Тема 9. ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Розвиток малого бізнесу сприяє створенню нових робочих місць, упровадженню нових видів продукції, товарів, робіт і послуг, прискоренню структурної перебудови економіки.

Уповільненість і диспропорційність розвитку малого бізнесу в Україні пояснюється наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малого бізнесу в Україні основними чинниками, які заважають розвитку

малого підприємництва, є:

· відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

· збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю й дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

· відсутність реальних, дієвих механізмів фінансовокредитної підтримки;

· надмірний податковий тиск та обтяжлива система звітності; · невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

· надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Особливо слід зазначити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише у сфері суто регуляторної політики.

Такими обмеженнями є також:

· невпорядкованість відносин власності; · вузькість ринків збуту;

· нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфра

структури підприємств;

· нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція. Регуляторні бар’єри.

За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців нині має 31 орган, з них 18 можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних і 15 місцевих податків. Це доволі значний регуляторний тиск на малі підприємства та створює адміністративні перешкоди у сфері підприємництва. Необхідно отримувати безліч дозволів і погоджень, проходити велику кількість тривалих перевірок, до того ж недосконалими є процедури сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи на те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого бізнесу, останніми роками різко збільшилась, однак їх узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів.

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність і суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу на ринок, які носять адміністративний характер. Фактично підприємцю, який бажає заснувати власну фірму, але не має певних зв’язків у місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, установлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить таких зв’язків, використовуючи будьякі засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутним фактором адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На погляд західних дослідників, час, виатрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

Податкові та фінансові чинники.

Найбільшими вадами національної системи оподаткування малого бізнесу є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. Якщо у 1990 році загальний обсяг прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % ВВП, то в 1994 він збільшився до 43,5 %, у 1998 — до 48 %, а в 2008 році — 50 %. Нині він перебуває на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування є те, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні в дватри рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20—30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом.

Складна ситуація склалася для підприємців, які використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Ця категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’язкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування в фонд оплати праці та відрахування із заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове соціальне страхування. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва — платники єдиного податку та спецпатенту — двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що спонукає до «тінізації» зайнятості в малому бізнесі.

Слід зазначити, що починаючи з 1999 року, для підприємств у сфері малого бізнесу виникла можливість обирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування й у поєднанні зі спрощеною системою обліку створює додаткові можливості подальшої «тінізації» малого підприємництва.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців юридичних і фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, передусім, на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення «тіньової» економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків і соціальних платежів. Тому в зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. До того ж, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.

Проблеми інституційного середовища

Якщо використання інфраструктури великого виробництва в першій половині 90х років дало змогу сформувати стартовий потенціал малого бізнесу в Україні, то сьогодні значні труднощі у формуванні та розвитку малого підприємництва пов’язані саме з дефіцитом належної інфраструктури його підтримки.

У цілеспрямованому формуванні інфраструктури малого бізнесу важливу роль, як зазначалося раніше, покликані відіграти регіональні програми його розвитку. Використання механізму регіональних дає можливість дозволяє перейти від загальних заходів до селективної підтримки малого підприємництва.

Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого бізнесу в Україні має розглядатись як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу.

За своєю природою малий бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. «Економіка зростання», яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів і формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання й структурних перетворень національної економіки.

Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки розвитку малого бізнесу в Україні, яке може бути успішно розв’язане лише на основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки малого бізнесу, формування цільових інституційних і ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.

Державна політика розвитку малого бізнесу в Україні повинна

спрямовуватися на:

· забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва;

· удосконалення структури малого підприємництва;

· заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних га

лузях і на пріоритетних напрямах;

· підвищення технологічного рівня виробництва малого під

приємництва;

· створення конкурентного середовища;

· залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціальноекономічних проблем на державному та регіональному рівнях;

· створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

· сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

· формування нової соціальної верстви власників і підприємців.

Розвиток і підтримка малого підприємництва в сучасних умовах є одним із пріоритетів державної економічної політики. Але, не зважаючи на низку заходів для стимулювання підприємництва, ужитих на державному рівні, зростання ділової активності малого бізнесу здійснюється повільно. Поки що немає дієвої системи фінансування та страхування малого бізнесу. Обмеженість фінансових ресурсів державного й місцевих бюджетів зумовлює потребу розвивати франчайзингову систему співпраці малого й великого підприємництва з метою формування договірних взаємовідносин між ними, відродження виробництва, гуртовороздрібної торгівлі та сфери обслуговування, залучення матеріальнофінансових ресурсів і використання навичок досвіду роботи кваліфікованих спеціалістів.

