6.7. Дорослий вік

Загальна характеристика дорослого віку

Дорослість — це період продовження розвитку особистості людини та досягнення розквіту її потенцій і можливостей. Саме в цей період людина досягає розуміння відповідальності як за власне життя, власні рішення, власні дії та вчинки , так і за долю близьких людей. Доросла людина постає перед необхідністю вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати життєві випробування, втрати, колізії професійної кар’єри та особистого життя, які часто є вельми болісними, але без яких неможливо уявити подальший розвиток.

Важливим показником дорослішання є зрілість людини, яку різні психологи тлумачать по-різному. З. Фройд вважає, що зріле ставлення до життя — це здатність любити та працювати. А.О.Реан вирізняє такі компоненти зрілості: відповідальність, толерантність (терпимість), здатність до саморозвитку, позитивне мислення і ставлення до світу. А.Адлер наголошував, що зріла людина сприймає три основні життєві проблеми: роботу, дружбу та любов — як соціальні проблеми. Зріла людина усвідомлює, що розв’язання цих життєвих завдань потребує співпраці, особистої мужності й готовності зробити власний внесок у благополуччя інших людей. Е.Фромм пов’язує зрілість із продуктивним типом особистості. Цей тип — незалежний, чесний, спокійний, творчий, здатний на суспільно-корисні вчинки. Під «продуктивною» активністю автор розуміє активність особистості як прояв її потенцій, як єдність «Я » і діяльності, яка виявляється у здатності людини до логічного мислення, любові та праці, запобігає самообману, дає змогу любити все живе. Любов до всього живого, за Е.Фроммом, визначається за допомогою таких якостей, як піклування, повага, знання та відповідальність. Причому відповідальність — не нав’язаний ззовні обов’язок, а власна відповідь людини на звернене до неї прохання, яке вона відчуває як власне піклування. Бути відповідальним — значить бути вільним і готовим відповісти.

У розвитку особистості дорослого спостерігаються два ключові напрями: з одного боку — це зростання особистісної автономності людини, її свободи, можливості реалізуватися, виявляти творче ставлення до дійсності та власного життєвого шляху, а з іншого — зростання соціальної інтегрованості, соціальної відповідальності, збагачення форм соціальної активності.

Розвиток особистості дорослого

Психічний розвиток — це основний засіб існування особистості, зокрема й дорослої людини. Якщо в пізнавальній сфері людини основні структури складаються вже на момент переходу до дорослого життя, то для особистості дорослої людини меж розвитку та змін немає. Питання лише в часі, який потрібен для змін. К.Ґорні так пише про здатність позитивно змінюватися впродовж дорослості: « ...особистість людини може змінюватися. Впливу піддається не тільки маленька дитина. Всі ми до тих пір, поки живі, зберігаємо здатність до змін, навіть до фундаментальних змін. Ця віра підтверджена досвідом».

Основні характеристики вікового періоду «дорослий»:

• діалектичне мислення; функціональна спрямованість інтелектуальних можливостей;
• наявність значного життєвого досвіду; реалізація власного потенціалу;
• встановлення дружніх, близьких стосунків, почуття близькості до людей;
• розширення та збагачення емоційних переживань; продовження синтезу «Я-концепції»; сформованість власної позиції та світогляду в житті; єдність надбань та втрат; творчі досягнення в життєдіяльності.

За межами юнацького віку розвиток ніколи не йде лінійно, лише як накопичення та розширення мотиваційної сфери, раніше засвоєних і напрацьованих принципів, поглядів , настанов. Постає необхідність вирішення важливих життєвих проблем: шлюб, народження дітей, професійна реалізація.

Важливими мотивами поведінки стають реалізація власного творчого потенціалу, вміння поділитися знаннями з молодшими людьми, піклування про близьких, збереження з ними добрих стосунків. Відбувається переосмислення життя загалом, коригування системи цінностей у трьох взаємопов’язаних сферах: особистій, сімейній і професійній.

У цей період можуть виникати кризи — драматичні переходи на нові рівні розвитку (через трансформацію мотиваційно-смислової сфери особистості до нового розуміння сутності життя). На відмінну від криз дитинства кризи дорослості не мають такої гостроти й жорсткої прив’язки до певних вікових, хронологічних меж. Із віком такі рамки стають менш виразними.

Вікові кризи можуть протікати як «стрибок» у розвитку особистості, або, навпаки, затримуватися у часі й перетворюватися на стабільний стан або кризовий характер. Якщо криза усвідомлюється, то відбувається ревізія й коригування життєвої ситуації, що веде до прагнення щось змінити в житті, до особистісних змін та оновлення.

