Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.5.2. Зовнішня політика СРСР: зміцнення геостратегічних позицій у початковій фазі війни


< Попередня  Змiст  Наступна >

5.2. Зовнішня політика СРСР: зміцнення геостратегічних позицій у початковій фазі війни


На початку Другої світової війни Радянський союз дотримувався нейтралітету. Документи і факти свідчать, що Сталін у своїх планах і діях виходив не стільки з комплексу домовленостей, пов’язаних з пактом від 23 серпня, скільки з реального розвитку подій. Важливими чинниками, що суттєво впливали на наступні рішення радянського керівництва, були блискавичний розгром польської армії вермахтом, що приго ломшив всю Європу, і «дивна війна» на Заході замість очікуваних активних дій протиборствуючих сторін.

Перед радянським керівництвом постало питання: чи будуть німці виконувати серпневі домовленості чи ні? Як за таких умов повинна діяти радянське зовнішньополітичне відомство? Між тим, з першого дня війни Німеччина почала активно підштовхувати СРСР до участі у воєнних діях проти Польщі. Осо бливо наполегливо щодо цього керівництво Німеччини почало тиснути на СРСР після вступу у війну Англії та Франції. Німецькі лідери сподівалися, що західні держави в такому разі оголосять війну Радянському Союзу, і він виявиться втягнутим у війну на боці Німеччини як її союзник.

Слід віддати нале жне радянській дипломатії. Вона так обставила введення Червоної Армії у Польщу, що зуміла переконати польське керівництво у вимушеності цього кроку, уникнувши таким чином стану війни з Польщею, а послів 24 держав, які мали дипломатичні відносини з СРСР, — у тому, що він продовжує зберігати нейтралітет у війні. Вторгнення радянських військ у Польщу надало Радянсько му Союзу додаткової ваги: по-перше, підписання 28 вересня 1939 р. радянсько-німецького «Договору про дружбу і кордон» дозволило чітко визначити кордон між Німеччиною й СРСР по міжнародно визнаній «лінії Керзона», а отже, уникнути всього, що в майбутньому могло спричинити тертя між ними; подруге, Західна Україна і Західна Білорусія влилися до складу СРСР; по-тре тє, Москва отримала свободу дій у Прибалтиці і могла розпочати реалізацію першого пункту таємного протоколу від 23 серпня, що стосувався Прибалтійських країн — Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви

4 .

Міжнародна обстановка наприкінці вересня диктувала радянському керівництву конкретні форми політики стосовно країн Прибалтики, не вдаючись до територіально-політичного їх устрою. Цілком природно, що в умовах війни на перший план вийшли міркування військового характеру, щодо розміщення радянських військ і військово-морських баз у Прибалтиці з тим, щоб тримати вермахт якомога далі на захід від кордону. Становище країн, розташованих між такими про тиборствуючими державами, як СРСР і Німеччина, було безнадійним.

Тому майже ультимативну пропозицію Радянського Союзу на початку жовтня 1939 р. про укладання угод про взаємодопомогу урядів Литви, Латвії та Естонії сприйняли як найменше лихо. Сторони зобов’язались надавати одна одній сумірну допомогу, включно до військової. Передбачалося створе ння на території Латвії, Естонії і Литви військових баз і розміщення на них контингентів радянських військових частин чисельність по 25 тис. осіб (у Литві — 20 тис.)

5

На той час ці угоди ще не торкалися суспільного і державного устрою Прибалтійських країн. Як по лінії Наркомату закордонних справ, так і директивами військового відомства гарнізонам радянських військ роз’яснювалось, що вони не мають права втручатися у внутрішній устрій цих країн, у їхні політичні справи і соціальний лад .

4

Великая Отечественная война 1941—1945: Военно-исторические очерки: В 4-х кн. Кн. 1. Суровые испытания. — М., 1998.

— С. 488.

5

Війна й політика. 1939—1941.

— М., 1999. — С. 196.

Отже восени 1939 р. радянський уряд, діючи в рамках, визначених таємним протоколом, водночас прагнув дотримуватись зовнішніх норм міжнародного права. Свідченням цього є і форма договорів з Прибалтійськими країнами, і дотримання умов цих договорів, у всякому разі — до літа 1940 р., коли стратегічна обстановка в Європі різко змінилася.