Становлення малого бізнесу без надання пільгової допомоги у формуванні стартового капіталу на підставі оцінювання інвестиційної обґрунтованості бізнеспланів є проблематичним. Вивчення досвіду малого підприємництва в розвинутих країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, узгодження, комбінування різних форм, методів, засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є: фінансовокредитна підтримка, яка передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, пільгове кредитування, гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створення різних кредитнофінансових та інвестиційних організацій; сприятлива податкова політика, яка передбачає формування системи пільгового оподаткування, надання права прискореної амортизації та вилучення амортизаційних відрахувань з об’єктів оподаткування; інформаційноконсультаційна підтримка, що забезпечує інформаційне обслуговування, надання консультативної допомоги з усіх питань становлення та функціонування малих бізнесових структур; організаційноуправлінська підтримка — технологічне навчання, допомога в інноваційній сфері, технічна допомога.

Державну політику стимулювання малого підприємництва необхідно здійснювати з урахуванням пріоритетних напрямів сфери виробництва.

Станом на 01.01.2009 у сфері матеріального виробництва діє 20,8 % малих підприємств до загальної їх кількості. У багатьох розвинутих країнах з метою підвищення зацікавленості створення малих підприємств у сфері матеріального виробництва діють податкові пільги, ставки податків диференційовані залежно від виробництва продукції та водночас податки на комерційне посередництво в 2—3 рази вищі порівняно зі ставками податків у сфері матеріального виробництва. Такий механізм стимулює перетікання капіталу у виробництво.

В останній період український парламент ухвалив два закони, які мають суттєво позначитися на перспективах розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. Закон «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», що набув чинності з 1 січня 2004 року, запроваджує принцип «єдиного вікна». Це нововведення знімає численні бюрократичні перешкоди та скорочує час, який майбутній підприємець витрачатиме на спілкування з чиновниками у процесі організації власної справи.

Дотримання принципів і процедур, що запроваджуються законом «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. № 1160IV дають змогу:

— забезпечити прозорість та адекватність дій органів державної влади й місцевого самоврядування в регулюванні економічних процесів;

— активно впливати на процес підготовки та прийняття нормативноправових актів представникам громадських підприємницьких організацій.

Нині, відсутність політичної волі в питаннях підтримки підприємництва призводить до того, що реальні умови його існування в Україні визначає не закон, а чиновник. Запровадження дієвого громадського контролю за діями влади, її реформування на засадах забезпечення відкритості, прозорості та адекватності процесу прийняття рішень, що визначають, зокрема, умови існування та розвитку малого та середнього підприємництва, постають як першочергові завдання.

Сьогодні в Україні поки що не створено ефективно діючих програм або державних інститутів зі сприяння розвитку малого бізнесу. Відсутність достатнього капіталу в більшості населення, складність, невигідність, а подекуди й неможливість отримання позичкові кошти гальмують розвиток малого бізнесу.

Отже, завдання держави — створювати передумови, що стимулюють вкладання інвестицій у цей сектор економіки. Підтримка з боку держави на цьому рівні має здійснюватися двома взаємопов’язаними шляхами: допомогою у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства; забезпеченням сприятливих умов для подальшого розвитку функціонуючих малих підприємств.

Такі наміри в органів державної влади є. Наприклад, у своєму посланні Верховній Раді Президент вніс пропозицію Кабінету Міністрів України забезпечити спрощення процедури реєстрації та ліцензування малих підприємств, скоротити кількість контролюючих держорганів і, відповідно, перевірок, а також «удосконалити механізми фінансовокредитної підтримки малого підприємництва, зокрема шляхом прийняття закону «Про мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва спеціалізованими установами».

Неефективність нині діючої системи державної фінансової підтримки розвитку малого бізнесу полягає в тому, що заходи у сфері державної політики розвитку малого підприємництва розроблюються та затверджуються на рівні Кабінету Міністрів України й не мають правової та юридичної сили, оскільки правові засади та гарантії підприємництва, основні обов’язки громадянина, зокрема й підприємця як фізичної особи визначаються лише законами України.

Крім того, неефективність державної підтримки розвитку малого підприємництва зумовлена недосконалістю, незавершеністю організаційної побудови комплексної дійової системи, спрямованої передусім на фінансове й ресурсне забезпечення розвитку малого бізнесу. В окремих випадках механізм функціонування системи державної підтримки малого підприємництва неадекватний реальному стану його внутрішнього та зовнішнього середовища. Для усунення зазначених недоліків необхідно, щоб система державної підтримки малого бізнесу відповідала тим завданням, які має розв’язувати держава.

Підтримка розвитку малого бізнесу з боку держави здійснюється двома шляхами:

1) фінансова допомога у формуванні первісного капіталу для створення малих підприємств;

2) забезпечення сприятливих умов для розвитку діючих малих підприємств.

Фінансову підтримку малого підприємництва в Україні можна поділити на два основні напрями — пряму й непряму.

