6.4. Середній шкільний вік

Загальна характеристика середнього шкільного віку

Одні психологи розмежовують підлітковий та юнацький періоди, вважаючи, що ті зміни , які відбуваються в цей час, є специфічними, інші підлітковий та юнацький вік об’єднують в один період, вважаючи , що немає підстав для їх розмежування, бо вони мають багато спільного. Основою нашого розгляду є освітньо-вікові періоди, тому ми схарактеризуємо середній шкільний вік (підлітки) та старший шкільний вік (рання юність) окремо. Хоча насправді ці періоди тісно пов’язані: багато з того, що з’являється в підлітковому віці (психічні новоутворення), розвивається або набуває логічного завершення в юності.

Перехід від дитинства до дорослості — основний зміст підліткового, а потім і юнацького віку. Підлітковий вік називають «важким», «критичним», «перехідним», з усіх напрямів відбувається становлення якісно нових утворень, з’являються елементи дорослості, в результаті перебудови і розвитку організму, самосвідомості, взаємин із дорослими і ровесниками, мотиваційно-емоційної сфери, морально-етичних норм, пізнавальної та навчальної діяльності. Ці зміни часто супроводжуються, з одного боку, появою у самого підлітка значних суб’єктивних ускладнень різного плану, а з іншого — ускладнень в його навчанні та вихованні: підліток важко піддається впливам дорослих, у нього з’являються різні форми протесту (впертість, негативізм, скритість, норовистість, непокірність).

Значущість підліткового періоду визначається тим, що в ньому вияскравлюються моральні та соціальні спрямування особи-стості, розвиток яких триває у старшому шкільному віці.

Особливості розвитку особистості підлітка

Навчання підлітків, а в подальшому і старшокласників, передбачає перебудову змісту і методів навчання, максимальне врахування особливостей та інтересів учнів, що дає простір їхній власній розумовій і соціальній ініціативі. Цей вік є сензитивним для розвитку мотиваційної сфери. У цей період виявляються прагнення самовираженння, рівноправного спілкування з дорослими, бажання щось значити для інших, уміти добре щось робити, посилення статевої ідентифікації. Ці прагнення впливають на особливості поведінки підлітків.

Наприклад, для одного підлітка книжки і знання — головне в житті, в іншому він — дитина; другий захоплюється комп’ютерами, автомобілями, знає про них майже все, але байдикує на уроках, надзвичайно переймається відповідністю свого вигляду моді і дуже цінить спілкування з більш старшою молоддю, з ним можна поговорити про все, починаючи зі смислу життя і закінчуючи питаннями про найкращий магазин одягу; третього мало цікавлять зовнішні вияви дорослості, він опора матері, відповідальний, самостійний і чуйний, а з дівчатами поводиться по-дитячому: дражнить, зачіпає.

Педагогу потрібно знайти ту струнку в душі підлітка, за допомогою якої можна залучити його до навчання.

Також у цей період бурхливо розвивається самосвідомість. Підліток прагне пізнати власну особистість. Спостерігається нестабільність самооцінки, на формування якої впливають як ставлення авторитетних осіб, референтної групи, так і власні уявлення про те, якою особистістю бажано бути. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість певних властивостей особистості. Якщо у молодших школярів спостерігається орієнтація на якості, що виявляються в навчальній діяльності, то в підлітковому віці важливу роль відіграють якості, що виявляються у взаємодії з іншими. До кінця підліткового віку самооцінка стає значним регулятором поведінки особи. Зміст і характер уявлення про власну особистість значною мірою залежить від досвіду спілкування з однолітками й дорослими і рівня залученості школяра до різних видів діяльності.

Для підліткового віку характерним є пошук ідентичності (який продовжується і завершується в юнацький період), що означає усвідомлення підлітком власних якостей, виникнення відчуття безперервності існування у часі власної особистості за тих змін, що відбуваються у цей період. Зростає особистісна незалежність та здатність самоуправляти власною поведінкою.

Процес розвитку «Я-концепції» підлітка пов’язаний із:

• досягненням значної саморегуляції власної поведінки, засвоєння значущих цінностей відповідно до поглядів референтних (на  погляди й цінності яких орієнтується підліток) осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрації (переживання незадоволення потреб, недосягнення мети);

• розвитком потреби в самостійності, підвищенні вимог до себе, стабілізації самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

•  подальшим узгодженням «Я хочу» з «Я мушу», вмінням регулювати власну поведінку та діяльність більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу та ролі.

Враховуючи всі ці моменти, педагогу варто активно залучати підлітка до навчального процесу, створювати умови для вираження його думки, позиції, активно використовувати переконання, збільшувати обсяг самостійної роботи, делегувати відповідальність за виконання певних доручень, широко використовувати позаурочні заняття: КВК, вистави, інтелектуальні ігри, тематичні дискотеки тощо , де створюються умови для вибору підлітком позиції помічника й опори дорослого і реалізації особистості підлітка.

Стосунки з учителем стають більш складними і диференційованими. Для підлітка цінним є індивідуальні якості вчителя: здатність зрозуміти, справедливість, людяність, моральність, упевненість. На другому місці перебуває професійна компетентність, на третьому — вміння справедливо й чітко управляти класом. Педагог має розуміти, що в цей період підліток прагне вийти з-під опіки дорослих, значущими у стосунках для нього є ровесники. Саме на їхню думку, ставлення він орієнтуватиметься у своїх діях і вчинках. Якщо молодшого школяра задовольняє похвала вчителя, то для підлітка важливішою є громадська оцінка, насамперед класу. Він болючіше і гостріше переживає осуд групи, аніж несхвалення вчителя. Тому дуже важливо створювати здоровий клімат у класі і вміти спиратися на нього у навчальному процесі. Підліток не пробачає прояву до себе зневаги в присутності однокласників. Тому не варто докоряти, принижувати, соромити підлітка при товаришах.

Одним з ускладнень, з яким може зіткнутися педагог, є змістовий бар’єр: підліток ніби не чує, що говорить йому вчитель. Щоб запобігти утворенню змістового бар’єру , не треба багаторазово повторювати одні й ті самі вимоги, погрози, повчання, на які з часом підліток перестає реагувати. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують ті вимоги вчителя, які роблять їх у власних очах більш самостійними. Вчитель має будувати спілкування на основі взаємної поваги та довіри, передавати підлітку відповідальність за власні вчинки і надавати певну свободу дій.

Важливим моментом цього періоду є перебудова взаємин із батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, що базуються на взаємній довірі, повазі і відносній, але неухильно зростаючій рівності. У багатьох сім’ях, особливо авторитарних, ця перебудова відбувається болісне і сприймається батьками як неслухняність, зухвалість тощо. Але на це слід поглянути очима особистості, що формується та розвивається.

Батьки для дитини є:

• джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона почуває себе беззахисною та безпорадною;

• директивною інстанцією, владою, розпорядником благ, покарань та заохочень (нагород);

• зразком для наслідування, втіленням мудрості й кращих людських якостей;

• старшими друзями і порадниками, яким можна довірити все. Але співвідношення цих функцій і психологічна значущість кожної з них змінюється з віком.

Основу емоційної прихильності дитини до батьків становить залежність від них. Із зростанням самостійності, особливо в підлітковому віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли дитині бракує батьківської любові, але надлишок емоційного тепла також шкідливий. Він ускладнює формування внутрішньої автономності, самостійності, незалежності, породжуючи сталу потребу в опіці, залежність як рису характеру.

Надмірно затишне батьківське гніздо не стимулює пташеня, яке виросло, до польотів у суперечливому і складному дорослому світі. Підліток, а потім юнак, не може подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків і не включивши свої стосунки з ними в нову, складнішу систему емоційних прихильностей, центром якої є не батьки, а він сам. Відчуваючи охолодження, багато батьків думають, що діти їх розлюбили, скаржаться на їхню черствість тощо. Але після того як критичний період проходить, емоційний контакт, якщо вони самі його не зіпсували хибним ставленням, зазвичай відновлюється, вже на вищому, усвідомленому рівні.

Зростання самостійності обмежує і функції батьківської влади. Міра ідентифікації з батьками у підлітків менша, ніж у дитинстві. У них з’ являються й інші авторитети, окрім батьків. А ось усі недоліки і суперечливості близьких і старших сприймаються гостро і болісно.

Підліткам (а в подальшому і юнакам) хотілось би в батьках бачити друзів і порадників. Незважаючи на їхнє прагнення самостійності, вони гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших. Але реальні стосунки підлітків із батьками часто супроводжуються конфліктами. Одна з причин цього — в психології самих батьків, які не бажають помічати зміни внутрішнього світу підлітка.

«Головна біда з батьками — те, що вони знали нас, коли ми були маленькими», — зазначає підліток.

