У сучасній ринковій економіці великих масштабів набула комерціалізація інтелектуальної власності. Найбільш поширеним способом такої комерціалізації є ліцензування, під яким розуміють надання прав суб’єктам господарювання на використання об’єктів інтелектуальної власності — винаходів, товарних знаків, промислових зразків, досягнень селекції, програмного забезпечення, ноу-хау тощо.
Так, у країнах Заходу набув широкого розповсюдження франчайзинг (про це частково йшлося в темі 3) (фр. franchissage — пільга, привілей) як форма співпраці між фінансово і юридично незалежними суб’єктами господарювання, за якої франчайзер — сторона, що володіє відповідним нематеріальним активом (ноу-хау, торговою маркою тощо), дає дозвіл (ліцензію) іншій стороні — франчайзі, на використання даного нематеріального активу на певних визначених умовах, основною з яких є відповідна винагорода.
Отже, щоб суб’єкт господарювання набув право використання нематеріального активу, який є власністю іншого суб’єкта господарювання, він повинен придбати ліцензію за певною ціною.
Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцю ліцензії — ліцензіару.
Ціна ліцензії істотно залежить від виду нематеріального активу та його здатності принести ліцензіату бажану економічну вигоду за очікуваними напрямами. Наприклад, за концепцією «Boston Consalting Grup» на оцінку торгової марки як об’єкта ліцензування впливає три фактори: збільшення обсягу продажу, підвищення вартості товару та її (марки) поширення. По суті, у вартості торгової марки відображається накопичений синергійний ефект від маркетингової діяльності за всіма напрямами її здійснення.
Ціна ліцензії також істотно залежить від обсягу прав на її використання, що передаються ліцензіату. За цим критерієм виділяють звичайну, виключну і повну ліцензію.
За звичайної ліцензії ліцензіар залишає за собою право експлуатувати об’єкт інтелектуальної власності й укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб’єктами господарювання.
За виключної ліцензії ліцензіату передається право виключного користування таким об’єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації. міло, що за однакових інших умов найвищою буде ціна на повну ліцензію і найнижча — на звичайну.
У практиці ліцензійної торгівлі використовують два основні методи визначення ціни ліцензії: на основі маси прибутку ліцензіата і на основі роялті.
У Податковому кодексі України дається таке визначення роялті — це будьякий платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським і суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговою маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Роялті є основним видом ліцензійного платежу (винагороди), що юридично виплачується ліцензіару (франчайзеру) як відсоток від обсягу реалізованої продукції (або від іншої взаємно узгодженої бази відрахувань), отриманої завдяки використанню дозвільного нематеріального ресурсу. Винагорода ліцензіару може надаватися у формі й інших ліцензійних платежів — паушального платежу і комбінованого (змішаного) платежу.
Паушальний платіж — це одноразова виплата ліцензіатом ліцензійної винагороди ліцензіару, що передбачена ліцензійною угодою і являє собою фактичну ціну повної ліцензії.
Рівень такої ціни (винагороди) не залежить від обсягів виробництва і збуту ліцензійної продукції в майбутньому. Паушальний платіж може бути сплачений і в розстрочку (на виплат).
Комбінований платіж — форма виплати ліцензійної винагороди, в якій роялті (періодичні платежі) поєднуються з паушальним платежем.
У даному випадку паушальний платіж можна розглядати як попередній внесок, що надає певні гарантії ліцензіару щодо отримання належної йому винагороди.
У практиці ліцензування об’єктів інтелектуальної власності можуть використовуватися й інші форми винагороди ліцензіару, наприклад, передача йому ліцензіатом певної частки належних йому цінних паперів.
За першим методом визначення ціни ліцензії остання розраховується як певна частка прибутку ліцензіата. При цьому до уваги береться тільки прибуток, одержаний ним від реалізації продукції, виробленої за ліцензією. За даними багатьох авторів , частка ліцензіара коливається у межах 15 — 20 %, якщо об’єкт ліцензії ще не повністю готовий до комерційного використання, а цінністю його є лише передані права на його використання, і в межах 25 % і більше, якщо об’єкт ліцензії являє собою повністю готовий до виробничого використання, наприклад технологічний процес, модель тощо.
1
Див., наприклад: Новосельцев О. В. Оценка рыночной стоимости результатов интеллектуальной собственности, расчет ставок роялти и цены лицензии / О. В. Новосельцев // Инновации. — 2001. — № 4 – 6. — С. 95-103. світовій практиці її рівень розраховується переважно емпіричним шляхом як певний відсоток відрахувань від вартості виробленої і реалізованої продукції по ліцензії.
При цьому уже склалися певні стандартні ставки відрахувань в розрізі галузей промисловості, які хоч і публікуються у певних джерелах інформації, проте без будь-якого на те методичного обґрунтування. За таких умов часто ускладнюється процес укладання ліцензійних договорів через прямо протилежні інтереси їх суб’єктів — ліцензіар зацікавлений у більш високій ставці відрахувань, тоді як ліцензіат, навпаки, — у мінімальній.
