Posibniki.com.ua Історія Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст. 7.3. Причини і початок «холодної війни». Утворення військово-політичних блоків


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.3. Причини і початок «холодної війни». Утворення військово-політичних блоків


Зростання непорозумінь між країнами Заходу на чолі зі США та державами, які об’єднались навколо СРСР і проголосили курс на побудову соціалізму, привело до формування двох ідеологічних і воєнно-політичних блоків, які вступили у протиборство один з одним. Настав період різкого загострення міжнародних відносин, який увійшов в історію під назвою «холодна вій на». Головними причинами «холодної війни» були: перетворення США та СРСР на наддержави і виникнення між ними гострих суперечностей з проблем повоєнного влаштування світу; розкол світу та створення «соціалістичного табору» і «капіталістичного оточення»; встановлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи; боротьба за сфери впливу між СРСР та США.

Понят тя «холодна війна» включає в себе пропагандистку війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічну війну, технічну, гонку ракетно-ядерних та космічних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне військове протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння воєнно-політичних блоків і т. д.

Хронологі чно «холодну війну» поділяють на два основних періоди: 1) 1946—1975 рр.; 2) 1979 — кінець 1980-х років.

Точками відліку «холодної війни» традиційно вважаються три історичні події: промова Й. Сталіна на зборах виборців (1946 р.), фултонська промова У. Черчілля (1946 р.) та проголошення «доктрини Трумена» (1947 р.).

У своїй промові перед виборцями 9 лютого 1946 р. Сталін закликав радянський народ до нових жертв зара ди зміцнення обороноздатності держави. Водночас жодного слова не було сказано про можливості співпраці із Заходом. Варто підкреслити, що в передвиборному зверненні ЦК ВКП(б) від 2 лютого 1946 р. співпраця з союзниками визначалась як головна складова повоєнного устрою світу.

Провідні західні країни відповіли гострими випадами на адресу СРСР. Однією з найпомітніших подій в цьому контексті стала промова колишнього прем’єр-міністра Великої Британії У. Черчілля, з якою він виступив 5 березня 1946 р. у Вестмінстерському коледжі м. Фултон штату Міссурі (США) в присутності президента Г. Трумена. У своїй промові У. Черчілль звинувачував СРСР в агресивності і тиранії. Стверджуючи, що СРСР відокремив Східну Європу від ус ього світу «залізною завісою», він запропонував створити для боротьби проти Радянського Союзу і комунізму «асоціацію народів, які розмовляють англійською мовою», яка б володіла ядерною зброєю і могла б сподіватися на воєнну перевагу над СРСР. Багато дослідників вважають фултонську промову Черчілля початком «холодної війни».

Важливою складовою курсу «холодної війни» стала так зва на «доктрина Трумена», яку президент США проголосив у конгресі 12 березня 1947 р. У своїй промові він виклав власне бачення концепції «стримування». Щоб відвернути загрози просування комунізму на Захід, лідер США закликав удатися не до збройної сили, а до ефективної фінансової допомоги країнам, де існувала небезпека посилення лівих. Г. Трумена запропонував надати Туре ччині та Греції допомогу 400 млн дол., спрямовану передусім на перебудову збройних сил. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають «стримування» СРСР та його союзників. У своєму посланні конгресу, крім усього іншого, Трумен охарактеризував зміст суперництва між США та СРСР як конфлікт між демократією й тоталітаризмом. «Холодна війна» ще не стала справжньою війною, але чітко визначилося глобальне протис тояння двох наддержав, яке призвело до консолідації союзників СРСР і США в межах двох таборів, що протистояли один одному.

Особливу увагу уряд США надавав захисту своїх економічних інтересів, насамперед у західноєвропейських країнах. Цій меті відповідала програма широкомасштабної економічної допомоги, відома під назвою «план Маршалла». 5 червня 1947 р. державний секр етар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. Проте реалізація цього плану спричинила різке посилення конфронтації. Позитивна ідея допомоги країнам Європи в повоєнній відбудові їхніх економік пов’язувалася з установленням жорстокого контролю США за діяльністю країн, що приймали «план Маршалла». Ці умо ви, що викликали непорозуміння навіть із західноєвропейськими союзниками США, були неприйнятними для СРСР.

Протистояння загострювалося ще більшою мірою із запровадженням за ініціативою США різноманітних економічних обмежень для СРСР та східноєвропейських країн. Утворення координаційного комітету з контролю за експортом (КОКОМ) у 1949 р., покликаного стати на заваді наданню соціалістичним країнам новітніх технологій, стиму лювало протистояння в економічній сфері та ізоляцію між ринками Заходу та Сходу.

