Тема 5. ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Суб’єкти малого підприємництва до чинного законодавства мають право запровадити спрощену систему оподаткування:

1) фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, й кількість осіб, які працюють у трудових відносинах з такою особою, зокрема й члени сім’ї, за рік не перевищує 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції не перевищує 500 тис. грн;

2) юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності будьякої організаційноправової форми господарювання та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції не перевищує 1 млн грн.

Середньооблікова чисельність працюючих осіб у суб’єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування, визначається за методикою, затвердженою спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх працівників, зокрема й тих, які працюють за цивільноправовими договорами та за сумісництвом. А також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, за винятком працівників, які перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустках з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом Міністерства статистики України від 7 липня 1995 р. № 171 затверджено «Інструкцію по статистиці чисельності робітників, зайнятих у народному господарстві України». В Інструкції визначено, що її дія поширюється на всі господарюючі суб’єкти незалежно від форми власності, які використовують найману працю.

Сутність спрощеної системи оподаткування полягає в тому, що малим підприємствам установлюється єдиний податок у визначеному відсотку до виручки від реалізації продукції, робіт або послуг замість цілого ряду податків, які не сплачуються цими підприємствами, а саме:

— податку на додану вартість, за винятком: фізичних осіб, які за своїм добровільним рішенням зареєструвалися платниками податку на додану вартість; юридичних осіб, які обрали ставку оподаткування 6 %; здійснення операцій з ввезення (пересилання або отримання) продукції (товарів, робіт, послуг) на митну територію України;

— податку на прибуток підприємств;

— податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності);

— плати за землю (земельний податок) у частині земельних ділянок, що використовуються для здійснення господарської діяльності (крім орендної плати);

— плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

— податку на промисел;

— збору за спеціальне використання природних ресурсів;

— відрахувань і зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування України;

— збору на відрахування до Державного пенсійного фонду України;

— збору на обов’язкове соціальне страхування;

— внесків до фонду України соціального захисту інвалідів;

— внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

— збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

— ринкового збору.

Єдиний податок сплачується суб’єктами малого підприємництва навіть тоді, коли діяльність малого підприємства є збитковою. Це пов’язано з тим, що єдиний податок установлюється у відсотках до виручки від реалізації продукції, робіт, послуг.

Суб’єкти малого підприємництва мають право застосовувати лише один порядок оподаткування, обравши за власним бажанням спрощену систему оподаткування, обліку та звітності або загальну систему оподаткування. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності або відмова від її застосування, а також рішення про зміну ставки єдиного податку може бути прийняте суб’єктом малого підприємництва один раз упродовж податкового періоду. Перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності або відмова від її застосування, а також рішення про зміну ставки єдиного податку (зокрема внаслілідок зміни виду діяльності) можуть бути здійснені юридичними та фізичними особами з початку нового звітного податкового періоду — кварталу за умови подання відповідної письмової заяви до органів державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не пізніше як за 15 днів до початку наступного кварталу. У заяві про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, яка подається до органів державної податкової служби, юридичні особи зазначають обрану ставку єдиного податку.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності до податкового органу за місцем їх державної реєстрації, уважаються суб’єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того місяця, у якому здійснено їх державну реєстрацію. У разі, якщо суб’єкт підприємницької діяльності впродовж року переходить на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то отримане ним свідоцтво чинне до кінця поточного року.

Орган державної податкової служби впродовж 10 робочих днів з дня подання заяви про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктом малого підприємництва зобов’язаний видати безоплатно свідоцтво платника єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом малого підприємництва у судовому порядку. Свідоцтво платника єдиного податку видається на календарний рік і не потребує щоквартального продовження.

Форма свідоцтва платника єдиного податку й порядок його видачі встановлюються Державною податковою адміністрацією України за погодженням з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику.

У разі переходу із загальної системи оподаткування на спрощену систему оподаткування свідоцтво платника єдиного податку видається за умови сплати податкових зобов’язань, термін сплати яких настав на мить подання заяви про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюється на:

— довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансовокредитні та небанківські фінансові установи;

— суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких частка, що належить юридичним особамучасникам та засновникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищує 25 %;

— суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу (зокрема діяльність, пов’язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (зокрема державних) і розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій чи майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

— суб’єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим і роздрібним продажем пальномастильних матеріалів;

— суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

— суб’єктів господарювання, які здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

— суб’єктів господарювання, які застосовують інший спосіб розрахунків за продукцію (товари, роботи, послуги), крім готівкового та безготівкового;

— нерезидентів України або їх постійних представників. До переваг єдиного податку можна віднести таке:

— спрощено процедуру й порядок реєстрації платника єдиного податку. Суб’єкти малого підприємництва можуть перейти на сплату єдиного податку як з початку року, так і з початку будьякого кварталу. При цьому суб’єкт малого підприємництва може відмовитися бути платником єдиного податку й перейти на загальну систему оподаткування не тільки з початку наступного календарного року, а й з початку будьякого кварталу;

— значно спрощуються розрахунки, пов’язані з визначенням сум податків;

