Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується і як результат — зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, інфляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів. Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих засобів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції. Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» (CVP — Cost — Volume — Profit) набув широкого застосування в зарубіжній практиці аналізу й оцінки економічної ефективності виробництва. CVP-аналіз здійснюється в межах короткострокового періоду, тому передбачає певні припущення. Зокрема, передбачається, що всі змінні витрати є пропорційними, а постійні витрати лише функцією часу. Ціна в аналізі розглядається незмінною, тобто не залежить від операційної активності підприємства, яка в інтегрованому вигляді представлена обсягом виробництва продукції.
За цих умов сукупні витрати можна представити виразом: , а обсяг виробництва (продажу) в грошовому виразі — , де ОВ ?? н
ОВСВ
ПВЗВ од ??
ОВОВ нг ??Ц н і ОВ г — обсяг виробництва (продажу) відповідно в натуральному і грошовому виразі; ЗВ од
— змінні витрати на одиницю продукції; ПВ
— постійні витрати; Ц — ціна одиниці продукції. CVP-аналізом передбачається визначення й оцінка низки важливих показників, зокрема, абсолютна і відносна величини маржинального прибутку, приріст прибутку співвідносно до приросту витрат, операційний леверидж і деякі інші.
Зокрема, маржинальний прибуток МП визначається за відомою нам формулою: де ЗВ — загальна сума змінних витрат за період, за який визначається маржинальний прибуток, який має дві складові: операційний прибуток і постійні витрати. цього виразу видно, що менші постійні витрати, то менше відрізняється за величиною маржинальний прибуток від операційного, і навпаки. Ця закономірність є важливою для аналізу впливу динаміки зміни обсягу виробництва на операційний прибуток.
МП = ОВ г – ЗВ,
МП = ОВ г – ЗВ,
Звідси операційний прибуток ОП можна розрахувати так: ОП = МП – ПВ. З
Звідси операційний прибуток ОП можна розрахувати так: ОП = МП – ПВ. З
Оскільки в короткостроковому періоді постійні витрати залишаються незмінними зі зміною обсягу виробництва, то стає очевидним, що зі зростанням або зменшенням останнього операційний прибуток буде змінюватися (зростати чи зменшуватися) на величину маржинального прибутку.
Отже, , а ?????ДЗДОДМ г ?? ???????ДПДЗДОДО г , але оскільки , тоді
0ДП?? .ДЗ– г ????????
Для аналізу зв’язку між маржинальним прибутком і обсягом виробництва (продажу) продукції розраховують коефіцієнт маржинального прибутку К мп , що вказує, яка частка останнього у грошовій виручці від реалізації продукції, тобто
К мп = МП : ОВ г .
К мп = МП : ОВ г . мп показує, скільки грошових одиниць маржинального прибутку припадає на одну грошову одиницю виручки.
Цей показник за умови сталих цін і суми змінних витрат на одиницю продукції є величиною постійною. Отже, є можливість розрахувати приріст чи зменшення операційного прибутку з виразу Д. мпг
К??????? ??
Якщо, скажімо, обсяг реалізації цукру цукровим заводом за коефіцієнта використання виробничої потужності 0,6 (60 %) становив 41,9 тис. т на суму 176 млн грн, а змінні витрати на цей обсяг продукції — 112 млн грн, то коефіцієнт маржинального прибутку за цих умов дорівнюватиме
0,364176:112176?? .
У разі досягнення підприємством 100%-го використання потужності, то завдяки цьому збільшиться обсяг виробництва і продажу цукру на 28 тис. т на суму 117,6 млн грн. Це дасть змогу підприємству отримати додатково прибуток на суму 42,8 млн грн . ??
42,80,364117,6??
Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» дає змогу підприємствам приймати обґрунтовані рішення з питань організації операційної діяльності, що пов’язані зі зростанням витрат і обсягу реалізації продукції.
При цьому додаткові витрати порівнюються з додатково одержаною продукцією за одночасного врахування коефіцієнта маржинального прибутку і на основі одержаних результатів робляться відповідні висновки.
Якщо, наприклад, підприємство планує вжити певні заходи для поліпшення операційної діяльності, що вимагають збільшення витрат на суму, скажімо, 600 тис. грн, і при цьому забезпечується збільшення обсягу виробництва продукції на 1500 тис. грн, то такі заходи є економічно невигідними, бо забезпечують приріст прибутку лише на суму 550 тис. грн ??
5500,3641510??, тобто меншу від суми витрат на 50 тис. грн.
Для аналізу й оцінки економічної ефективності виробництва важливе значення має такий економічний параметр, як виробничий важіль. Його нерідко ще називають ефектом виробничого важеля Е
ВВ , який вказує, наскільки відсотків змінюється прибуток за зміни обсягу реалізації продукції на 1 %, тобто ??
ДП
ДП
1
Е ? ? ? ?, де ДП — зміна прибутку, %; ?ДГ — зміна грошової виручки, %; — темп приросту обсягу реалізації продукції в натуральному виразі, %; — темп зміни рівня середньої ціни реалізації одиниці продукції, %.
