Підприємницька діяльність охоплює всі стадії відтворення суспільного виробництва, що і зумовлює її різноманітність. У науковій літературі виді- льтативне.
Виробниче підприємництво є пріоритетним, оскільки спрямоване на виробництво товарів, продуктів, надання виробничих послуг, виконання певних робіт, необхідних для задоволення нагальних потреб суспільства. Як бачимо, цей вид підприємництва охоплює сферу матеріального виробництва, розвиток якої пов’язаний із продукуванням товарів, послуг, виконанням робіт на інноваційній основі і досягненням завдяки цьому їх вищої якості.
Виробнича підприємницька діяльність може бути основною, або створювальною (у літературі її називають допоміжною, що не цілком відповідає її сутності).
Результатом основної підприємницької діяльності є виробництво кінцевої готової продукції, придатної до споживання — виробничого чи особистого. Створювальна підприємницька діяльність пов’язана з розробкою новацій: новітньої техніки, технологій, нових сортів рослин, порід і ліній тварин, нових організаційних рішень тощо. Їх застосування в процесі основної підприємницької діяльності дає змогу збільшити обсяги виробництва продукції і/або поліпшити її якість, виробляти нові товари і тим самим задовольняти зростаючі запити споживачів.
Посередницька підприємницька діяльність пов’язана з переміщенням товарів від виробника до споживача і з торговельно-обмінними операціями. Цей вид підприємницької діяльності є відображенням суспільного поділу праці, сприяє завдяки спеціалізації підвищенню продуктивності праці, прискорює кругообіг капіталу, більш повно враховує потреби споживачів.
Прийнято вважати, що посередники — це фізичні чи юридичні особи, які представляють інтереси виробників або споживачів. Автори навчального посібника «Підприємництво: організація, ефективність, бізнес-культура» виділяють такі конкретні форми посередницької підприємницької діяльності: агентування, торговельно-комерційна діяльність, аукціонна торгівля, біржове підприємництво.
Представниками агентування є: агенти виробників, що представляють їх інтереси при пошуку можливих ринків збуту; повноважні агенти зі збуту, які одержують право на збут продукції виробників на умовах, передбачених договором; агенти із закупівлі — брокери, комісіонери, консигнанти, основна функція яких — це підбір на ринку необхідних замовнику ресурсів певної кількості, якості та асортименту. Основне завдання брокера — звести продавця і покупця та сприяти укладанню між ними угоди. Комісіонер — це посередник, що діє за договором комісії, відповідно до якого одержує доручення від комітента (замовника) здійснити певну торговельну операцію від імені останнього. Консигнант
— посередник, який реалізує товар з власного складу згідно з договоромдорученням.
Представники торговельно-комерційної діяльності, в процесі якої здійснюється оптова та роздрібна торгівля різними товарами, — це оптово-роздрібні фірми, торгові доми, оптові продовольчі ринки, дилери, дистриб’ютори, комі
1
Колот В. М. Підприємництво: організація, ефективність, бізнес-культура : навч. посіб. / В. М. Колот, І. М. Рєпіна, О. В. Щербина. — К. : КНЕУ, 2009. — 444 с. виробничого і споживчого призначення (продовольчі товари і товари широкого вжитку). Дистриб’ютори — це посередники, що придбавають товари безпосередньо у виробників і здійснюють їх реалізацію постійним клієнтам. Дилери — це посередники (юридичні чи фізичні особи), які за власний рахунок придбавають товар і на визначених ними умовах здійснюють його перепродаж. Комівояжери — це посередники, які здійснюють продаж товарів з доставкою їх на місце призначення.
Аукціонна торгівля — це прилюдний торг за право придбання товару, що виставлений на аукціон (аукціонний продаж) з певною стартовою (початковою) ціною. Товари на аукціоні, як правило, виставляються неподільними партіями
— лотами. Серед товарів агропромислового виробництва на аукціоні можуть реалізовуватися партії поголів’я тварин, земельні ділянки.
Біржове підприємництво — це особливий вид посередницької діяльності, суб’єктом якого є біржі як специфічна організаційна форма оптової торгівлі. Біржі бувають різного профілю: товарні; фондові — здійснюють купівлю-продаж цінних паперів; валютні — провадять операції з купівлі-продажу золота і валюти. Останні два види бірж переважно репрезентують інші види підприємництва, про які йтиметься далі.
Крім виробничої та посередницької підприємницької діяльності виділяють ще фінансову підприємницьку діяльність та підприємництво у сфері надання консультаційних послуг.
Підприємництво, що пов’язане з наданням фінансових послуг, має складну природу, оскільки, з одного боку, здійснює комерційну діяльність, а з другого — надає безпосередні послуги. Особливістю цього підприємництва є й те, що об’єктом купівлі-продажу тут є не матеріальні речі, а особливі товари: гроші, валюта, цінні папери. Об’єктами (агентами) фінансового підприємництва є банки, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, фондові біржі, валютні біржі, страхові компанії.
Консультаційне підприємництво пов’язане з наданням консультаційних послуг у вигляді розробки консалтингових проектів або ж порад з розв’язання певних проблемних для замовника завдань. Ця форма підприємництва поки що не набула належного розвитку через відсутність у агропромислових формуваннях вільних фінансових ресурсів, хоча вже є приклади створення і ефективного функціонування дорадницьких служб.
Крім розглянутих видів підприємництва є підстави виділити підприємництво у страховій справі. Агентами цього виду підприємництва є страхові компанії. Підприємець одержує дохід у вигляді страхових внесків, які є джерелом коштів, що повертаються страхувальнику у разі настання страхового випадку.
Важливою формою підприємництва є так зване мале підприємництво, що відіграє важливу роль в економіці будь-якої держави.
Мале підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання — малими підприємствами і приватними підприємцями — на власний ризик з метою задоволення своїх економічних інтересів. Розвиток малого підприємництва зумовлений тва, приватні підприємці заповнюють ті ринкові ніші, які не можуть бути зайняті великим і середнім бізнесом.
Мале підприємництво функціонує, як правило, на приватній власності, і засновано на особистій праці підприємців. Воно має великі внутрішні потенційні можливості для саморозвитку завдяки найповнішій реалізації переваг приватної власності.
Саме тому держава здійснює підтримку малого підприємництва, основні напрями якої передбачені Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (травень 2012 р.), а саме: часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами; часткова компенсація лізингових, факторингових платежів; надання гарантії та поруки за кредитами суб’єктів малого та середнього підприємництва; надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування власної справи; надання позик на придбання і впровадження нових технологій; фінансова підтримка впровадження енергоощадних та екологічно чистих технологій і деякі інші.
У літературі розрізняють поняття «мале підприємництво» і «малий бізнес», хоча в багатьох виданнях вони часто ототожнюються. Для цього є багато підстав, насамперед з позицій масштабів діяльності — вони невеликі. Разом з тим існує думка, що для малого підприємництва характерна така істотна риса, як ризикованість та інноваційність, тоді як малий бізнес також функціонує з метою одержання прибутку, але не обов’язково його діяльність має бути ризикованою і здійснюватися на інноваційній основі.
Справедливіше було б стверджувати, що мале підприємництво — це завжди малий бізнес, але не всякий малий бізнес є малим підприємництвом. Отже, поняття «малий бізнес» є ширшим за поняття «мале підприємництво», але за якісним наповненням останнє є значно глибшим.
Малий бізнес має, з одного боку, ряд переваг, а з другого — чимало недоліків. Безумовно, переваги істотно переважають вади і саме тому малий бізнес відіграє важливу роль в економіці будь-якої держави.
У літературі до основних переваг малого бізнесу відносять високу адаптивність до місцевих умов і змін зовнішнього середовища; повну самостійність та оперативність у прийнятті рішень; мінімізація витрат на менеджмент (власник є водночас і менеджером); прагнення до пошуку і практичної реалізації новацій; менша потреба в стартовому капіталі і ширші можливості нарощування власного капіталу, оскільки основним доходом малого бізнесу є чиста продукція, яка в різних пропорціях на розсуд власника може бути використана за результатами діяльності; малий бізнес забезпечує, як правило, високу оборотність капіталу, бо пов’язаний з видами діяльності, що мають нетривалий виробничий цикл; можливість здійснення оперативного та безпосереднього контролю власника за господарською діяльністю і за досягненням поставлених цілей.
