Одним із головних завдань антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні є захист конкурентних відносин в економіці від протиправних посягань. Для цього Господарським кодексом України, Законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначені види протиправних діянь, що посягають на суспільні відносини у сфері економічної конкуренції, а також встановлені правові санкції за відповідні правопорушення. Як випливає з аналізу відповідних норм зазначених актів законодавства, до основних типів (груп) правопорушень у сфері економічної конкуренції можна віднести:
— дії суб’єктів господарювання, визначені законодавством як недобросовісна конкуренція;
— зловживання суб’єктами господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;
— антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання;
— обмежувальна або дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання та їх об’єднань;
— порушення законодавчо встановленого порядку здійснення економічної концентрації;
— антиконкурентні (дискримінаційні) дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю;
— правопорушення, пов’язані із протидією органам Антимонопольного комітету України.
До правопорушень, пов’язаних із недобросовісною конкуренцією ст. 32 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» відносять будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Способи ведення недобросовісної конкурентної боротьби є вельми різноманітними, тому законодавцем зазначені правопорушення залежно від їхнього характеру поділяються на такі однорідні групи:
— неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання;
— створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
— неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Акти недобросовісної конкуренції, спрямовані на неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, включають:
— неправомірне використання позначень, тобто використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання;
— неправомірне використання товару іншого виробника, тобто введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом зміни чи зняття позначень справжнього виробника без дозволу уповноваженої на те особи;
— копіювання зовнішнього вигляду виробу, тобто відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарювання і введення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Водночас не визнається не-
— порівняльна реклама, тобто така реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Утім, не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги, підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.
Правопорушення, спрямовані на створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, включають такі протиправні дії:
— дискредитацію суб’єкта господарювання, тобто поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали чи могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання;
— схилення до бойкоту суб’єкта господарювання, тобто спонукання його конкурентом іншої особи безпосередньо або через іншу особу до відмови від установлення договірних зв’язків із цим суб’єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим суб’єктом господарювання;
— схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), тобто спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця;
— підкуп працівника, посадової особи постачальника або покупця, тобто надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника) або постачальника безпосередньо або через іншу особу матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником (посадовою особою) постачальника або покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного договору або пов’язані з укладанням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладання договору;
— досягнення неправомірних переваг у конкуренції, тобто отримання таких переваг щодо іншого суб’єкта господарювання
правомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання зумовлене винятково їхнім функціональним застосуванням;
— поширення інформації, що вводить в оману, тобто повідомлення суб’єктом господарювання безпосередньо або через іншу особу одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання.
Недобросовісна конкуренція, пов’язана з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці, зазвичай виражається в таких діях:
— неправомірне збирання комерційної таємниці, тобто добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;
— розголошення комерційної таємниці, тобто ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб’єктові господарювання;
— схилення до розголошення комерційної таємниці, тобто спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків відомості, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єктові господарювання;
— неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачено ряд заходів юридичної відповідальності за дії суб’єктів господарювання, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція. До них належать:
— адміністративно-господарський штраф;
— відшкодування шкоди;
шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією;
— вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб’єкта господарювання;
— спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вчинення суб’єктами господарювання дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається в розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом особи, якій завдано шкоди діями суб’єкта господарювання, що відповідно до закону вважаються недобросовісною конкуренцією.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у разі визнання вчинення таких правопорушень як неправомірне використання позначень або копіювання зовнішнього вигляду виробу органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб’єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання приймається в разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання не може бути усунена в інший спосіб.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у разі встановлення факту дискредитації суб’єкта господарювання органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або рішенням відповідного органу Антимонопольного комітету України.
Дії, визначені законодавством як недобросовісна конкуренція, можуть бути вчинені будь-яким суб’єктом господарювання неза-
Слід наголосити, що сам факт зайняття суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку не вважається правопорушенням (звісно, за умови, що такого становища суб’єкт господарювання досяг без порушень законодавства). Водночас протиправним вважається зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, під яким відповідно до ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» слід розуміти дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
— встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
— застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;
— обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
— обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;
— часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
— суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
— створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.
лежно від того, яке становище на ринку він займає. Водночас існує різновид порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що можуть бути вчинені винятково тим суб’єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Згідно зі ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції» якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що має монопольне (домінуюче) становище. Проте примусовий поділ не застосовується в разі:
— неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
— наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).
За вчинення більшості із вказаних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відповідальність несе не лише суб’єкт господарювання, а його посадові особи. Так, згідно зі ст. 166-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відповідні проступки до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу притягуються керівники підприємств, об’єднань, господарських товариств.
Якщо правопорушення, пов’язані з недобросовісною конкуренцією або зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути вчинені окремим суб’єктом господарювання самостійно, трапляються й інші правопорушення у сфері економічної конкуренції, в яких беруть участь щонайменше кілька осіб, тобто колективні правопорушення. Такими є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії. Під узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» слід розуміти укладання суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Узгодженими діями також є створення суб’єкта господарювання, об’єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, об’єднання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання, або вступ до такого об’єднання. Загалом узгоджені дії не є чимось протиправним. Протизаконними узгоджені дії стають лише у випадку, коли вони набувають антиконкурентної спрямованості,
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
— встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
— обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
— розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
— спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
— усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;
— застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
— укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
— суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.
Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб’єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції в разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
За укладення неправомірних угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), розподіл ринків, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців на керівників (розпорядників кредитів) підприємств, об’єднань, господарських товариств відповідно до ст. 166-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладається штраф у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
тобто якщо вони призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.
За зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку та антиконкурентні узгоджені дії відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на суб’єкта господарювання може бути накладений штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. За наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.
Поряд зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку та антиконкурентними узгодженими діями Законом України «Про захист економічної конкуренції» заборонена обмежувальна та дискримінаційна конкурентна поведінка суб’єктів господарювання та їхніх об’єднань. Так, ст. 18 зазначеного Закону забороняє обмежувальну діяльність суб’єктів господарювання у формі схиляння, сприяння або примушування інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, згідно зі ст. 21 цього закону заборонена обмежувальна діяльність об’єднань у формі відмови суб’єктові господарювання у прийнятті його до такого об’єднання, що ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою за умови, що об’єднання може об’єднати всіх учасників певного ринку чи території, діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку, а його діяльність не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.
Ще одним забороненим різновидом обмежувальної діяльності є неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища.
Так, зокрема, суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання обмеження, котрі, як правило, не застосовують до інших суб’єктів господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб’єктів господарювання. Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Законодавством також заборонена дискримінація конкурентів суб’єктами господарювання. Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про захист економічної конкуренції» cуб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їхніми конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям.
За примушування інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій та до участі в концентрації, неправомірне використання ринкового становища та дискримінацію малих і середніх підприємців ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачений штраф у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Як зазначалося в попередньому підрозділі, здійснення економічної концентрації суб’єктів господарювання у передбачених законом випадках потребує попереднього дозволу Антимонопольного комітету України. Економічна концентрація суб’єктів господарювання без дозволу Антимонопольного комітету України в разі його обов’язковості є протизаконною і тягне за собою юридичну відповідальність. Крім того, відповідальність настає за порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції, а також за невиконання учасниками концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення антимонопольних органів про надання дозволу на концентрацію. Зазначені протиправні діяння загалом можна охарактеризувати як порушення законодавчо встановленого порядку здійснення економічної концентрації.
За вказані правопорушення згідно зі ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» до суб’єктів господарювання застосовується штраф у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
До антиконкурентних дій можуть вдаватися не лише суб’єкти господарювання, а й органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю. Антиконкурентними діями зазначених органів відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, роз-
Такими діями, зокрема, можуть бути:
— заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
— пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об’єднань або здійснення узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;
— пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в інші або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в інші в певному обсязі чи за виконання певних умов;
— надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
— дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
— дія, якою встановлюються непередбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, винні у вчиненні зазначених правопорушень, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в роз-
поряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Поряд із забороною вчиняти антиконкурентні дії органам державної влади, органам місцевого самоврядування ст. 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заборонено делегувати окремі владні повноваження об’єднанням, підприємствам та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Крім того, ст. 17 цього Закону зазначеним органам, а також органам адміністративно-господарського управління та контролю забороняється схиляти суб’єктів господарювання та вказані органи влади і управління до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створювати умови для таких порушень чи їх легітимації.
До правопорушень, пов’язаних із протидією органам Антимонопольного комітету України, можна віднести ряд протиправних діянь, визначених ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме:
— неподання чи подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки подання недостовірної інформації зазначеним органам;
— створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;
— невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або виконання їх не в повному обсязі.
За скоєння зазначених правопорушень, пов’язаних із протидією органам Антимонопольного комітету України, згідно зі ст. 166-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу притягуються посадові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також керівники підприємств, об’єднань, господарських товариств та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність.
Крім того, за вказані правопорушення відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» до суб’єктів господарювання можуть застосовуватися адміністративно-госпо-
мірі до п’ятнадцяти мінімумів доходів громадян згідно зі ст. 166-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як випливає з положень ст. 55 вказаного Закону, особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. При цьому шкода, заподіяна в результаті антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, концентрації без дозволу органів Антимонопольного комітету України, невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було зумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрації відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Резюме за змістом теми
Під економічною конкуренцією слід розуміти змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, унаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару, при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Провідну роль щодо практичної реалізації антимонопольноконкурентної політики держави відіграє система органів Антимонопольного комітету України, до якої належать сам Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення. Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Серед основних адміністративно-правових засобів державного регулювання у сфері економічної конкуренції, які застосовуються органами Антимонопольного комітету України, можна назвати надання дозволів на узгоджені дії та надання дозволів на економічну концентрацію. Крім того, зазначені органи застосовують заходи адміністративної відповідальності за такі категорії правопорушень, як недобросовісна конкуренція, антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним становищем на ринку, дискримінаційні дії тощо.
дарські штрафи в розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Терміни та поняття до теми
Антимонопольно-конкурентна політика — політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їхньої взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Економічна конкуренція — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
— це дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який має монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Монополізація — досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.
Недобросовісна конкуренція — будь-які дії в конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Узгоджені дії — це укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає відмінність між добросовісною та недобросовісною конкуренцією?
2. Якими актами законодавства врегульовано питання економічної конкуренції?
3. Які державно-управлінські повноваження має Антимонопольний комітет України?
4. Які адміністративно-правові заходи застосовують у процесі державного регулювання економічної конкуренції?
5. За які правопорушення у сфері економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету застосовують заходи адміністративної відповідальності?
Література
1. Вінник О. М. Господарське право : Навчальний посібник. — К.: Правова єдність — Всеукраїнська асоціація видавців, 2008. — 766 с.
2. Основи економічної теорії: політико-економічний аспект : Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко; За заг. ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Вища школа, Знання, 1997. — 743 с.
3. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
4. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19-20, № 21-22.
— Ст. 144.
5. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» вiд 26.11.1993 р. № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 50.
— Ст. 472.
6. Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» вiд 17.07.1997 р. № 468/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997.
— № 44.
— Ст.281.
7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36.
— Ст. 164.
8. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 12.
— Ст. 64.
9. Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 30. — Ст. 238.
10. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. – Додаток до № 51.
— Ст. 1122.
