1.2. Базельський комітет з питань банківського нагляду та основні принципи регулювання банківської діяльності

Банківське регулювання необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів. Тому, розробляючи та вдосконалюючи банківське законодавство, слід орієнтуватися на відповідні домовленості між розвинутими країнами, зокрема на рекомендації Базельського комітету з питань банківського нагляду, який діє з 1974 р. при Банку міжнародних розрахунків (БМР).

Базельський комітет працює над забезпеченням міжнародного зближення систем банківського регулювання і включає в себе країни Групи Десяти — Бельгію, Канаду, Францію, Німеччину, Італію, Японію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію, Англію, США і Люксембург. Комітет у своїй роботі орієнтується на дві основоположні цілі: поперше, система має сприяти зміцненню і зростанню стабільності міжнародної банківської системи; подруге, система повинна мати високий ступінь відповідності банкам у різних країнах з різними економічними показниками розвитку для досягнення певного рівня функціонування міжнародних фінансовокредитних установ (у подальшому вимоги Комітету були прийняті країнами для регулювання і вітчизняних банків).

У розвитку Базельського комітету умовно можна визначити три етапи. На першому етапі створювалася система обміну інформацією, тому що розуміння тенденцій розвитку банківського ринку та підходів до його регулювання в інших країнах допомагає членам Комітету адекватно реагувати на нові тенденції розвитку ринку банківських послуг у своїх державах. На другому етапі розроблялися «найбільш оптимальні методи нагляду». Відповідні методи нагляду було рекомендовано не тільки для країнчленів, але й для органів нагляду країн світу. Третій етап роботи Комітету полягає у встановленні обов’язкових мінімальних нормативів. Прикладом такої діяльності може слугувати так звана Угода про капітал, розроблена в липні 1988 р. Щодо юридичного статусу діяльності Базельського комітету варто наголосити, що він не має права офіційно вводити регулюючі показники (наприклад економічні нормативи). Однак робота Комітету набула добровільного міжнародного визнання як критерій у сфері регулювання банківської діяльності.

У Комітеті країни представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть офіційну відповідальність за нагляд. Комітет з питань банківського нагляду підзвітний Комітету керуючих центральними банками, який щомісяця проводить засідання в Банку міжнародних розрахунків у м. Базелі. Тут же на постійній основі діє секретаріат Комітету. У своїй діяльності він керується двома кардинальними принципами:

1) жодна банківська система не повинна залишатися поза системоюбанківського нагляду;

2) нагляд має бути надійним.

На початку своєї діяльності Комітет зосереджував зусилля на розробленні методів удосконалення системи «раннього реагування» на проблеми, які виникають у роботі банків. Згодом центр уваги перемістився на міжнародне співробітництво — передусім на усунення недоліків у національних системах нагляду, на формування розуміння наглядовими органами в усіх країнах світу важливості банківського нагляду та якості. Поставлені завдання вирішувалися з одночасним застосуванням трьох основних методів:

1. Обмін інформацією щодо національних заходів нагляду. Удосконалення техніки ефективного нагляду за міжнародними банківськими операціями.

2. Розроблення мінімальних стандартів достатності власного капіталу банку.

На сучасному етапі діяльності Комітет забезпечує систематичне співробітництво країн світу з питань нагляду і регулювання діяльностібанків тарозробляєосновніпринципибанківського нагляду.

У цілому Базельський комітет розробляє лише загальні підходи і стандарти, не втручаючись у процес гармонізації та взаємного наближення техніки нагляду в різних країнах.

Директиви Базельського комітету:

1982 р.: «Керівництво міжнародними кредитами банків».

У цій директиві викладено процедури аналізу ризиків у країні, визначено критерії оцінювання країни як позичальника, методи контролю за такими ризиками.

1983 р.: «Принципинагляду заіноземнимиустановамибанків».

