Метою функціонування соціальної сфери є забезпечення гідного рівня життя людей. Соціальна безпека розглядає умови, за яких досягається оптимальна діяльність цієї сфери. Її ефективність виявляється у двох вимірах. По-перше, кожному без виключення мешканцю країни має бути гарантований певний мінімальний рівень життя. Для цього необхідне забезпечення в державі певних соціально-економічних параметрів, що розглядатимуться у даній темі. Другий вимір соціальної безпеки полягає в створенні умов для повнішої реалізації власних здібностей, талантів, можливостей кожною окремою людиною. Про це йтиметься в наступній темі навчальної дисципліни.
Сутність соціальної безпеки. Соціальну сферу формують галузі, підприємства, організації, що безпосередньо впливають на спосіб і рівень життя людей. Соціальна сфера є дуже широкою й неоднорідною. До неї належать освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, спорт, громадське харчування, транспорт, зв’язок і багато іншого. Загальною метою їх діяльності є задоволення різноманітних потреб та інтересів людини і суспільства. Реалізація цієї мети означає досягнення необхідного рівня соціальної безпеки, тобто, в загальному, широкому вигляді, стану захищеності важливих соціальних інтересів людини і суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек.
Коло таких інтересів і потреб є дуже широким, воно охоплює різноманітні виміри, наведені на рис. 2.1. Можна сказати, що, в широкому сенсі, практично все, що стосується людської життєдіяльності, можна віднести до соціальної сфери та до її безпеки. Проте таке широке, несистематизоване, різнорідне коло складових соціальної сфери доволі непросто вивчати. Тому з метою зосередження уваги на основних складових соціальної безпеки зміст останньої доцільно звузити.
Як аналітичний інструмент, соціальну безпеку варто розглядати як оцінку основних параметрів соціальної політики держави з погляду їх відповідності інтересам людини і суспільства. А отже, необхідно ознайомитися зі змістом соціальної політики (рис. 2.2). Пріоритетною метою соціальної політики держави є захист найуразливіших верств населення. Відповідно, у вузькому сенсі, соціальна безпека — це відповідність ключових параметрів соціальної політики потребам людини. До таких ключових параметрів слід віднести:
— запобігання бідності;
— гарантування мінімального рівня доходів для кожної людини;
— сприяння зростанню доходів у суспільстві, забезпечення їх оптимального обсягу та структури джерел;
— сприяння зайнятості населення, запобігання безробіттю;
— подолання несприятливих тенденцій у демографічній сфері. громадянське суспільство демографічна ситуація гендерна політика житлові умови охорона здоров’я бідність зайнятість екологія доходи населення продовольче забезпечення етнонаціональні відносини релігія епідеміологічна ситуація освіта дозвілля і відпочинок соціальне забезпечення ринок праці безробіття людський розвиток міграція
Рис. 2.1. Складові соціальної сфери та соціальної безпеки
Тобто, соціальна політика та безпека мають «двошаровий» характер. На «мінімальному» рівні держава повинна забезпечити базові умови життя для всіх своїх громадян, що є найважливішим завданням соціальної політики. На другому, «середньому», рівні йдеться про розвиток сфер і галузей, які сприяють задоволенню соціальних потреб людини та зростанню людського потенціалу.
У широкому сенсі, соціальна безпека є станом захищеності інтересів людини і суспільства, що виражається в безперешкодному розвиткові соціальної сфери країни
У вузькому розумінні, соціальна безпека відображає ступінь відповідності соціальної політики держави потребам найменш економічно й соціально захищених верств населення
Рис. 2.2. Соціальна безпека як відображення соціальної політики держави
Бідність як вихідна складова соціальної безпеки. Якщо соціальна безпека починається із гарантування певного мінімального рівня життя людини, то вона тісно пов’язана із явищем бідності, адже бідність і є рівнем життя, що знаходиться на цій мінімальній межі.
Бідність є дуже складним і багатовимірним соціальним явищем, яке супроводжує людство протягом усієї його історії. В античні часи про неї говорили Платон і Аристотель. Проблему бідності не оминули увагою класики економічної думки А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілль, Т. Мальтус, К. Маркс. Оцінки бідності були різними. Ж. Прудон вважав її со-
ціальним благом, адже вона спричинена зростаючими потребами людства, а тому сприяє соціальному прогресу. Представники класичної школи політекономії вказували, що бідність є закономірним наслідком індустріального розвитку, отже, давали їй нейтральну оцінку. Натомість марксистська школа вважає бідність соціальним лихом, наслідком несправедливих розподільчих відносин.