За логікою протистояння радянське керівництво вдалося до адекватних заходів. У вересні 1947 р. у Польщі пройшла нарада комуністичних партій, яка започаткувала створення Інформаційного бюро (Комінформу) у складі 9 комуністичних і робітничих партій європейських країн. Незважаючи на те, що практична користь цьо го органу, що мав координувати комуністичний рух у світі, була невеликою, він все ж дав змогу СРСР посилити контроль за європейськими компартіями.

Конфронтаційний характер відносин по лінії Захід

—Схід унеможливлював відбудову зв’язків із західноєвропейськими країнами. Тому нагальною потребою став пошук нових зовнішньоекономічних партнерів. У січні 1949 р. у Москві було скликано нараду представників кра їн радянського блоку (Болгарія, Угорщина. Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР), на якій було вирішено створити Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави. Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилось. Економічні, торговельні, культурні зв’язки по лінії Захід

—Схід швидко згортались.

У др угій половині 40-х — першій половині 50-х років відбувається оформлення військовополітичних союзів, що протистоять один одному. У вересні 1947 р. на конференції американських держав в Ріо-де-Жанейро під тиском США був підписаний договір про захист Західної Півкулі від загрози комунізму. В березні 1948 р. Англія, Франція, Бельгія, Голландія, Люксембург підписали Договір пр о економічне, соціальне й культурне співробітництво та колективну самооборону. Цей договір увійшов в історію як «Брюссельський пакт» або «Західний Союз». На початку жовтня 1948 р. було створено військову організацію Західно-го Союзу. Цей договір передбачав спільні дії його учасників у разі воєнних акцій у Європі. США підтримали цей союз, але бу дучи невдоволені тим, що керівництво в ньому було за Англією, і прагнучи закріпити за собою роль гегемона в західному світі, ство-рюючи «світ поамериканськи», виступили з ініціативою створення трансатлантичного воєнного і політичного союзу за участю США, Канади і західноєвропейських країн.

4 квітня 1949 р. 12 держав (Англія, Бельгія, Голландія, Данія, Ісландія, Італія, Люкс ембург, Канада, Норвегія, Португалія, США, Франція) підписали у Вашингтоні договір про створення Північноатлантичного пакту — військово-політичного блоку НАТО. Учасники договору зобов’язувалися надавати допомогу один одному у разі загрози «політичній незалежності або безпеці» будь-якої з договірних сторін. «Нападаючою стороною» був СРСР й інші країни соціалізму. На підставі цієї й наступних угод СШ

А розмістили свої збройні сили в більшості країн-учасниць блоку НАТО.

Згодом, у 1950-ті роки, за ініціативою США було створено воєнно-політичні блоки в Азії

— СЕАТО і СЕНТО. Організація договору Південно-Східної Азії — СЕАТО — виникла в 1954 р. в Манілі (Філіппіни). До її складу увійшли США, Англія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Фі ліппіни, Таїланд, Пакистан. У 1955 р. було створено блок СЕНТО, як Багдадський пакт, який підписали представники Великої Британії, Турції, Іраку, Пакистану, Ірану.

у Варшаві. 14 травня 1955 р. СРСР, Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія і Чехословаччина створили Організацію Варшавського Договору (ОВД). Його учасники брали на себе зобов’язання утримуватися від погрози силою чи її застосування. Важливе значення мало зобов’язання всіх учасників договору в разі нападу на одного чи кількох з них надати стороні, що по страждала, негайну допомогу всіма можливими засобами, включаючи застосування збройної сили.

Також були створені Об’єднане Командування збройними силами учасників договору і Політичний Консультаційний Комітет. «Холодна війна» вилилась в протистояння воєннополітичних блоків. Причому, воно поширилось не лише на Європу, а й на інші регіони світу, сприяючи утворенню біполярної системи міжнародних ві дносин.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
МА 8 ЗАГОСТРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
8.2. Регіональні конфлікти та проблеми їх розв’язання в умовах біполярного світу
8.3. Розпад колоніальної системи. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену
8.4. Дипломатична боротьба за обмеження ядерних озброєнь
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 70-Х—ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 80-Х РОКІВ ХХ СТ.: ВІД ПОЛІТИКИ РОЗРЯДКИ ДО ПОСИЛЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ МІЖ ПРОТИЛЕЖНИМИ СИСТЕМАМИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)