В статье основное внимание уделено теоретическим вопросам денежной эмиссии. Автором уточнено определение понятия «денежная эмиссия», определено экономическую основу и экономические границы денежной эмиссии, сформулировано принципы адекватности денежной эмиссии реальным экономическим потребностям. In this article the basic attention is dedicated to the theoretical basis of money emission. In article the information about money emission mademore precisely by author. Also economical limits of money emissionare determined and principles of accordance money emission with real economic requirements are formulated.
Ключові слова: грошова емісія, грошовий ринок, кредитні гроші, грошово-кредитна мультиплікація
Оптимальні обсяги грошової емісії, сприяють ефективній та довгостроковій монетарній підтримці економічного зростання, забезпеченню стабільності національних грошей та прогнозованості в оцінках кон’юнктури майбутніх економічних процесів.
Під оптимальними обсягами грошової емісії, у даному випадку, розуміється — приріст грошової маси в обігу адекватний реальним потребам економіки.
В економічних системах, які функціонують на ринкових засадах, обсяг грошової емісії визначається грошовим ринком. Основним механізмом функціонування будь-якого ринку є відповідність пропозиції сформованому попиту. Аналогічно на грошовому ринку, в умовах розвинутих ринкових відносин, грошова пропозиція адекватна попиту на гроші, а процентні ставки рівноважні.
Отже, в ринкових умовах діє механізм автоматичного збалансування грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші, в результаті
— обсяг грошей відповідає реальним економічним потребам. Автоматизм підтримання грошей на об’єктивно необхідному рівні, закладено у механізмі емісії кредитних грошей. Емісія кредитних грошей, здійснюється на кредитних засадах, що містять передумови повернення з обігу надлишкової грошової маси в результаті повернення кредиту. При виникненні потреби у додаткових платіжних засобах, банки надаючи позику, збільшують фактичну грошову масу в обігу до об’єктивно необхідного рівня.
13
В основі саморегулювання кількості кредитних грошей в обігу є їх перетворення у гроші як капітал. Тобто, із функції засобу обігу вони переходять у функцію засобу нагромадження (заощадження). І навпаки, коли в обігу існує потреба у додаткових платіжних засобах, то гроші із засобу нагромадження, через механізм грошового ринку, перетворюються у додаткові платіжні засоби в обігу.
Ключова роль у механізмі грошової емісії, належить процентній ставці, яка є ціною грошей на ринку. Коли процентна ставка рівноважна, то особисті інтереси всіх учасників грошового ринку «врівноважені», тоді обсяг грошової емісії адекватний загальноекономічним потребам. Нерівноважні процентні ставки, сформовані під впливом монопольних факторів, які діють у несформованому ринковому середовищі, задовольняють інтереси окремих економічних суб’єктів. У такому випадку умови грошової пропозиції не відповідають загальноекономічним умовам попиту на гроші, а тому має місце незадоволений попит на гроші, що перешкоджає структурному, збалансованому розвитку економіки.
Отже, в системі обігу кредитних грошей роль механізму саморегулювання кількості грошей в обігу виконує грошовий ринок. Він ефективно працює в умовах розвинених ринкових та кредитних відносин. Саме тому в сучасній західній літературі, питання визначення оптимальної кількості грошей для обігу не актуальні, вони є об’єктом активного обговорення у вітчизняній економічній літературі.
В умовах слаборозвиненої ринкової економіки, коли ще не сформоване ринкове середовище, грошовий ринок не виконує функції автоматичної саморегуляції грошової маси в обігу. Тому у вітчизняних умовах важлива роль належить державному регулюванню механізму грошової емісії та кількості грошей в обігу.
В сучасній економічній літературі та практиці виокремились два основні протилежні погляди на оцінку рівня та способів грошової емісії. Згідно з першим поглядом обсяг грошової емісії визначається реальним попитом на гроші та залежить від рівня кредитної активності комерційних банків. Тому підвищити рівень грошового забезпечення економіки можна тільки через зростання кредитної активності банків, а не через зростання грошової емісії НБУ. Представниками такої позиції є: О. Дзюблюк [1], М. Савлук та О. Сугоняко [2], А. Мороз [3] В. Ющенко та В. Лисицький [4]. Протилежна думка зводиться до того, що протягом всього періоду ринкових перетворень в Україні панує «грошовий голод», який проявляється у неплатежах, низькій монетизації вітчизняної економіки порівняно з монетизацією в розвинутих країнах. Ви-
рішити цю проблему можна через підвищення емісійної активності НБУ (готівкову емісію та цільове фінансування галузей). Таку позицію займають Т. Ковальчук [5], О. Бутук [6], В. Найдьонов [7].
Неоднозначність у визначенні кількості грошей необхідних для обігу на теоретичному рівні зумовлює дискусії щодо оцінки достатності грошового забезпечення економіки в емпіричній площині. А тому в структурах виконавчої і законодавчої влади України протягом всього періоду ринкової трансформації дискутується питання про необхідність та шляхи підвищення рівня грошового забезпечення економіки.
Актуальність та важливість порушеної проблеми зумовлюється також і тим, що грошова емісія для одних економічних суб’єктів може приносити емісійний дохід, а для інших — бути інфляційним податком.
Від характеру та обсягу грошової емісії в значній мірі залежить перерозподіл доходів у суспільстві. Емітовані гроші, залежно від волі емітентів, спочатку потрапляють вузькій групі економічних суб’єктів і тільки потім надходять на ринок до інших його учасників. Ті, хто першими отримують додаткові доходи, встигають їх використати на закупівлю товарів, тобто переводять їх у реальні активи, по старих цінах — вони отримують емісійний дохід. Це неминуче проходить за рахунок тих, хто купляє товари коли ціни виросли, а їхні номінальні доходи не змінились — такі економічні суб’єкти, сплачують «інфляційний податок» та стають біднішими.
Знайти шляхи вирішення вище зазначених проблем можна через дослідження сутності, економічної основи та економічних меж грошової емісії.
В економічній літературі можна виокремити два підходи до розгляду сутності поняття «грошова емісія». Перший підхід пов’язаний із технічною та кількісною характеристикою грошової емісії, другий — із розглядом економічного змісту грошової емісії.
У межах першого підходу наведенні визначення, що характеризують грошову емісію за її зовнішнім проявом (технічною стороною), тобто — розглядають грошову емісію як певне суспільноекономічне явище, але економічний зміст цього процесу не розкривають. Найпоширенішими, із несуттєвими відмінностями, є визначення наведені М. І. Савлуком та О. І. Лаврушиним. Професор М. І. Савлук сутність емісії розглядає з позиції співвідношення вихідних та вхідних грошових потоків банків, а професор О. І. Лаврушин — з позиції приросту грошової маси в господарському обороті. І так, М. І Савлук вважає, що «оскільки одночасно з випускомгроші надходять до банків, то сума надходжень покриває переважну частину випуску. І тільки та частина випуску, яка не забезпечена надходженням грошей, є грошовою емісією» [8, с. 92].
О. І. Лаврушин, виходить із того, що випуск грошей в обіг щоденно співвідноситься із їх вилученням із обігу. Тому, під емісією розуміється такий випуск грошей, який приводить до загального збільшення грошової маси в обороті [9, ст. 49]. Згідно з іншими точками зору: «грошова емісія — це випуск в обіг зобов’язань емісійної установи (центрального банку) строго проти узаконених резервів» [10, с. 6]. «Грошова емісія — це приріст грошової бази, представлений сумою готівкових грошей в обігу і на рахунках комерційних банків в центральному банку» [11, с. 34]. Приведенні визначення характеризують грошову емісію в основному з позиції приросту кількості грошей у господарському обороті [8; 9] чи у балансі центрального банку [10; 11], але питання її сутності, тобто економічного змісту грошової емісії, залишається відкритим.