ВВ
ДЦДТ
ДГ
СН
ДТ
Н
ДЦ
С
Даний показник можна розрахувати й іншим способом: ??
ПВ
ОППВ
ЗВГВ ? ?
2
1
Е
ВВ ?? ? ?, де ГВ — грошова виручка; ОП — операційний прибуток.
ОП
ОП
ОП
Наведені різновиди формули визначення виробничого важеля дають змогу аналізувати зміну його величини залежно від зміни обсягу продажу в натурі та від цінової політики, а також від зміни суми постійних і змінних витрат. них. Якщо, скажімо, за досліджуваний період приріст прибутку ДП становив 30 %, а приріст обсягу продажу ??? — 20 %, то ефект виробничого важеля становитиме 1,5. Одержаний результат означає, що за збільшення обсягу продажу на 1 % прибуток підприємства зростає на 1,5 %. У разі коли відбудеться зменшення грошової виручки на 1 %, то матиме місце зменшення прибутку на вказаний відсоток, тобто на 1,5 %.
Чим більший ефект виробничого левериджу, тим більш ризикованим є виробництво відповідного товару з огляду на існуючу загрозу швидкої втрати прибутку за відносно невеликого зменшення обсягу продажу.
Але водночас невелике збільшення обсягу продажу товару може зумовити істотне зростання прибутку. В нашому прикладі за ефекту виробничого важеля 1,5, підприємство в змозі подвоїти прибуток за умови збільшення обсягу продажу на 66,67 % (100 : 1,5).
У разі коли підприємство зменшить обсяг продажу на таку саму величину, то воно залишиться без прибутку. Істотне зростання ефекту виробничого важеля значно підвищує ризикованість виробництва. І якби у нашому прикладі даний показник становив не 1,5, а скажімо, 3, то достатньо було б 33 %-го зниження обсягу продажу, щоб підприємство перестало вести виробництво прибутково.
Отже, є всі підстави розглядати досліджуваний показник як важливий інструмент аналізу ефективності виробництва в ринковому середовищі. Якщо й далі простежити його аналітичні можливості, то варто звернути увагу на таке. За допомогою показника є можливість глибше дослідити взаємозв’язок між постійними витратами і прибутком. ??
2
Е
ВВ
Водночас за відомого показника Е
ВВ можна визначити, як відсоткова зміна обсягу товарної продукції (грошової виручки) вплине на відсоткову зміну прибутку. Для досягнення цієї мети скористаємося показника ??
1
Е, з якого випливає, що величина ДП є добутком двох величин: ??
ВВ
1
ЕДТДП???.
ВВ
Використовуючи один із варіантів визначення показника , зокрема
Е ??
ВВ
2
ОП:ЗВ)(ГВЕ
ВВ ??, можна визначити, наскільки потрібно скоротити змінні витрати, щоб не зменшити суми прибутку в умовах спаду обсягу реалізації. Із наведеного варіанта визначення ??2
Е випливає, що зменшені змінні витрати ЗВ
З за таких умов становитимуть
ВВ
ЕОПГВЗВ??? , де ГВ
ВВЗЗ
З — зменшений обсяг грошової виручки.
З наведених міркувань випливає такий важливий висновок: виробничий важіль істотно впливає на ефективність виробництва і на ступінь його ризикованості.
У зв’язку з цим виникає необхідність у розкритті причин, що безпосередньо впливають на величину виробничого важеля. З’ясовується, що такою найбільш істотною причиною є операційний леверидж. Чим більше його абсолютне зна-трат, тим швидшими темпами змінюється операційний прибуток порівняно з темпами зміни обсягу грошової виручки. Із даного твердження випливає, що із зростанням коефіцієнта операційного левериджу підприємство спроможне прискорювати темпи зростання операційного прибутку порівняно з темпами зростання обсягу продажу (грошової виручки).
На основі здійсненого аналізу рентабельності виробництва, CVP-аналізу, виробничого важеля, а також залучення знань із попередніх тем підручника можна дійти висновку, що на економічну ефективність впливає багато факторів, які не є однорідними. За характером можливостей впливу підприємства на ці фактори їх можна виокремити у дві групи: внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх факторів можна віднести такі. ? Фактор власності. Для переробних підприємств він відіграє істотну роль, про що свідчить ефективне функціонування багатьох переробних підприємств завдяки значним інвестиціям і забезпеченню їх розвитку на інноваційній основі.
