Здоров’я населення — багатство країни, один з суттєвих чинників соціально-економічного розвитку, тому його збереження іпокращання — важливе завдання держави. Для України винятково актуальне питання зміни національної моделі охорони здоров’я, в тому числі пошук оптимальних способів фінансування,оскільки наявна система не тільки не забезпечує доступу кожногогромадянина до своєчасної та якісної медичної допомоги, але і єполем усіляких порушень.
Дослідженню питань фінансового забезпечення та використання ресурсів у галузі охорони здоров’я присвятили роботи вітчизняні вчені: Василик О., Павлюк К. [1], Карпишин Н., Комуніцька М. [2], Рудень В., Сидорчук О. [3], Сіташ Т. [4] та ін.
У 2014 році на фінансування медицини в Україні передбаченоблизько 4,9 % від ВВП країни (у 2012 році цей показник становив4,5 %). Експерти кажуть, що 4,9 % від ВВП — найвищий рівеньфінансування медичної галузі в Україні за роки незалежності.Варто зазначити, що на сьогодні Всесвітня організація охорониздоров’я рекомендує країнам виділяти на потреби охорони здоров’я не менше 5 % від ВВП [5].
З 2000 р. до 2014 р. фінансування сфери охорони здоров’язросло у 12,7 разу (з 4,8 млрд грн до 60,9 млрд грн). Збільшеннябюджетного фінансування сфери охорони здоров’я в основномупов’язане з необхідністю підвищення заробітної плати медичнимпрацівникам.
Основними джерелами фінансування охорони здоров’я в Україніє бюджетні кошти, внески на обов’язкове і добровільне медичнестрахування, власні кошти юридичних і фізичних осіб, що надходять у вигляді плати за надаються послуги, благодійних внесків.
Бюджетні схеми фінансуються, передусім, із загальних податкових відрахувань до державного бюджету й охоплюють усі верстви населення. Бюджетне фінансування характеризується надійністю, але бюджет має безліч напрямків витрачання коштів, і вУкраїні, на жаль, охорона здоров’я не належить до пріоритетних.Такі моделі отримали розвиток у Канаді, Швеції, Італії, Німеччині. З бюджету Швеції покривається 91 % витрат на охорону здоров’я, Італії — 87 %, Канади
— 76 %, Німеччині — 78 %, Великобританії — 86 %. Охорона здоров’я України на 98 % фінансується за рахунок державних витрат [6]. Але бюджети в кожнійкраїні різні. Можливо, тому вітчизняного бюджету на охоронуздоров’я залишається по суті недостатньо.
Приватні грошові кошти — важливе джерело доходів закладівохорони здоров’я, з їх допомогою компенсується недостача бюджетного фінансування, проте в Україні доступна така медицинадуже обмеженій категорії населення.
Система страхування здоров’я здобула найбільшого розвиткуу Німеччині, Франції, Австрії, Японії, Бельгії, Канаді [6]. Безсумніву, фінансування за рахунок страхових внесків забезпечуєбільш вагомі позиції охорони здоров’я в системі суспільних пріоритетів.
Варто також зазначити, що фінансування медицини (лікування) за рахунок грошових доходів і накопичень самих підприємстві населення створює об’єктивні економічні передумови для покращання здоров’я працівника, якому зручно завчасно проходитипрофілактичне лікування, щоб не переплачувати у майбутньомуна лікуванняскладнішої форми хвороби. Проте, така тенденціяхарактерна для розвинених країн, щодо України, то при збільшенні індивідуальних платних видів медичної допомоги навантаження на державний бюджет буде збільшуватися у зв’язку іззбільшенням кількості запущених випадків захворювань, з чимми вже стикаємося, і це обходиться, в кращому випадку, більшдорогим лікуванням. Тому прагнучи наблизити існуючу системуохорони здоров’я до світових стандартів, уряд переймаючи зарубіжний досвід, повинен аналізувати доцільність таких впроваджень в умовах української економіки.
Таким чином, розглянувши проблеми фінансування системиохорони здоров’я, можна зробити висновок, що дана сфера потребує негайного реформування. Впровадження бюджетнострахової системи фінансування, ведення строгого контролю іобліку благодійних внесків у поєднанні з удосконаленням методології розробки та оцінки результативності бюджетних програм,надасть можливість збільшити фінансові ресурси системи охорони здоров’я та забезпечити населення медичною допомогою, гарантованою Конституцією України і, як наслідок, зменшити захворюваність та смертність.
Список використаних джерел
1. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.
— С. 373—380.
2. Карпишин Н. І. Класичні моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я / Н. І. Карпишин, М. П. Комуніцька // Світ фінансів. —2008. — Вип. 1 (14). — С. 110
—117.
3. Рудень В. В. Фінансування медичного забезпечення в Україні:проблеми та шляхи розв’язання / В. В. Рудень, О. М. Сидорчук // Фінанси України. — 2007. — №8. — С. 25
—34.
4. Сіташ Т. Д. Фінансування установ охорони здоров’я // Т. Д. Сіташ // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — №3 (93). — С. 175—180.
Мисанець Н. І.,науковий керівник — Андрійчук В. Г., д.е.н., професор,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ
