Одним з основних питань загальної теорії будь-якої науки, і зокрема бухгалтерського обліку, є визначення його предмета.
Правильне вирішення цього питання має принципове значення, оскільки залежно від того, що, як і в якому масштабі відображає бухгалтерський облік, розглядаються всі питання теорії і практики бухгалтерського обліку.
Визначення предмета бухгалтерського обліку та його розкриття потребують системного та історичного підходу. Виходячи із загальних положень про предмет науки, визначення предмета бухгалтерського обліку має включати найзагальніше для бухгалтерського обліку в усіх сферах суспільного виробництва. Це загальне має бути і найбільш суттєвим для бухгалтерського обліку, виражати функції, завдання та роль обліку в суспільстві.
Оскільки цей процес відбувається в умовах ринкових відносин, то насамперед потрібно визначити взаємозв’язок понять «ринок» і «бухгалтерський облік».
Ринок і бухгалтерський облік. Теорія двоїстості (подвійності). Слово «ринок» часто асоціюється тільки зі словом «базар». Насправді ж термін «ринок» означає відносини людей у господарському житті. Оскільки термін «господарство» грецькою мовою означає «економіка», то йдеться про економічні відносини. Але економіка має справу з людьми, а отже, неминучі економічні дискусії тісно пов’язані з політичними дебатами, і межа між ними є дуже рухомою. Не дивно, що вирішення економічних питань має прямі політичні наслідки. Питання, як виробити та розподілити матеріальні блага, зачіпають основи відносин у житті, а тому по-різному оцінюються людьми і соціальними групами людей.
Якщо не брати до уваги ці аспекти, то залишається головне.
Люди живуть не ізольовано, а в суспільстві (товаристві). У цьому товаристві історично сформувалася залежність однієї людини від іншої у процесі її економічної діяльності. Ця залежність розкривається у виробництві певного продукту праці — виробу, роботи, послуги, що обмінюється на продукт праці іншого. І чим більше людина виробляє продуктів праці, тим більше вона може придбати іншого продукту праці.
Отже, ключовим моментом у відносинах між людьми у суспільстві є обмін продуктами праці. Люди обмінюються тим, чим володіють на правах власності, — результатами своєї праці, які вони мають у своєму розпорядженні, якими володіють. Володіти можна фізичними й розумовими здібностями, знаннями, навичками, грішми, будинками, автомобілем, землею тощо, тобто працею, результатами праці, природними ресурсами.
Ринкові, тобто економічні, відносини людей сформувалися внаслідок поділу праці в суспільстві. Ці відносини пов’язані з рухом передумов, засобів і результатів виробництва, а також матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Зовнішній прояв праці особи (групи людей — підприємства), якою виготовлено продукт не для власного споживання, а для обміну на продукт праці іншої особи (чи підприємства), є товаром.
Цей процес не залежить від соціально-економічної формації (феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). У всіх випадках відбуватиметься обмін продукту праці на продукт праці, тобто товару на товар (об’єкта власності на об’єкт власності).
Оскільки ринок — це обмін, то в усіх випадках головним є ось що: для того щоб товари (речі, послуги тощо) могли обмінюватися, вони мають задовольняти людські (виробничі) потреби: люди, колектив людей (підприємство) повинні хотіти віддати свій продукт в обмін на інший продукт, гроші тощо.
До обміну його учасники підходять, як правило, раціонально, постійно порівнюючи в міру їх задоволення свої потреби, які вони відчувають від тієї чи іншої витрати, з тими «жертвами», які вони повинні понести.
Отже, в основі ринкових відносин лежить товарний обмін, де виникають та реалізуються відносини двоїстого характеру. З одного боку, це обмін товару на товар (продукт праці на продукт праці), а з іншого
— це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). А це означає, що обмін як факт має попередника — діяль
ність, яка підтверджує право власності на об’єкт обміну, — та наступника, а сам обмін є зміною права власності.
Ринкові відносини можуть формуватися між трьома учасниками:
• фізичними особами (людина, сім’я);
• юридичними особами (підприємства різних організаційних та правових форм власності, масштабу, організаційних структур тощо);
• державою як юридичною особою, представниками суспільних інтересів вищеназваних осіб.
У наш час нараховується понад 12 млн назв об’єктів обміну (товарів). Чим ширша географія обміну, тим більше його учасників. А тому процес цього обміну повинен мати певний порядок.
Такий порядок визначається законом. Законів існує багато: про майно, про товариство, про підприємницьку діяльність і т. ін. Але всі ці закони мають бути зв’язані в один вузол через щось. І це «щось» наші предки придумали вже давно, понад 10 тис. років тому.
Це бухгалтерський облік (рахунковедення): суцільні спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксація (тобто облік) усіх об’єктів обміну (ресурсів), носіїв ознак вартості та всіх суб’єктів процесу обміну, носіїв права власності на об’єкти обміну (ресурсів), носіїв ознак вартості, які є елементами ринку. Цей облік має відповідати суспільним вимогам, визначеним законами: бути суцільним, безперервним, доказовим і відображати те, що обмінюється (об’єкт), на що обмінюється (об’єкт), хто був правовласником першого об’єкта (суб’єкт) і дістав право власності на обміняний об’єкт і хто був правовласником на другий об’єкт (тобто другий суб’єкт) і став правовласником на перший об’єкт у грошовому та інших виразах.
Узагальнення наведеного вище унаочнює рис.2.1.
