Загальні положення
У господарському обороті підприємства тимчасово перебувають кошти, які є власністю різних фізичних осіб і суспільних фондів (у результаті поділу та перерозподілу національного доходу).
Частина суспільного капіталу тимчасово залишається в розпорядженні підприємства на підставі законодавчо врегульованого розподілу та перерозподілу національного доходу. Йдеться про кошти, призначені для сплати таких зобов’язань: перед бюджетом
— щодо податкових внесків, перед страховими компаніями
— зі страхування працюючих, перед пенсійним та іншими (інноваційним, валютним тощо) фондами.
Приклад
1.Частина доходу громадян, яка відраховується з нарахованої їм заробітної плати у формі податку на доходи, — 200 грн.
2.Частина доходу підприємства від реалізації продукції (товарів), яка у формі податку на peaлізовану суму (акцизний збір, податок на додану вартість тощо) належить до сплати цим суспільним фондам, — 1000 грн.
3.Частина прибутку підприємства, який за законом розподіляється між державним (муніципальним) бюджетом і засновниками, — 15000 грн.
Внески до різних визначених законодавством фондів:
— соціального страхування — 500 грн;
— пенсійного — 250 грн;
— інноваційного — не було;
— інших фондів — не було.
Балансову інтерпретацію поділу наведено на рис. 6.19.
Примітка. Сьогодні затрати податків на валові доходи за національними стандартами відображаються не як затрати, а як зменшення доходу в дебеті рахунка «Доходи».
Рис. 6.19. Балансова інтерпретація формування залученого капіталу за розподілом національного доходу
Поняття «тимчасово» — гнучке. Адже іноді термін виплати за зобов’язаннями настає за кілька днів (наприклад, внесення до бюджету податку з доходу громадян), іноді — місяців, а в окре
мих випадках навіть років (відстрочені платежі по внесках до бюджету).
Основні форми тимчасового залучення коштів суспільного капіталу унаочнює рис. 6.20.
Рис. 6.20. Основні форми суспільного капіталу, який використовується на підприємстві тимчасово, до сплати
Методика визначення впливу господарських операцій на економіко-правовий та фінансовий стан господарства
Як було визначено раніше, кожна господарська операція веде до зміни економіко-правового стану господарства й може (або не може) впливати на його фінансовий стан.
У табл.6.8 наведено господарські факти, характерні для обліку в управлінні суспільним капіталом.
Таблиця 6.8 РОЗДІЛ 7
ОБЛІК В УПРАВЛІННІ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА 7.1. Загальна побудова обліку активів
Визначення активів як об’єктів управління та методика їх оцінювання
Активи підприємства — це майнові об’єкти (ресурси — матеріальні або нематеріальні ресурси вартості), які отримані підприємством у результаті попередніх господарських процесів і мають властивість приносити йому у майбутньому вигоду — доходи.
У міжнародній практиці активи найчастіше визначаються як ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких у майбутньому може привести до збільшення економічних вигід.
У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №7 (п.7) активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід для підприємства у майбутньому. Отже, для управління активами необхідно розуміти, що: 1) активи з’явилися внаслідок минулих подій; 2) підприємство (власник) здійснює контроль над об’єктом, який належить до активів, і управляє ним; 3) підприємство розраховує у майбутньому на надходження грошових коштів (або їх еквівалентів) від цих активів.
Разом із тим ресурс не визнається активом, якщо були здійснені такі витрати або затрати, за якими надходження майбутніх економічних вигід на підприємство після завершення поточного облікового періоду вважається малоймовірним. У бухгалтерському обліку та фінансовій звітності актив відображається ресурсом тільки за умови, що:
• оцінка його може бути достовірно визначена;
• у майбутньому від його використання очікується отримання економічних вигід.
Витрати на придбання або затрати на створення активу, які не відповідають цим умовам, включаються до складу витрат і затрат поточного (звітного) періоду (у звіті про фінансові результати) і не можуть бути відображені в балансі.
Отриманню підприємством економічних вигід активи сприяють по-різному:
— придбані за гроші для господарської діяльності активи забезпечать у майбутньому надходження додаткових коштів на підприємство;
— фінансові інвестиції в акції, облігації, депозити тощо забезпечать надходження грошових коштів на підприємство у вигляді відсотків, дивідендів тощо;
— дебіторська заборгованість — це також пряме надходження грошових коштів у майбутньому в результаті її погашення дебіторами або одержання грошей на банківський рахунок від здійснення факторингової операції;
— непряме надходження грошових коштів може відбутися через отримання активів, погашення зобов’язань, здійснення негрошових (наприклад, бартерних) операцій, сплату дивідендів акціями, погашення зобов’язань матеріальними активами тощо.
