ВП — валова продукція; ТП — товарна продукція; ПВС — продукція, що використана для внутрішньогосподарського виробничого споживання плюс приріст незавершеного виробництва; — собівартість ПВС; ЧП — чиста продукція; П — прибуток v ? ? ? cРозглянута у параграфі 7.6 методика визначення прибутку дає змогу встановити фактичний прибуток підприємства, що є реальним джерелом фінансування господарських операцій на основі розширеного відтворення, який ще називають обліковим (бухгалтерським) прибутком.
Проте не цей прибуток є об’єктом оподаткування. В даний час прибуток для оподаткування визначається згідно з Податковим кодексом України. За своїм розміром прибуток для оподаткування не збігається з бухгалтерським прибутком. Існує дві причини таких розбіжностей. Одна з них уже розглянута в темі 6 і стосується розбіжностей у бухгалтерському і податковому обліку стосовно визначення величини і переліку витрат, що беруться до уваги при визначенні прибутку. Друга причина пов’язана з розбіжностями у визначенні доходу підприємства. Як правило, він завищується порівняно з бухгалтерським доходом, у результаті чого збільшується сума прибутку для оподаткування.
Одна з таких розбіжностей виникає через різні підходи до врахування при визначенні доходу штрафів чи пені. Якщо підприємство їх одержало за рішенням сторін договору або відповідних державних органів чи суду, то автоматично на їх суму збільшується дохід, тоді як у бухгалтерському обліку вони до його складу не включаються, а отже, не беруться до уваги при визначенні прибутку. Є підстави вважати, що це питання більш обґрунтовано вирішується в бухгалтерському обліку, бо, по-перше, штрафи чи пеня підприємство не може планувати, а отже, й розраховувати на підвищення своєї дохідності за їх рахунок; по-друге, факт одержання підприємством такого специфічного доходу, як правило, супроводжується відповідними його втратами через несвоєчасність розрахунків і надходження грошових потоків, які могли б принести підприємству депозитний прибуток.
Відомо, що підприємства мають право здійснювати дооцінку матеріальних і нематеріальних необоротних активів у разі, коли їх залишкова вартість менша від справедливої вартості.
У бухгалтерському обліку сума дооцінки активів включається до складу додаткового капіталу як складової власного капіталу, у результаті збільшується величина останнього. В податковому обліку сума дооцінки активів розглядається як дохід, а отже, він включається до загального доходу і тим самим на його величину зростає об’єкт оподаткування.
З економічної точки зору дооцінку активів не можна розглядати як дохід, що має підлягати оподаткуванню, оскільки це за своєю суттю — віртуальний дохід, який реально не може бути використаний підприємством для фінансування виробництва і забезпечення покриття поточних витрат. Тому доцільно було б цю норму ПКУ відмінити.
Підприємство може отримати кошти або майно у вигляді міжнародної технічної допомоги чи безоплатно одержати основні засоби від резидентів. У ПКУ такі кошти, вартість майна й основних засобів розглядається як дохід і тим самим на його величину зростає прибуток, що оподатковується. тому, зрозуміло, на їх величину зменшується бухгалтерський прибуток порівняно з податковим за однакових інших умов. З цього приводу зазначимо, що наведені аргументи щодо недоцільності розглядати дооцінку як дохід, що підлягає оподаткуванню, є прийнятними і для даного випадку. Одержана безоплатно міжнародна технічна допомога і безоплатні основні засоби від резидентів спроможні принести підприємству додаткову економічну вигоду в майбутньому періоді. Ця вигода і повинна стати об’єктом оподаткування.
Заслуговує на увагу ще й така обставина. При визначенні прибутку для оподаткування до доходу підприємства включають доходи, одержані від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам, які не є платниками податку
на прибуток, платником податку за іншими ставками, від проведення товарообмінних (бартерних) операцій, від продажу землі або іншого відчуження землі. Проте при визначенні бухгалтерського прибутку ці доходи не враховуються і тим самим прибуток для оподаткування завищується порівняно з бухгалтерським прибутком.
Завищення прибутку до оподаткування в економічному сенсі означає, що підприємства сплачуватимуть до бюджету більше коштів у вигляді податку порівняно з відрахуваннями, які б здійснювалися з бухгалтерського прибутку. Тим самим звужуються можливості щодо досягнення вищих темпів розвитку на інноваційній основі. Сказане стосується переробних та інших промислових підприємств.
Щодо аграрних підприємств — платників фіксованого сільськогосподарського податку, то відомо, що на сьогодні вони не сплачують податок на прибуток, тому ці розбіжності поки що їх не торкатимуться, як і розбіжності у формуванні витрат.
Однак ця проблема постане перед підприємствами, які ведуть сільськогосподарське виробництво, але в них грошова виручка від реалізації сільськогосподарської продукції та продукції її переробки становить менше від 75 % загальної грошової виручки.
Потрібно брати до уваги ще й таке. В перспективі є підстави очікувати, що з розвитком глобалізаційних процесів, зі зміцненням економіки аграрних підприємств останні також сплачуватимуть податок на прибуток, як це прийнято в усіх країнах з ринковою економікою і розвинутим сільським господарством. Тому і надалі залишається актуальною проблема уніфікації бухгалтерського і податкового обліку та об’єктивного економічно обґрунтованого визначення доходу і витрат для обрахунку прибутку для оподаткування.
