Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу Тема 5. РИНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ І ПРОДОВОЛЬСТВА


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 5. РИНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ І ПРОДОВОЛЬСТВА


7. PEST (STEP)-аналіз зовнішнього середовища. Ключові поняття і терміни: аграрний ринок; олігопсонічна будова ринку; біполяризована будова ринку; поліцентрична будова ринку; атомізована будова ринку; інфраструктура аграрного ринку; оптові продовольчі ринки; цінова еластичність попиту; сільськогосподарська проблема довгострокового періоду; агфляція; товарна інтервенція; фінансова інтеграція; організований товарний аграрний ринок.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ: сутність аграрного ринку і його будову за різними критеріями виокремлення; склад інфраструктури аграрного ринку, її сучасний стан і основні напрями розвитку на регіональному та національному рівнях; цінову еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію і продовольство, причини виникнення сільськогосподарської проблеми довгострокового періоду та вплив на форму її вияву явища агфляції; основні напрями і механізми державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, а також УМІТИ: ? розраховувати, наскільки може знизитися ціна на відповідний продукт сільськогосподарського походження за умови збільшення його продажу на прогнозований відсоток, викликане сезонним коливанням обсягу виробництва продукції або кліматичним фактором; ? визначати, наскільки відсотків може знизитися обсяг продажу продукції сільськогосподарського походження за умови підвищення ціни на цей продукт за передбачуваного зниження обсягу пропонування; ? визначати ступінь стабільності ринку сільськогосподарської продукції і ринку продовольства за показниками цінового співвідношення в часовому просторі та в територіальному розрізі і робити відповідні узагальнення щодо завершеності формування єдиного такого ринку на території України.

5.1. Поняття аграрного ринку. Внутрішня будова ринку сільськогосподарської продукції і продовольства

Аграрний ринок — це окремий товарний ринок, який має лише йому притаманні специфічні особливості. В нормативних актах, в економічній літературі не має єдиного трактування цього поняття. Наприклад, у Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 2004 р. аграр-цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції (за продовольство не згадується).

Це звужене тлумачення аграрного ринку, оскільки не береться до уваги ряд принципових ознак, що характерні для будь-якого ринку, а також не враховується та обставина, що аграрна сфера не може нормально функціонувати без ринку агротехнологій, ринку засобів виробництва для сільського господарства тощо.

Отже, у широкому розумінні, аграрний ринок — це система товарногрошових відносин між продавцями і покупцями сільськогосподарської продукції, продовольства, агротехнологій, засобів виробництва та науково-технічної продукції для агропромислового виробництва, що ґрунтується на дотриманні вимог закону попиту і пропонування, вільному підприємництві та ціноутворенні, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання за споживача.

Аграрний розвиток — це комплексне поняття, бо включає в себе ринок матеріальних ресурсів для сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств, ринок сільськогосподарської сировини і ринок продовольства. При цьому аграрії є суб’єктом ціноутворення, зокрема, ринку матеріальних ресурсів, ринку сільськогосподарської сировини і частково ринку продовольства. Тут треба брати до уваги й ту обставину, що ринок сільськогосподарської продукції (сировини) і продовольства в свою чергу є досить структурованим, тому виокремлюються для дослідження і регулювання окремі продуктові ринки — ринок зерна, цукру, молока і молочних продуктів, м’ясопродуктів, фруктів, овочів та ін.

У подальшому викладі матеріалу основна увага зосереджуватиметься на ринку сільськогосподарської продукції (сировини) і продовольства. Особливо важливо правильно визначити й оцінити внутрішню будову такого ринку, яка є вирішальною для визначення типу ринку, ідентифікації відносин між продавцями і покупцями, формування механізму ціноутворення та розроблення ефективної державної регуляторної політики.