Відповідно до чинного законодавства та П(с)БО активи мають відображатися в бухгалтерському обліку і балансі у грошовому виразі з використанням таких методів оцінювання:
— визначення історичної собівартості — за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої для їх придбання, на момент придбання;
— встановлення поточної собівартості — за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена у разі придбання такого самого або еквівалентного активу на поточний момент;
— визначення вартості продажу (реалізації) — за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент у результаті продажу активу за звичайних умов;
— встановлення теперішньої вартості — за теперішньою дисконтовою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів.
Для складання фінансових звітів основною оцінкою є історична собівартість. Запаси, як правило, відображаються за нижчою з двох оцінок — за собівартістю або чистою вартістю реалізації; цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю; довгострокові зобов’язання дебіторів — за теперішньою вартістю.
Окремі підприємства як основну використовують поточну собівартість, оскільки не здатні, не готові добудувати облікову модель історичної собівартості та відображати вплив зміни цін на немонетарні активи.
Разом із тим кожному виду активів притаманна особлива методика оцінювання різних операцій у процесі господарювання. Ці питання розглядатимуться далі за кожним видом активів.
Фінансове групування активів
Для управління активами вихідним моментом є визначення форми їх існування.
Актив як економічний потенціал може існувати у формі:
• грошових коштів;
• еквівалентів грошових коштів;
• дебіторської заборгованості юридичних або фізичних осіб.
• фінансових інвестицій;
• виробничих засобів, що використовуються у господарській діяльності підприємства (основних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо);
• незавершеного виробництва;
• запасів готової продукції;
Кожна форма має свої особливості управління і характеризується індивідуальними показниками, які мають бути визначені на аналітичних рахунках.
Для задоволення інформаційних потреб користувачів бухгалтерський баланс, який відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію як елемент фінансової звітності про наявність активів. Для сприйняття і розуміння даних активу балансу у складі фінансової звітності інформація структурується так, щоб наочно відобразити не тільки наявність, а й платоспроможність підприємства, тобто ймовірність погашення зобов’язань у разі його ліквідації (ліквідність).
Тому активи поділяються на поточні та непоточні, іншими словами, оборотні та необоротні. У зарубіжній практиці кожне підприємство, враховуючи характер діяльності й особливості технології та організації господарських операцій, самостійно вирішує питання поділу активів на оборотні та необоротні. В Україні відповідно до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку №2 «Баланс» поділ активів на оборотні та необоротні є обов’язковим.
П(с)БО 2 «Баланс» визначає, що оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу. Усі активи, що не є оборотними, класифікуються як необоротні.
Таке визначення вимагає розуміння поняття «операційний цикл діяльності», що є дуже істотним в управлінні активами.
Операційний цикл діяльності, який визначає поділ активів, — це проміжок часу між придбанням запасів для відповідної діяльно
сті та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції, або наданих послуг, або проданих товарів, або виконаних робіт.
У виробництві операційним циклом діяльності називають середній проміжок часу між придбанням матеріальних запасів для виробництва та отриманням грошових коштів за продану (реалізовану) продукцію. Це означає, що для виробничих підприємств операційний цикл — це середній проміжок часу, необхідний для перетворення грошових коштів на продукт підприємства і далі продукції на гроші, тобто час, необхідний для здійснення загальновідомої формули:
Г
—З
—В
—ГП
—Г, де Г — грошові кошти; З — запаси; В — виробництво; ГП — готова продукція; Г — грошові кошти з прибутком.
ОПЕРАЦІЙНИЙ ЦИКЛ
Для торговельної діяльності цей цикл скорочується на дві операції і має такий вигляд:
Г — Т — Г, або
Середній термін зберігання товарів
Отримання грошей від покупців
Придбання товарів
—
—Продаж
—
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не вимагають дотримуватися визначеного переліку або формату, в якому мають подаватися статті в балансі. У різних країнах статті активу балансу традиційно розміщуються або в порядку від найбільш до найменш ліквідних (США, Канада), або у зворотному порядку (Велика Британія, країни СНД). Нова форма балансу в Україні зберігає порядок ліквідності статей, що традиційно склався в нашій країні.
