Особливе місце серед проблематики в ракурсі бюджетноподаткової політики посідає аналіз бюджетного дефіциту з погляду макроекономічних чинників, що його зумовлюють (економічних, соціальних, політичних тощо). З метою проведення такого аналізу пропонується взяти за основу пояснювальну мо-
дель дефіциту бюджету з урахуванням впливу макроекономічних чинників (рис. 11.9), розроблену доктором економічних наук, професором І. Ф. Радіоновою [110].
Рис. 11.9. Модель дефіциту бюджету з урахуванням впливу макроекономічних чинників
Наведена схема ілюструє такі положення: а) дефіцит бюджету є результатом певного співвідношення між видатками й надходженнями. Величини надходжень, як і видатків, залежать від низки чинників. Видатки «розкладені» на чотири елементи (державні закупівлі, державні інвестиції, соціальні трансферти, витрати зі сплати боргів), а надходження — на два (реальний продукт (дохід), частка податкових відрахувань); б) кожен з елементів, які формують видаткову та дохідну частини бюджету, розглянуто з боку можливого впливу на нього різних макроекономічних чинників.
Привертає увагу те, що деякі чинники знаходяться на боці і видатків, і надходжень. Зокрема, обсяг продукту (Y) розглянуто і як чинник державних закупівель та державних інвестицій, і як чинник надходжень до бюджету, рівень безробіття (u) — як чинник соціальних витрат і водночас реального продукту, рівень цін (Р) — як чинник податкових відрахувань і державних закупівель. Така двоїстість може бути виправданою, оскільки зв’язки є реально існуючими.
За даною схемою, використовуючи підхід та методику розрахунків І. Ф. Радіонової, можна розглянути зв’язок різних макроекономічних чинників з дефіцитом бюджету та сформулювати такий алгоритм його аналізу:
1. Державні закупівлі (G G ) та обсяг реального продукту (Y). У практиці багатьох країн, особливо розвинутих, виявляється такий зв’язок: за зростання загального рівня реального продукту (рівня доходів) відбувається збільшення державних витрат порівняно зі зростанням продукту (доходу), яке пояснюється тим, що державні послуги (які вимагають державних закупівель) є високоякісним товаром. Еластичність попиту за доходом на ці послуги, як і для будь-якого високоякісного товару, > 1, тому MG > MY, де MG — граничні витрати; MY — граничний дохід (продукт).
Навряд чи можна твердити (виходячи з закону Вагнера), що за протилежної зміни доходу — його зменшення — державні витрати мають також зменшуватися. Адже практика країн перехідної економіки, зокрема України, свідчить: за зниження загального рівня доходу держава має брати на себе функції соціального захисту частини населення. До того ж держава ніколи не встигає компенсувати витрати населення від падіння доходів соціальною допомогою з різних причин, зокрема через інфляційне зростання цін.
Щодо зв’язку між Y та G можна сформулювати таку гіпотезу:
• за зростання реального продукту (фактично — рівня добробуту) збільшення державних витрат здійснюється за рахунок поліпшення державних послуг і зростання державних закупівель, тобто ()MYMGGGY G >?????;
• за значного зменшення реального продукту (падіння рівня добробуту) збільшення державних витрат може відбуватися за рахунок зростання соціальних трансфертів, тобто ()MYMGGGY TR
