чи грошима, передати його у спадок або ж продати. Саме за цією фундаментальною ознакою — персоніфікацією (хоча і формальною) власності — і відрізнялися КСП від колишніх колгоспів. Із прийняттям Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій», кожний член КСП був наділений і земельною часткою (паєм). Таким чином, і в земельних відносинах було зроблено важливий крок до відродження справжнього господаря на землі.

1

Колгоспи виникли внаслідок насильницької колективізації як колективні господарства, але в дійсності вони такими ніколи не були. З перших днів свого існування колгоспи були «одержавлені», не маючи господарської самостійності ані в організації виробництва, ані в розподілі продукції та одержаних доходів. земельними відносинами, все ж вони, як з’ясувалося, об’єктивно виявились неспроможними адаптуватися до народжуваного в державі ринкового середовища. Члени КСП, будучи наділеними майновими і земельними паями, так і не відчули себе справжніми власниками.

Колективна формально персоніфікована власність породжувала і колективну безвідповідальність. У КСП не було змінені внутрішня організаційна структура та економічний механізм господарювання. Зміни торкнулися лише перерозподілу кінцевих результатів. Паювання майна і землі стало формою існування колективної власності, яка мало що має спільного із справжньою кооперативною власністю. Тому КСП через колективне управління із запізненням реагували на зміни в зовнішньому середовищі, а відмова держави втручатися в їх господарську діяльність породжувала свавілля керівників КСП у прийнятті рішень, які нерідко тому і приймалися, щоб задовольнити їх особистий інтерес.

Усе це призвело до зниження трудової і технологічної дисципліни, крадіжок, а в поєднанні з іншими факторами, що спричинили економічну кризу, зумовило істотний спад виробництва та його збитковість, руйнацію матеріально-технічної бази. Тому об’єктивно назріла необхідність в реорганізації КСП у нові організаційні формування ринкового типу.

Все ж слід зазначити, що КСП відіграли свою позитивну роль. Вони стали значним прогресивним кроком в еволюції колективної власності до такої стадії її розвитку, яка дала змогу безболісно перейти від колективної до приватної форм власності і до створення нових організаційних форм господарювання на селі.

Досить сказати, що паювання майна і землі вже від самого початку прискорило створення і становлення фермерських господарств. Адже член КСП, який забажав створити фермерське господарство, виходив з КСП і забирав свій майновий і земельний пай, що створювало ліпші стартові умови для ведення власного виробництва.

Слід зазначити, що реорганізація КСП почалася з середині 1990-х років спонтанно як реакція селян на низьку ефективність виробництва в рамках цієї організаційної форми господарювання. На їх базі стали виникати різні типи господарських товариств і фермерські господарства. Проте масштаби таких перетворень були незначні і не відповідали потребам виробництва. Тому 3 грудня 1999 р. був прийнятий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», яким передбачалося реформувати протягом грудня 1999 — квітня 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства в нові організаційні форми господарювання ринкового типу, які функціонують на засадах приватної власності на землю і майно.

Усім членам КСП забезпечувалося право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності. бов’язувалися укладати договори оренди земельної частки (паю) і майнового паю з власниками цих паїв з виплатою орендної плати в натуральній або грошовій формах. Важливо, що Указом була встановлена мінімальна орендна плата за земельну частку (паю) в розмірі, не менше 1 % від грошової оцінки орендованої землі.

При реорганізації КСП передбачалося збереження по можливості цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх КСП через механізм оренди. Громадянам, які мають земельний пай, було надано право приєднувати виділену їм в натурі земельну ділянку до власного особистого підсобного господарства без створення юридичної особи.

Не менш важливим є й те, що фермерським господарствам, громадянам дана можливість вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно) за ціною, не нижче від визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі.

У результаті практичної реалізації згаданого Указу було реформовано і змінили юридичний статус 10 833 КСП. На їх базі створено 14 241 нове приватне слі фермерських господарств — 1254 (8,8 %), приватних підприємств (приватноорендних)

агроформування (коефіцієнт поділу становить 14 241 : 10 833 = 1,3), у тому чиагроформування (коефіцієнт поділу становить 14 241 : 10 833 = 1,3), у тому чи

— 2901 (20,4 %), господарських товариств (переважно товариств з обмеженою відповідальністю) — 6761 (47,5 %), сільськогосподарських виробничих кооперативів — 3325 (23,3 %).

Важливо також і те, що 7434 новостворених підприємств зберегли земельні масиви колишніх КСП, а отже, змогли скористатися позитивною дією фактора масштабів виробництва.

Вказані підприємства є підприємствами ринкового типу. З їх створенням відбулися кардинальні зміни в земельних, майнових і соціальних відносинах, причому без будь-яких гострих конфліктів на селі. Очевидна соціальна спрямованість такого реформування. Адже 6,4 млн селян стали власниками земельних паїв, середній розмір яких становить по Україні 4,2 га, що навіть перевищує середній розмір фермерських господарств у деяких країнах (наприклад, у Греції).

Розроблені також механізми реального закріплення власності на землю за окремими селянами через заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Державні акти на право приватної власності на землю, а також через створення механізму орендних земельних відносин, однією із ключових ланок яких є обов’язковість виплати орендарями мінімальної орендної плати власникам земельних паїв. Приблизно 200 тис. земельних паїв були приєднані до підсобного особистого господарства селян.

Все ж слід зазначити, що основним підсумком аграрної реформи на цьому етапі є становлення (хоча і не до кінця завершене) реального власника. Це в свою чергу породжує новий тип відповідальності суб’єктів господарювання за кінцеві результати господарської діяльності — відповідальності власністю, яка спонукає їх до ведення виробництва виключно на прибутковій основі. льності розвитку різноманітних форм господарювання на селі. Тому створення в Україні різних типів приватних підприємств є стимулюючим фактором для піднесення сільськогосподарського виробництва.

Водночас практика діяльності аграрних формувань країн з розвинутою ринковою економікою також засвідчує, що динамічний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий за умови забезпечення реальної економічної рівноправності всіх форм власності і форм господарювання. Це дуже принциповий момент, оскільки така рівноправність передбачає економічне змагання (конкурентність) між підприємствами, отже, зумовлює прискорений розвиток тих форм господарювання, які виявилися життєздатними.

Аграрна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована саме на забезпечення однакових прав і можливостей для усіх сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільським трудівникам держава й надалі гарантує свободу вибору форм господарювання на селі, що стимулюватиме подальший розвиток конкуренції, ширшу адаптивність аграрних підприємств до зміни ринкового середовища.

У наступні роки процес реформування аграрних підприємств продовжувався насамперед через перетворення одних видів приватних підприємств на інші. Станом на 2010 р. у сільському господарстві, як уже зазначалось у параграфі 1.1, функціонувало: господарських товариств — 7769, приватних підприємств — 4243, сільськогосподарських виробничих кооперативів — 952, фермерських господарств — 41,7 тис. Крім приватних підприємств у галузі функціонують і державні аграрні підприємства — 322, в основному науководослідного спрямування. У результаті таких перетворень істотно зменшилася кількість і частка сільськогосподарських виробничих кооперативів, зросла частка приватних підприємств і господарських товариств.

Виявила себе ще одна тенденція — скорочення загальної кількості аграрних підприємств через втрату частини з них права юридичної особи та перетворення їх у відокремлені підрозділи, і нерідко — й у структурні підрозділи великих вертикально інтегрованих структур у формі цілісного підприємства. Чимало аграрних підприємств набули статусу дочірніх у складі великих холдингових структур, які також є вертикально інтегрованими.

Ці два типи агропромислових формувань набувають все більшого поширення. За наближеними оцінками (офіційна статистична звітність відсутня), їх кількість у 2010 р. становила (з площею орендованих земель 30 тис. га і більше на одне формування) понад 60, вони орендували за різними оцінками понад 5,6 млн га сільськогосподарських земель, включаючи і ті АПФ, які орендують менше 30 тис. га.

Ці АПФ розвивають великотоварне спеціалізоване виробництво, переважно застосовують нову техніку і новітні технології, досягають за рахунок ефекту масштабу вищої продуктивності праці та економічної ефективності виробництва, виробляють харчові продукти вищої якості, багато з них виходять на зовнішні фондові ринки, завдяки чому залучають значний капітал для подальшого розвитку на інноваційній основі. лізацію виробництва, посилення безробіття в сільській місцевості, зниження або повну відсутність соціальної відповідальності за розвиток сільських територій. Тому є необхідність вжиття державою відповідних регуляторних заходів, які посилювали б позитивний вплив АПФ на розвиток агропромислового виробництва і водночас ставили бар’єр для вияву негативних факторів впливу, що пов’язані з їх функціонуванням.

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.6. Економічні засади функціонування товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства
3.7. Економічні засади функціонування фермерських господарств
3.8. Економічні засади функціонування приватних підприємств
3.9. Розвиток сільськогосподарської кооперації та її організаційні форми
Тема 4. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)