— замість різноманітних форм податкової звітності з податків і зборів, які замінюються єдиним податком, заповнюється одна форма звітності й подається в податковий орган один раз на квартал;

— відсутня необхідність здійснювати контроль за термінами сплати за податками й зборами, платником якого перестає бути суб’єкт малого підприємництва;

— суб’єкти малого підприємництва здійснюють податковий облік лише за тими податками та зборами, платниками яких вони є;

— з’являється можливість маневрування фінансовими ресурсами суб’єкта малого підприємництва;

— спрощується ведення поточного бухгалтерського обліку та форм фінансової звітності, що передбачено Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Слід зазначити, що спрощена система оподаткування має переваги безпосередньо для держави, а саме: прозорість бази оподаткування; неможливість і недоцільність ухиляння від сплати легально працюючими підприємствами; зростання податкових надходжень до бюджету за рахунок залучення до оподаткування підприємств, що приховували свої доходи, тобто; збільшення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку України за рахунок створення привабливих умов оподаткування; скорочення витрат на адміністрування податків і зборів.

Водночас перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності має певні недоліки:

— обмеження щодо застосування суб’єктами малого підприємництва єдиного податку. На оподаткування за єдиним податком не мають право перейти суб’єкти малого підприємництва, які виробляють і реалізують підакцизні товари, діяльність у гральному бізнесі та інші види діяльності. Крім того, обмежений обсяг виручки від реалізації продукції, робіт, послуг, а також чисельність працюючих;

— можливість втрати клієнтів у зв’язку з неможливістю виписки податкових накладних;

— введення спрощеної системи оподаткування не завжди сприяє зменшенню розміру податків;

— нестабільність законодавчої та податкової бази;

— інертність мислення персоналу, який веде податковий та бухгалтерський облік, що зумовлює уповільнення переходу суб’єктів малого підприємництва не спрощену систему оподаткування, обліку та звітності;

— унаслідок зниження ставок на прибуток і доход знижується ефективність спрощеної системи оподаткування.

Юридичні особи можуть самостійно обирати одну із зазначених ставок єдиного податку:

А) 10 % від об’єкта оподаткування, за винятком акцизного збору в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Платники єдиного податку за ставкою 10 % не є платниками податку на додану вартість.

Б) 6 % від об’єкта оподаткування, за винятком акцизного збору та за умови сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з чинним законодавством особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку на додану вартість у разі, коли загальна сума операцій з постачання товарів упродовж останніх 12 місяців сукупно перевищує 300 тис. грн незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Юридичні особи подають органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку за результатами господарської діяльності за звітний податковий період (квартал) упродовж 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду (кварталу).

Умови, за яких платники єдиного податку втрачають право перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності й зобов’язані повернутися (перейти) на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, з наступного звітного періоду (кварталу) у разі настання будьякого з випадків:

1) здійснення розрахунків у негрошовій формі, тобто бартер;

2) перевищення середньооблікової чисельності працюючих;

3) перевищення в межах звітного податкового року вартісного критерію.

Платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність нарахування, своєчасність подання розрахунків і сплати єдиного податку, а також інших податків, платниками яких вони є, згідно із законодавством України.

У разі недотримання вимог, передбачених Указом Президента України від 28 червня 1999 р. № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» платник єдиного податку зобов’язаний перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного кварталу, а також втрачає право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності впродовж наступного календарного року.

Фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, мають право самостійно обирати спосіб оподаткування своїх доходів. Чинним законодавством передбачено такі способи:

— за загальною системою оподаткування, обліку та звітності; — за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту;

— за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності шляхом сплати єдиного податку.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи віддають перевагу єдиному податку.

Цей спосіб оподаткування для них є більш привабливим, оскільки він:

— значно спрощує облік доходів і витрат;

— позбавляє підприємців необхідності застосувати реєстратори розрахункових операцій (РРО) і розрахункові книжки (РК) за умови, що такі підприємці не здійснюють продаж підакцизних товарів, за винятком пива на розлив;

— доходи платника єдиного податку від здійснення підприємницької діяльності не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу в разі, якщо вони обкладаються єдиним податком, а сплачена сума єдиного податку є остаточною й не включається до перерахунку його загальних податкових зобов’язань;

— розширена сфера застосування, оскільки платникам єдиного податку й працівникам, які перебувають з ними у трудових відносинах, немає необхідності «прив’язуватися»до ринків як платникам фіксованого податку.

Назвемо критерії застосування суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою сплати єдиного податку:

1. Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.

Згідно з указом Президента України від 28 червня 1999 року № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

2. Чисельність найманих працівників, зокрема й членів сім’ї, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, не повинна перевищувати 10 осіб.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа вирішує відмовитися від спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності й повернутися на загальну, зробити це він зможе з початку наступного кварталу. При цьому не пізніше як за 15 днів до закінчення попереднього звітного кварталу необхідно повернути Свідоцтво та Довідки найманих працівників.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа здійснює діяльність із залученням найманих працівників, то ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожного такого працівника.

Запровадження єдиного податку має сприяти спрощенню ведення обліку й звітності, оскільки традиційна система оподатковування є надто складною для підприємств малого бізнесу, що значною мірою зумовлене або відсутністю кваліфікованих фахівців, або неможливістю їхнього залучення. За цих умов зменшення функції обліку чи передачу її виконання в спеціальні організації не можна розглядати як вихід з положення через низку причин.

Переваги й вади єдиного податку можна оцінити як з позиції підприємств малого бізнесу, так і держави. Не секрет, що в сфері оподаткування, як у жодній іншій, виявляється різниця інтересів держави й підприємств—платників різних податків. Оскільки в нашому посібнику більша увага приділяється позиції підприємств малого бізнесу, то варто лише зазначити, що для держави єдиний податок вигідний відсутністю бартерних угод, що «тінізують» економічні відносини, роблять непрозорою еквівалентність товарного обміну, створюють умови для ухиляння від оподатковування, зловживань і витоку фінансових ресурсів.

Природно, що єдиний податок є привабливим для підприємств малого бізнесу, оскільки замість понад десяти платежів і податків мале підприємство сплачує єдиний податок (за ставки 10 %) чи два — податок на додану вартість та єдиний податок (за ставки 6 %). Крім того, певною мірою перехід на єдиний податок сприяє зниженню собівартості продукції через виведення зі структури витрат деяких видів зборів. Тому підприємства—платники єдиного податку можуть за інших рівних умов отримати деякі переваги в ціновій конкуренції.

Під час вивчення зазначеної теми студент має засвоїти зарубіжний досвід оподаткування суб’єктів малого підприємництва.

Податкові системи економічно розвинутих країн світу, на перший погляд, доволі схожі, але якщо пильніше вивчати їх формування, можна виявити безліч позитивних і негативних факторів, урахування яких має забезпечити недопущення помилок у формуванні національної системи оподаткування.

Ознайомлення з особливостями проектування фіскальних відносин між державою та малим підприємництвом у переважній більшості країн Західної й Східної Європи, США й Японії та деяких інших державах світу дає змогу зробити деякі аналітичні узагальнення.

Поперше, майже всі згадані країни використовують більшою чи меншою мірою фіскальний інструментарій для пом’якшення податкового клімату в сфері дрібного приватного бізнесу з метою компенсації його особливої вразливості, нестійкості, підвищеної ризиковості та стимулювання ділової активності в малих фірмах.

Подруге, створюючи різний за інтенсивністю преференційний фіскальний режим для невеликих бізнесформувань країни з високорозвинутою ринковою економікою, зазвичай, не застосовують такий метод податкового заохочення, як перехід на паушальний механізм розрахунків з державною скарбницею (заміна одним платежем двох або кількох основних податків). Найчастіше для малих фірм зберігається стандартний набір податків і зборів, тільки вводяться елементи спрощення до загальнопоширених технологій їх розрахунку (спрощені алгоритми визначення об’єкта оподаткування, порядок ведення обліку й форми звітності) та сплати (менша періодичність, звільнення від авансових платежів тощо). Наприклад, у деяких країнах світу податкові зобов’язання з ПДВ (податок до сплати в бюджет) дрібними підприємцями можуть обчислюватися не сальдовим методом, який вимагає повного й досконалого обліку, а за допомогою вищезгаданих спрощених методик розрахунку. Аналогічно, замість складного алгоритму визначення оподатковуваного прибутку (доходу) для окремих категорій суб’єктів малого бізнесу можуть використовуватися так звані презумптивні (оціночні) методи обчислення (наприклад, в Італії, Франції та Бельгії).

Потретє, намагаючись оптимізувати оподаткування малих підприємницьких структур, країни з перехідною економікою (або ті, що розвиваються) можуть це зробити двома способами: шляхом лібералізації для представників малого бізнесу чинної традиційної податкової системи, складеної з багатьох податків (через введення спеціальних преференцій), або ж за допомогою одночасного запровадження альтернативного їй єдиного податку. Перший спосіб, зокрема, обрали Чехія та Угорщина, хоча на початку економічних перетворень були всі підстави для введення радикально простих податкових схем. Другим шляхом, наприклад, пішли Бразилія, Польща та більшість країн СНД (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, РосіятаУкраїна).

Прикладом введення єдиного податку для суб’єктів малого підприємства може бути Республіка Польща. Тут перехід до спрощеної системи оподаткування було здійснено за принципом інтегрування множини податків в один платіж (паушальний). Сутність цього платежу полягає в тому, що для суб’єктів малого підприємництва застосовується податкова картка, яка заміщує всі податки й збори та сплачується у фіксованій сумі за рік, диференційованій залежно: від виду підприємницької діяльності, кількості найманих працівників, чисельності жителів конкретної місцевості, де здійснюється підприємницька діяльність. У деяких випадках можуть бути застосовані й інші додаткові критерії. Наприклад, для фірм, що збудували й експлуатують автостоянку, ураховується кількість місць, відведених для паркування автомобілів. Ставки фіксованого податку підлягають щорічному корегуванню, виходячи з рівня інфляції.