Соціальна політика Європейського Союзу завжди ідентифікувалася, як це було продемонстровано у попередніх параграфах, на трьох основних рівнях — наднаціональному, національному та регіональному (локальному). Така компліментарна модель є найоптимальнішою і в інших державах, адже дозволяє за рахунок залучення значних коштів розв’язати чимало проблем, безпосередньо пов’язаних з рухом людського капіталу та забезпеченням відповідних соціальних стандартів у країнахчленах. Ураховуючи значну відмінність у заробітних платах України (година праці оплачується в середньому 0,8€ ) та ЄС (20€), відносно недалеку відстань між нашою державою та країнами Європейського Союзу, подібну ментальність та інші спільні риси (приміром, переважання християнської моралі), можна стверджувати, що міграційний потік до Спільноти буде доволі потужним, а відтак існуватиме можливість імплементації основних механізмів та інструментів соціальної політики ЄС в Україні.
На думку голови Об’єднання німецьких профспілок М. Заммера (2006), спільною для України та ЄС могла б стати «Програма гідних умов», яка включала б чотири стратегічні сфери діяльності:
-
основні норми праці;
-
політика зайнятості;
-
соціальна захищеність;
-
соціальний діалог.
Дещо іншої, прагматичнішої позиції дотримуються в Україні. Приміром, Н. Іванова (Міністерство праці та соціальної політики України) переконана, що основними напрямами соціальної реформи мають стати:
♦ проведення активної політики зайнятості населення;
♦ поетапне наближення основних державних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму;
♦ реформування системи оплати праці й локалізація тіньових доходів;
♦ погашення заборгованості з виплати заробітної плати;
♦ удосконалення систем соціального страхування та реформування пенсійної системи;
♦ підвищення ефективності державної підтримки вразливих груп населення.

Спільним напрямом діяльності профспілок міг би стати соціальний діалог, до якого заступник голови Федерації роботодавців України В. Піддубний (2006) відносить: узгодження економічної та соціальної політики держави, передусім політики доходів; узгодження базових показників соціальної справедливості та головних гарантій захисту населення; переговорний характер усунення розбіжностей.
Водночас не можна зводити можливі сфери соціальної конвергенції України та ЄС виключно до захисту прав працівників, адже можливих варіантів для співробітництва налічується доволі багато.
Нерідко в Євросоюзі для оцінки варіантів зближення країн у соціальній сфері використовують не лише офіційну статистику щодо окремих індикаторів соціального розвитку, а й моніторингову оцінку сукупної дії у певних сферах, що являють собою спільний інтерес. Своє ставлення до цього, як правило, висловлюють провідні експерти з певного кола питань. Аналогічної практики дотримуються і в Українському Центрі економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (рис. 3.2.2).
Найменше виконаними виявилися заходи в галузі громадського здоров’ я, науки і технологій та співробітництва у сфері громадянського суспільства.