Західні держави у вересні 1939 р. не ризикнули ого лосити війну Радянському Союзу. Уряди Англії й Франції вирішили, що доцільніше продовжувати підтримувати дипломатичні відносини з СРСР, щоб утримати його від подальшого зближення з Німеччиною. Крім того, введення радянських військ у східні райони Польщі і Прибалтійські країни розглядалося ними як звуження економічної і стратегічної бази німецького рейху. На думку Черчілля, створюва вся «східний фронт» стримування Німеччини.

У ті ж дні, коли укладалися договори СРСР з країнами Прибалтики, радянський уряд звернувся до уряду Фінляндії з пропози- цією розпочати переговори про врегулювання низки територі- альних питань. У Москві побоювались, що територія Фінляндії може бути використана іншими країнами у війні проти СРСР.

Як і у в ипадку з Прибалтійськими країнами, радянський уряд запропонував Фінляндії укласти договір про взаємну допомогу. Проте західні держави переконали Фінляндію, що вона повинна чинити протидію Радянському Союзу. До цього схилялися й урядові кола країни.

Переговори розпочалися 12 жовтня і тривали з перервою упродовж місяця. Радянський Союз був представлений делегацією, до складу якої входили Сталін і Молот ов, фінську делегацію очолював авторитетний політик Ю. Паасіківі — посланник Фінляндії в Швеції.

Радянські пропозиції про укладання з Фінляндією договору, подібного до угод з країнами Прибалтики, були відхилені фінською стороною. Радянська делегація висунула іншу пропозицію — відсунути кордон на Карельському півострові на кілька десятків кілометрів на північ від Ленінграда, передати СРС

Р декілька островів у Фінській затоці, частину території півостровів Рибачий і Середній у Баренцовому морі в обмін на удвічі більшу територію у радянський Карелії. Радянською стороною було також запропоновано здати СРСР в оренду півострів Ханко для будівництва там військово-морської бази. Але й ці пропозиції були відхилені фінською делегацією.

Наразившись на спро тив своїм пропозиціям, радянська сторона почала схилятись до розв’язання проблем військовими засобами. 13 листопада переговори було перервано. 26 листопада радянський уряд офіційно заявив, що фінська артилерія обстріляла радянську територію поблизу прикордонного села Майніла, у зв’язку з чим пропонувалось відвести фінські війська на 25

—30 км від кордону. Фінляндія висловила готовність рзпочати переговор и з питання про обопільне відведення військ від кордону. Фінська пропозиція створювала можливість у ході переговорів знайти прийнятне політичне вирішення питання, але Москва вже зробила вибір на користь силового варіанта. Такому вибору сприяло, швидше за все, помилкове уявлення сталінського оточення, що війна з Фінляндією буде легкою і короткочасною. Свою роль відіграла й впевне ність Сталіна у невтручанні західних держав у радянсько-фінські конфлікти, оскільки вони зайняті проблемами, пов’язаними з війною проти Німеччини.

28 листопада радянський уряд заявив, що вважає себе вільним від зобов’язань, взятих за пактом про ненапад. 30 листопада без оголошення війни війська Ленінградського округу перейшли фінський кордон. Почалася радянсько-фінська ві йна, яка в історії відома ще й як «зимова».

1 грудня 1939 р. в м. Теріокі на противагу законному уряду Фінляндії було створено прорадянський «уряд Демократичної Фінляндської республіки» на чолі з відомим діячем фінської компартії і Комінтерну О. Куусіненом. Уряд СРСР визнав його як єдиного, що представляє Фінляндію, і вже на другий ден ь уклав з ним договір про взаємну допомогу і дружбу.

На засіданні Ліги Націй, радянський нарком іноземних справ Молотов відмовився обговорювати питання, чи демонстрував Радянський Союз перед початком агресії пакт про ненапад з Фінляндією і мирний договір 1921 р. 14 грудня Ліга Націй засудила дії СРСР і позбавила його членства у цій ор ганізації.

Зрозуміло, що фінська армія не могла тривалий час протистояти значно переважаючій кількості радянських військ. Тому фінське керівництво було змушене активізувати переговори про мир, що розпочалися в січні 1940 р. 12 березня 1940 р. між СРСР і Фінляндією був укладений мирний договір.

Радянський Союз значно поліпшив своє стратегічне становище на північному заході й півно чі. До нього відходили Карельський перешийок і деякі інші території, півострів Ханко Радянський Союз отримав в оренду. Разом з тим, поряд з серйозними територіальними здобутками, СРСР зазнав значних людських втрат, моральної і політичної шкоди. В ході бойових дій виявилися недоліки Червоної Армії в організації, тактиці, озброєнні та управлінні військами, що сприяло утвердженню на Заході, в тому числі у Німеччині, думки про її слабкість.