Так само, як і оцінки суспільної ролі бідності, різняться й тлумачення її суті. Бідність визначають і як низький, недостатній рівень доходів, і як стан економічної залежності, і як позбавлення можливостей розвитку, і як неможливість користуватися громадянськими правами, і як нижчий порівняно із прийнятим у суспільстві рівень життя, і як відсутність доступу до основних благ (їжа, одяг, житло, медичне забезпечення).
Цим обумовлене різноманіття критеріїв бідності, тобто параметрів, за якими визначається, кого слід вважати бідним (табл. 2.1). Окрім наведених у таблиці економічних критеріїв, до ознак бідності можна віднести неписьменність або низький рівень освіти людини («освітня бідність»), а також поширеність інфекційних і хронічних хвороб і скорочення тривалості життя («бідність здоров’я»).
Тому пороговий показник бідності, за якого кількість бідних не повинна перевищувати 10 % населення, складно застосовувати безпосередньо. Рівень бідності в країні, визначений за різними критеріями, може відрізнятися у кілька разів. Так, наприклад, за структурною ознакою питомих витрат на харчування понад половина населення України є бідною, а за міжнародним критерієм доходів, що не перевищують 4,3 дол. США на день, бідності в Україні сьогодні практично не існує.
Таблиця 2.1
ДЕЯКІ КРИТЕРІЇ БІДНОСТІ
| Критерій бідності |
Зміст критерію |
| Абсолютний критерій |
Рівень життя є нижчим за прийнятий у суспільстві мінімальний рівень; доходи людини знаходяться на рівні прожиткового мінімуму |
| Відносний критерій |
Рівень життя є відчутно нижчим за прийнятий у суспільстві середній рівень |
| Національний критерій України |
Доходи є нижчими за 75 % медіанного рівня доходів домогосподарств |
| Структурний критерій |
Витрати на харчування перевищують 60 % доходу домогосподарства |
| Критерій калорійності харчування |
Добовий раціон харчування в середньому на одну особу в домогосподарстві становить менше 2100 кКал |
| Правовий критерій |
Людина не може користуватися громадянськими правами |
| Суб’єктивний критерій |
Людина вважає себе бідною |
| Міжнародні критерії ООН |
Дохід однієї особи на день, обчислений за паритетом купівельної спроможності, є нижчим за 2,15 (для найменш розвинених країн) або 4,3 (для постсоціалістичних країн) або 14,76 (для розвинених країн) дол. США |
Серед усього різноманіття критеріїв бідності виділяють два основних — абсолютний і відносний (рис. 2.3). З погляду економіки в цілому, поширення абсолютної бідності визначається рівнем економічного розвитку країни, а відносна бідність віддзеркалює відносини розподілу, майнове розшарування в суспільстві, ступінь відмінностей між рівнем доходів різних прошарків населення. Тенденцією останніх років в Україні є скорочення абсолютної бідності, в той час як рівень відносної бідності залишається практично незмінним. Особливістю України, як і більшості пострадянських країн, є поширення бідності серед працюючого населення, що свідчить про занижений рівень оплати праці.
Поширення бідності є основною причиною появи переважної більшості соціальних загроз. До них належать зокрема:
— маргіналізація населення;
— низький рівень життя населення;
— скорочення споживання найважливіших продуктів харчування;
— погіршення якості та доступності освіти і медичної допомоги тощо.
Бідність
Рис. 2.3. Основні виміри бідності
Роль соціального захисту населення у поліпшенні соціальної безпеки. На подолання бідності спрямована політика соціального захисту населення, яка є провідною складовою соціальної політики держави. У широкому сенсі під соціальним захистом розуміють діяльність держави із втілення пріоритетних цілей соціальної політики та реалізації законодавчо закріплених гарантій, які забезпечують кожному члену суспільства дотримання його соціальних прав.