Для вивчення й аналізу внутрішньої будови ринку сільськогосподарської продукції доцільно скористатися двома критеріями: кількісним і якісним. За першим критерієм здійснюється оцінка кількісного співвідношення суб’єктів ринку — продавців і покупців. Проте нерідко така оцінка здійснюється не комплексно, тому робиться висновок, що ринок сільськогосподарської продукції є ринком з чистою (досконалою) конкуренцією.

Але це однобічне судження, бо береться до уваги лише велика кількість незалежних один від одного сільськогосподарських товаровиробників, які виробляють і пропонують досить однорідну продукцію, що значно підсилює конкурентне середовище серед продавців. Адже кожний окремо взятий товаровиробник (продавець) не в змозі вплинути на ринкову ціну, оскілки його частка як продавця в загальному обсязі пропонування є надзвичайно малою, а цінова перехресна еластичність попиту на сільськогосподарські товари, що характеризує ступінь впливу зміни ціни на продукцію і-го сільськогосподарського товаровиробника на обсяг виробництва (пропозиції) j-го товаровиробника, наближається до нуля. пам’ятати про неспростовну істину: ринок існує лише тоді, коли крім продавців є й покупці. Тому ринок сільськогосподарської продукції потрібно розглядати не однобічно, а комплексно, тобто як ринок продавців і покупців та як структуроване явище за окремими його сегментами (своя ринкова інфраструктура, різне співвідношення між продавцями і покупцями, свої регуляторні механізми тощо).

Тоді цей ринок, за класифікацією ринків німецького економіста Г. фон Штакельберга, є підстави розглядати як ринок з олігопсонічною будовою (на окремих місцевих ринках навіть монопсонічною будовою) — велика кількість виробників (продавців) і мала кількість покупців.

За такої будови переробні і заготівельні підприємства мають сильну ринкову владу, вони дістають можливість здійснювати у своїх інтересах цінову політику, домагатися вигідніших для себе й інших умов закупівлі сільськогосподарської продукції, вони не несуть або несуть незначні витрати при заміні одних продавців на інших.

Для олігопсонічної та монопсонічної будови сільськогосподарських ринків притаманна негативна з погляду сільськогосподарських товаровиробників тенденція до зниження їх частки (вартості сільськогосподарської продукції) у роздрібній ціні продовольчих товарів. Ця тенденція реально виявляється в довгостроковому періоді, причому вказана частка є тим меншою, чим більше є відокремлених стадій переробки і руху сільськогосподарської сировини на шляху до одержання продукції кінцевого споживання, і навпаки.

У зв’язку з цим актуальним постає питання будови ринку сільськогосподарської продукції і продовольства за якісним критерієм — наявності проміжних ланок між товаровиробником і кінцевим споживачем. Відповідно до вимог цього критерію будова ринку може бути поліцентричною або біполяризованою.

Для поліцентричної будови ринку характерна надмірна кількість операторів (учасників), які послідовно займають свою нішу на шляху руху сировини від сільськогосподарського товаровиробника (перша ланка єдиного технологічного ланцюга) до кінцевого споживача (остання ланка).

Чим більше операторів-посередників (ланок) у такому ланцюгу, тим меншою стає частка сільськогосподарських товаровиробників у ціні кінцевого продукту, а отже, зменшуються їх доходи на кожну одиницю реалізованої ними продукції. Тому поліцентрична будова ринку є неприйнятною для ринку сільськогосподарської продукції.

Потребам аграріїв найбільше відповідає його біполяризована будова. За такої будови на шляху руху сільськогосподарської сировини від виробника до стадії безпосереднього виготовлення з неї продовольства і його реалізації кінцевому споживачеві розміщується значно менша порівняно з поліцентричною будовою кількість юридично відокремлених ланок, які претендують на частку доходу від реалізації кінцевого продукту («пирога») за рахунок зменшення частки доходу сільськогосподарського товаровиробника.

Наближеною до ідеальної є така біполяризована будова ринку, для якої притаманні лише два оператори: первинний виробник, що формує пропонування, і середовищі досягти такої будови часто стає неможливим через необхідність проходження сільськогосподарською сировиною низки виробничих стадій на шляху до кінцевого споживача. Такі стадії є відокремленими і виступають самостійними операторами ринку.

Скажімо, виробник зерна продає зерно борошномельним підприємствам, які виготовлене борошно продають хлібозаводам, а хлібозаводи — готовий продукт — хліб і хлібобулочні вироби, продають підприємствам роздрібної торгівлі, а ті — реалізують його споживачам. У цьому ланцюзі є чотири самостійні оператори, не включаючи споживачів, кожний з яких заінтересований одержати прибуток від своєї діяльності.

Якби між цими ланками (операторами) не було посередників, то така будова ринку набувала б ознак атомізованої. Вона є достатньо прийнятною для споживача, хоча він взаємодіє лише з останньою ланкою — роздрібною торгівлею, а тому не в змозі впливати на решту проміжних ланок, не кажучи вже про первинного виробника. Поява посередників між цими операторами перетворює атомізовану будову ринку на поліцентричну.

Олігопсонічна (монопсонічна) будова ринку сільськогосподарської продукції є об’єктивним породженням суспільного поділу праці. Вона не може бути істотно змінена, а отже, й надалі залишатиметься потенційно здатною породжувати ціновий диктат підприємств ІІІ сфери АПК, різних посередників (трейдерів). Тому ситуацію на ринку сільськогосподарської продукції можна до відомого ступеня змінити на користь сільськогосподарських товаровиробників, коли олігопсонічна будова цього ринку буде поєднуватися з біполяризованою чи атономічною.

Досягти цього можна на основі вертикальної агропромислової інтеграції, що будується на основі єдиної власності, коли всі або більшість ланок єдиного технологічного ланцюга мають єдиного власника. (Детальніше про це йтиметься в темі 21.)

Завершену форму біполяризована будова ринку набуває тоді, коли інтегратор — переробне підприємство не лише поєднаний відносинами власності з сільськогосподарським виробництвом, а й розвиває власну торговельну мережу. За цих умов знижуються ринкові ризики, стабілізується цінова кон’юнктура, зростає соціальна орієнтація агробізнесу.

Проте такий шлях переходу до біполяризованої будови ринку сільськогосподарської продукції не вирішує проблеми в цілому, бо торкається лише певного сегмента великомасштабного виробництва, тоді як у сільському господарстві є тисячі дрібних і середніх товаровиробників.

Таким чином, нагальним питанням є розвиток інфраструктури аграрного ринку, яка б функціонувала в інтересах усіх аграріїв незалежно від їх організаційної форми і розміру ведення аграрного бізнесу.

Перш ніж розглянути це питання, для повної характеристики аграрного ринку важливо наголосити й на тій обставині, що ринок матеріальних ресурсів для села за кількісним критерієм є ринком олігополії («багато покупців — мало продавців»), інколи навіть ринком монополії. У зв’язку з цим сільськогосподар-тотну ринкову владу підприємств І сфери АПК — виробників матеріальнотехнічних ресурсів.

Ринок продовольства по багатьох продовольчих товарах також є ринком олігополії. Його утворюють переробні підприємства через власну роздрібну й оптову торгівлю, супермаркети (підприємства роздрібної торгівлі) і споживачі.

Сільське господарство перебуває ніби в лещатах ринків, що його оточують, з мінімальними можливостями обстоювання своїх економічних інтересів. Адже переробні підприємства — виробники продовольчих товарів не можуть істотно вплинути на роздрібні ціни, бо їх рівень обмежується купівельною спроможністю населення, і тому своє економічне благополуччя вони вирішують переважно за рахунок сільськогосподарських товаровиробників.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.3. Цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію і продовольство та виникнення сільськогосподарської проблеми довгострокового періоду
5.4. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства
Тема 6. ВИТРАТИ І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
6.2. Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств
6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)