Тому важливо для встановлення ціни ліцензії використовувати методичні напрацювання економістів, які дають змогу процес такого ціноутворення покласти на об’єктивну основу. Так, О. В. Новосельцев пропонує різні методики визначення ціни ліцензій залежно від виду інтелектуальної власності та інших ціноутворюючих факторів. Спираючись на ці методики, наведемо такі приклади.
Необхідно визначити ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань (роялті) від вартості виробленої продукції за ліцензією із застосуванням ноу-хау — нової незапатентованої технології. Припустімо, що виробничі потужності за ліцензією дають змогу виробити 5 тис. ц продукції за ціною 1 ц 60 грн і розрахунковим рівнем рентабельності Р — 0,4, або 40 %. Оскільки ця технологія не може бути використана іншими суб’єктами господарювання, бо ліцензія є виключною, то приймається, що частка ліцензіара в прибутку ліцензіата Ч становитиме 0,16, або 16 %. За цих умов ставку роялті R можна визначити за формулою
ЧР ? ? ? ?R .
100 P1
Підставивши у формулу наші вихідні дані, одержимо
16,040,0 ?? ? ? %, звідси розмір щорічних відрахувань роялті на користь ліцензіара становитиме
57,4100
4,01
МR = V · Ц · R = 5000 · 60 · 0,0457 = 13 710 грн.
МR = V · Ц · R = 5000 · 60 · 0,0457 = 13 710 грн.
Підприємству необхідно прийняти рішення про доцільність купівлі ліцензії за ціною 100 тис. грн за необмеженого строку її використання і фіксованими відрахуваннями платежів роялті ліцензіару. При цьому потрібно врахувати, що підприємство ще раніше одержало право на тимчасове використання даної ліцензії — нової технології. Її впровадження дало змогу підприємству виробляти продукцію обсягом 500 тис. грн і підвищити рівень рентабельності на 30 % порівняно з її базовим рівнем, який становив 14 %.
Відомо також, що стандартна частка відрахувань ліцензіару від додаткового прибутку ліцензіата, як правило, становить 15 %, а найбільш реальна ставка ка-відсоткова ставка по депозитах у банку).
На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті можна визначити з виразу
ЧP б ? ?? ? ? n n R, де Р п — перевищення рівня рентабельності над базовим, відсоткових пунктів; Р б — базовий рівень рентабельності, %.
100 PP1
15,030,0 ?? ? , то одержимо 0,0313, або 3,13 %. Звідси величина щорічних платежів роялті становитиме 500 000 ?
Якщо в наведену формулу підставити дані
14,03,01
? 0,0313 = 15 650 грн. ? 0,0313 = 15 650 грн.
Для того щоб зробити висновок, чи доцільно підприємству купувати ліцензію за ціною 100 тис. грн, потрібно розрахувати величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті ПВ R методом капіталізації за формулою де С к — найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямів інвесвок, що ціна ліцензії завищена, тому є підстави дану пропозицію відхилити.
ПВ R = R : С к ,
ПВ R = R : С к , тування. В нашому прикладі ПВ R = 15 630 : 0,16 = 97 688 грн.
Одержаний результат менший за ціну ліцензії. У такому разі роблять виснотування. В нашому прикладі ПВ R = 15 630 : 0,16 = 97 688 грн.
Одержаний результат менший за ціну ліцензії. У такому разі роблять висно
Підприємству економічно вигідно купувати ліцензію тоді, коли її ціна є нижчою від величини поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті. У наведеному прикладі підприємство має підстави ставити запитання про зниження ціни пропозиції до рівня, меншого 97 688 грн.
За інформацією К. С. Бороденка , роялті за високопродуктивний сорт зернових культур становить 15 — 20 % від суми реалізації оригінального насіння, 6 % — за насіння еліти і 4 % — за насіння І репродукції. Реалізацією цього насіння можуть займатися лише суб’єкти господарювання, які одержали паспортпатент на вирощування оригінального, елітного та репродукційного насіння.
Питання для самоконтролю
1. Визначення нематеріальних активів та їх класифікація.
2. Поняття інтелектуальної власності та умови перетворення інтелектуального продукту на інтелектуальну власність і останньої — на нематеріальний актив.
3. Змістова характеристика права на використання земельними ділянками, права на винахід і права на промислові зразки.
4. Право на використання комерційних позначень. Спільне і відмінне між торговою маркою і брендом.
1 Інститут землеробства НААН України. торські права.
6. Способи придбання підприємством нематеріальних активів та їх вартісна оцінка.
7. Особливості нарахування амортизації на нематеріальні активи в системі бухгалтерського і податкового обліку.
8. Поняття і види ліцензій.
9. Сутнісна характеристика основних видів ліцензійних платежів.
10. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної власності.