У директиві визначено принципи розподілу відповідальності стосовно нагляду за діяльністю іноземних банківських установ і дочірніх банків між наглядовими органами «країни походження» та «країни, що приймає». Ця директива є доопрацьованим варіантом документа, який був опублікований у 1975 р. під назвою «Базельський конкордат» і регулював принципи спільного контролю за діяльністю міжнародних банківських груп. У квітні 1990 р. вийшов у світ додаток до цього документа, присвячений удосконаленню обміну інформацією між органами банківського нагляду різних країн. У липні 1992 р. деякі з принципів було трансформовано у мінімальні стандарти, яких доцільно дотримуватися наглядовим органам.

1986 р.: «Управління позабалансовими ризиками банків: наглядовий прогноз».

У директиві викладено вимоги до управління позабалансовими ризиками з метою недопущення збитків, а також вимоги до менеджменту банків.

1988 р.: «Міжнародна конвергенція вимірювання розміру капіталу і стандартів капіталу».

Базельська угода щодо капіталу мала на меті усунути джерело нерівноправного становища банків, викликаного відмінностями у національних вимогах до рівня достатності їхнього капіталу.

1989 р.: «Ризики в комп’ютерних системах і телекомунікаційних системах».

1990 р.: «Інформаційні потоки між органами банківського нагляду».

1991 р.: «Вимірювання іконтрользаризиками великих кредитів». 1994 р.: «Угода Базельського комітету: ставлення до кредит

ного ризику, пов’язаного з певними позабалансовими статтями». 1995 р.: «Підхід на підставі внутрішніх моделей до вимог що

до рівня капіталу в умовах ринкового ризику», «Нагляд за фінансовими конгломератами».

1996 р.: «Наглядові засади для використання “зворотного тестування” у поєднанні з підходом на підставі внутрішніх моделей до вимог щодо рівня капіталу в умовах ринкового ризику», «Нагляд за міжнародною банківською діяльністю».

1997 р.: «Основніпринципи ефективногобанківськогонагляду». Окремо необхідно зупинитися на такому важливому результа

ті діяльності Базельського комітету, як Базельська угода 1988 р., що визначила стандарти достатності капіталу для транснаціональних банків. Надалі простежується процес органічного розвитку угоди та її доповнення.

У чинній на теперішній час частині Угоди з капіталу Базель1 як головний критерій достатності капіталу комерційного банку для забезпечення надійного захисту від фінансових ризиків розглядається співвідношення капіталу банку з його активами, зваженими з урахуванням ризику. В основу розрахунку розміру активів, зважених з урахуванням ризику, покладено кредитний ризик. В Угоді з капіталу Базель1 усі активи банку віднесено до певної категорії залежності від надійності та зважено відповідно до встановленої шкали коефіцієнтів.

Визначаючи адекватність капіталу, розрізняють два його рівні: первинний та вторинний.

До складу первинного капіталу, або капіталу першого рівня, відносять:

• повністю сплачені акції банку;
• перевищення ринкової вартості акцій над номінальною; 9розкриті резерви;
• нерозподілений прибуток минулих років тощо.

До складу вторинного капіталу належать: 9прибуток поточного року;

• резерви на покриття потенційних збитків за кредитними операціями;
• переоцінка основних засобів; 9субординований борг тощо.

Розподіл капіталу за рівнями передбачає визначення якісно різної його структури. У той час як первинний капітал має відносно сталий розмір і високу якісну оцінку, вторинний, або додатковий, капітал схильний до змін та пов’язаний з ризиками й зобов’язаннями банку. Отже, при розрахунку власних коштів банку встановлюється відповідне співвідношення між рівнями капіталу: розмір вторинного капіталу не може перевищувати розміру первинного.

В угоді особлива увага приділялася саме кредитному ризику комерційного банку. Банки за своїм рішенням могли обирати один з двох методів розрахунку кредитного ризику на основі зважених коефіцієнтів. Перший метод пропонує здійснювати розрахунок кредитного ризику за похідними фінансових інструментів як суми поточного кредитного ризику та потенційного кредитного ризику. Потенційний ризик розраховується як добуток номінальної вартості контракту на зважені коефіцієнти 0 і 1,0 % для процентних і валютних похідних фінансових інструментів зі строком виконання до 1 року, за контрактами зі строком виконання понад 1 рік відповідно 0,5 % і 5,0 %.

