Реакція виробників на суспільні ціни на продукцію та ресурси є останньою групою чинників, які потрібно враховувати в коригуванні приватних витрат і доходів. Використання ресурсів підприємством, що максимізує свої прибутки, відбувається залежно від граничних витрат. Виробник порівнює граничні витрати з граничним доходом у разі, якщо розглядаються можливості збільшення або зменшення виробництва. Загальний випадок, за якого зменшуються граничні доходи від використання ресурсів, зображено на рис. 12.3. Цей рисунок зображує зв’язок між використанням мінеральних добрив та виробництвом пшениці, що задається кривою ABCD. Мінеральні добрива є тільки одним із багатьох ресурсів, що використовуються у виробництві, і весь виробничий процес можна представити кількома подібними кривими для окремого продукту. Виробників, які використовують мінеральне добриво, цікавитиме зв’язок між граничною зміною сукупних витрат на ресурси та додатковим виробництвом продукції внаслідок збільшення використання ресурсів. Виробник буде зацікавлений у тому, щоб:
∆QW · PW ≤ ∆QF · PF
або
∆QW/∆QF ≤ PF/PW.
Ліва частина цієї нерівності є нахилом кривої продуктивності, ABCD, а права частина відображає співвідношення ресурсів до продукції. На рис. 12.3а таке співвідношення означає, що точка дотику цінової лінії та кривої продуктивності (точка В) є точкою максимального прибутку. Оскільки гранична продуктивність зменшується залежно від того, як зростає обсяг використання ресурсів, то збільшення використання ресурсів за цю точку зменшить прибутки, а додаткові витрати на міндобриво ∆QF · PF будуть більшими за додаткову вартість виробництва пшениці ∆QW · PW. У разі, якщо зростатиме відносна ціна на пшеницю, зростатиме й обсяг використання міндобрив. На рис. 12.3а зростання ціни на пшеницю з Р1W до Р2W робить цінову лінію похилішою. Оптимальний обсяг використання ресурсу зростає, на рисунку він позначений точкою С.

Зростання ціни на пшеницю матиме подібний вплив на використання інших ресурсів у виробництві пшениці. Сукупний вплив усіх таких змін на обсяг виробництва підсумовується граничною кривою витрат підприємства (рис. 12.3б). Оскільки припускається, що продуктивність усіх ресурсів зменшується зі збільшенням обсягу їх використання, то крива граничних витрат має все більший і більший нахил залежно від збільшення ціни та обсягу виробництва продукції. Вплив на ціну продукції стає меншим, оскільки збільшення використання ресурсів має спадний додатковий вплив на виробництво.
Обидві криві граничних та середніх витрат можна використати для того, щоб виміряти прибуток. В одиницях середніх витрат сукупний прибуток (рис. 12.3б) є прямокутником P1C1DE. В одиницях граничних витрат прибуток дорівнює площі фігури P1EQ10 мінус площа під кривою граничних витрат, FGE. Оскільки крива середніх витрат не визначає реакцію виробника на зміни цін на продукцію та ресурси, то існуючі бюджети стають неточним відображенням прибутковості виробника та обсягу використання ресурсів за зміни цін. Якщо Р1 є приватною ціною на пшеницю, а Р2 — суспільною ціною, то рис. 12.3б демонструє, що зростання ціни на пшеницю з Р1 до Р2 спричиняє збільшення виробництва пшениці з Q 1 до Q2. Таке зростання виробництва досягається щонайменше за рахунок збільшення обсягу використання одного з ресурсів. Як уже зазначалось, продуктивність ресурсів знижується зі збільшенням використання цього ресурсу, а отже, середні витрати на одиницю продукції зростають. Таким чином, суспільні витрати на одиницю продукції більші за приватні витрати. Коректними суспільними витратами, що відповідають суспільній ціні Р2, будуть витрати, що відповідають точці Н. Суспільні прибутки дорівнюватимуть ( Р2 – С2) на одиницю продукції. Якби для розрахунку приватної прибутковості використовувались бюджети, що відповідають точці D, то відповідна оцінка суспільних прибутків на одиницю продукції була б (Р2 – С1), що більше від справжньої величини суспільних прибутків.
До цього моменту припускалося , що ціни на ресурси залишаються незмінними при зміні цін на продукцію. Але зміни цін на ресурси також можуть спричинити зміни у використанні ресурсів. Виробник , який максимізує прибуток, намагається зменшити використання ресурсів, на які зросла відносна ціна, і збільшити використання тих ресурсів, ціна на які зменшується. Такі зміни створюють нове співвідношення ресурсів та продукції подібно до того, як уже розглядалось у випадку зі змінами цін на продукцію. Проте в цьому випадку зміни цін на ресурси спричиняють зміщення кривих граничних та середніх витрат підприємства, а не рух вздовж цих кривих. Кожна нова крива граничних або середніх витрат містить взаємозв’язки між продукцією та ресурсами, які відрізняються від тих, що використовувалися за підрахунку приватних витрат.
Рис. 12.4 демонструє, як заміщення ресурсів впливає на криві витрат підприємства. На рис. 12.4а зображено одиничну виробничу ізокванту . Крива АВ відображає всі комбінації ресурсів (у даному разі — праці та мінеральних добрив), що їх можна використати у виробництві одиниці продукції (пшениці). За умови постійної віддачі від масштабу для того, щоб описати всі можливі комбінації ресурсів, достатньо такої одиничної ізокванти. Ізокванти, що відображають більші обсяги виробництва, будуть прямими повтореннями одиничної ізокванти. Щоб мінімізувати виробничі витрати, виробник шукає точку дотику між одиничною ізоквантою та лінією із нахилом, що дорівнює відношенню цін на ресурси (логіка аналогічна до тієї, що використовувалась у випадку кривої продуктивності).
Діаграма показує вплив зменшення ціни на міндобриво (оскільки приватна ринкова ціна на міндобриво перевищує суспільну ціну). Така зміна ціни спричиняє зміщення оптимальної комбінації ресурсів до відносно більшої кількості міндобрив та меншої кількості праці. Зміна ціни на ресурс також стимулює збільшення виробництва продукції. Ці зміни відображені на кривій продуктивності ( див. рис. 12.3). Але тепер збільшення виробництва відбувається як результат зменшення вартості ресурсів, а не через підвищення ціни на продукцію. Тому криві витрат повинні зміститися, а не залишитися незмінними.
Ці зміщення зображено на рис. 12.4б. Криві витрат МС та АС відповідають початковим цінам на ресурси, Pf та w. Одиничні приватні доходи дорівнюють Р1, приватні витрати — С 1, приватні прибутки — (Р1 – С1). Початковим наслідком зменшення ціни на міндобриво з Pf1 до Pf2 буде зменшення витрат на кожну одиницю мінерального добрива, що використовуються в комбінації ресурсів для виробництва пшениці. Такий вплив показано на рисунку як зміщення кривих граничних та середніх витрат донизу , до МС2 та АС2 . Оцінені суспільні витрати, С2, менші за приватні витрати. Але відбуваються ще дві зміни, якщо приватні ціни змінюються до рівня суспільних цін: через відносно нижчу ціну на міндобриво використовується нова комбінація ресурсів, що зміщує криві витрат і ще далі — до МС3 та АС3; через зміну ціни на продукцію використовується більша кількість усіх ресурсів на одиницю продукції.

Як і у випадку на рис. 12.3, фактичні взаємозв’язки між ресурсами та продукцією дають неправильну оцінку суспільних прибутків. Якщо аналітик спочатку використовує бюджети, що відображають стимули приватного ринку, а потім змінює ціни на ресурси з приватних на суспільні, то суспільні одиничні витрати оцінюватимуться як С2 і суспільний одиничний прибуток дорівнюватиме (Р2 – С2). Але фактичні суспільні витрати, які вимірюються після того, як ураховано всі впливи на стимули внаслідок зміни цін до рівня суспільних, дорівнюватимуть С3, а суспільні прибутки будуть дорівнювати (Р2 – С3). У цьому прикладі фактичні суспільні прибутки на одиницю продукції менші від суспільних прибутків, оцінених з початкових бюджетів. Проте більше зміщення від МС2 до МС3 може привести і до протилежної ситуації, коли фактичні суспільні прибутки перевищуюють ті, що були б оцінені з початкових бюджетів. Напрямок зміщення між фактичними суспільними прибутками та оцінками на основі фактичних взаємозв’язків між ресурсами та продукцією неможливо передбачити.
Емпіричну оцінку реакції ресурсів та продукції можна виконати за допомогою економетричних моделей реакції пропозиції та попиту на ресурси для продуктової системи. Приклад 12.1 демонструє такий підхід. Перехід від приватних до суспільних цін на продукцію та ресурси дає оцінки кількості ресурсів та продукції, що збігаються зі стимулами, які надають суспільні ціни. Суспільні доходи, витрати та прибутки (другий рядок МАР) розраховують способом добутку суспільних кількостей та суспільних цін.
Ринкові викривлення та провали (третій рядок МАР) мають як ціновий, так і кількісний вплив на підприємтсва. Проте побудова економетричної моделі може потребувати багато даних. Оцінки економетричних моделей також мають певну неточність , і нехтування кількісних впливів може мати перевагу порівняно з результатами, що надає недосконала економетрична модель.
