Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 6.4. Відмінності у формуванні витрат і собівартості продукції в системі бухгалтерського та податкового обліку


< Попередня  Змiст  Наступна >

6.4. Відмінності у формуванні витрат і собівартості продукції в системі бухгалтерського та податкового обліку


До прийняття Податкового кодексу України (ПКУ), введеного в дію з 1 квітня 2011 р., підприємства вимушені були вести подвійний облік: бухгалтерський і податковий, що ускладнювало економічну роботу та нерідко породжувало значні розбіжності у величині бухгалтерського і податкового прибутку. Тому при розробці ПКУ ставилося завдання максимально наблизити ці два види обліку через безпосереднє використання даних бухгалтерського обліку для визначення об’єкта оподаткування — прибутку.

Проте це завдання вирішено лише частково. На жаль, залишаються ще значні методологічні відмінності у визначенні величини витрат і доходу, причому в більшості випадків вони спрямовані на зменшення витрат і збільшення доходів з метою одержання більшої величини прибутку для оподаткування. Найбільш істотними розбіжностями між бухгалтерським і податковим обліком при визначенні витрат і собівартості продукції є такі.

До податкової собівартості не включають змінні загальновиробничі і постійні розподілені витрати, як це прийнято в бухгалтерському обліку, що економіч-вартістю й та обставина, що згідно з ПКУ до складу інших прямих витрат, що входять у собівартість, включаються і суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Але разом з тим суми цього єдиного внеску вказуються як складова інших операційних витрат (пп. 138, 10.4 ПКУ).

У бухгалтерському обліку витрати на соціальні заходи включають до інших прямих витрат як складову собівартості продукції, а також до відповідних груп витрат (загальновиробничі, адміністративні, витрати на збут і т. д.), у складі яких є витрати на оплату праці.

Існують й інші відмінності у визначенні податкової та бухгалтерської собівартості і стосуються вони, наприклад, неоднакового порядку відображення витрат на орендні (лізингові) платежі (в бухгалтерському обліку вони включаються до виробничої собівартості продукції у складі інших прямих витрат, а в податковому — до складу інших витрат звичайної діяльності підприємства). Є підстави вважати, що в обох розглянутих випадках більш обґрунтовано виробнича собівартість визначатиметься в системі бухгалтерського, а не податкового обліку.

Особливо слід наголосити, що істотні відмінності у величині витрат у системі бухгалтерського і податкового обліку можуть виникати через різну величину амортизаційних відрахувань на основні засоби виробництва. Викликані ці відмінності тим, що ПКУ передбачена нова класифікація основних засобів та інших необоротних активів, а також нові підходи до регулювання терміну їх економічного життя. Виділено, зокрема, 16 груп цих засобів, по кожній з яких встановлено мінімально допустимі строки їх корисного використання. (Детальніше про це йтиметься у темі 10.)

Зазначимо, що згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» підприємства самостійно встановлюють строк корисного використання основних засобів. А це означає, що в разі коли вони встановлять менший строк їх корисного використання порівняно з мінімальним, встановленим ПКУ, то в них буде більшою сума амортизаційних відрахувань, а отже, буде меншим бухгалтерський прибуток порівняно з прибутком до оподаткування.

Таким чином, встановлення мінімально допустимого строку корисного використання основних засобів спрямоване на зменшення амортизаційних відрахувань з метою збільшення об’єкта оподаткування. Адже їх величина обернено пропорційна до встановленого терміну експлуатації цього ресурсу.

Звертає на себе увагу й та обставина, що по довгострокових біологічних активах встановлені зовсім не обґрунтовані мінімально допустимі строки корисного використання в бік їх істотного завищення. Так, в умовах інтенсивного використання дійного стада з високим рівнем продуктивності строк використання корів обмежується в основному трьома лактаціями, основних свиноматок (за кількістю річних опоросів 2,2 — 2,4) — до 4 —5 років. Це значно нижче порівняно з мінімально встановленим семирічним терміном їх використання, що на практиці неминуче призводитиме до істотного заниження амортизаційних відраху-обліку.

Певну аналогію щодо формування амортизаційних витрат і зроблених у зв’язку з цим висновків можна провести і стосовно нематеріальних активів. Податковим кодексом України здійснено їх класифікацію на 6 груп. При цьому для нематеріальних активів 4-ї і 5-ї груп встановлено мінімально допустимі строки їх корисного використання. Тоді як відомо, що згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» підприємства самостійно встановлюють строк корисного використання цих активів, тому зменшення цього строку порівняно з мінімально встановленим ПКУ призведе до збільшення об’єкта оподаткування порівняно з бухгалтерським прибутком.

Розбіжність у величині витрат у податковому і бухгалтерському обліку, причому не на користь підприємств, зумовлена і нормою ст. 146 ПКУ «Визначення вартості об’єкта амортизації», яке стосується витрат, пов’язаних з ремонтом і

поліпшенням основних засобів — модернізація, модифікація, добудова, обладнання, реконструкція. В бухгалтерському обліку ці витрати включають до собівартості як інші прямі витрати.

У податковому обліку відображення ремонтних витрат має свою специфіку, пов’язану з розміром так званого 10%-го ремонтного ліміту: лише за його не перевищення у звітному періоді вартість ремонтів буде визнаватися витратами. В іншому ж разі, тобто коли є перевищення, сума такого перевищення відноситься на збільшення вартості об’єкта, що ремонтується. У результаті витрати в податковому обліку будуть занижуватися, а отже, збільшуватиметься оподатковуваний прибуток.

Економічно виправдано, щоб витрати на ремонт, які б вони не були за величиною, не спрямовувалися на збільшення вартості основних засобів, бо будьякий ремонт, у тому числі і капітальний, може лише відновити до певної міри техніко-економічні характеристики основного засобу. Але він не спроможний підвищити його корисність, яка б перевищувала або навіть була однаковою з первісною корисністю. Тому норма ПКУ щодо «ремонтного ліміту» не має під собою економічних підстав і її доцільно відмінити.

Заниження витрат у податковому обліку порівняно з бухгалтерським відбувається через розбіжність у визнанні чи невизнанні витрат як таких, що мають враховуватися при визначенні прибутку.

Так, у податковому обліку для розрахунку об’єкта оподаткування до витрат не включаються: витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності — на організацію і проведення прийомів, презентацій, свят, придбання і розповсюдження подарунків; витрати на утримання органів управління об’єднань платників податків, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами; суми штрафів чи пені і деякі інші. Тоді як у бухгалтерському обліку увесь наведений перелік витрат включається до інших витрат операційної діяльності. Це також породжує відмінності у величині бухгалтерського та податкового прибутку. Із наведеного переліку витрат, при визначенні прибутку для оподаткування, до витрат економічно виправдано включати лише витрати на утримання також до того, що абсолютна величина прибутку до оподаткування, розрахована в податковому обліку, не збігатиметься із сумою прибутку до оподаткування, визначеного згідно з стандартом бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові ре

окремими юридичними особами, і витрати на презентацію, бо це може окупитись у майбутньому завдяки ліпшому управлінню і підвищенню іміджу підприємства. Решта витрат або не продуктивні, або ж є наслідком прорахунків менеджменту (штрафи, пеня), тому мають покриватися за рахунок прибутку.

Таким чином, є підстави стверджувати, що наявні розбіжності у визначенні доходу і витрат у межах податкового і бухгалтерського обліку призводитиме до необхідності визначення двох собівартостей — податкової і бухгалтерської, а зультати». Ці розбіжності посилюються суперечностями у визначенні величини доходу. (Детальніше про це йтиметься в темі 7.)

Слід очікувати, що величина першого з них перевищуватиме величину другого. Тут доречно ще раз наголосити, що до прийняття ПКУ такі розбіжності у величині прибутку часто мали місце, у тому числі й такі парадоксальні ситуації, коли підприємство згідно з податковим обліком мало прибуток і сплачувало податок на прибуток, а відповідно до бухгалтерського обліку — воно одержувало збиток.

Отже, з прийняттям ПКУ проблема уніфікації та зближення бухгалтерського і податкового обліку продовжує залишатись актуальною і вимагає подальшого вирішення.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.6. Постійні і змінні витрати та поняття операційного левериджу
6.7. Співвідношення «фактор — продукт» і його аналіз
6.8. Визначення максимального прибутку. Неявні витрати
6.9. Методи визначення собівартості і методика обчислення собівартості сільськогосподарської продукції
6.10. Методика визначення собівартості продукції переробних підприємств
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)