Погляди на сутність грошової емісії в межах другого підходу дещо наближені до розкриття її економічного змісту. Найпоширенішими є такі визначення: «суть грошової емісії полягає в обміні приросту грошової бази на частину національного доходу країни. В процесі кредитування економіки, коли проходить приріст виробництва, відбувається зовні непомітний обмін емітованих на кредитній основі грошей, на приріст національного доходу» [11]. У принципі, таку позицію вважаємо економічно обґрунтованою, але варто зазначити, що адекватний та паралельний приріст виробництва та приріст грошової маси відбувається на основі грошово-кредитної мультиплікації, а не тільки кредитування економіки. При цьому йдеться про банківське кредитування та про депозитні і розрахункові операції банків.
Не зовсім коректним, на наш погляд, є наступне трактування грошової емісії: «економічний зміст грошової емісії полягає у авансуванні економічного зростання» [12, с. 174]. Адже функцію авансування економічного зростання виконує грошова пропозиція (пропозиція тимчасово вільних платіжних засобів), а грошова емісія є результатом економічного зростання і за умов дотримання принципів кредитування, ці процеси взаємообумовлені та протікають паралельно.
Сутність грошової емісії її економічну основу та межу можна з’ясувати виходячи із сутності грошей як загального еквівалента вартості.
Виходячи із того, що гроші
— це загальний еквівалент вартості, то всі грошові відносини є зовнішнім проявом процесуформування, розподілу та перерозподілу вартості. Отже, «гроші» і «товар»
— це вартісні економічні категорії. Між товаром та грошима існує єдина субстанція
— вартість. У свою чергу, грошовий та товарний обіг
— це дві сторони виміру одного економічного явища
— процесу суспільного відтворення. Такий взаємозв’язок вказує на необхідність певного балансу між загальною товарною та грошовою масою, між сукупним платоспроможним попитом та сукупною товарною пропозицією. За умови такої збалансованості економіка перебуває у рівноважному стані, що є необхідною передумовою сталого економічного зростання. З огляду на це важливо, щоб приріст грошової маси був адекватним приросту ВВП.
А тому економічною межею грошової емісії є приріст ВВП (додана вартість), а її зовнішнім емпіричним критерієм, у сфері грошових відносин, є реальний попит на гроші, тобто об’єктивно необхідна грошова маса для обігу.
Фактична кількість грошей в обігу
— це номінальна величина грошової маси, яка є функцією екзогенних чинників, котрі за своєю природою є результатом суб’єктивних мотивів у суспільстві. Величина фактичної грошової маси, може змінюватись залежно від поведінки суб’єктів емісійного процесу, що мають вплив на формування пропозиції платіжних засобів. У значній мірі фактична грошова маса в обігу залежить від рішень уряду та визначеної ним економічної політики країни, дій центрального банку та засад грошово-кредитної політики, від діяльності комерційних банків та їх внутрішньої бізнесової політики. З огляду на це важливо, щоб суб’єктивне втручання в емісійний процес не порушувало об’єктивних меж грошової емісії.
Це не означає, що грошова емісія повинна обмежуватись жорсткими лімітами, такий підхід, щонайменше, не коректний з позиції ринкових відносин. Адже, виходячи із вище наведеного, в розвинутих ринкових та кредитних відносинах, механізму грошової емісії притаманна гнучкість у пристосуванні фактичної кількості грошей в обігу відповідно до об’єктивно необхідної грошової маси.
Відомо, що грошова емісія є функцією банківської системи. Центральний банк володіє монополією на емісію готівкових грошей, а випуск та емісію безготівкових грошей здійснюють центральний та комерційні банки.
На мікроекономічному рівні комерційні банки, виконуючи функцію фінансового посередника, проводять депозитні, кредитні та розрахункові операції, які на макрорівні трансформуються уфункцію банківської системи
— емісія грошової маси. Цей ефект має назву «грошово-кредитна мультиплікація» і проявляється через збільшення сукупного залишку коштів на депозитних рахунках у комерційних банках та зростанні їхніх кредитних ресурсів. Отже, в межах банківської системи через механізм грошовокредитної мультиплікації, відбувається приріст залишків грошей на поточних рахунках клієнтів та на банківських коррахунках в НБУ, тобто проходить грошова емісія.
