Серед засобів державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність традиційно виокремлюють засоби тарифного та нетарифного регулювання. Якщо методи тарифного регулювання застосовують у процесі законодавчої діяльності, адже ставки митного тарифу затверджуються, змінюються і скасовуються Верховною Радою України, застосування методів нетарифного регулювання є прерогативою переважно органів виконавчої влади. До засобів нетарифного регулювання, як правило, відносять квотування, ліцензування, субсидування, кредитування, встанов-
нальний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій певному банку для зовнішньоекономічної діяльності України.
Правові засади застосування в державному управлінні зовнішньоекономічною діяльністю механізмів квотування та ліцензування визначені ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Згідно з цією статтею ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів.
Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.
Автоматичне ліцензування — це комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення впродовж визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні чи інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.
На відміну від автоматичного неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.
Кількісні обмеження застосовуються винятково на недискримінаційній основі, тобто жодні заборони чи обмеження не застосовуються Україною щодо імпорту будь-якого товару на територію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або експорт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеженим, якщо інше не передбачене міжнародними договорами та законодавством України.
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:
— значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промис-
лення технічних, санітарних та інших вимог та обмежень тощо. Із зазначених засобів характер адміністративно-правових мають методи квотування, ліцензування, встановлення технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів та вимог до продукції.
— необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
— експорту золота та срібла, крім банківських металів;
— необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на такі матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не мають призводити до зростання експорту товарів такої галузі вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;
— необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
— необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:
— різкого погіршення платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);
— різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;
— необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
— імпорту золота та срібла, крім банківських металів;
— необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану значну шкоду
лових товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;
— необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
— необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймає Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики із визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару. У разі застосування захисних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймає Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.
Ліцензії на експорт/імпорт товарів видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих ним повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Відповідні ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їх надходження, який визначається за датами реєстрації заявок, або одночасно після закінчення оголошеного строку їх приймання.
У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування строк видачі ліцензії не повинен перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам. Не може бути відмовлено у видачі ліцензії, якщо всі необхідні документи подані й відповідають встановленим вимогам.
У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування строк розгляду заявок не має перевищувати 30 днів від дати їх одержання, якщо заявки розглядаються в порядку їх надходження, та більше 60 днів від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно.
національному товаровиробнику і дає йому можливість відновити його прибутковість;
Ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії. Якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти (кількісні або інші обмеження) вичерпано, така заявка не розглядається. При розгляді поданих заявок одночасно, у разі запровадження неавтоматичного ліцензування вперше розподіл квот здійснюється пропорційно обсягам, зазначеним у заявках суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено із додержанням вимог, установлених законодавством. Термін дії ліцензії має передбачати виконання зобов’язань отримувача ліцензії за зовнішньоекономічним договором (контрактом), але не перевищувати терміну дії кількісних обмежень. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути вмотивованим, прийнятим у строки, встановлені для розгляду заявок, і надсилається заявникові у письмовій формі. У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення. За видачу ліцензії справляється збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням фактичних витрат, пов’язаних із застосуванням процедури ліцензування. Митне оформлення товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії.
Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій. У разі, якщо квота розподіляється серед держав-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших держав, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів. Офіційне опублікування здійснюється за 21 день до дати запровадження режиму ліцензування, але не пізніше зазначеної дати.
Здійснення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу у сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції. Штрафи стягуються органами державної податкової служби на підставі відповідних рішень центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики в порядку, визначеному Законом
Крім того, в разі порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності, встановленого Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або іншими законами України, до нього може бути застосований індивідуальний режим ліцензування.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» технічні регламенти, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні заходи, стандарти та вимоги до товарів, що імпортуються в Україну, застосовуються в порядку, встановленому законодавством України. Основу цього законодавства становлять Закони України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р., «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р., «Про підтвердження відповідності» вiд 17.05.2001 р. Зважаючи на вступ України до СОТ, частиною національного законодавства згідно зі ст. 9 Конституції України виступають і міжнародні угоди, до яких Україна приєдналася в рамках цієї міжнародної організації, зокрема Угода про технічні бар’єри в торгівлі від 15.04.1994 року.
Відповідно до зазначеної Угоди члени СОТ мають забезпечити те, щоб стосовно технічних регламентів товарам, що імпортуються з території будь-якого члена СОТ, надавався режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з інших країн.
Члени СОТ мають забезпечити те, щоб технічні регламенти не розроблялися, не приймалися й не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Для цього технічні регламенти не повинні мати більш обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, з урахуванням ризиків, які б виникли в результаті їх невиконання.
Технічні регламенти не мають зберігатися, якщо обставин або цілей, що спричинили їх прийняття, більше не існує, або якщо обставини чи цілі, що змінилися, дають змогу вживати заходів, що справляють менш обмежувальний вплив на торгівлю.
