Одним із найважливіших показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, є стан розрахунків з покупцями та замовниками за реалізовану продукцію, товари, роботи, послуги.
В українському законодавстві питання обліку дебіторської заборгованості регулює П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» та П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», в міжнародній практиці використовується МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».
для управління банком, формується за допомогою додаткових параметрів клієнтів і договорів.
Аналіз чинних П(С)БО 10, П(С)БО 13 і МСБО 39 свідчить про те, що між ними існують суттєві відмінності у визначенні змісту, визнанні та порядку оцінки на дату балансу дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, товари, роботи, послуги.
Згідно з національними та міжнародними стандартами дебіторська заборгованість визнається як фінансовий актив, але при цьому відрізняються умови визнання цього активу.
П(С)БО 10, на відміну від П(С)БО 13, не визнає дебіторську заборгованість як фінансовий інструмент. У зв’язку з цим складається враження, що зазначені нормативні документи стосуються різних активів. Для уникнення суперечностей слід удосконалити подану у стандартах інформацію, зокрема, потрібно до П(С)БО 10 внести інформацію щодо визнання дебіторської заборгованості, не призначеної для перепродажу, фінансовим інструментом.
Згідно П(С)БО 10 заборгованість покупців і замовників у момент визнання оцінюється за первісною вартістю, а на дату складання балансу — за чистою реалізаційною вартістю.
У П(С)БО 13 надається інформація стосовно оцінки фінансових активів загалом. З метою уточнення та деталізації даних у П(С)БО 13 доцільно додати посилання на П(С)БО 10 щодо оцінки дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги.
Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату Балансу визначають резерв сумнівних боргів, сума якого вираховується із первісної вартості заборгованості. Резерв сумнівних боргів розраховується виходячи із застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості та коефіцієнта сумнівності. При цьому існує невизначеність щодо того, які активи потрібно враховувати для визначення його суми (лише поточну дебіторську заборгованість за реалізовану продукцію (товари, роботи, послуги) чи врахувати ще і видані аванси). Аналіз проблемних статей і нормативної бази дав можливість визначити необхідність нарахування резерву сумнівних боргів лише для дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та замовниками, адже внаслідок видачі авансів у підприємства не виникають доходи, тоді як резерв формується для забезпечення відповідності доходів і витрат.
Міжнародні стандарти містять відмінну від національних стандартів інформацію стосовно визнання та оцінки дебіторської заборгованості, особливо на дату балансу, що пояснюється відсутністю в міжнародній практиці резерву сумнівних боргів. У
Облік розрахунків з покупцями та замовниками здійснюється на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», у складі якого виділяють чотири субрахунки. Необхідно звернути увагу на те, що серед науковців існує думка, що структура цього рахунка є не зовсім досконалою і потребує подальшого вивчення.
Актуальною на даний час залишається проблема відсутності документа для здійснення заліку заборгованості з покупцем при здійсненні реалізації за умов попередньої оплати. Сьогодні в обліку в якості такого документа використовують універсальну бухгалтерську довідку. Проте вона не розкриває зміст цієї інформації в повному обсязі, є загальнішою.
Потрібно зазначити, що внаслідок впровадження нових форм фінансової звітності відбулися зміни щодо відображення інформації про дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги в Звіті про фінансовий стан підприємства та Звіті про сукупний дохід. У діючих формах фінансової звітності інформація щодо об’єкта дослідження розкривається у загальному вигляді, при цьому з метою прийняття раціональних рішень користувачами звітних даних доцільно деталізувати інформацію щодо суми первісної вартості, резерву сумнівних боргів і чистої реалізаційної вартості у Звіті про фінансовий стан, а також чистого доходу від реалізації, валового доходу та суми податків і зборів у Звіті про сукупний дохід.
Отже, для забезпечення здійснення ефективної господарської діяльності кожне підприємство повинне розробляти ефективну політику здійснення розрахунків із своїми дебіторами, що сприяло б вчасному надходженню грошових коштів і використанню їх у процесі виробництва з метою отримання економічних вигод.
Література
1. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».
2. Нашкерська Г.В. Особливості визнання та оцінки поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги / Г.В. Нашкерська // Бухгалтерський облік і аудит. — 2009. — № 11. — С. 31–37.
3. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99 р. № 237.
4. П(С)БО №13 «Фінансові інструменти»: Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України від 30.11.01 р. №559.