Щодо сільського господарства, то багато економістів вважають, що цей фактор тут не є визначальним і на його припадає 10 — 20 % успіху. Причина цього
— широкий розвиток орендних відносин на селі. Все ж слід наголосити, що вагомість цього фактора в аграрному секторі істотно зростає в трудомістких галузях сільськогосподарського виробництва. ? Техніко-технологічний фактор. Є надто важливим як для аграрних, так і переробних підприємств, оскільки істотно формує конкурентоспроможність продукції за якісними і ціновими параметрами. ? Розмір підприємств. В аграрному та переробному виробництвах пріоритет надається великотоварним підприємствам, які мають змогу отримувати ефект масштабу. ? Менеджмент як організаційний чинник. За дослідженнями вітчизняних і зарубіжних учених на цей фактор припадає до 30 % економії живої праці. Зарубіжними вченими доведено, що в розвинутих країнах за рахунок раціональної організації виробництва забезпечується 20 — 50 % приросту валового внутрішнього продукту. ? Розвиток людського капіталу (сукупність природних здібностей людей, набуті знання, професійні навички). Роль цього фактора важко переоцінити, бо лише за високого рівня розвитку людського капіталу можна ефективно використовувати матеріальні фактори виробництва — сучасну високопродуктивну техніку, обладнання та устаткування, запроваджувати новітні технології, ефективний менеджмент.
Тому в економічно процвітаючих державах світу розвитку та вдосконаленню людського капіталу приділяється особлива увага як невичерпному постійно поновлюваному найціннішому виробничому ресурсу.
Зважаючи на стан розвитку в країні людського капіталу, особливо на селі, де за освітнім рівнем сільське населення значно поступається міському, є потреба масштабного інвестування в людський капітал з метою доведення його до стану такого розвитку, коли він не просто стає ефективним виробничим ресурсом, а водночас набуває додаткової продуктивної сили, що забезпечує в масштабах темпами приросту інвестицій, а на мікрорівні — високу конкурентоспроможність підприємств.
Для аграрних підприємств інвестиції в людський капітал повинні стати не менш актуальними, ніж інвестиції в основний капітал. Вони дадуть змогу залучити в сільськогосподарське виробництво спеціалістів аграрного профілю всіх рівнів із сучасною фаховою підготовкою. ? Фактор структури виробництва та суспільного поділу праці. Він є комплексним за характером дії і передбачає удосконалення галузевої структури підприємства, оптимізацію асортименту продукції відповідно до вимог ринку, розвиток диверсифікації з орієнтацією на її економічну доцільність, створення за потреби дочірніх підприємств і філій, входження в разі доцільності до складу відповідних об’єднань (асоціацій, корпорацій тощо).
Загалом потрібно брати до уваги, що внутрішні фактори відіграють провідну роль у досягненні вищої ефективності виробництва. Проте за ступенем дієвості вони істотно відрізняються.
Тому важливо на кожному етапі розвитку підприємства, за даних конкретних умов його функціонування визначити найголовніші чинники, спроможні забезпечити прогресивні зміни в його діяльності.
Така необхідність випливає із відомого принципу Парето «20/80», який стверджує, що лише 20 % заходів забезпечують 80 % бажаних результатів розвитку підприємства. Решта ж заходів (а їх 80 %) не справляють будь-якого вагомого впливу на ефективність виробництва та досягнення інших цільових орієнтирів.
Серед зовнішніх макро- і мікрофакторів — найбільший вплив на ефективність діяльності підприємств справляють:
— платоспроможний попит на сільськогосподарську продукцію і продовольство та інфляція;
— рівень відсоткових ставок на кредитні ресурси, що залучаються аграрними та переробними підприємствами;
— ціновий чинник, який для аграрних підприємств є особливо актуальним через диспаритет цін для сільського господарства як на «вході» — за купівлі матеріально-технічних ресурсів за олігопольно (монопольно) високими цінами, так і на «виході» — від реалізації сільськогосподарської продукції за монопсонічно низькими цінами (детальніше про це йтиметься в темі 17);
— своєчасність розрахунків покупців сільськогосподарської продукції з продавцями — аграрними товаровиробниками і покупців продовольства (підприємств роздрібної торгівлі) з переробними підприємствами. За несвоєчасних розрахунків товаровиробники стають, по суті, кредиторами покупців без отримання за це будь-якої винагороди. Більше того, товаровиробники зазнають при цьому втрат, величина яких може бути визначена з виразу де ВІ — втрати від інфляції. Їх можна визначити як різницю між номінальною сумою заборгованості покупців та скоригованою сумою цієї заборгованості, що
ВТ = ВІ + ВДп + ВП кр ,
ВТ = ВІ + ВДп + ВП кр , мований за термін від моменту продажу продукції до часу повернення товаровиробникові боргу; ВДп — втрати депозитного прибутку, який міг бути отриманий товаровиробником за умови своєчасного одержання коштів від реалізації продукції і наступного передавання їх на зберігання в банк під відповідний депозитний відсоток.
Сума цього депозитного прибутку ДП може бути визначена так: ???? кр
СВСБ1CБДП????? t i, де СБ — сума боргу покупців; і — банківський відсоток для депозитів; t — період з моменту настання дати розрахунку за реалізовану продукцію до повного розрахунку за неї; СВ кр — втрати від сплати відсотків за кредит, який товаровиробники змушені брати для здійснення поточних розрахунків в умовах відсутності в них обігових коштів через заборгованість покупців.
Крім розглянутих є й багато інших резервів і шляхів підвищення рентабельності виробництва. Частина з них уже розглянута в попередніх темах, наприклад, управління витратами і зниження собівартості продукції. В наступних темах підручника питанню підвищення ефективності також приділятиметься певна увага.