У випадках, коли виникає потреба в технічних регламентах, а відповідні міжнародні стандарти вже існують або розроблення їх завершується, члени СОТ мають використовувати їх або відповідні їх частини як основу для своїх технічних регламентів за винятком випадків, коли такі міжнародні стандарти або відповід-
України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
У випадках, коли відповідного міжнародного стандарту не існує, або технічний зміст запропонованого технічного регламенту не відповідає технічному змісту відповідних міжнародних стандартів і якщо технічний регламент може справити значний вплив на торгівлю іншого члена СОТ, члени СОТ мають:
— опублікувати повідомлення в пресі про те, що вони мають намір ввести певний технічний регламент на відповідній ранній стадії у такий спосіб, щоб зацікавлені сторони в країнах інших членів СОТ мали змогу ознайомитися з ним;
— повідомити інших членів через Секретаріат СОТ про товари, які охоплюватимуться запропонованим технічним регламентом, а також надати стислий опис завдання, яке планується виконати, та обґрунтування розробки регламенту. Такі повідомлення мають здійснюватися на відповідній ранній стадії, коли ще можуть бути внесені поправки і враховані зауваження;
— надати іншим членам СОТ на їхню вимогу докладний опис або копії запропонованого технічного регламенту, а також якщо це можливо, зазначити ті його частини, в яких він відхиляється від відповідних міжнародних стандартів;
— без дискримінації надати іншим членам СОТ розумний термін для того, щоб вони висловили свої зауваження в письмовій формі, за вимогою обговорити ці зауваження, а також взяти до уваги такі письмові зауваження та результати їх обговорення.
Як випливає зі ст. 13 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», метою розроблення і застосування технічних регламентів є захист життя та здоров’я людини, тварин, рослин, національної безпеки, охорони довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній практиці. У зв’язку з цим відповідність уведених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам є обов’язковою.
Зважаючи на зазначене, згідно зі ст. 34 вказаного Закону виробники і постачальники мають пропонувати й надавати лише послуги або застосовувати процеси чи вводити в обіг продукцію вітчизняного або іноземного походження, які є безпечними для життя та здоров’я людини, для тварин, рослин, забезпечують захист національної безпеки, охорону довкілля та природних ре-
ні їх частини були б неефективним або неналежним заходом виконання поставлених законних завдань, наприклад унаслідок суттєвих кліматичних чи географічних чинників чи суттєвих технологічних проблем.
Виробник або його уповноважений представник в Україні мають:
— забезпечити споживачів продукції відповідною інформацією для оцінювання ризиків, пов’язаних з цією продукцією, якщо такі ризики не є очевидними, без попереджень та вжити заходів для запобігання таким ризикам;
— вилучати з обігу продукцію, якщо вона не відповідає вимогам відповідних технічних регламентів;
— зберігати декларацію про відповідність та/або сертифікати відповідності, іншу технічну документацію, що підтверджує відповідність технічним регламентам, упродовж передбачуваного періоду використання продукції, введеної в обіг, та надавати таку інформацію за запитом органів ринкового нагляду;
— відшкодовувати збитки споживачам продукції, процесів і послуг у разі, якщо доведена їх невідповідність вимогам технічних регламентів, указаних у декларації про відповідність та/або сертифікаті відповідності.
Якщо виробник не є резидентом України та відсутній уповноважений представник такого виробника в Україні, постачальник продукції, введеної в обіг, зобов’язаний:
— забезпечити органи ринкового нагляду за їх запитом необхідною інформацією стосовно продукції, в тому числі копією декларації про відповідність та, якщо це передбачено вимогами технічного регламенту, сертифікатом відповідності та/або технічною документацією щодо підтвердження відповідності технічним регламентам;
— припиняти або тимчасово припиняти продаж продукції в разі доведення, що продукція не відповідає технічним регламентам або положенням Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».
Технічні регламенти затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо їх не затверджено законом. Крім того, Уряд України затверджує плани заходів щодо застосування технічних регламентів, координує та спрямовує центральні органи виконавчої влади, на які покладено функції технічного регулювання
сурсів, запобігають недобросовісній конкуренції. Виробники і постачальники мають забезпечити виконання всіх вимог відповідних технічних регламентів перед введенням в обіг об’єктів технічних регламентів. Введення в обіг об’єктів технічних регламентів супроводжується декларацією про відповідність та/або сертифікатом відповідності, а також маркуванням продукції Національним знаком відповідності, якщо це передбачено відповідним технічним регламентом.
Як випливає з аналізу ст. 15 Господарського кодексу України та ст. 11 Закону України «Про стандартизацію», на відміну від технічних регламентів, застосування яких є обов’язковим, застосування стандартів здійснюється на добровільній основі. Утім, з цього правила є винятки. Так, застосування стандартів чи їхніх окремих положень є обов’язковим для:
— суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
— учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
— виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» у разі схвалення остаточного проекту національного стандарту центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації (нині таким органом є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики згідно з Положенням про цей комітет, затвердженим Указом Президента України від 18.03.2003 р. № 225/2003) ухвалює рішення про його прийняття. Міжнародні та регіональні стандарти приймаються як національні стандарти центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації.