У сучасному механізмі емісії випуск грошей в обіг здійснюється на кредитних засадах і, таким чином, фінансується створення доданої вартості, тобто дається певний грошовий аванс для розвиту економіки. Тобто механізм емісії кредитних грошей підвищує стимулюючий вплив грошей на економічний розвиток.
Якщо в процесі грошової емісії на кредитних засадах не витримуються принципи кредитування та передумови кредитних відносин — це призводить до втрати зв’язку грошової емісії з її об’єктивною вартісною основою, тобто до порушення меж грошової емісії.
Грошова емісія проходить тільки в межах банківської системи, через її функціональні можливості впливу на розширення грошової пропозиції. Тому економічною основою грошової емісії є грошова пропозиція.
На основі аналізу сутності грошей та механізму грошової емісії, пропонуємо розглядати поняття «грошова емісія» у вузькому та широкому розумінні.
У широкому розумінні: грошова емісія — це процес випуску банківською системою платіжних засобів в обіг на кредитних засадах, який приводить до загального приросту грошової маси в економіці.
У вузькому розумінні: грошова емісія — це приріст грошової маси в обігу за певний період, який супроводжується адекватним приростом доданої вартості та здійснюється на основі механізму грошово-кредитної мультиплікації.
У випадку, якщо грошова емісія не супроводжується приростом вартості, то вона має характер номінальної та не відповідає реальним економічним процесам, порушує межу грошової емісії та сформований баланс між товарною і грошовою масою. В системі таких грошей кредитні відносини втрачають своє значення, за рахунок грошових емісій фінансуються бюджетні дефіцити та нерентабельні проекти. Емісія таких грошей забезпечує емісійні доходи емітентам, а на економіку вони лягають тягарем «інфляційного податку».
А тому вважаємо, що основними принципами грошової емісії є:
1) адекватність грошової емісії приросту ВВП;
2) дотримання основних засад кредитних відносин, а саме — платності, строковості, повернення, цільового характеру використання позичених коштів.
Тільки через дотримання принципів грошової емісії можливе забезпечення економіки грошовою масою відповідно до реальних об’єктивних потреб. Гроші, які емітовані із порушенням принципів грошової емісії, є декретними, їх економічний зміст не відповідає об’єктивізму економічної категорії «гроші». Важливо, щоб держава регулювала обсяги грошової емісії, здійснюючи опосередкований контроль за дотриманням принципів грошової емісії усіма суб’єктами емісійного процесу.
Література
1. Дзюблюк О. Вплив рівня монетизації економіки на кредитну діяльність комерційних банків в умовах перехідного періоду // Вісник НБУ. — 2000. — № 5.
— С. 4
—9.
2. Савлук М., Сугоняко О. Чи вистачає грошей економіці України // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
— С. 20.
3. Мороз А. Чи достатньо в економіці України платіжних засобів ? // Вісник НБУ.
— 1996. — №3.
— С. 46
— 51.
4. В. Ющенко, В. Лисицький. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. — К.: Скарби, 1998. — 288 с.
5. Ковальчук Т. В очікуванні стимулюючого ефекту грошей // Урядовий кур’єр.
—2003.
—№ 16.
— С. 5.
6. Платіжна криза в Україні в світлі економічної теорії // Банківська справа.
—2002.
— № 5.
— С. 69
—77.
7. Найдьонов В., Семенковський А. Апологія монетаризму на тлі кризи // Банківська справа
— 1999.
— № 1.
— С. 44.
8. Гроші та кредит: підручник / Ред. М. І. Савлук. — К.: КНЕУ. — 2002. — 598 с.
9. Гроші, кредит, банки: підручник / За ред О. І. Лаврушина. — М.: Фінанси і статистика,1998. — С. 49.
10. Вопросы экономики 1997. — № 101. — С. 6.
11. Косой А. Грошова емісія: сутність, властивості і оптимальність// Деньги и кредит. — 2001. — №5. — С. 34—45.
12. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А. С., Геєць В. М. — К.: Знання України, 2002. — 326 с.
Стаття надійшла до редакції 2 березня 2006 р.
20 УДК 368.1С. Ю. Бондаренко аспірант кафедри страхування КНЕУ імені Вадима Гетьмана