Основними недоліками малого бізнесу є обмеженість фінансових ресурсів, особливо на початковій стадії створення і функціонування бізнесу, і нестабільність доходів; вразливість до несприятливих змін ринкової кон’юнктури та в макросередовищі, зокрема, у зв’язку з інфляцією, податковим навантаженням, джерел фінансування, зокрема кредитів, які або зовсім не надаються, або ж надаються під значно вищі відсотки порівняно з великими підприємствами; високий ризик банкрутства через невеликий «запас міцності» — малу величину активів — і невелику частку в ринку, що породжує високу залежність малого бізнесу від великих компаній; низький рівень кваліфікації в багатьох підприємців і недостатність досвіду для ефективного ведення бізнесу на інноваційній основі; низька дохідність бізнесу в частини підприємців, що робить неможливість найняття кваліфікованих працівників; великі фізичні та психологічні навантаження, що нерідко призводять до виходу із бізнесу; вразливість до протиправних дій конкурентів, кримінальних структур, корумпованих працівників контрольних і правоохоронних органів.
Особлива соціально-економічна роль підприємництва в розвитку ринкової економіки виявляється за такими напрямами: підприємництво, орієнтуючись на одержання більшого економічного зиску, істотно впливає на зміну структури економіки; стимулює розвиток інвестиційних процесів; розвиток підприємництва посилює конкуренцію, що в свою чергу сприяє впровадженню суб’єктами господарювання інновацій в усіх сферах діяльності; спонукає до економії та раціонального використання ресурсів; підприємництво спонукає до високоефективної праці осіб, які мають власний бізнес; стимулює виявляти рішучість у невизначених ситуаціях і ставити реальні цілі.
З останнім аспектом ролі підприємництва варто детальніше ознайомитися. Успішна підприємницька діяльність можлива, коли здійснюється за ефективного управління. Тому постать підприємця є ключовою фігурою в бізнесі.
В економічній літературі зустрічаються різні визначення поняття «підприємець». П. Друкер (відомий у світі фахівець з питань управління) зазначав, що підприємець — це людина, яка вміє використати будь-яку можливість з максимальною вигодою.
Й. Шумпетер вперше звернув увагу на ключову ознаку підприємця — новаторство (інноваційність), а Р. Кантільон наголошував на вмінні брати ризик на себе. Іншими словами, наукою зроблені небезуспішні спроби створити модель особистості підприємця, виділяючи на основі психологічних рис різні його домінуючі якості. Узагальнюючи їх, можна вважати, що підприємцеві притаманні такі важливі риси, як новаторство, прагнення до незалежності, посилене бажання досягти поставленої мети і схильність до ризику.
Крім того, для підприємця характерні компетентність, висока вимогливість до себе, цілеспрямованість і що дуже важливо — комбінаторика — здатність змінити за необхідності хід подій (певний підхід, ціль, відшукати іншу можливість тощо), що вимагає швидкого регулювання на зміну реальних умов внутрішнього і зовнішнього середовища.
Світовий і вітчизняний досвід господарської діяльності суб’єктів господарювання в умовах конкурентного ринку і розвитку глобалізаційних процесів дає підстави для висновку: ефективне підприємництво — це перш за все раціональна організація виробництва і лише потім — засіб заробляти гроші і за-праця, яка вимагає професійного і відповідального підходу для створення і ведення бізнесу.
Питання для самоконтролю
1. Поняття суб’єкта господарювання, господарської діяльності та некомерційного господарювання.
2. Класична та неокласична теорії підприємств: суть і передумови виникнення.
3. Сутнісні аспекти теорії прав власності, агентської теорії та трансакційної теорії, їх спільні риси і відмінності.
4. Підприємництво як самостійний фактор виробництва. Організаційні форми підприємництва.
5. Інтрапренерство як специфічна форма внутрішньофірмового підприємництва.
6. Сутність виробничої, посередницької, фінансової та консультативної підприємницької діяльності.
7. Роль малого підприємництва в економіці, його переваги і недоліки.
