У процесі свого розвитку філософія набула форм надзвичайно складної системи філософських знань. Але по при все в цій складності є свій порядок і чітка логіка. Для структури філософії як системи знань характерне виокремлення тих сфер реальності, спираючись на які людина може дослідити предмет свого філософського інтересу. Згідно з цими сферами формуються головні філософські дисципліни, або основні розділи філософії (система філософії).
Система філософії характеризується особливістю завдань, проблема тики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти (структуру).
Уже в античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а
15всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка з необхідністю була спрямована на розв’язання людських проблем, наприклад, філософія стоїцизму. В основному ця структура філософського знання зберегла своє значення й сьогодні.
У німецькій класичній філософії структурність була репрезентована вченням Ґ. Геґеля. Він уважав, що філософія обов’язково має ск ладатися з трьох частин: логіки (яка збігається з об’єктивною діалектикою й теорією пізнання), філософії природи, філософії духу (філософія держави та права, філософія історії, філософія релігії, філософія мистецтва та історія філософії).
Отже, ядром філософії як системи стають логіка, діалектика й методологія пізнання. Структура сучасної філософії є набагато ширшою за її ядро. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, антропологія, соціальна філософія.
Безперечно, найважливішим розділом філософії є онтологія.
Онтологія (від грец. ontos — суще, logos — учення) — окремий філософський напрям, який досліджує сутність буття світу, основи всього сущого. Вона вивчає найзагальніші форми буття, абстрагуючись від їх конкретного змісту. Ці форми виражаються в основних онтологічних категоріях: буття, небуття, матеріальне та ідеальне, матерія й свідомість, простір і час, рух, ро звиток, перервність, неперервність та ін. (докладніше читайте розд. ІІ).
Другим головним розділом філософії виступає гносеологія (від грец. gn?sis — знання), що досліджує пізнавальну здатність суб’єкта щодо об’єкта пізнання, природи й можливості пізнання людиною світу й самої себе, а також загальні передумови, засоби й закономірності пізнання й критерії його істинності (докладніше — у розд. ІІІ).
Антропологія (від грец. anthr?pos — людина) — філософське вчення, яке аналізує людину як ці лісну особу і стратегію її життєдіяльності. Близькою до філософської антропології є антропософія, яка не просто вивчає людину, але й намагається зрозуміти сенс її появи й життя у світі (докладніше — у розд. IV).
Соціальна філософія досліджує закономірності розвитку суспільства, зв’язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності. Сучасна соц іальна філософія вивчає суспільство
1
Сьогодні найбільше послуговуються терміном епістемологія — учення про наукове пізнання світу.
16як систему (як сукупність елементів, котрі взаємодіють між собою) і як процес (послідовна зміна, розвиток структури суспільства). Синонімом соціальної філософії в різноманітних теоріях є поняття «філософія історії», «історичний матеріалізм» та ін. (докладніше — у розд. V).
Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософська дисципліна має власну підструктуру. Між основними ро зділами філософії не існує жорстких кордонів. Їх зміст і проблематика постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших.
Окрім перелічених основних філософських дисциплін, що становлять систему філософії, існують інші, не менш значимі: філософія природи — натурфілософія (як різновид онтології), що досліджує сутність природи за галом; теорія розвитку — філософське вчення про універсальні закони руху й розвитку природи, суспільства та мислення; соціологія — учення про факти соціального життя (різних за складністю соціальних систем, форм суспільних зв’язків, інститутів, процесів); філософія історії — галузь філософського знання, предметом якої є дослідження закономірностей історичного процесу, виявлення змісту й сп рямованості історії людської цивілізації; філософія культури, яка досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, а також особливості й закономірності культурно-історичного прогресу; праксеологія — філософська концепція діяльності як теорія організації практичної діяльності. На основі вивчення та аналізу духовного життя людини виникає комплекс філософських наук про ду ховні якості та процеси. Сюди входять логіка — учення про форми мислення; етика, об’єктом вивчення якої є мораль; естетика, що обґрунтовує закономірності художнього віддзеркалення людиною дійсності, сутність і форми перетворення життя за законами краси, а також досліджує природу мистецтва та його роль у розвитку суспільства; філософія релігії, що осмис лює релігійну картину світу, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійну багатоманітність тощо; філософія права, яка досліджує основні правові норми, людську потребу в правовій діяльності; історія філософії, що вивчає виникнення й розвиток філософської думки й перспективи її розвитку.
17Філософія — це система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, її мета — виявити різноманітні форми ставлення людини до світу. Ця система є складним, неоднорідним, цілісним явищем, в якому існують відносно самостійні філософські дисципліни, котрі мають свою специфіку (методи), що визначає її структуру як систему знань.
Отже, в історії суспільства виокремлюються три основні різновиди світогляду міфологія, релігія, філософія. i
Філософія з погляду відношення «людина — світ» є систе
мою щонайбільш узагальнених теоретичних поглядів на світ, місце людини у ньому, а також дослідження різноманітних форм взаємовідносин людини й світу.
Головні напрями використання філософії, через які реалізуються її цілі, завдання та призначення, є функціями філософії.
До них належать світоглядна, методологічна, гносеологічна (розумово-теоретична), аксіологічна, критична, виховна (гуманітарна), прогностична.
Структура філософського знання віддзеркалює головні сфери реальності й формує основні філософські дисципліни, що визначають її систему: онтологія, гносеологія, антропологія, соціальна філософія.
Мета філософії — надання можливості людині осмислити саму себе, навколишній світ, суспільну практику, джерела суспільного розвитку, майбутнє; позитивно переживати «перманентну» кризу особи та суспільства. ?
Питання для самоперевірки
1.Назвіть історичні форми світогляду.
2.Що таке філософія? Розкрийте її предмет і функції.
3.Коротко схарактеризуйте систему філософії.
4.Основне питання філософії.
5.Як співвідносяться філософія та наука?
6.Роль філософії у розвитку людської цивілізації.
Теми рефератів
1.Типи раціональності філософського пізнання.
183.Філософія та релігія.
4.Сутність і різновиди світогляду.
5.Проблема методу у філософії та науці.
6.Необхідність філософії в житті людства.
Cписок рекомендованої літератури
1.Антология мировой философии: В 4 т. — М., 1969—1972.
2.Арцишевский Р. А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие. — Львов, 1986.
3.Бердяев Н. А. Самопознание. — Л., 1991.
4.Герасимчук А. А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. для вузів. —
К., 1999.
5.Ильенков Э. В. Философия и культура. — М., 1991.
6.История философии: Учеб. для вузов. — Ростов н/Д, 2002.
7.Історія філософії: Підручник / В. І. Ярошовець, І. В. Бичко, В. А. Бугров та ін.; За ред. В. І. Ярошовця. — К., 2002.
8.Канке В. А. Философия. Исторический и систематический курс:
Учеб. для вузов. — М., 2000.
9.Любутин К. Н. Человек в философском измерении. — Свердловск,
1991.
10.Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию. — М., 1992.
11.Мир философии: Книга для чтения: В 2 т. — Т. 1. Исходные философские проблемы, понятия и принципы / Сост. П. С. Гуревич,
В. И. Столяров. — М., 1991.
12.Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. — М., 1991.
13.Саух П. Ю. Філософія: Навч. посіб. — К., 2003.
14.Світогляд і духовна культура. — К., 1993.
15.Спиркин А. Г. Философия: Учеб. для вузов. — М., 1998.
16.Философия: Учеб. пособие для вузов. — Ростов н/Д, 2003.
19Розділ ІІ
