Унаслідок реформування системи економічних відносин вУкраїні протягом останніх років виникли значні кризові явища,що охопили увесь господарський комплекс держави, зачепилибез винятку усі галузі. Більшість із галузей, як наслідок, продовжує залишатися високовитратними. Це істотно впливає на ефективність. У першу чергу це стосується підприємств аграрного сектору економіки України.
Згідно даних Державного комітету статистики у 2013 р. обсягвиробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств становив 132 245 млн грн.
Однією з ключових проблем агропромислового виробництваУкраїни досі є низький ступінь освоєння підприємствами сучасних інноваційних технологій, через що у галузі автоматичноунеможливлюється процес зниження собівартості сільськогосподарської продукції та зростання її якості і безпечності, які б відповідали міжнародним стандартам.
Можливим варіантом виходу з нинішнього кризового стануможе стати перехід аграрного виробництва від галузевої формирозвитку до іншої конкурентної, в якій би відбувався процес взаємодії вільних ринкових сил згідно з принципом самоорганізації
— кластерна форма [1, с. 63].
Нині постає ряд питань, які необхідно розв’язати:
— поліпшення якості продукції;
— забезпечення екологізації продукції;
— мінімізація використання продукції;— забезпечення конкурентоспроможності продукції;
— оптимізація рівня цін;
— задоволення попиту на ринку і надання максимуму пропозиції [2, с. 96].
Зміцненню конкурентоспроможності продукції АПК перешкоджають такі чинники:
— низький рівень розвитку фінансово-кредитної системи;
— відсутність галузевих кооперативних банків;
— нерозвиненість сфери страхування кредитних і виробничихризиків;
— нерозвиненість інфраструктури АПК;
— низький рівень спеціалізації функціонуючих господарств.
Основними напрямами подолання даних проблем є:
— збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції;
— налагодження сучасної інфраструктури аграрного;
— посилення кооперації виробників сільськогосподарськоїпродукції;
— налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами;
— створення спеціалізованих банків для кредитування сільськогосподарських підприємств на пільгових засадах [3, с. 86].
Головною метою державного регулювання економіки агропромислового комплексу є економічна та соціальна стабільністьдержави та закріплення існуючого ладу як усередині країни, так іза кордоном, адаптація його до мінливих умов буття. Від цієї головної мети опосередковується і розгалужується так зване деревоконкретних цілей, без яких не може бути досягнута і головнаціль. Ці конкретні цілі невід’ємно пов’язані з об’єктами державного регулювання економіки [3, с. 88].
Розв’язання проблем розвитку агропромислового комплексуУкраїни лежить у площині як аграрної, так і регулятивної, регіональної та соціальної політики. Щодо першої, то йдеться самепро підтримку прагнень виробників сільськогосподарської продукції здійснювати її зберігання. Переробку, реалізацію, що даєможливість значно збільшити власні доходи, створити робочі місця, поліпшити добробут сільських жителів.
У процесі реалізації регіональної політики мали би враховуватись інтереси щонайменше для досягнення таких цілей: забезпечення високого рівня якості життя людини; максимального наближенняпослуг, що надаються органами публічної влади, до споживачів;розбудови та модернізації інфраструктури тощо [1, с. 65].
3. Бабенко А. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору // Економіка АПК. — 2008. — №5. —С. 85–88.Романенко В. С.,науковий керівник — Сокіл Я. С., к.е.н., старший викладач,Таврійський державний агротехнологічний університетм. Мелітополь
Отже, сьогодні існує нагальна потреба прийняття в аграрномусекторі невідкладних та ефективних заходів з метою припиненняподальшого розвитку негативних тенденцій і забезпечення зростання масштабів виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції, покращення якості продукції, поліпшення цінової кон’юнктури на споживчому ринку, тощо.
Як бачимо, нинішня ситуація в сільському господарствіУкраїни вимагає пошуку наукових шляхів виходу з економічноїкризи. Обов’язковими умовами економічного зростання галузі єстворення ефективних систем ціноутворення, податкової політики, кредитування, інвестування.
Список використаних джерел
1. Бородіна О., Прокопа І. Сільський розвиток в Україні: проблемистановлення // Економіка України. — 2009. — №5. — С. 59–67.
2. Березовський В. Фінансовий механізм регулювання експортноімпортних операцій із сільськогосподарською продукцією // ЕкономікаАПК. — 2008. — №1. — С. 94–100.