Життєві проблеми особистісного характеру можуть перетворити вікову кризу на тривалу життєву зі складною симптоматикою перебігу. Якщо криза не усвідомлюється, то спостерігаються депресії, втрата радощів життя, зниження активності. Критичною точкою мотиваційної кризи є втрата смислу життя й утворення так званого екзистенційного вакууму. Всім кризам зрілості властива спільна природа — кардинальні зміни у способі життєдіяльності людини, але причини виникнення криз і шляхи виходу з них у різні вікові періоди є різними й суто індивідуальними. Зазвичай виокремлюють такі періоди у розвитку дорослого, що пов’язані з кризами: період тридцятиріччя, період середини життя та період переходу до старості.

Наприклад, криза середини життя (близько 40 років) пов’язана переоцінюванням вибору, який зробила в житті людина:

— усвідомлення, що половину життя прожито;

— переосмислення цінностей;

— бажання бути продуктивним і творчим у житті;

— бажання вплинути на майбутнє через дітей.

Подоланню криз дорослого віку можуть сприяти психологічні тренінги, які забезпечують підвищення психологічної культури та психічного здоров’я, і назагал сприяють розвитку особистості дорослого.

Пізнавальна сфера

Розвиток пізнавальних процесів триває й у дорослому віці, але відбувається він нерівномірно. Так, розвиток психофізіологічних функцій, які визначають функціонування сенсорно-перцептивної системи, продовжується на початковій стадії дорослого періоду і досягає свого оптимуму близько 25 років. Потім розвиток сенсорно-перцептивних характеристик стабілізується і зберігається до 40 років, після чого починає знижуватися. Найбільші зміни відбуваються в короткочасній вербальній пам’яті: найвищі показники характерні для 18—30-річного віку, а потім відбувається поступовий спад. Образна пам’ять зазнає найменших змін, вербальне закарбовування довготривалої пам’яті вирізняється значною сталістю і починає знижуватися після 36 років . Найбільше до вікових змін схильні обсяг, переключення і вибірковість уваги, зниження показників яких відбувається після 34 років. Сталість і концентрація суттєво не змінюються.

Розвиток інтелектуальних показників триває упродовж усього періоду. Показники невербального інтелекту сягають свого оптимуму у 30—35 років , але вербальний інтелект розвивається після 40. Інтелектуальний розвиток дорослої людини відбувається в тісному зв’язку з розвитком особистості. Причому із зупинкою розвитку психофізичних функцій близько 25 років інтелектуальний розвиток продовжується довгі роки. Розвиток вербально-логічних функцій відбувається майже весь періоду зростаючи до 50-річного віку і поступово знижуючись до 60-річного.

Однією з основних характеристик мислення є комплексний характер мисленнєвих операцій за високого рівня інтеграції різних видів мислення. Наприклад, результати теоретичного мислення перевіряються практикою, під впливом якої відбувається збагачення і теоретичного мислення. Водночас, практичне мислення, пов’язане з безпосередньою ситуацією, відштовхується від понять теоретичного мислення тощо. У дорослому віці відбуваються зміни в якісних параметрах мовлення: лексичному і граматичному складі. Наприклад, перехід від простого речення до складно поширеного із двома, трьома, чотирма членами.

Одне з важливих новоутворень дорослого віку, яке вирізняють вчені, це мудрість — експертна система знань, що зорієнтована на практичний аспект життя і дає змогу виносити зважені судження і давати корисні поради щодо життєво важливих питань; вміння оцінювати ситуацію та інформацію у ширшому контексті; здатність впоратися з невизначенністю.

Окрім цього, розвиток когнітивної сфери дорослої людини значною мірою індивідуально зумовлений : дорослий здатен самостійно контролювати процес свого інтелектуального розвитку і досягати вершин професійної майстерності й творчості. На цей процес впливає низка чинників, насамперед обдарованість людини, рівень її освіти й сфера діяльності. Активна розумова діяльність сприяє збереження досягнутого рівня розвитку пізнавальної сфери на довгі роки.

Поняття про андрогогіку

Навчання дорослих настільки специфічне, що йому слід приділити особливу увагу. У 1926 році Є. С. Ліндеман уперше опублікував праці з андрогогіки — теорії та методики навчання дорослих, і описав основні аспекти нової системи знань:

• навчання не засмічує голову предметами з надією, що вони колись знадобляться;
• навчання випливає з реальної ситуації (воно зумовлене поточною необхідністю);
• викладач — не володар знань, а помічник із власним досвідом; навчання відповідає потребам реального життя у просторі часі.

