У вітчизняній практиці існують два основних підходи до організації управлінського обліку на підприємстві: спільно з бухгалтерським обліком (в одній і тій же програмі) чи окремо (в різних програмах). Кожний з них має як переваги, так і недоліки, щопояснюється різними цілями обліку, різними планами рахунків,різними вимогами до забезпечення конфіденційності інформаціїтощо. Організація управлінського обліку в окремій програмібільш доречна для великих підприємств, компаній, холдингівтощо.
Для решти підприємств цілком придатним є варіант інтегрованого обліку, який дозволяє зекономити кошти на автоматизацію обліку, уникнути зайвого документообігу та узгоджуватинеминучі розбіжності деяких показників. Однак така інтеграціяможе дати позитивний результат за умови врахування деяких додаткових вимог, які висуває управлінський облік щодо аналітичності даних, узгодження з підсистемою бюджетування та придатності облікової інформації для прийняття управлінських рішень.
Відповідно, для побудови інтегрованої системи бухгалтерського і управлінського обліку необхідно, перш за все, удосконалити робочий план рахунків підприємства таким чином, щоб вінформував аналітику достатню для підготовки управлінської звітності. При цьому необхідно, щоб кожна господарська операціяреєструвалася один раз, але таким чином, щоб задовольняти вимоги обох систем. Окрім цього необхідно розробити процедурутрансформації даних бухгалтерського обліку для цілей управлінського та налаштувати певну систему коригування даних бухгалтерського обліку відповідно до вимог облікової політики управлінського обліку.
Зокрема, розбудова такого робочого плану рахунків повиннавраховувати, по-перше, переорієнтацію фінансової структури підприємства на організацію відповідних центрів відповідальності(ЦВ), яка є однією з основних вимог управлінського обліку; подруге, що не менш важливо, забезпечити необхідну аналітику дляконтролю за виконанням бюджетів і прийняття управлінськихрішень. Наприклад, якщо для цілей бухгалтерського обліку за рахунком «Розрахунки з покупцями і замовниками» достатньо аналітики по покупцях, то для цілей управлінського обліку необхідніще й дані по кожному договору; аналітика за рахунком «Рахункив банках» має відповідати статтям платіжного календаря; аналітика за рахунками обліку витрат і доходів окрім даних по місцяхвиникнення витрат (доходів), повинна містити аналітику по центрах відповідальності (ЦВ), видах продукції, бізнес-процесах, статтях бюджетів тощо.
Заходи з інтеграції систем повинні супроводжуватися не лишерозбудовою аналітики рахунків, а й детальним опрацюваннямпитань забезпечення бухгалтерії інформацією, яка необхідна длявизначення відповідної аналітичної ознаки при введенні документа в систему. Зокрема, якщо відповідний бухгалтерський рахунок містить певну аналітичну ознаку, то в первинному документіповинно бути обов’язково зазначено код цієї ознаки. Наприклад,якщо рахунок «Рахунки в банках» містить ознаку «Стаття дохо-
дів і витрат», а також «Найменування ЦВ», то окрім інформації вплатіжному документі про те, за що здійснено платіж, необхідновказати код статті витрат або доходів і код ЦВ. Тобто, необхідно,щоб в бухгалтерію надходила інформація в такому вигляді, яказабезпечила би введення її в систему в належному форматі.
Відповідно, для спрощення трансформації даних у системууправлінського обліку необхідна розробка єдиних класифікаторіві кодів об’єктів обліку, які є необхідною умовою інтеграції бухгалтерського і управлінського обліку./* За матеріалами Internet-виданьУДК.657Дорош Н. І.,д.е.н., професор,Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ОЦІНКА БІЗНЕСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ «DUE DILIGENCE»«Due Diligence» — це термін, який у перекладі українськоюмовою означає «належна ретельність» або «розумна обережність», це процедура формування об’єктивного уявлення прооб’єкт інвестування, що включає в себе встановлення інвестиційних ризиків, незалежну оцінку об’єкта інвестування, всебічне дослідження діяльності компанії, комплексну перевірку її фінансового стану й положення на ринку. Проводиться зазвичай передпочатком купівлі бізнесу, здійсненням операції зі злиття (приєднання), підписанням певної угоди або співпрацею з цією компанією [1].
З метою обґрунтування управлінських рішень щодо здійснення процесів злиття, поглинання, придбання та об’єднання підприємств проводиться процедура «Due Diligence», яка передбачаєкомплексний аналітичний огляд минулого, сучасного стану таоцінку майбутніх перспектив діяльності підприємства. Разом зцим важливим завданням «Due Diligence» є виявлення потенційних загроз, «неочікуваних обставин», які можуть виникнути в результаті виконання запланованої операції.«Due Diligence» можна визначити як процес комплексногоаналітичного огляду, оцінювання фінансового стану, потенціалу та інших аспектів діяльності об’єкта придбання з метою під-твердження, що всі ризики, пов’язані з придбанням чи об’єднанням, не тільки не загрожують діяльності та стану підприємства — покупця, а й таке рішення принесе значну економічнувигоду.
