В Законі України «Про меліорацію землі» (січень 2000 р.) меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, куль-туртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Розрізняють такі основні види меліорації земель: гідротехніч-ну, культуртехнічну, хімічну, агротехнічну і агролісотехнічну.
Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і повітряного режимів ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозії тощо). Основними мелі-оративними заходами, що здійснюються при гідротехнічній мелі-орації, є зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капіталомісткий і передбачає створення спе-ціальних гідротехнічних споруд.
Культуртехнічна меліорація — це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському виробництві. До таких заходів відно-сяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, ви-рівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоратив-на оранка, залуження тощо.
Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліпшення фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.
Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потуж-ності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліо-ративних заходів, як плантажна оранка, кротовий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піску-вання і глинування тощо.
Агролісотехнічна меліорація — це докорінне поліпшення землі шляхом використання таких важливих властивостей захис-них лісових насаджень, як ґрунтозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лі-сонасадження. Перші з них захищають землі від ерозії, а водні об’єкти — від виснаження і замулення та передбачають заліснен-ня балок, ярів, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок, озер, ін-ших водойм. Лінійні лісонасадження — полезахисні і стокорегу-люючі лісосмуги — захищають ґрунт від водної і вітрової ерозії та поліпшують грунтово-кліматичні умови вирощування сільсь-когосподарських культур.
Меліорація сприяє підвищенню врожайності сільськогоспо-дарських культур і забезпечує стабільність виробництва. Підпри-ємства, особливо в умовах зрошення, позбавлені ризику істотно-го зниження врожаю в несприятливі за погодними умовами роки. Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осушення або в умовах богарного землероб-ства (наприклад, вирощування рису на півдні України). Це знач-но збільшує можливість вибору підприємством виробничих аль-тернатив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробниц-тва, в тому числі і збільшення поголів’я тварин і зрештою — оде-ржання більших прибутків.
Однак впровадження меліорації ставить перед підприємства-ми і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капітал, нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліоративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів. Важливо пам’ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає про-блема збуту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризи-кують більше й у зв’язку з коливанням цін на неї, і через більшу залежність від партнерів. Як бачимо, в умовах меліорації підпри-ємству доводиться вирішувати значно більше проблем, ніж зви-чайно. Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню й осушенню земель. У 2000 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2408 і 3299 тис. га. Найпродуктив-нішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна ку-курудзи.
Оцінюючи ефективність зрошення, слід враховувати ту обста-вину, що вода (з економічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а використання його — раціональні межі. Це означає, що максимальна віддача від зрошення досяга-ється лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог закону граничного приросту результату. Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків поли-ву, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж обсяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізу-вати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість води. Тому при організації зрошу-ваного землеробства забезпечення достатнього водопостачання є необхідною умовою доцільності його впровадження.
Кількість необхідної для підприємства зрошувальної води (В) можна визначити за формулою:
де Зві — загальний обсяг води, що фактично споживається на 1 га площі під і-ою культурою (вода, що випаровується культурними рослинами і землею, не вкритою ними, за весь виробничий цикл); Ао — кількість атмосферних опадів за вегетаційний період у цій місцевості в розрахунку на 1 га; Пі — площа посіву і-ої культури; Кзс — коефіцієнт використання зрошувальної системи.
Зазначеним способом визначається орієнтовний обсяг необ-хідної зрошувальної води, який може змінюватися залежно від кількості опадів, температурного режиму і сили вітру в даному році, типу ґрунту, топографічних особливостей місцевості тощо.
Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть пра-вильно визначені періодичність поливу і затрати зрошувальної води на один полив. Що стосується останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зволоження ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибину залягання її кореневої системи). Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зрошення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Як-що вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим знижен-ням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає вищий приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат та. більшого витрачання води. При менш вологому варіанті з бі-льшим зниженням польової вологості — навпаки.
Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат — капі-тальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв’язку зі спо-рудженням внутрішньогосподарської меліоративної мережі, при-дбанням необхідної техніки та обладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід ще при-дбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв’язку з транспортуванням води до території підприємства, її доставкою на полив по внутріш-ньогосподарській зрошувальній мережі та в зв’язку з безпосереднім зрошенням полів.
Коли підприємству доставляють воду якісь водогосподарські підприємства, то вартість кубічного метра води для нього є ста-лою величиною, а витрати за всю поставлену воду розглядаються як змінні. Це зумовлено тим, що підприємство не несе витрат до-ти, доки йому вода не поставляється. З початком поставки витра-ти зростають пропорційно обсягу споживання цього ресурсу. Якщо підприємство має власне джерело зрошувальної води, то на її видобуток воно несе як постійні витрати (амортизація колодя-зів, насосів, іншого обладнання, оплата постійно зайнятих пра-цівників, що обслуговують це обладнання), так і змінні, пов’язані з витратами енергії на видобуток води, технічним доглядом за технікою й обладнанням, ремонтом.
Підприємство несе також значні поточні витрати на транспор-тування води по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі до полів незалежно від того, який спосіб зволоження ґрунту воно вибрало — дощування, зрошувальні борозни чи крапельне зро-шення. Розмір цих витрат значно залежить від виду водорозподі-льної системи, тобто від того, як саме вода транспортується по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі — бетонними трубами, трубопроводами із синтетичних матеріалів або металу, борознами різного типу (облицьованими і необлицьованими). При виборі розподільної системи потрібно враховувати потребу в ін-вестиціях, тип ґрунту, топографічні особливості місцевості, по-требу в робочій силі для обслуговування системи тощо.
Будівництво водорозподільної системи формує постійні ви-трати підприємства, пов’язані з амортизацією технічних засобів, їх ремонтом і технічним обслуговуванням, енергетичними витра-тами, страхуванням, а в умовах західного ринку — і з податками на майно. Зауважимо, що капітальні витрати, які пов’язані з пе-реміщенням землі і вирівнюванням полів (планування місцевос-ті), не створюють додаткових постійних витрат на зрошення, а капіталізуються у вартості землі.
Безпосереднє зрошення полів також вимагає значних постій-них (амортизація зрошувальної техніки, її страхування, проценти на майно) і змінних (ремонт і технічне обслуговування меліора-тивної техніки, витрати на енергію, оплату робочої сили тощо) витрат. Сума витрат за всіма розглянутими напрямами їх форму-вання (на транспортування води до підприємства, всередині під-приємства і на безпосередній полив полів) дає загальну суму ви-трат на зрошення. В них значну питому вагу займають постійні витрати, на розмір яких працівники підприємства практично впли-вати не можуть. Тому висока ефективність зрошення досягається при раціональному формуванні змінних витрат і коли чисті над-ходження від приросту продукції достатні для компенсації по-стійних витрат та перевищення змінних витрат на величину, що забезпечує достатню прибутковість.
Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорова-них земель визначають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Показники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умови використання меліо-рованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять:
1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарсь-кому виробництві земель зі зрошувальною чи осушувальною ме-режею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.
2. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.
3. Питома вага інтенсивних культур у загальній посівній меліорованій площі.
4. Водомісткість виробництва. Розраховується у натураль-ній формі як відношення витраченої зрошувальної води на гектар певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі та у вартісній формі — як витрати води на 1000 грн ва-лової продукції, оціненої у порівнянних цінах.
5. Водовіддача — обернений показник водомісткості.
До показників ефективності використання меліорованих зе-мель відносять:
1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур, що визначають за формулою:
ДУ=Ум - Уб ,
де ДУ — приріст урожаю культури; Ум і Уб — відповідно вро-жайність культури на меліорованих і богарних землях за інших однакових умов, ц/га.
2. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підпри-ємства, який обчислюється за формулою:
де Ком — ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства; Умф і Умп — відповідно фактична і проектна вро-жайність відповідної культури на меліорованих землях, ц/га.
3. Рівень підвищення продуктивності праці (Кпп) і зниження собівартості продукції на меліорованих землях (Ксп). Ці показ-ники можуть бути розраховані з виразів:
Кп п = (Тбз : Тмз) · 100;
Кс п = (См : Сб) · 100,
де Тбз і Тмз —трудомісткість продукції (людино-годин на 1 ц продукції) відповідно на богарних і меліорованих землях; См і Сб — відповідно собівартість 1 ц продукції на меліорованих і бо-гарних землях.
4. Приріст прибутку від меліорації земель, який визначається за формулою:
де ДПм — приріст прибутку від меліорації земель; Ц — ціна реа-лізації додатково одержаної продукції, грн; Впм і Взм — відповід-но поточні постійні і змінні витрати на меліорацію.
5. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію Рм, що обчислюється з виразу:
З підвищенням інтенсивності і економічної ефективності ви-користання меліорованих земель скорочується строк окупності капітальних витрат підприємства на меліорацію (Квм). Він роз-раховується за формулою:
Правильна експлуатація меліорованих земель сприяє високій ефективності їх використання. Наприклад, з гектара зрошуваних земель одержують у 2,5—3,5 раза більше продукції, ніж з гектара богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі викорис-товуються неефективно, врожайність на них дуже низька.
Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошувальних і осушувальних систем. Пе-ревагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним системам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоце-ментних і пластмасових труб, осушувальним системам з пласт-масовим дренажем, блочно-комплексним насосним станціям з моноблочними насосами для підкачування.
На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раці-ональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці. Скажімо, на осушених землях набір культур і сівозміни необхідно визнача-ти, виходячи з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних ґрунтах ви-рощування інтенсивних просапних культур призводить до роз-кладу торфу і втрати ґрунтом родючості. Тому мілкозалягаючі торфяники доцільно використовувати тільки під багаторічні тра-ви, а на глибокозалягаючих просапні культури повинні займати не більше ніж 10—15 % площі.
У зрошувальному землеробстві потрібно запроваджувати во-дозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання в три рази й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре «відповідають» на зрошення і задовольняють вимоги інду-стріальних технологій.
Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими фондами і насамперед унаслідок вико-ристання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення не-обхідного обладнання для експлуатації меліорованих систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механі-зацію поверхневого поливу і засоби автоматизації управління во-догосподарськими системами за агрометеопараметрами з вико-ристанням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.
Значного підвищення продуктивності землі можна досягти за-вдяки культурно-технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, проведенню лиманного зрошення, об-водненню сінокосів і пасовищ, повнішому використанню стічних вод, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів.
