< Попередня  Змiст  Наступна >

6.6. Студентський вік


 

Загальна характеристика студентського віку

 

Студентський вік — період пізньої юності. Термін «студент» латинського походження, у перекладі українською мовою означає той, хто ретельно працює, тобто той, хто опановує знання.

 

Як правило, саме в студентському віці досягають максимуму свого розвитку не тільки фізичні, а й психічні властивості та процеси: сприймання, увага, пам’ять, мислення, мовлення, емоції та почуття. Б.Г.Анан’єв вважав, що цей період найсприятливіший для навчання та професійної підготовки.

 

Студентський вік (у середньому — 18—23 роки) — це період завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру й, що конче важливо, прийняття статусу та відповідальності дорослої людини відповідно до своєї статі. Із цим періодом пов’язаний початок «економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії, а також формування близьких інтимних стосунків. Ієрархія мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією — важливі моменти цього періоду.


Творчі можливості, що безупинно зростають, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, котрі супроводжуються розвитком зовнішньої привабливості, приховують у собі ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що все краще життя попереду, що всього задуманого можна легко досягти. Підвищується інтерес до моральних проблем (мети, способу життя, обов’язку, любові, вірності тощо).

 

Назагал розвиток особистості студента здійснюється в таких напрямах:

 

  • формування «Я-концепції», «Я-ідентичності»; зміцнення мотиваційної сфери, переконань, професійної спрямованості;
  • розвиток здібностей;
  • удосконалення, «професіоналізація» психічних процесів; підвищення відчуття обов’язку, розвиток відповідальності за власне життя; стабілізація самооцінки, рівня домагання особистості студента;
  • на основі формування досвіду, стабілізації певних якостей особистості, розвитку самосвідомості зростають загальна зрілість та стійкість особистості; підвищення ролі самоуправління в процесі діяльності та
  • поведінки; зміцнення професійної самостійності та готовності до майбутньої практичної роботи.

 

Особливості розвитку особистості студента

На що потрібно звертати увагу педагогам? Передусім на те, що студентський вік поєднує в собі особливості юності та дорослості. Перші курси ближче до юнацького віку, і тому навчальний процес необхідно будувати з урахуванням особливостей юнацького віку. Старші курси ближче до дорослого, тому в навчальній діяльності необхідно враховувати особливості дорослої людини, які детальніше будуть висвітлені в наступному розділі. Отже, в навчальному процесі потрібно спиратися на позицію студента як практично дорослої людини. Саме в цей період відбувається перехід до дорослого статусу. Тому важливим є створення умов навчання на принципах поваги, взаємодії, співпраці. Важливим є використання власної активності студента, його здатності до самоуправління.


Викладач має враховувати індивідуальні особливості студентів, виявляти до студентів тактовність, обережність в оцінних судженнях. Також він може допомогти студенту в формуванні адекватної самооцінки, цілеспрямовано організуючи таку педагогічну ситуацію, де б студент зміг показати себе у вигідному світлі перед значимими іншими (студентською групою) і отримати позитивну оцінку.

 

Особливо бурхливо в цей період розвиваються спеціальні здібності. Студент уперше стикається з різними видами діяльності, які є компонентами майбутньої професії, тому на старших курсах необхідно приділяти увагу діалоговим формам спілкування зі студентами в процесі виконання ними курсових проектів, проходження практики тощо.

 

Емоційна сфера в студентському віці набуває певного врівноваженого стану, «заспокоюючись» після бурхливого прояву в підлітковому віці. Виражений і часто підкреслений раціоналізм викладача може негативно вплинути на розвиток емоційної сфери студентів. Тому викладачу варто зберігати баланс раціонального й емоційного в стилі спілкування зі студентами.

 

Не в усіх юнаків і дівчат здатність до свідомої регуляції власної поведінки та діяльності розвинена повною мірою. Нерідкими є немотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх учинків, бажання відкласти виконання завдань на останній момент, невміння планувати свій час. Такі студенти потребують чіткого управління навчальною діяльністю.

 

Викладачу слід широко використовувати різноманітні методи навчання: лекції, дискусії, мозковий штурм, розв’язання практичних ситуацій, метод «кейсів», ігрові вправи, що спонукає студентів до самостійного вирішення поставлених перед ним навчальних проблем.

 

Необхідною умовою успішної діяльності студента є освоєння нових для нього особливостей навчання у ВНЗ, що усуває відчуття внутрішнього дискомфорту й блокує можливість конфлікту із середовищем.

 

Нові умови діяльності у навчальному закладі — це якісно нова система відносин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідність самостійної регуляції власної поведінки, наявність тих ступенів свободи в організації власних занять і побуту, які донедавна були недоступними.