Для практичних цілей зміст соціального захисту обмежують реалізацією державними органами комплексу економічних, правових, організаційних заходів, спрямованих на підтримку найуразливіших верств населення. Соціальним захистом охоплюються найнужденіші категорії населення — зокрема, літні люди, пенсіонери, особи з обмеженими фізичними можливостями, самотні матері, багатодітні сім’ї тощо. Соціальний захист складається із трьох
складових: соціальна допомога, соціальне страхування та соціальні гарантії (рис. 2.4). Його цілями в Україні є:
— забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму, встановленого державою (а отже, за визначенням, усунення абсолютної бідності серед непрацездатного населення);
— протидія соціальній напрузі в суспільстві, що може бути зумовленою майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.
Соціальний захист у нашій країні має виконувати реабілітаційну та превентивну функції. Реабілітаційна покликана пом’якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ, а превентивна функція полягає в запобіганні появі таких явищ.
Вихідним економічним параметром політики соціального захисту населення є прожитковий мінімум. За чинним законодавством, прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Величина прожиткового мінімуму щорічно затверджується Верховною Радою України.
Прожитковий мінімум в Україні визначається за абсолютним, а не за відносним методом. Унаслідок цього його величина є заниженою, такою, що не повністю віддзеркалює сьогоднішні фізіологічні, економічні та соціальні потреби людей. Тією ж мірою є заниженими розміри соціальних гарантій, що визначаються на основі прожиткового мінімуму (мінімальна заробітна плата й пенсія, допомога по догляду за дитиною та ін.). допомога -соціальні послуги для немічних, самотніх, літніх людей; -систему пільг по оплаті за комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо; -різноманітні субсидії та ін.
Рис. 2.4. Зміст та елементи соціального захисту населення
Однією із негативних рис системи соціальних гарантій в Україні є їх диспропорційність, що має різні прояви:
— до 2005 р. величина мінімальної пенсії була нижчою за прожитковий мінімум;
— мінімальна заробітна плата була меншою за прожитковий мінімум до кінця 2009 р.;
— у 2004—2007 рр. мінімальна пенсія була вищою за розмір мінімальної заробітної плати. З погляду соціальної справедливості та принципів формування пенсійних виплат це є неприпустимим: працююча людина не може отримувати менший дохід, ніж людина, яка не працює;
— на сьогоднішній день держава забезпечує деякі види соціальних виплат у розмірі 25— 30 % від прожиткового мінімуму. Іншою проблемою є недосконала система соціальних пільг, що існує в Україні. За різними оцінками, тільки різних видів пільг в Україні налічується від трьох до шести сотень (система пільг настільки розмита, що навіть визначити їх точну кількість проблематично). Це пільги на проїзд у транспорті, оплату житлово-комунальних послуг і телефону, одержання путівок, санаторнійне лікування тощо. У кожному другому домогосподарстві мешкає хоча б один «пільговик», який має хоча б одну пільгу. У людей існують прямі економічні стимули одержати пільги та субсидії від держави, у тому числі шляхом підробки необхідних для цього документів. Ця система функціонує у розгорнутому вигляді. Заможніші люди одержують більше пільг, аніж малозабезпечені, оскільки вони більш обізнані зі своїми правами та мають більше можливостей ними скористатися. Тому вже тривалий час точаться дискусії про реформування системи соціального захисту, але через політичну незручність цього питання воно не рухається з місця. Детальніше про цю проблему можна довідатися зі статей О. Миколюк, Л. Черенько, Є. Ніколаєва, посилання на які наведено у списку літератури.
Можна зробити висновок, що протягом останніх років соціальна політика, зокрема процес поліпшення стану соціальної безпеки вразливих верств населення в Україні мають пасивний характер. Рівень життя нужденних людей завдяки економічному зростанню поліпшується в абсолютному сенсі. Водночас, не долаються системні недоліки політики соціального захисту, через що відносні параметри рівня життя (розрив у доходах між бідними та багатими, питома вага бідних і малозабезпечених у загальній структурі населення) не поліпшуються.
Доходи населення як складова його добробуту. Добробут людини залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. В економічному сенсі три з них є головними. Це стан здоров’я людини, її освіта та рівень доходу. Здоров’я та освіта дають людині можливість працювати і одержувати дохід, який безпосередньо визначає її рівень і якість життя. Тому рівень доходів людини можна вважати однією з головних економічних оцінок її добробуту.
Ознайомитися із показниками соціальної безпеки, пов’язаними із доходами людей, можна за допомогою табл. 2.2. Рівень і динаміка наведених у таблиці параметрів дають змогу виявити деякі «проблемні точки» в цій сфері. Виходячи з даних таблиці та рис. 2.5 і 2.6, до негативів ми віднесемо занижені величини мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, непропорційно високі обсяги соціальної допомоги, що надається населенню державою, дисбаланс між розмірами зарплат та пенсій, низьку капіталізацію власності населення. В останні роки держава не приділяє належну увагу розв’язанню цих структурних проблем соціальної політики.
Зверніть увагу на одну поширену неточність. При аргументації необхідності підвищення стандартів оплати праці час від часу застосовують тезу: «за стандартами Європейської соціальної хартії, мінімальна заробітна плата має становити 2—2,5 прожиткових мінімуми». Неточним є посилання на Європейську соціальну хартію. Цей документ визначає принципи політики доходів населення, що застосовуються в Євросоюзі. Водночас сам документ не містить жодних кількісних співвідношень чи норм, яких необхідно дотримуватися. Це не виключає того, що такі норми існують і застосовуються в ЄС, але вони зафіксовані в інших документах.
Детальніше дане питання розкривається у підручнику. Напрямів аналізу доходів населення в Україні багато. Це мінімальний і середній рівень доходів, розшарування населення та політика перерозподілу доходів, проблеми, пов’язані зі зростанням доходів від власності, оптимізація соціальної політики, системи пільг й адресної соціальної допомоги та інше.
Таблиця 2.2
ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ
| Показники |
Оптимальні значення |
Рівень в Україні |
| Співвідношення мінімальної заробітної плати та прожитко-вого мінімуму |
Не менше одиниці. Бажано, щоб мінімальна заробітна плата становила 2—2,5 прожиткові мінімуми |
До 2009 р. мінімальна зарплата була меншою за прожитковий мінімум. З грудня 2009 р. два показники є рівними |
| Диференціація різних груп населення країни за прожитковим мінімумом: розрив не повинен перевищувати 1,5 разу 1) |
В Україні виділяють 4 демографічні групи, для яких прожитковий мінімум є різним: 1. Діти до 6 років (на 01.01.2010 р. 755 грн на місяць) 2. Діти 6—18 років (901 грн) 3. Працездатні особи (869 грн) 4. Особи, які втратили працездатність (695 грн) Розрив між максимальним та мінімальним значенням становить (901 / 695) = 1,3 разу. |
| Співвідношення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії |
Понад 1,5 разу. Даний показ-ник у вітчизняних методиках розрахунку рівня економічної безпеки не використовується |
На 01.01.2010 р. розрив між мінімальною заробітною пла-тою та мінімальною пенсією становить 1,25 разу |
| Співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати 2) |
Від 2 до 3 разів. Міжнародна організація праці вважає, що мінімальна зарплата має стано-вити 4060 % від середньої (отже, різниця — від 1,7 до 2,5 разу) |
У 2009 р. — 2,96 разу. У 2000-2008 рр. — див. рис. 2.5 |
| Децильний коефіцієнт розриву доходів (співвідношення дохо-дів 10 % найбільш і 10 % найменш забезпеченого населення) |
Не більше ніж 8 разів. При перевищенні розривом 10-кратного рівня виникає високий ризик соціальної нестабільності |
Міжнародні оцінки — 1 до 6 (1 до 8). Національна оцінка — 1 до 14. Оцінка із урахуванням тіньової економіки — 1 до 30-40 |
| Рівень безробіття |
Не більше 10—12 % |
У 2009 р. 9,6 % |
| Рівень бідності в країні |
За міжнародними нормами, не більше 5—10 % населення. За українською методикою, небажаним є перевищення рівнем бідності 15 %, загрозливим — 25 % |
На 01.01.2008 за національною межею бідності (відносний критерій) 28,3% 3) |
| Оптимальна структура грошових доходів населення |
| питома вага трудових доходів |
від 60 % загальних доходів населення |
За 2009 р.: трудові доходи — 56,5 % 2) ; доходи від власності — 3,9 %; соціальна допомога — 39,6 %. У 2000—2008 рр. — див. рис. 2.6 |
| питома вага доходів від власності |
не більше 20 % загальних доходів населення |
| питома вага соціальної допомоги та дотацій |
не більше 20 % загальних доходів населення |
Примітки:
1)
Різна величина прожиткового мінімуму може визначатися, по-перше, для різних демографічних верств населення та, по-друге, для різних регіонів країни. Другий варіант застосовується в країнах, які мають велику географічну територію. Наприклад, у Росії величина прожиткового мінімуму визначається окремо для кожного суб’єкта федерації (республіки, області, краю, автономного округу, міст Москва та Санкт-Петербург). В Україні прожитковий мінімум визначається тільки для різних демографічних груп населення і не диференціюється за географічним критерієм.
2)
Таблицю складено за офіційними даними Держкомстату, Міністерства фінансів України, бюджетного законодавства. Ці дані не враховують тіньову економіку і не відображають її впливу на економічні показники. Деякі офіційні дані, такі як мінімальна ставка заробітної плати, величина соціальних виплат, розмір пенсій, відповідають фактичним (соціальні виплати надаються державою, тіньових соцвиплат не існує), а інші є заниженими порівняно із фактичними (окрім офіційної ставки зарплат, поширеною є практика виплат «сірих» зарплат у конвертах; у статистиці не враховуються грошові надходження членів сімей «заробітчан» тощо). Тому структурні показники доходів, що наводяться у таблиці та на рис. 2.5, із урахуванням тіньового сектору є ще більш викривленими порівняно із оптимальними.
3)
Оцінки рівня бідності за різними критеріями дуже різняться.
Рис. 2.5. Співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати в Україні у 2000–2008 рр.
Рис. 2.6. Структура доходів населення України у 2000–2008 рр.
План семінарського заняття
1. Сутність і складові соціальної безпеки.
2. Мінімальні стандарти соціальної безпеки особи.
3. Роль політики соціального захисту населення у поліпшенні життєвих стандартів.
4. Особливості та шляхи вдосконалення політики доходів населення в Україні.
5. Демографічна складова соціальної безпеки України (доповідь і дискусія).
Творчі питання для обговорення
1. Як Ви можете пояснити скорочення масштабів абсолютної бідності в Україні на тлі незмінно високого рівня відносної бідності населення країни? Що необхідно зробити для виправлення ситуації?
2. Як підвищити мінімальні соціальні стандарти? За яких умов це стає можливим?
3. Виділіть окремо основні та другорядні проблеми системи оплати праці в нашій країні.
Теми рефератів і доповідей
Регіональний розріз проблеми бідності населення.
Стратегічні напрями реформування соціальної сфери.
Пріоритети державної соціальної політики в контексті забезпечення соціальної безпеки України.
Особливості системи оплати праці в Україні у ракурсі соціальної безпеки.
Підвищення доходів населення як національний інтерес держави.
Зайнятість і безробіття населення як складова національної безпеки.
Демографічна складова національної та соціальної безпеки в Україні.
Цілі розвитку тисячоліття та прогрес України у їх досягненні.
Термінологічний словник
Бідність — складне багатовимірне поняття. Українське законодавство визначає бідність як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. (Див. також: Зубожіння).
Доходи населення — сукупність надходжень у грошовій і натуральній формі, які одержує людина, сім’я, домогосподарство із різних джерел протягом певного періоду часу (місяць, рік), що витрачається на споживання, нагромадження, сплату податків, зборів та платежів. Європейська соціальна хартія — договір Ради Європи у сфері захисту прав людини. Хартія гарантує базові економічні та соціальні права людини, до яких належать житло, харчування, здоров’я, зайнятість, освіта, соціальний і правовий захист, вільне переміщення осіб і недискримінація. Україна приєдналася до Хартії у 2006 р.
Зубожіння (крайня або абсолютна бідність) — стан, що характеризується крайньою обмеженістю можливості задовольняти основні людські потреби, у тому числі потреби в харчуванні, безпечній питній воді, санітарно-гігієнічних послугах, медичному обслуговуванні, житлі, освіті та інформації.
Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Соціальна безпека — економічна безпека окремих індивідів, система захисту та реалізації їх інтересів; стан і можливості реалізації соціальних інтересів особистості, суспільства та держави, рівень їх захищеності від загроз і небезпек руйнування і розвитку людського потенціалу. Також це такий стан розвитку держави, при якому держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз.
Соціальна політика — система заходів, спрямованих на здійснення соціальних програм, підтримку доходів, рівня життя населення, забезпечення зайнятості, підтримку галузей соціальної сфери, запобігання соціальним конфліктам.
Соціальна сфера — сукупність галузей, підприємств, організацій, що визначають спосіб і рівень життя людей, їх добробут і споживання. До соціальної сфери відносять перш за все сектор послуг (освіту, культуру, охорону здоров’я, соцільне забезпечення, комунальне обслуговування, транспорт, зв’язок).
Соціальний захист населення — реалізація державними органами комплексу економічних, правових, організаційних заходів, спрямованих на підтримку найуразливіших верств населення, до яких належать одинокі матері, особи з обмеженими фізичними можливостями (інваліди), пенсіонери та деякі інші категорії населення.
Соціальні загрози — це чинники, які руйнують людський потенціал і перешкоджають його розвитку, обумовлюють значні соціальні диспропорції у суспільному розвитку.
Соціальні інтереси — це усвідомлені соціальні потреби, прагнення особистості, мотиви діяльності соціальних інститутів суспільства та спроможність держави щодо забезпечення безпечної життєдіяльності та сталого розвитку людини.
Рекомендована література до теми
1. Бендасюк О. О. Соціальні аспекти економічної безпеки України / О. О.Бендасюк // Регіональна економіка. — 2007. — № 3. — С. 70—78. — http://www.kmu.gov.ua/SpecSancii/ file/link/113809/file/Re200703_2.pdf.
2. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч. посіб. / О.А.Грішнова — К.: КНЕУ, 2006. — 308 с.
3. Лібанова Е. М. Бідність населення України: методологія, методика та практика аналізу: монографія / Е. М. Лібанова. — К.: КНЕУ, 2008. — 330 с.
4. Миколюк О., Черенько Л. Держава має допомагати тільки бідним / О.Миколюк, Л.Черенько // День. — № 115. — 08.07.2009 р. — С. 1, 6. — http://www.day.kiev.ua/276508/.
5. Ніколаєв Є. Соціальне утриманство. Зростаючі соцвиплати: причина чи наслідок? / Є. Ніколаєв // День. — № 111. — 26.06.2008 р. — С. 5. — http://www.day.kiev.ua/203429/.
6. Пишуліна О. М. Зміна методики розрахунку прожиткового мінімуму — крок до реформування соціальної політики / О. М. Пишуліна // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 1(10).
— С. 106—114. — http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/strpr.htm.
7. Пишуліна О. М. Соціальне значення мінімальної заробітної плати та її роль у формуманні ціни робочої сили на ринку праці України / О. М.Пишуліна // Стратегічні пріоритети.
— 2007. — № 4(5). — С. 134—141. — http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/strpr.htm.
8. Соціальна безпека: теорія та українська практика: Монографія / І. Ф. Гнибіденко, А. М. Колот, О. Ф. Новікова та ін.; За ред. І. Ф. Гнибіденка, А. М. Колота, В. В. Рогового. — К.: КНЕУ, 2006. — 292 с.
9. Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / За ред. Е. М. Лібанової. — К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2009. — 186 с.
10. Закон України від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
11. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Національної академії наук України від 05.04.2002 р. № 171/238/100/149/2нд «Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності».
12. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2001 р. № 1712 «Про затвердження Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності».
13. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; За ред. Л. М. Черенько. — К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. — 428 с.
14. Указ Президента України від 15.08.2001 р. № 637/2001 «Про Стратегію подолання бідності».
15. Фляшникова А. Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях / А. Фляшникова // Політичний менеджмент. — 2004. — № 4.
— С. 35—46. — http://www. politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=29&c=446.
16. Харазішвілі Ю., Любіч О., Дмитренко Н. Прожитковий мінімум як критерій визначення рівня життя населення / Ю. Харазішвілі, О. Любіч, Н. Дмитренко // Банківська справа. — 2008. — № 2. — С. 24—36.
17. Шевчук П. І. Соціальна політика: 2-е вид / П. І. Шевчук. — Львів: Світ, 2005. — 400 с.
18. Шинкоренко Т. П., Кузнєцова Л. І. Тенденції зміни частки заробітної плати в структурі ВВП та валового випуску України: порівняльний аналіз / Т. П. Шинкоренко, Л. І. Кузнєцова // Економіка та прогнозування. — 2008. — № 3. — С. 20—44.