Пізнавальна сфера

Педагогу необхідно враховувати те, що в цей період сприймання та уявлення ускладнююються й інтенсивно розвиваються. Педагогу важливо вміти в процесі викладання матеріалу пов’язувати навчальний матеріал із навколишнім життям. Розвивається довільна та післядовільна увага. Зростає обсяг уваги, здатність тривалий час утримувати увагу на певному об’єкті та розподіляти увагу на кілька об’єктів і регулювати цей процес особисто. Підліток менше відволікається на сторонні подразники. Але водночас зростає вибірковість уваги та залежність її від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох підлітків неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постійну розсіяність уваги. Тому організовувати навчальний процес (зміст, темп, методи навчання) необхідно так, щоб у підлітка не виникало бажання, не було часу і можливості відволікатися на сторонні справи.

У розвитку пам’яті спостерігається зростання її довільності. Зокрема, довільне запам’ ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне. Акцент зміщується з механічної пам’яті на логічну. Педагог допомагає учням засвоїти прийоми логічної пам’яті: складання плану, виокремлення смислових одиниць тексту, змістового групування матеріалу тощо.

Стрімко розвивається інтелектуальна сфера, операції мислення: порівняння, аналогія, узагальнення, класифікація. Розвивається теоретичне мислення. Педагогу необхідно підбирати навчальні завдання на порівняння, знаходження аналогії, вміння узагальнювати, класифікувати тощо, що сприяло б розвитку цих мисленнєвих операцій.

Одній групі школярів запропонували вивчити характеристики кількох географічних зон з підручника. Іншій групі запропонували порівняти зони за всіма їх особливостями, відповідаючи при цьому на безліч різних запитань. Завдання запам’ятати матеріал не ставилося. На другий день з’ясувалося, що учні, які порівнювали матеріал, запам’ятали його набагато краще, аніж ті, які його вчили. Також порівняння зон сприяло тому, що в двох третинах робіт учнів збільшилася кількість ознак ґрунтово-рослинних зон: були виділені нові ознаки, і в певних випадках конкретизувалися ознаки, які були знайдені раніше. Порівняння допомагає встановлювати відношення і зв’язки між предметами і явищами, свіввідносити між собою поняття більш і менш загальні, родові і видові, знаходити логічні зв’язки в матеріалі, що вивчається. Використання порівняння значно підвищує інтерес до навчального матеріалу.

Цікавий факт описаний у книжці С.Л.Соловейчика «Учіння із захопленням». Школярка ніяк не могла заставити себе вивчити матеріал про внутрішню будову рака. Їй здавалося, що нічого не може бути нуднішим за цю тему. Тоді вона вирішила, що знайде спосіб зробити цей матеріал цікавим. Вона взяла у батьків медичний атлас і стала порівнювати внутрішню будову рака з внутрішньою будовою людини. Робота виявилася захоплюючою і принесла дівчинці велике задоволення.

У цьому віці відбувається поєднання думки зі словом, тому важливо розвивати мовленнєве мислення. Це можливо за допомогою риторики, яка дає змогу вчитися планувати, складати й виголошувати публічні промови, вести дискусії, вдало відповідати на запитання. Велику користь можуть принести різні форми письмового викладу думки. При цьому важливо оцінювати не тільки зміст, а й форму викладу. Розвиток мовленнєвого мислення важливо продовжувати і в юнацькому віці.

Отже, в управлінні навчанням дітей цього віку провідна роль має належати педагогу, який повинен будувати процес навчання з обов’язковим урахуванням вікових психологічних особливостей (прагнення дорослості, самовираження, зростання самостійності тощо). Застосування нетрадиційних форм навчальної діяльності, ґрунтоване на принципах свідомості й активності, потребує високого рівня самостійності самих школярів, що, своєю чергою, потребує перебудови педагогічного управління процесом навчання. Останнє передбачає наявність довіри, відчуття спільності, спільної навчальної мети викладачів і тих, хто навчається. Авторитаризм, постійне повчання, дріб’язкова опіка у взаєминах не можуть сприяти розвитку ініціативи, самостійності, відповідальності тощо. Саме в цей період з’ являється розподіл на «улюблених» та «нелюбимих» вчителів.

Педагогічний процес, у якому переплітаються і взаємодіють багато чинників, вимагає від викладача застосування таких форм і методів навчальної діяльності, які максимально забезпечать потреби та прагнення підлітків, сприятимуть розвитку необхідних особистісних властивостей . Також необхідно використовувати особистісний підхід у стосунках із підлітками. Для цього педагогу важливо бачити у кожному учневі унікальну особистість, у якої є розуміння власної неповторності. При цьому викладач має допомогти школяреві не лише усвідомлювати себе як особистість, берегти її в собі, а й поважати особистості інших людей . Зрозуміло , що в процесі навчання необхідно як зважати на ті зміни, що з’являються в підлітковому віці , так і створювати умови для поглиблення й розширення саме позитивних змін.