Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація. У Законі України «Про меліорацію землі» (січень 2000 р.) меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Розрізняють такі основні види меліорації земель: гідротехнічну, культуртехнічну, хімічну, агротехнічну і агролісотехнічну.
Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і повітряного режимів ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).
Основними меліоративними заходами, що здійснюються за гідротехнічної меліорації, є зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капіталомісткий і передбачає створення спеціальних гідротехнічних споруд.
Культуртехнічна меліорація
— це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському виробництві.
До таких заходів відносяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, вирівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоративна оранка, залуження тощо.
Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліпшення фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.
Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліоративних заходів, як плантажна оранка, кротовий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піскування і глинування тощо.
Агролісотехнічна меліорація — це докорінне поліпшення землі шляхом використання таких важливих властивостей захисних лісових насаджень, як ґрунтозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лісонасадження.
Площинні захисні лісонасадження захищають землі від ерозії, а водні об’єкти — від виснаження і замулення та передбачають заліснення балок, ярів, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок, озер, інших водойм.
Лінійні лісонасадження — полезахисні і стокорегулюючі лісосмуги — захищають ґрунти від водної і вітрової ерозії та поліпшують ґрунтово-кліматичні умови вирощування сільськогосподарських культур. і забезпечує стабільність виробництва. Підприємства, особливо в умовах зрошення, позбавлені ризику істотного зниження врожаю в несприятливі за погодними умовами роки.
Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осушення або в умовах богарного землеробства (наприклад, рис на півдні України). Це значно збільшує можливість вибору підприємством виробничих альтернатив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробництва, у тому числі і збільшення поголів’я тварин, і зрештою — одержання більших прибутків.
Однак впровадження меліорації ставить перед підприємствами і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капітал, нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліоративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів.
Важливо пам’ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає проблема збуту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризикують більше й у зв’язк у з коливанням цін на неї, і через більшу залежність від партнерів. Як бачимо, в умовах меліорації підприємству доводиться вирішувати значно більше проблем, ніж зазвичай.
Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню і осушенню земель. У 2010 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2175 і 2956 тис. га. Проти 1
990 р. площа зрошуваних земель зменшилася на 423 тис. га, але дещо зросла площа осушених земель — на 99 тис. га. Істотне скорочення площ зрошуваних земель відбулося через надзвичайно серйозні помилки, що були допущені в процесі їх паювання. Саме через це відбулося тотальне знищення, демонтаж системи штучного зрошення на Донбасі, на півдні України та в Кр иму.
Найпродуктивнішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна кукурудзи. Оцінюючи ефективність зрошення, слід ураховувати ту обставину, що вода (з економічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а використання його — раціональні межі. Це озна чає, що максимальна віддача від зрошення досягається лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог закону граничного приросту результату.
Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків поливу, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж об сяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізувати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість во ди. Тому при організації зрошуваного землеробства забезпечення дження.
Кількість необхідної для підприємства зрошувальної води можна визначити за формулою ?? зс н
ПАЗвВК і іі ? ? ? ? ? ? ? ?? ? ? , де — кількість необхідної для підприємства зрошувальної води; і — загальний обсяг води, що фактично споживається на 1 га площі під і-ю культурою (вода, що випаровується культурними рослинами і землею, не вкритою ними, за весь виробничий цикл); о — кількість атмосферних опадів за вегетаційний період у цій місцевості в розрахунку на 1 га; — площа посіву і-ї культури; — коефіцієнт використання зрошувальної системи.
1 о
В зс
Зв
А і
П
К
Зазначеним способом визначається орієнтовний обсяг необхідної зрошувальної води, який може змінюватися залежно від кількості опадів, температурного режиму і сили вітру в даному році, типу ґрунту, топографічних особливостей місцевості тощо.
Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть правильно визначені періодичність поливу і витрати зрошувальної води на один полив. Що стосується останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зволоження ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибина залягання її кореневої системи).
Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зрошення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Якщо вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим зниженням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає більший приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат і більшого витрачання води. За менш вологого варіанта, з більшим зниженням польової вологості — навпаки.
Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат — капітальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв’язку зі спорудженням внутрішньогосподарської меліоративної мережі, придбанням необхідної техніки та обладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід буде ще придбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв’язку із транспортуванням води до території підприємства, її доставкою на полив по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі та у зв’язку з безпосереднім зрошенням полів.
Коли підприємству доставляють воду якісь водогосподарські підприємства, то вартість кубічного метра води для нього є сталою величиною, а витрати за всю поставлену воду розглядаються як змінні. Це зумовлено тим, що підприємство не несе витрат доти, доки йому вода не поставляється. З початком поставки витрати зростають пропорційно обсягу споживання цього ресурсу. ток воно несе як постійні витрати (амортизація колодязів, насосів, іншого обладнання, оплата постійно зайнятих працівників, що обслуговують це обладнання), так і змінні, пов’язані з витратами енергії на видобуток води, технічним доглядом за технікою й обладнанням, ремонтом.
Підприємство несе також значні поточні витрати на транспортування води по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі до полів незалежно від того, який спосіб зволоження ґрунту воно вибрало — дощування, зрошувальні борозни чи крапельне зрошення. Розмір цих витрат значною мірою залежить від виду водорозподільної системи, тобто від того, як саме вода транспортується по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі — бетонними трубами, трубопроводами з синтетичних матеріалів або металу, борознами різного типу (облицьованими і необлицьованими). При виборі розподільної системи потрібно враховувати потребу в інвестиціях, тип ґрунту, топографічні особливості місцевості, потребу в робочій силі для обслуговування системи тощо.
Будівництво водорозподільної системи формує постійні витрати підприємства, що пов’язані з амортизацією технічних засобів, їх ремонтом і технічним обслуговуванням, енергетичними витратами, страхуванням, а в умовах західного ринку — і з податками на майно. Зауважимо, що капітальні витрати, які пов’язані з переміщенням землі і вирівнюванням полів (планування місцевості), не створюють додаткових постійних витрат на зрошення, а капіталізуються у вартості землі.
Безпосереднє зрошення полів також вимагає значних постійних (амортизація зрошувальної техніки, її страхування) і змінних витрат (ремонт і технічне обслуговування меліоративної техніки, витрати на енергію, оплату робочої сили тощо).
Сума витрат за всіма розглянутими напрямами їх формування (на транспортування води до підприємства, всередині підприємства і на безпосередній полив земель) дає загальну суму витрат на зрошення. В них значну питому вагу займають постійні витрати, на розмір яких працівники підприємства практично впливати не можуть. Тому висока ефективність зрошення досягається за раціонального формування змінних витрат і коли чисті надходження від приросту продукції достатні для компенсації постійних витрат і перевищення змінних витрат на величину, що забезпечує достатню прибутковість.
Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорованих земель визначають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Показники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умови використання меліорованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять:
1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарському виробництві земель зі зрошувальною чи осушувальною мережею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.
2. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.
3. Питома вага інтенсивних культур у загальній посівній меліорованій площі. формах. У натуральній — як відношення витраченої зрошувальної води на 1 га певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі. У вартісній — як витрати води на 1 тис. грн валової продукції, оціненої у порівнянних цінах.
5. Водовіддача — обернений показник водомісткості.
До показників ефективності використання меліорованих земель відносять:
1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур, що визначають за формулою бм
УУДУ??, де — приріст врожаю культури; м і б — відповідно врожайність культури на меліорованих і богарних землях за інших однакових умов, ц/га.
ДУУУ
2. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства К о.м , який обчислюється за формулою ??
100У:УК м.пм.фо.м ??, де і — відповідно фактична і проектна врожайність відповідної культури на меліорованих землях, ц/га. м.ф
У м.п
У
3. Рівень підвищення продуктивності праці К пп і зниження собівартості продукції на меліорованих землях К сп . Ці показники можуть бути розраховані з виразів: де Т бз і Т мз — трудомісткість продукції (люд.-год на 1 ц продукції) відповідно на богарних і меліорованих землях; С м і С б — відповідно собівартість 1 ц продукції на меліорованих і богарних землях.