 

Дослідження показують , що першокурсники не завжди успішно опановують знання аж ніяк не тому, що здобули слабку підготовку в середній школі, а тому, що в них не сформовані такі риси особистості, як готовність до навчання, здатність навчатися самостійно, контролювати й оцінювати себе, розуміння своїх індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності, уміння правильно розподіляти свій робочий час для самостійної підготовки тощо.

 

Перший курс вирішує завдання прилучення недавнього абітурієнта до студентських форм життя. У цей період можуть виникати такі труднощі: негативні переживання, пов’язані з відходом учорашніх учнів від шкільного колективу з його взаємною допомогою й моральною підтримкою, невизначеність мотивації вибору професії, недостатня психологічна підготовка до неї, відсутність щоденного контролю педагогів, невміння здійснювати самоуправління поведінкою й діяльністю; правильно планувати життєдіяльність (працю й відпочинок) в нових умовах; невміння налагоджувати побут і самообслуговування, особливо за переходу з домашніх умов у гуртожиток; нарешті, відсутність навичок самостійної роботи, невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, довідниками, покажчиками.

 

Дослідники розрізняють три форми адаптації студентів-першокурсників до умов навчального закладу:

 

  1. адаптація формального, пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог, до своїх обов’язків;

 

  1. суспільна адаптація, тобто процес внутрішньої інтеграції (об’єднання) груп студентів-першокурсників й інтеграція цих же груп зі студентським оточенням у цілому;

 

  1. дидактична адаптація, що стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі. Другий курс — період напруженої навчальної діяльності студентів. Процес адаптації до даного середовища в основному завершений. У житті студентів інтенсивно включені всі форми навчання й виховання. Студенти здобувають загальну підготовку, формуються їхні широкі культурні запити й потреби.

 

Третій курс — початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової праці як відображення подальшого розвитку й поглиблення професійних інтересів студентів. Відбувається перехід до самоуправління власною поведінкою та діяльністю, прийняття відповідальності за власне життя, успіхи та невдачі. Нагальна потреба в спеціалізації найчастіше призводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості. Відтепер форми становлення особистості у вищому навчальному закладі в основних рисах визначаються чинниками спеціалізації.

 

Старші курси — перше реальне ознайомлення зі спеціальністю в період проходження навчальної практики, виконання дипломної роботи. Для поведінки студентів характерний інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінювання студентами багатьох цінностей життя, приймається рішення щодо подальшого навчання в магістратурі, з’являється перспектива швидкого закінчення ВНЗ, що сприяє формуванню чітких практичних настанов на майбутній вид діяльності. Проявляються нові актуальні цінності, пов’язані з матеріальним і родинним станом, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колективних форм життя ВНЗ.

 

На останніх курсах навчання неабияку роль відіграє інтерес до протилежної статі, бажання знайти собі пару. Однак сьогодні спостерігається тенденція зменшення кількості одружень у студентські роки, зростання питомої ваги цивільних шлюбів порівняно з офіційним шлюбом. Молоді люди прагнуть спочатку знайти майбутнє місце роботи , можливість отримати гідний заробіток, якось влаштуватися в житті, а вже потім створювати сім’ю. Це значною мірою пов’язане з незадовільними соціальними чинниками (відсутність достатньої державної підтримки молодих сімей, ускладнене працевлаштування молодих фахівців, побутова невлаштованість, матеріальні проблеми тощо).

 

Зрозуміло, становлення спеціаліста у ВНЗ відбувається не одразу і проходить певні етапи. В.А.Семиченко вирізняє певні рівні усвідомлення студентами змісту навчально-професійної діяльності та його взаємозв’язку з майбутньою професією.

 

Перший рівень характеризується тим, що в системі уявлень студента відсутнє розуміння взаємозв’язку навчальних предметів. Не встановлюються логічні зв’ язки між навчальними предметами і змістом майбутньої професії.

 

Другий рівень визначається встановленням первинних, хоча формальних, логічних зв’язків між предметами, але вони не відображають змісту професійної діяльності.

 

Третій рівень — початок розуміння окремих навчальних предметів як засобів професійної підготовки. Починає здійснюватися перехід від змісту навчальних предметів до змісту професійної діяльності.


Четвертий рівень пов’язаний з розширенням зв’язків навчальних предметів зі структурою майбутньої професійної діяльності. Початок виокремлення мета предметних зв’язків, що забезпечують розкриття реальних перспектив розвитку професійно важливих якостей в межах окремих предметів засобами власної діяльності.