Принагідно зазначимо, що впевненість Сталіна у невтручанні західних держав у радянськофінський ко нфлікт виправдалася не сповна. У Лондоні й Парижі розроблялися плани допомоги Фінляндії у воєнних діях проти СРСР. Для відправки у Фінляндію готувалися 150-тисячний експедиційний корпус і авіаційні частини. Проте Швеція і Норвегія не дали згоди на пропуск цих сил на свої території.

Погіршувались і відносини СРСР з головним партнером у Європі — Ні меччиною, особливо після того, як війська вермахту у травні 1940 р. розгорнули успішний наступ у Західній Європі. Радянському Союзу доводилося враховувати і швидке наближення кінця воєнних дій на Заході, і можливість перекидання вивільнених німецьких військ на Схід. Сталін отримав інформацію про початок їх зосередження у Східній Пруссії, що не виключало загрози німе цького вторгнення у Прибалтику. Радянське керівництво не могло не враховувати й даних розвідки про загострення політичної ситуації в Прибалтиці з початком радянськофінської війни та про посилення пронімецьких настроїв у правлячих колах, зокрема у багатьох вищих військових і політичних діячів Прибалтики.

У зв’язку з цим радянський уряд у середині липня 194

0 р. направив ноти керівництву Литви, Латвії та Естонії, в яких наголошував на необхідності й невідкладності сформування в них таких урядів, які могли б забезпечити «чесне проведення в життя» договорів з СРСР про взаємну допомогу. Поряд з цим було висунуто вимогу збільшити чисельність радянських військ у Прибал-тиці.

У липні 1940 р. у При балтійських республіках відбулися вибори до парламентів, у яких більшість місць посіли представники лівих сил. Новообрані парламенти проголосили у своїх республіках радянську владу і прийняли рішення клопотати перед Верховною Радою СРСР про прийняття Радянської Литви, Радянської Латвії і Радянської Естонії до складу Радянського Союзу. У серпні 1940 р. їхнє прохання було задоволене.

Влітку 194

0 р. постало питання й про зміцнення південно-західних кордонів СРСР. Йшлося насамперед про повернення Бессарабії, що перебувала у складі Румунії. Про необхідність невідкладного вирішення цього питання Молотов заявив німецькому послу в Москві Шуленбургу 23 червня. При цьому Молотов висловив сподівання, що Німеччина не буде чинити перешкод і підтримає радянські дії. Через три дні радянський ур яд передав румунському керівництву заяву, в якій містилася вимога приступити разом з Румунією до негайного вирішення питання про повернення Бессарабії, а разом з нею Північної Буковини Радянському Союзу. Уряд Румунії у відповідь на заяву дав згоду тільки на ведення переговорів з цих питань. 27 червня СРСР в ультимативній формі висунув вимог у до 28 червня очистити від румунських військ територію Бессарабії і Північної Буковини .

28 червня 1940 р. Червона Армія вступила в Бессарабію і Північну Буковину. 2 серпня на більшій частині Бессарабії і Молдавської автономної республіки, яка існувала з 1924 р. на правому березі Дністра, було створено Молдавську РСР. Північна Буковина і південні райони Бессарабії ввійшли до складу Української РСР.

Таким чином, унаслідок активної, часом агресивної, зовнішньої політики Ра дянський Союз зумів протягом одного року значно приростити свою територію і кількість населення за рахунок включення до свого складу Західної України, Західної Білорусії, Прибалтійських республік, Бессарабії та Північної Буковини, значною мірою зміцнити своє геостратегічне становище.

Введенням радянських військ у Прибалтику, Бессарабію і Північну Буковину було створено стратегічне передпілля на заході, на як ому невдовзі розгорнуться бойові дії.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
М ІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У 1943—1945 РР.
Частина 1. 6.2. Питання майбутнього устрою повоєнного світу у взаємовідносинах союзних держав. Тегеранська конференція «Великої трійки»
Частина 2. 6.2. Питання майбутнього устрою повоєнного світу у взаємовідносинах союзних держав. Тегеранська конференція «Великої трійки»
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА В ПЕРІОД «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» (1945—1991 рр.)
7.2. Мирні угоди з колишніми союзниками Німеччини. Створення Організації Об’єднаних Націй
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki