16.1. ВСТУП
Ведення сільського господарства потребує прийняття великої кількості рішень. Що виробляти, які засоби виробництва використовувати, скільки залучати кредитів, коли і як орати, сіяти, доглядати або збирати врожай , скільки залишати для власного споживання, скільки продавати і скільки його зберігати для пізнішого продажу — це питання, з якими більшість фермерів стикаються майже щодня. На противагу плановій економіці, де рішення виробників базувалося на директивах невеликої групи плановиків, у ринковій економіці більшість рішень базується на цінах. Ціни керують процесом розподілу ресурсів і формують певний асортимент продукції на ринку, збалансовуючи попит з пропозицією. Для ефективного розподілу ресурсів потрібно захистити систему ціноутворення від макроекономічного дисбалансу.
Отже, макроекомічна політика багато важить у створенні умов для передачі невикривлених цінових сигналів аграрному сектору. Найвпливовішою макроекономічною змінною для сільського господарства є реальний обмінний курс (РОК ). Ця змінна найчастіше фігурує у літературі про вплив макроекоміки на сільське господарство в усьому світі (Schuh, 1974; Schiff та Valdes, 1999).
Політики не можуть напряму зафіксувати РОК на певному рівні, вони лише здатні визначати напрями його розвитку через фіскальну, монетарну, торговельну та структурну політику. РОК слугує барометром загальноекономічного стану та відображає якість економічної політики.
У цьому розділі описуються зв’язки між сільським господарством і макроекомічними змінними та оцінюється вплив макроекономічної політики на ціни сільськогосподарської продукції в Україні. Почнемо з короткого огляду літератури про РОК та сільське господарство. У третьому підрозділі обговорено роль РОКу в невеликій відкритій економіці та його вплив, разом з торговельною політикою захисту промисловості, на аграрні ціни. У підрозділі 4 подано оцінку врівноваженого реального обмінного курсу (ВРОК) та індексу «незбалансованості РОКу» в Україні. У підрозділі 5 показано вплив заходів політики, прямо і опосередковано пов’язаних із сільським господарством, на ціни аграрної продукції; підрозділ 6 містить висновки.
16.2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Вплив РОКу на сільське господарство є поширеною темою в економічній літературі. Це питання детально вивчене для розвинених країн та країн, що розвиваються, у той час як увага до країн з перехідною економікою залишається незначною. Без сумніву, найвизначнішою роботою про обмінний курс, інші макроекономічні змінні та сільське господарство є класична праця Едварда Шу під назвою «Обмінний курс та сільське господарство США» (SCHUH, 1974). Основна ідея праці SCHUH полягає в тому , що політика США щодо обмінного курсу в період після Другої Світової війни призводила до штучного скорочення американського експорту аграрної продукції, цін на неї, доходів фермерів та безпосередньо ціни землі сільськогосподарського призначення.
На підтвердження висновків SCHUH, SHANE (2001) стверджує, що історичні коливання обмінного курсу визначали близько 25 % зміни американського експорту сільськогосподарської продукції. Іншими важливими факторами були темпи зростання доходів у країнах, що розвиваються, зростання продуктивності аграрного сектору в країнах, які конкурують із США, та погодні умови. Починаючи з 1995 р. ревальвація американського долара стала головною перешкодою для зростання аграрного експорту США: з 1992 по 1998 рр. глобальна частка американського аграрного експорту зменшилася на 2 %.
Обмінний курс завжди був важливим і для європейських фермерів. Занадто складна агромонетарна система ЄС, яку було створено заради уникнення зниження цін на аграрну продукцію в країнахчленах ЄС із сильною грошовою валютою (наприклад Німеччини), тривалий час залишалася на порядку денному Спільної аграрної політики протягом останніх двох десятирічь1. Запровадження євро 1 січня 1999 р. ліквідувало попередню систему спеціальних обмінних курсів для сільського господарства, але спричинило нові труднощі. Коливання обмінного курсу значно впливають на фінансування проведення Спільної аграрної політики. Левова частка цього фінансування спрямовується на експортні субсидії. Обсяг субсидій, у свою чергу, залежить від різниці між цінами світового (найчастіше деномінованих у дол . США ) та внутрішнього ринків (деномінованими в євро). У 2001 і 2002 рр. євро було слабким відносно долара США (означаючи меншу різницю між внутрішніми та світовими цінами), що дозволило Європейській комісії зробити неабиякі бюджетні заощадження (AGRITRADE, 2002). У 2003 р. ситуація кардинально змінилася — у зв’язку з підвищенням вартості євро зросли обсяги фінансування експорту аграрної продукції.
Для країн, що розвиваються , дискусії щодо впливу макроекономічної політики на фермерів виникли через політику індустріалізації за рахунок сільського господарства. «В 1960—1970х рр. сільське населення за своєю природою вважалося соціально та економічно відсталим, таким, що керується традиціями, не звертає уваги на ринкові сигнали та не може створити сильне сільське господарство з позитивними ефектами для всієї економіки» (Schiff та Valdes, 1999. — С. 4). Тому політику індустріалізації було спрямовано на досягнення економічного зростання з ігноруванням ролі сільського господарства у цьому процесі. Щоб оцінити вплив промислової політики на сільське господарство в Аргентині протягом 1930—1964 рр., DiazAlejandro (1970) використав відносні ціни та дійшов висновку, що ця політика значно перешкоджала аграрному розвиткові. Little et al. (1970) порівняли додаткову вартість за внутрішніми і світовими цінами в семи країнах, що розвиваються, протягом 1950—1960х рр. та «дійшли висновку, що рівень захисту промисловості в цих країнах був дуже високим. У 1961 р. в Індії він сягав 313 % (найнижчим він був у Мексиці 1960 р. — 27 %). У чотирьох із семи випадків рівень номінального захисту перевищував 100 % — набагато вищий за той, який можна було б виправдати для захисту нових промислових секторів» (цит. в Schiff та Valdes, 1999. — С. 14).
На початку 1980х рр. впливу обмінного курсу на сільське господарство почали приділяти увагу і в країнах, що розвиваються. Kruegrer та ін. (1988) і Schiff та Valdes (1992) розробили метод «еластичностей» для визначення врівноваженого обмінного курсу та його впливу на ціни аграрної продукції. Ці дослідження оцінили комбінований вплив прямих (аграрних) та непрямих (загальноекономічних) інструментів політики на сільське господарство у 18 країнах, що розвиваються. Автори дійшли висновку, що непряме оподаткування сільського господарства в цих країнах перевищувало рівень оподаткування інструментами аграрної політики. Загальний рівень оподаткування дорівнював приблизно 30 %, з яких 8 % припадало на прямі інструменти політики та 22 % — на непрямі через макроекономічну політику і часто переоцінений РОК. Автори також довели, що високий рівень оподаткування сільського господарства призводив до зниження економічного зростання цього сектору та економіки в цілому.
Якщо порівняти літературу щодо розвинених країн та країн, що розвиваються, кількість літературних джерел про залежність сільського господарства від менеджменту РОКу в країнах з перехідною економікою є невеликою. Беручи до уваги значні макроекономічні зміни в цих країнах протягом останнього десятиріччя, це особливо дивує. Виключенням є дослідження Bojnec та ін. (1997) і Hartell та Swinnen (2002). Ці автори дослідили залежність рівня захисту аграного сектору (визначеного через показник Розмір підтримки фермерів) від РОКу, відносних доходів, структури економіки, експортної позиції країни щодо аграрної продукції та розвитку ринкових інституцій в Естонії, Чеській Республіці, Угорщині, Польщі, Словенії та Словацькій Республіці протягом 1992—1996 рр. Автори дійшли висновку, що зміни РОКу були статистично суттєвими й мали значний вплив на рівень аграрної протекції . Нижчий рівень РОКу в цих країнах зумовлював підвищення ефективного рівня підтримки сільського господарства.
Насамкінець , тема впливу нещодавньої фінансової кризи 1997—1998 рр. на сільське господарство в країнах Східної Європи набула значної популярності. Російська криза призвела до значного відпливу капіталу з Росії, девальвації рубля із серпня по грудень 1998 р. на 75 %, високої інфляції (120 % із серпня 1998 р. по липень 1999 р.) та падіння ВВП (5 % у 1998 р.). Криза спричинила зниження внутрішнього попиту на продовольчі товари за рахунок двох факторів:
- унаслідок значної девальвації рубля відбулося підвищення цін на продукти харчування на внутрішньому ринку;
- криза призвела до зниження купівельної спроможності населення.
Однак у кінцевому підсумку криза допомогла сільському господарству Росії. Девальвація рубля зумовила підвищення цінової конкурентоспроможності російської економіки. Хоча девальвація ще й ініціювала підвищення цін на засоби виробництва для сільського господарства, вони забирали лише певну частку в загальній собівартості продукції. Із серпня 1998 до весни 1999 р. відносні ціни на аграрну продукцію в Росії підвищилися на 35 % (Liefert, 2000).