Другий метод розрахунку кредитного ризику є простішим. Він розраховується як добуток номінальної вартості контракту на такі зважені коефіцієнти: контракти до 1 року — 0,5 %; від 1 року до 2 років — 1,0 %; для кожного наступного року — 1,0 %. Для валютного контракту коефіцієнти беруть у розмірі 2,0 %, 5,0 % і 3,0 % відповідно.

Далі і в першому, і в другому методах отримані результати зважуються залежно від категорії контрагента.

Доповнення до Угоди з капіталу Базель1, яке встановлювало вимоги до капіталу банку відповідно до ринкових ризиків, було прийнято у січні 1996 р. Ринкові ризики — це ризики втрат банку як за балансовими, так і за позабалансовими статтями внаслідок негативної зміни ринкових цін. У розрахунок беруться позиції торгового портфеля банку (позиції для перепродажу) за процентними і фондовими інструментами, а також позиції торгового та інвестиційного портфеля банку в іноземній валюті; інші позиції, які підпадають під ризик зміни цін на товарному ринку.

Доповнення до угоди містить дві методики розрахунку ринкових ризиків: стандартизований метод і метод розрахунку ринкового ризику на основі власних внутрішніх моделей. У стандартизованому методі ринковий ризик визначається як сума процентного, валютного, фондового ризиків і ризику зміни цін на товари.

Національні наглядові органи можуть прийняти розрахунок ринкового ризику банку на засадах власних внутрішніх моделей, якщо виконуються такі вимоги:

• " створено незалежний підрозділ, який відповідає за організацію та функціонування системи ризикменеджменту в банку;
• " регулярно виконується порівняння передбачених втрат із фактичними втратами;
• " існує дієва система контролю за процесом управління ризиком з боку членів ради директорів банку та його виконавчого органу;
• " щодня здійснюється інтеграція внутрішньої моделі оцінки ризику в процес планування, моніторингу й управління ринковим ризиком;
• " використовується система стрестестування можливих втрат у разі реалізації найбільш імовірних сценаріїв розвитку подій на ринку; на основі отримання прогнозних значень втрат здійснюються заходи щодо відповідного хеджування позицій або їх закриття.

Відповідно до угоди значення ринкового ризику додається до значення кредитного ризику. Відношення капіталу комерційного банку до взятих банком ризиків (суми кредитного та ринкового) має бути не менше 8 %.

Зміни практики здійснення банківського бізнесу привели до необхідності розробки нової угоди з капіталу — Базель2.

Першу редакцію нової Угоди з капіталу Базель2 оприлюднили 1999 року. А наприкінці 2001 р. було опубліковано остаточний варіант нової Базельської угоди під назвою «Новий механізм визначення достатності власного капіталу». До теперішнього часу здійснюється закінчення перехідного процесу і угода вводиться з 1 січня 2007 р. Другу Базельську угоду підтримали вже понад 130 країн світу.

Головна мета прийняття нової угоди з капіталу — забезпечення більшої чутливості наглядових систем до банківських ризиків і диференційованого підходу контрольних механізмів до ризиків відповідно до їхнього характеру та розмірів.

Основні завдання упровадження Угоди Базель2 такі:

• " створення рівних конкурентних умов для операцій кредитних установ на міжнародних ринках;
• " забезпечення повної відповідності обсягу власного капіталу банків сукупності всіх ризиків, які притаманні їхній діяльності;
• " універсалізація можливості застосування коефіцієнта достатності капіталу — новий коефіцієнт на консолідованій основі може бути застосований до будь-яких банківських установ незалежно від їхніх розмірів, ступеня диверсифікації операцій чи країни походження;
• " здійснення зовнішнього і внутрішнього контролю за ризиками, а також можливість здійснення управління ними через систему кількісних і якісних нормативів;
• " створення і надалі ефективного механізму пруденційного нагляду за банками.

Особливістю Угоди Базель2 є застосування трьох основних базових принципів:

1) оновлення мінімальних вимог до власного капіталу банків;

2) розвиток засад і зміцнення процедур пруденційного нагляду за банками;

3) дотримання ефективної ринкової дисципліни на основі підвищення прозорості банківської діяльності.

Найважливішим результатом роботи Базельського комітету можна вважати розроблені ним принципи ефективного банківського нагляду. Базельський комітет вважає, що досягнення кожною країною відповідності основним принципам буде важливим кроком на шляху поліпшення як національної, так і міжнародної фінансової стабільності. Ефективний банківський нагляд разом з ефективною макроекономічною політикою має стати основним інструментом забезпечення фінансової стабільності в кожній країні.

Під час опрацювання основних принципів ефективного банківського нагляду базовими були такі положення:

• " основна мета нагляду — зменшення ризику втрат для вкладників та інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансовобанківської системи;
• " органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керування (через створення необхідної структури та переліку обов’язків для правління банку та його керівництва), а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;
• " для ефективного виконання своїх обов’язків співробітники наглядових органів повинні мати операційну незалежність, засоби й повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

• " органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій і контролювати, наскільки це можливо, ризики, з якими стикаються банки;
• " ефективний банківський нагляд потребує оцінки рівня ризику окремих банків і розподілу ресурсів;
• " органи нагляду мають бути впевнені в тому, що ресурси банків (у тому числі статутний капітал, кваліфіковане керування, ефективна система внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;
• " необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних банківських операціях.

Банківський нагляд має створювати ефективну та конкурентоспроможну банківську систему, яка б реагувала на потреби населення в наданні якісних фінансових послуг за розумну ціну. Необхідно розуміти, що завжди існує рівновага між рівнем захисту, який пропонує нагляд, і вартістю фінансової діяльності посередників. Що нижче ступінь сприйняття ризику банками та фінансовою системою, то дієвішим має бути нагляд.

Нагляд не може виступати гарантом проти банкрутства. У ринковій економіці банкрутство є протилежною стороною того, що суб’єкт бере на себе ризик. Те, як здійснюється процедура банкрутства, збитки, яких при цьому можна зазнати, є політичним питанням, що породжує дискусії, наскільки банківська система має підтримуватися за рахунок громадян. Тому такі питання не можуть перебувати тільки в полі зору органів нагляду.

Банківський нагляд має динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодично переглядати політику та практику нагляду з урахуванням нових змін і тенденцій на ринку. Для цього необхідна достатньо гнучка законодавча система.

З урахуванням викладеного Базельський комітет сформулював 25 принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю. До них належать:

• " попередні умови ефективного банківського нагляду — принцип 1;
• ліцензування і структура нагляду — принципи 2—5; " пруденційні правила і вимоги — принципи 6—15;
• методи поточного банківського нагляду — принципи 16—20; " вимоги, що висуваються до інформації, — принцип 21;
• офіційні повноваження наглядових органів — принцип 22; " транскордонні банківські операції — принципи 23—25.

1. Ефективна система банківського нагляду має передбачати чітке визначення відповідальності та цілей кожної установи, що бере участь у нагляді за банківськими організаціями. Кожна з таких установ повинна мати оперативну незалежність і необхідні ресурси. Потрібні також прийнятні правові межі щодо здійснення банківського нагляду, у тому числі положення, що стосуються видачі дозволів на створення банківських організацій і поточного нагляду за їхнього діяльністю; повноваження розглядати питання про відповідність цієї діяльності чинному законодавству однаково як вимогам безпеки, так і надійності; і про правовий захист працівників наглядових органів. Мають існувати положення щодо обміну інформацією між наглядовими органами та стосовно захисту конфіденційного характеру такої інформації.

2. Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати установам, що отримали ліцензію і стали об’єктом нагляду; що є банком, і потрібно, наскільки це можливо, контролювати використання терміна «банк» в їх найменуванні.

3. Ліцензуючий орган повинен мати право встановлювати необхідні критерії та відхиляти заявки установ, невідповідних установленим нормам. Процес ліцензування повинен щонайменше передбачати оцінку структури володіння банківською організацією, її директорів і керівну управлінську ланку, операційний план і механізм внутрішнього контролю, її фінансового становища, що планується, включаючи капітальну базу, в тих випадках, коли власником або батьківською організацією банку є іноземний банк, необхідна попередня згода наглядового органу його країни походження.

4. Орган банківського нагляду повинен мати в своєму розпорядженні право розглядати й відхиляти будьяку пропозицію щодо передавання іншим сторонам значної частки власності або контролюючих інтересів в існуючих банках.

5. Орган банківського нагляду повинен мати в своєму розпорядженні право встановлювати критерії, що регулюють великі придбання або інвестиції банку; критерії, спрямовані на те, щоб корпоративні філіали або структури не піддавалися невиправданому ризику або не створювали перешкод здійсненню ефективного нагляду.

6. Орган банківського нагляду повинен встановлювати обачні й належні мінімальні вимоги достатності, що висуваються до власного капіталу всіх банків. Подібні вимоги мають відображати ті ризики, на які йдуть банки, і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків покрити збитки. Щонайменше у випадку з банками, що активно займаються міжнародними операціями, ці вимоги не можуть бути нижчими за ті, які встановлено Базельською угодою з капіталу й поправками до неї.

7. Важливим елементом будьякої наглядової системи є оцінка політики, практики і процедур банку, пов’язаних з наданням кредитів і розміщенням інвестицій, і повсякденного управління портфелями позик та інвестицій.

8. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають і застосовують на практиці політику, практичні методи та процедури за оцінкою якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат за позиками.

9. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні управлінські та інформації системи, що дають змогу менеджменту банку ідентифікувати концентрації в межах портфеля; і наглядові органи повинні встановлювати пруденційні вимоги, що обмежують потенційний ризик та не створюють перешкод здійсненню ефективного нагляду.

10. Щоб попередити зловживання, пов’язані з кредитуванням дочірних установ, орган банківського нагляду повинен мати у своєму розпорядженні вимоги, які передбачають, що банки повинні здійснювати кредитування дочірних компаній і фізичних осіб відповідно до принципу «довгастої руки», при ефективному моніторингу за наданням таких кредитів і за наявності відповідних заходів контролю за ризиками або щодо зниження загрози їх виникнення.

11. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні необхідну політику і процедури, які дозволяють ідентифікувати, відстежувати й контролювати у процесі здійснення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик, та передбачають належні резерви на покриття таких ризиків.

12. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні системи, що дозволяють точно оцінювати, відстежувати й ефективно контролювати ринкові ризики; наглядові органи повинні володіти повноваженнями встановлювати у разі потреби конкретні ліміти та (або) вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику.

13. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки розробили всеосяжний процес управління ризиком (у тому числі відповідний нагляд з боку правління й керівництва банку), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати та контролювати всі інші види матеріальних ризиків, і в разі потреби мають у своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків.

14. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні систему внутрішнього контролю, відповідну характеру й масштабам їхньої діяльності. Такий контроль має передбачати чітку процедуру делегування повноважень і відповідальності; розподіл функцій, що передбачають взяття зобов’язань від імені банку, формування його фондів і надання звітності щодо стану активів і зобов’язань; узгодження цих процесів; гарантію збереження активів; відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю, однаково як застосовним законодавчим положенням і правилам.

15. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні адекватну політику, практику і процедури, у тому числі чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання фінансовим сектором високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають навмисному або мимовільному використанню банку кримінальними елементами.

16. Ефективна система банківського нагляду має складатися з певних форм нагляду як інспекційних перевірок, так і дистанційного нагляду.

17. Органи банківського нагляду повинні підтримувати регулярні контакти з керівництвом банку і добре розбиратися в операціях банківської установи.

18. Органи банківського нагляду повинні мати у своєму розпорядженні кошти для збирання, оцінювання й аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що надходить від банків на індивідуальній і загальній основі.

19. Органи банківського нагляду повинні мати у своєму розпорядженні кошти незалежної оцінки наглядової інформації за допомогою перевірок на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів.

20. Важливим елементом банківського нагляду є здатність наглядового органу здійснювати нагляд за банківською групою на сукупній основі.

21. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожен банк веде необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, що дозволяє наглядовому органу отримати правдиве й достовірне уявлення про фінансове становище банку та про прибутковість його операцій, і що банк на регулярній основі публікує фінансові заяви, що правильно відображають його стан.