Стратегічною причиною бажання покупців придбати іншийбізнес може бути, наприклад, прагнення: швидко вийти на новийринок; стрімко збільшити частку на існуючому ринку; усунутиконкурента; обернути збитковий бізнес на прибутковий; придбати нові технології або інший істотний актив тощо.
Важливим аспектом виконання зазначених процесів є проведення оцінки бізнесу. Доцільно розуміти, що оцінка — це думка(найбільш вдале припущення) про те, за скільки покупець можепогодиться придбати бізнес, а насправді бізнес коштує стільки,скільки хто-небудь готовий заплатити за нього. Єдина правдиваоцінка з реальним змістом — це вартість угоди, яку фактично буде виконано. Ця сума іноді може відображати проблеми, які цілком не відносяться до нормальної вартості бізнесу. Хоча публічнікомпанії можуть кожного дня оцінюватися світовими фондовимибіржами, активний ринок для певного бізнесу не існує до тогомоменту, поки його не виставлять на продаж.
Однак, незважаючи на всі нюанси, оцінювання вартості бізнесу на початку процедури «Due Diligence» є важливим та корисним. Визначення вартості підприємства може бути кориснимдля:
— ідентифікації активів, які краще було б зберегти, ніж виставляти на продаж (наприклад, землі чи будівлі), а тому вониможуть бути вилучені з продажу;
— визначення фінансових ризиків, існуючих у поточній діяльності підприємства (наприклад, покриття банківського овердрафту), які будуть вирішені шляхом продажу;
— з’ясування як краще управляти бізнесом так, щоб в моментйого продажу отримати найбільшу ціну;
— розуміння можливих оцінок і передбачення можливих цін,які будуть запропоновані покупцями та їх консультантами (щобезумовно також сприятиме ефективному управлінню бізнесомдля досягнення кращої ціни продажу);
— допомоги у визначенні «мертвої» ціни: така операція даєможливість з’ясувати, коли продавець не готовий піти з бізнесу —якщо отримає пропозицію, в якій ціна буде меншою за визначену«мертву» ціну — оскільки тоді доцільніше буде продовжуватидіяльність. Рівень «мертвої» ціни визначає суму, нижче за якупродавець не буде продавати бізнес.
Консультанти покупця також проводять попереднє оцінювання вартості бізнесу для того, щоб допомогти йому вирішити: варто інвестувати кошти чи ні. Вони застосовують такі ж методиоцінки, які використовують й радники продавця для того, щобзапропонувати, за скільки бізнес може бути проданий. Таким чином, шляхом проведення оцінок продавець має певну основу длядискусії між професійними консультантами. Існують різноманітні фінансові підстави для оцінки бізнесу,які дають низку можливих варіантів визначення вартості залежновід зроблених припущень. Можна визначити шість широких основ для встановлення вартості бізнесу, багато з яких, однак, взаємопов’язані між собою [2, с. 31].
Це: Оцінка активів. Сума вартості всіх окремих матеріальнихі нематеріальних активів, що існують та використовуються в бізнесі.
Оцінка ринку. Порівняння цін, за якими були продані інші подібні підприємства.
Дисконтований грошовий потік. Розрахунок суми готівковихкоштів, яка буде створена протягом наступних років і використання бухгалтерських методів для дисконтування цього показника для визначення теперішньої вартості підприємства (мається наувазі звичайна норма доходу, яку отримає покупець в майбутньому, здійснюючи інвестицію в бізнес у вигляді його придбаннязараз).
Дохід від інвестицій. По суті створюється коефіцієнт або повернення коштів у вигляді отриманого покупцем доходу, поділеного на ціну, сплачену покупцем за бізнес, або показник, розрахований як ціна, яку сплатить покупець, поділена на поточнийдохід, який показує, скільки часу потрібно для відшкодування інвестицій (строк окупності).
Особливий сектор. У специфічних секторах існують певніособливості щодо визначення вартості підприємства, яке діє вцьому секторі (наприклад, кількість ліжок у готелях, вартість запасів корисних копалин тощо).
На базі складових. Як правило, підприємства з певними особливостями оцінюються як сума відповідної кількості доходу.
Вибір методу оцінки залежить від об’єкта та завдань оцінювання. Так, наприклад, для підприємств, які є збитковими абозбанкрутілими, оцінка підприємства за вартістю активів є, якправило, фундаментальною основою для проведення оцінки,оскільки збиткова компанія немає джерел прибутку для облікуабо для прогнозування кожної з інших форм оцінки.
Література
1. «Due diligence. Peace of mind in M&A», Deloitte Sponsor Services, http://www.deloitte.com/us/olympics
2. Mark Blayney. How to sell your business for the price you want…—Begbroke, Oxford, 2009 — 273 p.УДК: 657Дунаєва М. В.,старший викладач кафедри обліку підприємницької діяльності,ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