Андрогогіка (яку розглядають як галузь педагогіки) об’єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, наявних та прихованих здібностей і можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки та фізіології. Ця наука вивчає форми та методи організації навчання дорослих з метою поглиблення їх навчання, забезпечення їхніх освітніх потреб, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості. Американський вчений М.Ноулз розробив засади андрогогіки, які містять такі положення:

• тому, хто навчається, належить провідна роль у процесі навчання (дорослий прагне управляти змістом і способами навчання);
• дорослий прагне самореалізації, самостійності; дорослий володіє життєвим досвідом, який може використовуватися як важливе джерело навчання і для самого себе, для колег;

• процес навчання дорослого необхідно організовувати у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає.

Разом із тим, у дорослих виникають різні побоювання щодо власної відповідальності за навчання, вони вагаються щодо власних здібностей до навчання, побоюються, що в процесі навчання виявиться власна некомпетентність, що на тлі інших вони виглядатимуть гірше. Тому важливою є майстерність викладача, який зможе в процесі навчання розвіяти ці побоювання й мотивувати дорослих учнів до активної роботи. Рівність взаємин, партнерська взаємодія, безоцінні судження, інтерактивні методи — важливі чинники успішного управління навчанням дорослих.

Провідна роль у процесі навчання дорослих належить самому дорослому, для якого важливо відчувати власну участь у розв’язанні певних завдань. Тому, виходячи з потреби будувати навчальний процес за безпосередньої участі самих дорослих, є необхідність широкого використання інтерактивних методів навчання, до яких можна віднести дискусію, ділову гру, «круглий стіл» тощо. Саме вони виконують у процесі навчання дорослих стимулювально-розвивальну функцію. Застосування цих методів підвищує ефективність навчання, дає можливість не тільки визначити власне особисте ставлення до проблем, що розглядаються, а й допомогти критично осмислити дійсність і власний досвід, позбавитися стереотипів, виробити власну думку, прийняти самостійне рішення, визначити власні освітні цілі. Так, застосування в процесі навчання ділових ігор дає можливість людині уявити себе в певній ситуації, примірити на себе певну роль (викладача, підлеглого, керівника тощо), змоделювати реакцію або поведінку в типових і нетипових ситуаціях міжособистісного чи професійного спілкування, подивитися на себе очима інших з метою отримання інформації для зворотного зв’язку й подальшої зміни моделі поведінки. Дискусії, «круглі столи» сприяють формуванню та розвитку вміння особистості впевнено аргументувати власну позицію, обстоювати власну думку і водночас прислуховуватися до позиції опонентів і враховувати її, розвиваються навички ділового спілкування й ораторського мистецтва.

Отже, до чинників впливу на навчання дорослих можна віднести:

• індивідуальний стиль навчання; професію; певний освітній рівень;

власний життєвий досвід. Принципи андрогогіки:

1. У дорослих потреба в знаннях зумовлена очевидністю отримання власної користі від знань.

2. У дорослих існує потреба повністю розпоряджатися власним життям як основа відповідальності за власне навчання.
3. Досвід дорослих — це джерело індивідуалізації навчання.
4. Готовність до навчання — це похідна усвідомлення того, що навчання вплине на життя і стане запорукою успіху.

5. Дорослим властива переорієнтація від акумуляції знань до підвищення компетенції завдяки здатності до ефективних дій під час розв’язання конкретних професійних, сімейних чи особистісних проблем.

З огляду на засади андрогогіки, її принципи, визначимо особливості навчання дорослих:

• починаючи навчати дорослих, необхідно разом з ними з’ясувати наявний рівень їхньої підготовки з урахуванням сьогоденних вимог. Для цього можна запропонувати конкретні професійні завдання, у процесі виконання яких людина сама зробить висновок про те, що їй бракує знань і їй потрібні нові знання, вміння, навички;

• враховувати освітні потреби дорослих, визначити реальну проблему, для розв’язання якої людині необхідне навчання, а також врахувати просторові, часові (для дорослих час — дуже цінна річ, вони прагнуть отримати результат за мінімальний час), соціальні, побутові, професійні чинники;

• урахувати перелічені чинники впливу на навчання, а також власне бажання дорослих навчатися, розуміння цінності навчання, бачення кінцевого результату;

• будувати навчальний процес необхідно за безпосередньої участі самих дорослих, широко використовуючи інтерактивні методи навчання;

• процес навчання необхідно організовувати у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає (залучати дорослих людей до планування навчанням, виконання плану, оцінювання результатів, викладач має виступати партнером);