такі складові: законодавчо-регуляторні чинники (відповідно можливості розгортання нових проектів на комерційних засадах); досвід реалізації реформ і ступінь відданості цим реформам лідерів держави.
Руйнування СРСР, економіка якого функціонувала як єдиний народногосподарський комплекс із високим ступенем міжгалузевого та внутрішньогалузевого, регіонального поділу праці й кооперації, та розрив на цій основі технологічних, виробничих, товарних та інших зв’язків викликали потребу пошуку таких організаційних форм, які б, по-перше, зробили процес формування національних господарств нових держ ав мінімально болісним, а, по-друге, дозволили б використати потенційні можливості зберігшихся взаємозв’язків з іншими країнами для структурної перебудови економіки, утримання та розвитку позицій на величезному конкурентоспроможному ринку. Однією з таких форм стало регіональне політико-економічне об’єднання під назвою СНД — Союз незалежних держав.
Загальними принципами або умова ми інтеграції країн в межах СНД були визначені такі:
господарському комплексі ЄС; прогнозування їх динаміки; кількісне обмеження зростання широкого грошового агрегату М3, отже активне та гнучке управління ліквідністю. Основними інструментами такого управління визначені: відсоткова (аукціонна) ставка, переважно за операціями репо (угоди про продаж та зворотну купівлю); операції з продажу цінних паперів із забезпеченням зворотної угоди на наст упний день; зменшення ролі кредитних операцій як інструменту управління ліквідністю на грошовому ринку; використання простих угод, випуск боргових зобов’язань, валютні свопи (купівля або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним укладанням зворотної форвардної угоди); інтервенції на міжбанківському ринку. Визначальним сигнальним інструментом облікової політики ЄБЦ, спрямованої на регу лювання одноденної ліквідності, є ставка за основними операціями з рефінансування. Отже, початок ХХІ ст. характеризується появою якісно нової регіональної валютної системи світового масштабу з необхідними інститутами, сформованою грошовою політикою, новими можливостями, як для країнучасниць цієї системи, так і для тих, хто втягується в орбіту фінансово-ва лютних відносин європейського регіону. Тому Україна вже сьогодні має окреслити та прогнозувати можливі варіанти наслідків взаємодії своєї національної грошово-кредитної та валютної системи із системою, що формується у рамках Євросоюзу.
— добровільне прагнення країн до інтеграції на основі економічної вигоди як вищого критерію доцільності інтеграції;
— урахування змін у національних системах управління народним господарством, переміщення поля прийняття рішень з конкретних проблем управління на рівень підприємницьких структур, створення транснаціональних виробничих, комерційних, фінансових груп;
— визнання та розвиток різних організаційно-правових варіантів інтеграції, які можуть бути запропоновані окремими країнами відповідно до їх розуміння потреб та глибини такої інтеграції;
— наявність практичних результатів взаємодії, які сприяють проведенню системних реформ у державах-членах СНД.
За роки існування СНД в її функціонуванні виявилися дві тенденції: одна до розвитку інтеграційних форм та процесів, друга
— центробіжна.
З одного боку, в середині самої Співдружності виникли нові форми інтеграції між окремими державами, такі як Економічний союз, Митний союз (Росія, Білору сь, Казахстан, Киргизія), з жовтня 2000 р. — Євроазійський союз, до якого згодом приєднався Таджикистан, союз Білорусії та Росії. Навесні 1996 р. названі країни підписали «Угоду про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах». У перші роки ХХІ ст. сформувалася ідея створення нового регіонального об’єднання на теренах колишньо го Радянського Союзу — Єдиного економічного простору (ЄЕП), до якого, за логікою інтеграторів, мали б увійти насамперед Росія, Україна, Білорусь і Казахстан.
Україна також виступила ініціатором створення нового економічного союзу окремих країн — членів СНД — ГУУАМ (Грузія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан. Останній у 2005 р. практично вийшов із організації, скор отивши її абревіатуру до ГУАМ). Регіональне об’єднання ГУАМ створює новий перспективний для України економічний простір, оскільки об’єднує нашу країну із Молдовою (Південно-Східна Європа, Балкани) та Грузією, Азербайджаном (Кавказ, Закавказзя, Іран). ГУАМ окреслив дві основні стратегічні цілі свого функціонування:
— економічна — створення міжрегіональних транспортних коридорів, пов’язаних із транспортуванням до Європи азербайджанської та узбекської нафти, а згодом нафтопродуктів з України, водночас товарів і послуг з Європи та України на Кавказ і до Середньої Азії;
— політико-економічна — диверсифікація джерел енергоносіїв, ліквідація монополії Росії на їх постачання в Україну, а отже,
Певним недоліком, слабкістю такого союзу є насамперед недостатня глибина наукової розробки проекту співробітництва. Адже будь-яка мета економічної політики, до того ж стра тегічна, повинна бути забезпечена конкретними засобами її реалізації, лише в цьому разі вона стає визначальним елементом практичної діяльності. Будівництво ж Україною нафтопроводу Одеса — Броди почалося, як відомо, передусім, із політичних міркувань, на свій страх і ризик, жодного конкретного контракту із можливими споживачами продукту до сьогодні немає, як, власне, немає конкретних угод із Азер байджаном про перекачку нафти, про обсяги поставок до Європи саме цим шляхом. Не вдалося залучити до цього проекту й іноземних інвесторів. Але ж будь-яка форма економічного союзу, економічного співробітництва передбачає отримання певних вигід, прибутків, окупності проектів. Отже, з ГУАМом сьогодні пов’язані насамперед майбутні вигоди для України, тому реалізація цього пр оекту передбачає значну, послідовну та наполегливу роботу з доведення його необхідності та життєвості.
До чинників, які посилювали відцентрові процеси на економічному полі країн СНД, слід віднести падіння платоспроможного попиту держав та інших суб’єктів ринку, викликане різким підвищенням внутрішніх і зовнішньоторговельних цін, жорсткістю бюджетної та грошово-кредит ної політики, посиленням податкового пресу, фінансовим знекровленням підприємств, збільшенням заборгованості, недоступністю кредитів, зниженням реальних доходів населення.
Однак найсерйознішим чинником центробіжних тенденцій став факт неспроможності будь-якої країни — учасника СНД взяти на себе роль інтеграційного технологічного ядра, «технологічного донора» новітніх високоефективних технологій. Водночас необхідність існування такого «локомотива» є сьогод ні нагальною загальною потребою. До того ж, у зв’язку з неоднаковим ступенем просування соціально-економічних реформ, у різних країнах склалися різні моделі управління процесом формування ринкових відносин, різні форми державного регулювання економіки та різні адміністративні методи управління, не координуються умови реалізації прав і свобод суб’єктів ринк у та учасників зовнішньоекономічної діяльності.
зменшення впливу політичних чинників на можливості вільного вибору країною напрямів зовнішньоекономічної орієнтації. Інтерес до цих стратегічних напрямів, отже до співпраці з об’єднанням, виявляє сьогодні й Польща.
Україна бере участь у роботі СНД на правах асоційованого члена, підписуючи лише ті документи та сприймаючи лише ті програми, які відповідають її національним економічним та політичним інтересам і не обмежують її суверенні права. Водночас Україна, як вже зазначалося раніше, ставить за мету всебічно інтегруватися у європейське та світове господарство, в його організаційні ст руктури, оскільки лише використовуючи сучасні технології світового рівня, досвід організації економіки розвинутих країн та навчившись перемагати у конкурентній боротьбі, можна сформувати сучасну економічну систему, забезпечити нову якість економічного зростання, динамічне підвищення добробуту громадян, гідне місце у світовій співдружності країн.
Останніми роками загострилася боротьба політичних сил усередині краї ни та за її межами, пов’язана з подальшою зовнішньою політикоекономічною орієнтацією нашої держави. Більшість політиків формують шляхи такої орієнтації доволі категорично — або ЄС, або ЄЕП, аргументуючи свою позицію відповідно до своїх політичних уподобань. Складність розв’язання проблеми полягає в тому, що Європейський Союз, вступ до якого України, безперечно, нада в би їй значні переваги у можливостях розвитку (хоча й позбавив би багатьох переваг незалежної держави), у найближчій перспективі не готовий до таких дій. Натомість, вступ до Єдиного економічного простору (ЄЕП), що вже сьогодні гарантує певні переваги з позицій ціноутворення на енергоносії, ринків збуту, виробничої кооперації, отже зростання рі вня конкурентоспроможності на ринках «третіх» країн, ускладнює відносини з Європейським Союзом, який фактично, відкрито заперечує в такому разі перспективи інтеграції України в Європу. Отже, втрата майбутніх та нинішніх переваг може обернутися для держави переходом її у так звану «сіру зону», у розряд країн «третього світу» у центрі Європи. Тому вла дні структури країни повинні не лише враховувати та обраховувати можливі для нашої країни економічні й позаекономічні ризики, які можуть з’явитися вже найближчим часом, а й навчитися обґрунтовано ризикувати, приймаючи відповідальні для цілої України стратегічні рішення у галузі її зовнішньоекономічної діяльності, не зважаючи на свої ос обисті політичні та культурологічні уподобання.
Вигідним чинником, що безпосередньо може сприяти поглибленню участі України, українського капіталу в європейських та світових інтеграційних процесах, є вигідне географічне розташування нашої держави на перетині торговельних шляхів Північ —
Формами реалізації таких можливостей, крім двосторонніх угод, можуть бути нові регіональні об’єднання, ініційовані, зокрема, й Ук раїною. Серед них найзначущі, та, за певних умов, найперспективніші — Чорноморське співтовариство (ОЧЕС) та вже згадуване ГУАМ. Організація Чорноморського економічного співробітництва, яка включає 10 країн-членів: Україна, Росія, Туреччина, Румунія, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Азербайджан, Албанія, була утворена у Стамбулі ще 1992 р.
На жаль, тенденції до дина мізації розвитку ОЧЕС не можна оцінити як позитивні. Перша конференція на тему «Можливості бізнесу в регіоні Чорноморського економічного співробітництва» (вересень 2000 р.) зібрала представників 19 країн. Однак домінували на ній представники України та Туреччини, тоді як Болгарія, Грузія, Молдова (країни члени ОЧЕС) взагалі проігнорували цю зустріч. Серед великої кількості проектів, поданих Укр аїною, найцікавішими та найперспективнішими були: створення торгового порту «Таврида» на Донузлаві, міжнародного центру туризму Чорноморського регіону з центром в Одесі, об’єднання національних енергосистем в Єдине чорноморське кільце, розвиток та інтеграція регіональних транспортних систем із загальносвітовими транспортними коридорами, прокладання оптико-волоконних ліній зв’язку, програми з охорони нав колишнього середовища регіону Чорного моря тощо. Серед перспективних проектів — спільне будівництво доріг, аеропортів, очистка води, будівництво трансчорноморського трубопроводу, споруд для очищення води.
Кожен із таких проектів — це робочі місця, замовлення українським підприємствам, створення інфраструктури, яка б сприяла просуванню зарубіжних товарів і капіталів, підвищенню ділової репутації та конкурентоспроможності країни на світових ринках. Безпосередні п ричини, через які ці проекти не можуть бути реалізованими найближчим часом, — відсутність фінансування, не-
Південь, Захід — Схід. Таке стратегічне розташування дає можливість будувати співробітництво з різними країнами світу в напрямах: виробнича кооперація, створення та експлуатація транзитних транспортних комунікацій — автомобільних, залізничних і морських шляхів, нафто- та газопроводів, обслуговування транзитних комерційних авіаліній тощо. У свою чергу, формування таких комунікаційних вузлів має викликати інтерес до інвестування в ці сфери, отже і до ро звитку ринку капіталів, робочої сили, нових технологій та виробничої сфери, оскільки будівництво нових портів, доріг, трубопроводів потребує техніки, металу, залучення інших ресурсів, зокрема і нових робочих місць.
Необхідність інтеграції України до світового господарства, проблеми на цьому шляху, пов’язані із процесами формування нової системи відносин власності, нової структури народного господарства, значні втрати у сфері ринків збуту на пострадянському просторі, без сумніву, мають посилювати інтерес наших владних структур, середнього та великого бізнесу, державного сектору до співпраці із країнами Азії, Африки, Латинс ької Америки, регіональними організаціями економічного спрямування. Слід зазначити, що з усіх регіональних інтеграційних об’єднань у названих регіонах планети найбільш сталою та потужною організацією є АСЕАН у Південно-Східній Азії. Співпраця із цією організацією означала би для України проникнення та закріплення на ринках понад десятка країн, біл ьшість з яких доволі стрімко розвиваються. Однак наша країна поки йде шляхом налагодження двосторонніх зв’язків з окремими країнами у різних регіонах світу, не розкриваючи, на жаль, усього свого потенціалу. Неоперативність наших чиновників, відповідальних за зовнішньоекономічну політику, мінімізує ці контакти. Звичайно, Україна прагне ствердитися як є вропейська держава і багато уваги приділяється контактам саме у європейському напрямі. Однак будь-яка європейська держава сильна не тільки членством в Європейському Союзі, а й своєю всесвітньою експортною орієнтацією та експансією.