 

П’ятий рівень — повне усвідомлення багатогранності зв’язків між змістом навчального процесу і професійною діяльністю. Молода людина усвідомлює соціальні та професійні завдання вищої освіти, бере на себе відповідальність за результати власної поточної діяльності. На жаль, зазначає автор, не всі студенти досягають четвертого і п’ятого рівнів.

 

У студентський період відбувається активне формування індивідуального стилю учіння. На думку американського ученого Д.Кольба, учіння можна представити у вигляді циклу, що має чотири послідовні стадії : спочатку студент ознайомлюється з конкретною ситуацією й накопичує конкретний досвід , згодом настає етап рефлексивного спостереження взаємодії нового знання з наявним. Логічним продовженням є концептуалізація результатів спостереження та формування теоретичних понять (висновки з досвіду), що згодом перевірятимуться на практиці (етап планування наступних дій). У результаті експерименту з’являється новий конкретний досвід і весь цикл розпочинається знову. Для ефективного учіння впродовж усього навчального циклу людина має бути здатною до відповідних дій на кожному етапі. Ці навчальні переваги Д. Кольб назвав стилями учіння. Скориставшись моделлю Д.Кольба, П.Хані та А.Мамфорд описали такі стилі, які виявляються й у дорослому віці в процесі навчання1:

 

Активісти. Їхня увага спрямована на ситуацію «тут і зараз», полюбляють набувати нового досвіду. Вони об’єктивні та нескептичні, що дає їм змогу з ентузіазмом сприймати все нове. Для них важливо «все один раз спробувати». Забуваючи про обачність, без зайвих роздумів поринають у ризиковані справи і отримують задоволення від діяльності. Найчастіше вирішують проблеми методом мозкового штурму . Після виконання якогось завдання швидко втрачають інтерес до нього і починають шукати наступне. Вміють добре впоратися з усілякими труднощами, які виникають перед виконанням нового завдання, але саме виконання завдання після цього може здатися нудним. Тому у них знижується ефективність роботи, якщо необхідно багаторазово виконувати завдання за аналогією. Для них головне — знайти нову інформацію, а не «відшліфувати» майстерність. Рефлектори. Їм необхідно зважити, обдумати й розглянути з різних позицій увесь набутий досвід, перш ніж зробити висновок. Вони приділяють аналізу та переробці інформації стосовно набутих знань та практичного досвіду більше часу, на відміну від формування висновків. Для рефлекторів важливо бути обережним і нічого не залишати непоміченим. Під час занять та дискусій зазвичай обирають споглядальну позицію, їм подобається спостерігати за діями інших людей і лише потім висловлювати власну точку зору. Під час виступу перед ними постає картина, в якій присутні події минулого та майбутнього, що пов’язані з актуальним моментом, а також результати спостережень.

 

Теоретики. Схильні аналізувати, синтезувати, адаптувати й інтегрувати спостереження у складні, але логічні теорії, що вирізняються здоровим глуздом. Уміють вибудовувати послідовні теорії з фактів, які, здається, неможливо порівняти. Віддають перевагу висуванню базових гіпотез та принципів, моделюванню, системному мисленню. Зазвичай усе виконують бездоганно і не заспокоюються, доки все буде зроблено так, щоб воно вписувалось у їхню систему раціональності. Часто ставлять питання про смисл речей. Зазвичай пристрасні, багато аналізують, більшою мірою схильні до раціональної об’єктивності, аніж до чогось сумнівного та суб’єктивного.

 

Прагматики. Полюбляють випробувати різноманітні ідеї, теорії та методи, щоб побачити , чи спрацьовують вони на практиці. Шукають нові ідеї й одразу, за першої нагоди експериментують у напрямі використання їх. Прагматик — дієвий практик, він віддає перевагу справі, а не розмовам про неї. Проблеми й нові можливості сприймаються як «виклик». Схильні відшукувати кращий спосіб розв’язання задачі, вирішення проблеми , відповіді на питання, виявляють нетерпимість до туманних ідей, прагнуть бути незалежними, полюбляють контролювати ситуацію.

 

Викладачеві необхідно враховувати знання про особливості цих стилів у навчальній діяльності.

 


Пізнавальна сфера

 

У цей період у пізнавальній діяльності домінує абстрактне мислення, створюється узагальнена картина світу, встановлюються глибинні взаємозв’язки між різними сферами реальності, що вивчається.

 

Якщо викладач не розвиває саме ці пізнавальні здібності, то у студента може закріпитися навичка напівмеханічного запам’ятовування (яка сформувалася ще в школі) навчального матеріалу, що призводить до набуття великої кількості знань, але гальмує розвиток здатності самостійно думати. Результати досліджень показали, що у більшості студентів рівень розвитку таких мисленнєвих операцій як порівняння, класифікація, узагальнення достатньо низький. Хоча ці операції мають формуватися у навчальному процесі ще в середній та старшій школі.

 

На модульному контролі з дисципліни «Психологія та педагогіка» у студентів першого курсу КНЕУ найбільші труднощі викликають саме завдання на порівняння. Наприклад, порівняйте другу та першу сигнальну системи; темперамент та характер.

 

Викладачеві доводиться долати школярське ставлення до навчання: орієнтацію суто на результат інтелектуальної діяльності і байдужість до самого процесу руху думки.

 

Найважливіша здатність, якої має набути студент під час навчання у ВНЗ, це здатність самостійно навчатися, яка вплине на його професійне становлення і визначить його можливості у дорослому віці продовжувати післядипломне безперервне навчання. Навчитися вчитися важливіше, аніж засвоїти базу знань, які в наш час швидко застарівають.

 

Вважається, що в середині цього періоду, десь близько 19 років, наступає когнітивна зрілість, яка пов’язана із розвитком словесно-логічного, абстрактного мислення, про що йшлося вище. Хоча багато вчених наголошують, що справжня когнітивна зрілість наступає дещо пізніше (близько 25 років), коли люди стають по-справжньому незалежними і набувають здатності долати суперечності й невизначеності власного життєвого шляху. А це відбувається лише тоді, коли людина набуває навичок самостійного прийняття рішень.

 

Встановлено такі стадії змін у мисленні студентів у процесі навчання.


Перша стадія. Спочатку студенти інтерпретують світ і свій освітній досвід лише дуалістичним чином: світ хороший або поганий , правильний або неправильний, роль викладача — навчати студентів, а їхня власна — засвоювати матеріал.

 

Друга стадія. У процесі навчання студенти стикаються з тим, що існують різні і навіть суперечливі точки зору. Усвідомивши це, студенти поступово починають визнавати і навіть підтримувати таку різноманітність думок. Вони звикають до того, що люди мають на це право, і розуміють , що будь-яка людина, залежно від контексту, може підійти до одного і того явища з різних боків.

 

Третя стадія. На перший план виходить прагнення сформувати власну думку. Студенти визначаються і беруть на себе відповідальність за вибір власних цінностей, поглядів і власного способу життя.

 

Отже, студенти рухаються від початкового дуалізму мислення до толерантності щодо безлічі конкурентних точок зору, а потім — до формування самостійно обраної позиції.

 

Інтелектуальний розвиток у період пізньої юності відбувається у тісному зв’язку із розвитком особистості. При цьому не тільки особливості особистості впливають на характер її інтелектуального розвитку, а й закономірності розвитку інтелектуальної сфери впливають на процес розвитку особистості, оскільки вони забезпечують формування власної світоглядної позиції.

 

Процес управління навчанням у студентському віці передбачає ставлення до них як до дорослих людей, що вимагають поваги і несуть відповідальність за власну поведінку і діяльність, широке залучення до процесу навчання студентів на всіх етапах навчання, врахування стилів учіння, створення простору для вияву самостійності, ініціативності, активності. Доцільним є використання різноманітних методів та прийомів мотивування: переконування, зацікавлення, делегування тощо. Необхідно будувати навчальний процес за безпосередньої участі самих студентів, використовуючи при цьому різноманітні методи навчання, широко використовуючи інтерактивні методи (дискусію, ділову гру, «круглий стіл» тощо) . Також викладачеві необхідно пам’ятати, що в процесі навчання в навчальних закладах студенти відчувають сильне психічне напруження, особливо в періоди оцінювання та контролю. Саме тут часто спостерігається одна з найгрубіших педагогічних помилок: негативну оцінку результатів засвоєння навчальної дисципліни викладач переносить на оцінку особистості студента в цілому , що відображається в міміці, жестах, ба й у словесній формі, що він лінивий, тупий, дурний тощо. Змушуючи студента переживати негативі емоції, викладач впливає на фізичний стан і здоров’я студента.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Тема 7. КОМУНІКАЦІЇ, КЕРІВНИЦТВО І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВЯЗАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ
7.2. Фактори ефективного управління навчанням
7.3. Керівництво і навчання. Прийняття управлінських рішень у навчальній діяльності
6.4. Середній шкільний вік
6.3. Молодший шкільний вік
6.2. Дошкільний вік
Тема 6. УПРАВЛІННЯ НАВЧАННЯМ УЧНІВ РІЗНИХ ОСВІТНЬО-ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ
5.4. Модульно-рейтингова система контролю й оцінювання навчальної діяльності
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki