Достатньо часто, як це доводить практика, програми підвищення конкурентоспроможності підприємства знаходять своє втілення у маркетингових програмах, програмах реструктуризації, програмах підвищення якості, програмах підвищення продуктивності та ефективності тощо.
Поширеною та часто застосовуваною складовою програми підвищення конкурентоспроможності є програма підвищення якості, що являє собою план діяльності організації, спрямований на розробку і впровадження комплексного підходу до забезпечення та підвищення якості продукції та основних виконуваних на підприємстві процесів.
Використання програм підвищення якості допомагає підприємствам стати кращими з кращих. Реальним прикладом цього можна навести історію Hyundai Motors. Опинившись в 1998 році у стані тяжкої системної кризи, що була частково спричинена дуже низькою якістю продукції, компанія використала програму суворого контролю якості, складовими якої були:
—збільшення чисельності персоналу, що здійснював контроль;
—наділення його широкими повноваженнями;
—проведення спеціальних тренінгів, перепідготовка кадрів;
—проведення спеціальних тестів і досліджень для виявлення дефектів різних комплектуючих;
—систематичне обговорення проблеми якості на вищому рівні керівництва.
Як результат, відсоток дефектів, що становив 23 %, зменшився більше ніж удвічі і став нижчим за відповідні показники американських компаній, зросла довіра до Hyundai Motors у споживачів, а з нею і попит на продукцію. Нарешті, компанія увійшла в десятку світових лідерів — виробників легкових автомобілів.
Широко застосовуються у практиці сучасних бізнесструктур і програми підвищення продуктивності, що являють собою план діяльності організації щодо підвищення продуктивності різних елементів виробничої діяльності (виробничих та управлінських процесів, використання ресурсів тощо).
Процес підвищення продуктивності на підприємстві є процесом безперервним і передбачає прийняття рішень щодо осяжного комплексу питань. Зазвичай, він вимагає від керівництва компанії або окремого підрозділу (залежно від організаційного рівня, на якому вирішується завдання підвищення продуктивності):
1. Визначити й установити пріоритет цілей підприємства, у т.ч.:
—дійти згоди про три або більше найважливіших цілей, які повинні бути досягнуті завдяки зусиллям з підвищення продуктивності;
—вирішити питання про пріоритети.
2. Визначити критерії обсягу виробництва в рамках організаційних обмежень:
—описати кількісно кожну з цілей;
—вивчити всі обмеження відносно капіталу, персоналу, технології, ринку тощо.
3. Підготувати програму дій:
—розробити деталі для кожної фази діяльності;
—спроектувати організаційні зміни;
—видати завдання виконавцям;
—скласти остаточні докладні програми дій із вказівкою процедури їхнього здійснення.
4. Усунути відомі перешкоди на шляху підвищення продуктивності:
—виправити очевидні недоліки в роботі (вузькі місця у виробничих потужностях; неощадливі повторювані робочі елементи і марнотратні витрати).
5. Розробити системи і методи вимірювання продуктивності:
—обрати показники продуктивності для даної сукупності цілей;
—використовувати їх для обчислення індексів продуктивності базисного періоду;
—використовувати їх для майбутніх порівнянь.
6. Приступити до виконання програми дій:
—ввести зміни, які обіцяють значне підвищення продуктивності в наявних проектах;
—зосередити увагу на пріоритетних напрямах діяльності зі швидкими потенційними результатами;
—сконцентрувати зусилля на короткострокових, наочних, невідкладних і легко досяжних видах діяльності і цілях (рівень зусиль має відповідати очікуваним результатам);
—забезпечити періодичні вимірювання та звіти.
7. Стимулювати робітників і менеджерів до досягнення високої продуктивності:
—навчити робітників умінню визначати обмеження і вирішувати проблеми;
—зменшити почуття страху перед змінами за допомогою програмування, підвищення кваліфікації й навчання;
—виражати вдячність робітникам і менеджерам середньої ланки за найкращі групові результати;
—забезпечити повне завантаження робітників протягом дня; —заохочувати участь робітників у кампанії за підвищення продуктивності (гуртки продуктивності і якості, консультативні комітети і т. п.).
8. Підтримувати рівень зусиль з підвищення продуктивності:
—не давати розслабитись після виконання програми;
—бути готовими розпочати наступні програми підвищення продуктивності.
9. Контролювати організаційний клімат:
—створювати клімат взаємної довіри між робітниками і менеджерами;
—підтримувати високу якість методів вимірювання;
—випускати регулярні звіти про витрати та якість продукції;
—підтримувати у менеджерів і фахівців постійний інтерес до діяльності по підвищення продуктивності;
—ніколи не намагатися реалізувати одночасно кілька програм з підвищення продуктивності;
—не забувати про постійну необхідність навчання робітників і менеджерів [145].
Напрями підвищення продуктивності є численними та різноспрямованими (рис. 7.3).
Рис. 7.3. Напрямки підвищення продуктивності
Суттєве підвищення продуктивності можливе лише за умови комплексної роботи за багатьма напрямами, за активного залучення всього персоналу підприємства — від рядових працівників до вищого керівництва.