К пп = (Т бз : Т мз ) · 100;
К пп = (Т бз : Т мз ) · 100;
К сп = (С м : С б ) · 100,
К сп = (С м : С б ) · 100,
4. Приріст прибутку від меліорації земель , який розраховують за формулою м
П? ???? змпмм
ВВЦДУП????? , де — ціна реалізації додатково одержаної продукції, грн; і — відповідно поточні постійні і змінні витрати на меліорацію.
Ц пм
В зм
В
5. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію Р м , що обчислюється з виразу
Р м = [?П м : (В пм + В зм )] · 100.
Р м = [?П м : (В пм + В зм )] · 100.
З підвищенням інтенсивності до раціональної межі й економічної ефективності використання меліорованих земель скорочується строк окупності капітальних витрат підприємства на меліорацію К вм , що розраховується за формулою
Т = К вм : ?П м .
Т = К вм : ?П м . використання. Наприклад, з 1 га зрошуваних земель одержують у 2,5 — 3,5 рази більше продукції, ніж з 1 га богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі використовуються неефективно, урожайність на них дуже низька.
Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошувальних і осушувальних систем. Перевагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним системам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоцементних і пластмасових труб, осушувальним системам із пластмасовим дренажем.
У 2012 р. розроблено метод управління режимами зрошення сільськогосподарських культур за показниками середньодобового випаровування вологи з поверхні ґрунту, що дає змогу зекономити 15 — 20 % витрат матеріальнотехнічних ресурсів і заощадити кошти на управління режимом зрошення, наприклад, на пшениці озимій — 200
—250 грн/га, на кукурудзі — 370 — 560, сої
— 740 — 920 грн/га.
На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці.
Скажімо, на осуше них землях набір культур і сівозміни треба визначати виходячи з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних ґрунтах вирощування інтенсивних просапних культур призводить до розкладу торфу і втрати ґрунтом родючості. Тому мілко залягаючі торф’яники доцільно використовувати тільки під багаторічні трави, а на глибоко залягаючих просапні культури повинні займа ти не більше 10 — 15 % площі.
У зрошуваному землеробстві потрібно запроваджувати водозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання втричі й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре відповідають на зрошення і задовольняють ви моги індустріальних технологій. Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими засобами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення необхідного обладнання для експлуатації меліоративних систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверхневого поливу і засоби ав томатизації управління водогосподарськими системами за агрометеопараметрами і з запровадженням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.
Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурнотехнічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, введенню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів. 1. Поняття родючості землі, її види і вплив на економіку підприємств.
2. Сільськогосподарські угіддя України, їх структура і розподіл між землевласниками та землекористувачами.
3. Поняття земельної реформи та етапи її проведення в Україні.
4. Характеристика Земельного кодексу України й умови посилення його впливу на розвиток земельних відносин.
5. Методика паювання земель сільськогосподарського призначення та його результати.
6. Поняття земельного кадастру, його складові і завдання. Методичні підходи до бонітування та економічної оцінки земель.
7. Нормативна та експертна грошова оцінка землі і напрями використання результатів оцінки.
8. Методичні підходи до визначення плати за землю сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.
9. Пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників — платників фіксо ваного сільськогосподарського податку.
10. Місце оренди землі в розвитку земельних відносин, її суб’єкти та методичні підходи до визначення розміру орендної плати.
11. Поняття ринку землі та його складові. Державне регулювання ринку землі.
12. Ціна землі і методичні підходи до визначення її рівня.
13. Методика визначення рівня інтенсивності та ефективності використання сільськогосподарських земель.
14. Поняття меліорації земель, її види і показники інтенсивності та ефективності використання меліорованих земель.
15. Шляхи поліпшення використання земель сільськогосподарського призначення в богарному і зрошувальному землеробстві.