Пряма фінансова підтримка здійснюється через такі форми: надання субсидій, субвенцій, формування державних фондів, створення спеціалізованих державних установ.

Субсидії — це фінансова допомога держави за рахунок коштів бюджету на фінансування капітальних вкладень, які необхідні для розвитку економіки держави, але не вигідні для малого підприємства.

Субвенції — ця фінансова допомога держави місцевим органам влади для фінансування конкретних об’єктів, вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання.

Фінансове забезпечення програм підтримки малого підприємництва здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, зокрема коштів, отриманих від приватизації державного майна, інших джерел фінансування та іноземних інвестицій.

Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України. Розпорядником цих коштів є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Передбачається, що органи влади та місцевого самоврядування можуть виділяти для підтримки малого підприємництва кошти в розмірі не менш як 0,5 % річних доходів відповідних бюджетів.

Заходам другої групи притаманний непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва насамперед належать:

— податкові знижки (або повне звільнення від податків); — податкові пільги;

— прискорена амортизація;

— знижки на науководослідні витрати; на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності тощо.

Недостатньо здійснюється фінансова допомога держави малому підприємництву через Український фонд підтримки підприємництва та Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, а фінансова підтримка за рахунок коштів позабюджетного фонду приватизації взагалі відсутня. Фонд державного майна не виконує постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення «Про позабюджетний фонд приватизації» у частині постійного перерахування коштів від приватизації державного майна за рахунок Міністерства економіки України згідно з встановленим нормативом на розвиток малого підприємництва та створення нових робочих місць. Зазначені кошти також можуть бути використані для надання малим підприємствам допомоги у формі гарантії під банківські кредити та фінансування цільових програм.

Таким чином, діяльність парламенту й уряду має бути спрямована на забезпечення малих підприємств чіткими й ефективними законодавчими та нормативними документами, що визначають порядок реєстрації малих підприємств, розвиток конкуренції, процедуру банкрутства, порядок укладання контрактів, виділення пріоритетних виробництв, здійснення пільгового оподаткування й кредитування тощо.

На процес формування розвитку та стабілізації роботи малих підприємств впливає безліч чинників, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.

До інших базових чинників можна віднести наявність і доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функцій податків, яке давало б змогу здійснити розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.

Доповнюючими чинниками є: наявність державної підтримки малого бізнесу, інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств, процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.

Внутрішні чинники охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це рівень їхньої психологічної готовності, рівень мотивації, професійна підготовка та ін.

Соціальнопсихологічні, організаційноправові та фінансовоекономічні чинники є взаємозалежними й характеризуються значним впливом один на одного.

На розвиток суб’єктів малого підприємництва значною мірою впливають також престижність підприємницької діяльності, психологічна готовність людини займатися малим бізнесом, наявність професійних знань і досвіду. Підприємництво — це не тільки особливий вид діяльності, а й певний стиль поведінки, спосіб мислення, складовими якого є пошук нетрадиційних рішень, масштабність і ризик, діловитість, професійна етика.

Серед організаційноправових форм, які визначають розвиток суб’єктів малого підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу.

Останньою групою чинників, які визначають розвиток суб’єктів малого підприємництва, не менш важливою, ніж попередні, є фінансовоекономічні чинники. Їх поділяють на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні.

Розвиток економіки будьякої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв’язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічної кон’юнктури. Як свідчить світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують, у 2—5 разів більша, ніж великих. Названі чинники позначаються також на кількість новостворених підприємств.

На розвиток малого бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучення виробничих і фінансових ресурсів.

Перехід України до ринку супроводжується становленням, розвитком малих підприємств, насиченням ринку товарами й послугами, сприянням розвитку конкуренції та послабленням монополізму, розширенням робочих місць.

Серед усіх чинників першорядне значення мають фінансовоекономічні чинники та підтримка державою малого підприємництва за всіма напрямами.

Підтримка державою малого підприємництва може надаватися двома способами: через державні органи та через різні громадські структури. З боку держави повинні: гарантуватися в економіці й суспільстві можливості для реалізації підприємницьких ініціатив; створюватись економічно вигідні умови для розвитку малих підприємств; забезпечуватися сприятливі умови з матеріальнотехнічного забезпечення; формуватись атмосфера терпимості в суспільстві до комерційних невдач; підтримуватися конкуренція в усіх сферах економіки та скасовуватися законодавчі акти, які протидіють ринковій системі господарювання.

Політика державної підтримки малих підприємств реалізується в рамках комплексної програми розвитку підприємництва в Україні.

Для підтримки малих підприємств на рівні галузі необхідно створити нові структури з прив’язкою до галузі: спілки малих підприємств при відповідних міністерствах, фонди підтримки на рівні галузі, субпідрядні форми організації відносин малих підприємств з великими.