2.1. Зовнішня складова відкритої економіки
35Міжнародний обмін результатами діяльності є основою функціонування й розвитку світового господарства, спосіб існування, відтворення й зростання цивілізації. Інтенсивний розвиток світових товарного і фінансових ринків поглиблює взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік. Нині жодна країна світу не може успішно розв’язувати свої економічні проблеми без повномас штабної участі у світогосподарських процесах.
У розвитку світового господарства умовно виділяють кілька періодів, протягом яких значно змінювалися фактори і темпи економічного розвитку окремих країн і їхніх угруповань. Інтенсивний міжнародний обмін результатами діяльності національних економік почався з виникненням капіталізму і переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого маш инного виробництва і нових транспортних систем (залізниці, пароплавів) створила умови для розвитку міжнародної торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Процеси розвитку торгівлі випереджали виробництво. З 70-х років ХІХ ст. до 1914 р. світова торгівля зростала в середньому на 3,4% щороку, світове виробництво — на
1 .
2,1%
Поряд з неухильним зростанням товарного експорту важливого значення набув експорт капіталу та інвестицій. За 1900
—1913 рр. обсяги руху світового капіталу зросли вдвічі, тоді як світова торгівля — на 62%, а виробництво — на 40%. У Росії напередодні Першої світової війни понад 33% промислового капіталу були іноземними інвестиціями. Інтернаціоналізація господарських відносин і міжнародний рух капіталу с прияли виникненню монополій. Великий монопо
1
Білорус О. Г. Економічна система глобалізму: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. —
36лістичний капітал у погоні за надприбутками розширював міжнародний обмін. Як наслідок, зростали обсяги міжнародних платежів.
До 1914 р. платіжні відносини регулювалися механізмом золотого стандарту, коли ціна національної валюти прирівнювалася до вагової одиниці золота і жорстко фіксувалася. В умовах сприятливої загальноекономічної кон’юнктури система фіксованих курсів функціонувала задовільно, коливання ку рсів на валютному ринку були незначними, міжнародний рух капіталів здійснювався практично без контролю з боку урядів. Потім цей період розвитку системи міжнародних платежів назвуть «золотим віком». Закінчився він з початком Першої світової війни.
Неконтрольоване збільшення грошової маси в європейських країнах у зв’язку зі зростанням військових витрат і валют ні потрясіння дестабілізували світову систему платежів. Фіксований курс валют у міжнародних розрахунках призводив до того, що інфляційні програми одного уряду ніби переливалися через кордон, утворюючи зовнішню заборгованість або, навпаки, за умови дефляційної політики — надлишок іноземних ресурсів. Механізм золотого стандарту зазнавав руйнації. Незважаючи на рішення міжнародної Генуезької конференції (1922 р.), відро дити колишню систему золотого стандарту, яка, здавалося б, була втіленням надійності, непорушності, бездоганності організації світових валютних відносин, стало неможливим. Залишки цієї «ідеальної системи» остаточно знищила економічна криза 30-х років.
У більшості країн золото вилучалося з обігу, вводилися торговельні й валютні обмеження. Односторонній протекціонізм з боку національних ур ядів і припинення підтримки своїх валют звужували можливості світової торгівлі і розхитували валютну систему. Світогосподарські зв’язки згорталися.
Друга світова війна відкинула світову торгівлю на десятки років назад. Міжнародні фінансові потоки були фактично заблоковані, внаслідок чого європейські країни в повоєнні 50-ті рр. ХХ ст. виявились економічно менш відкр итими, ніж у середині ХІХ ст.
Нерозвинута на той час інституційна структура валютного регулювання не давала можливості ефективно впливати на ситуацію в міжнародній валютно-фінансовій сфері. Усе це вимагало негайних дієвих заходів, спрямованих на відновлення міжнародних систем торгівлі і платежів.
Ще до закінчення війни у 1944 р. на міжнародній конфере нції союзних країн у Бреттон-Вудсі (США) було досягнуто домовленості щодо створення нової системи багатостороннього регулю
37вання міжнародних розрахунків, в основі якої було спільне регулювання взаємозв’язаних валютних курсів. Для управління системою і регулювання валютних відносин був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), до його Статуту були включені положення, які зобов’язували країни при одержанні кредитів надавати докладну інформацію про економічний стан та золотовалютні за паси країни, виконувати рекомендації фонду стосовно внутрішньої і зовнішньої політики.
Згідно з рішенням конференції функція світових грошей зберігалася за золотом, водночас статус світової резервної валюти
1 офіційно було закріплено за американським доларом.
Для країн — членів МВФ установлювалися фіксовані паритети валют до долара і через нього — до інших валют. Коливання ринкових курсів валют навколо фіксованого доларового паритету допускалося в межах ±1%. Статутом МВФ були визначені також правила регулювання диспропорцій міжнародних платежів.
Одночасно зі створенням нової системи міжнародних платежів удосконалювався механізм регулюв ання міжнародної торгівлі за єдиними нормами і правилами. 1948 р. набирає чинності Генеральна угода з тарифів і торгівлі — ГАТТ, головним завданням діяльності якої було ліквідація чи скорочення торговельних бар’єрів та забезпечення координації торговельної стратегії. Ця угода як би доповнювала у митно-тарифній сфері роботу МВ
Ф як організації у сфері валютно-фінансового забезпечення зовнішньої торгівлі.
Створений у повоєнний період механізм регулювання торговельного і валютно-фінансового співробітництва виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку світової економіки. Завдяки лібералізації зовнішньоторговельних відносин фізичний обсяг світової торгівлі зростав більш високими темпами порівняно зі світовим виробництвом. За 1
950—1975 рр. середньорічний приріст світового експорту становив 7,6%, а виробництва — 4,7% 2 , тобто на кожний процент приросту світового виробництва світовий експорт зростав на 1,6%. Якщо 1950 р. частка
1
Резервна валюта — це національні кредитно-грошові засоби провідних країн, які використовуються для обслуговування міжнародних розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, іноземними інвестиціями, нагромадження їх центральними банками країн як резервів для здійснення розрахунків та валютних інтервенцій.
2
Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. — К.: Знання України,
38міжнародної торгівлі товарами і послугами відносно світового виробництва становила 11%, то на початок 90-х рр. — 21%.
Періодичні переговорні конференції (раунди) в системі ГАТТ щодо зниження митних бар’єрів дозволили скоротити середню величину мита в розвинутих країнах з 40—60% в 1945
—1947 рр. до 3
—5% на кінець 1980 р. На восьмому Уругвайському раунді (1986—1993 рр.) було прийнято рішення про створення на базі ГАТТ Св ітової організації торгівлі (СОТ). Основна мета її створення — забезпечити свободу торгівлі. Крім торгівлі товарами СОТ регулює сферу торгівлі послугами, питання інвестицій і захисту інтелектуальної власності. За 50 років діяльності ГАТТ/СОТ світова торгівля зросла у 16 разів, щорічний приріст експорту промислових товарів становив 6%. Нині на кр аїни-члени СОТ припадає близько 90% міжнародних торговельних потоків. «Золотодоларовий» стандарт у платіжних відносинах проіснував до початку 1970-х років, коли через постійні дефіцити платіжного балансу США конвертованість долара в золото була призупинена. Країни, які нагромадили значні доларові авуари, постали перед загрозою їхнього знецінення і вимушені були припинити оп ерації з доларом за фіксованим курсом. Нові реалії світового валютного ринку були формально підтверджені на нараді представників-членів МВФ у 1976 р. на Ямайці.
Визначальний принцип Ямайської валютної системи — відмова від фіксованих паритетів валют і перехід до «вільного плавання». Країнам надавалося право самостійного вибору системи регулювання валютного курсу. В умовах широкомасшт абного «вільного плавання» валют діапазон курсових коливань щодо долара виходив за межі ± 2,55%. Саме плаваючі, гнучкі, курси полегшили процес пристосування національних економік до економічних потрясінь, які тягли за собою незбалансованість міжнародної торгівлі і фінансів. Це — світове падіння сільськогосподарського виробництва в 1971—1974 рр., безпрецедентне зростання цін на нафту в 1973—1974 рр. та в 1979—1983 рр., інші зовнішні шоки.
Нова валютна система проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, тобто золото стало звичайним високоліквідним товаром. Для полегшення розрахунків був створений колективний (за принципом кошика) розрахунковий засіб, який не має готівкової форми, — спеціальні права запозичення (SDR). Склад валютного кошика переглядався щоп’ять років. Слід за уважити, що сподівання на повне витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти і заміну його SDR не здійснилися. Долар дотепер обслуговує майже половину міжнародних
39розрахунків і залишається реальним підґрунтям валютно-фінансового механізму.
Одним із принципів Ямайської валютної системи є можливість існування в межах єдиної світової системи регіональних (локальних) валютних структур. Прикладом такої регіональної структури стала Європейська валютна система, країни-учасниці якої взяли на себе зобов’язання забезпечити узгоджені межі коливань ринкових курсів влас них валют, а в критичних ситуаціях здійснювати валютні інтервенції або змінювати певні макроекономічні параметри: процентні ставки, обсяги грошової емісії тощо. Рівень дефіциту державного бюджету не має перевищувати 3 % ВВП, обсяг державного боргу — 60% ВВП.
Повоєнні тенденції світового економічного розвитку мали кілька ключових аспектів: ? перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; ? пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому в промислово розвинених країнах; ? зростання впливу ТНК щодо міжнародного інвестування; ? посилення міжнародного руху капіталу і формування системи міжнародних фінансових інститутів.
Посилення інтеграційних процесів привело до появи регіональних угруповань (ЄС, СЕВ, НАФТА), бурхливого розвитку ТНК і пов’язаного з цим швидкого переміщення приватного капіталу, технологій, трудових ресурсів. Високі темпи економічного зростання перетворили Південну Корею, Сінгапур, Тайвань на розвинені країни. Усередині гр упи розвинених країн утворилися три полюси: Європейський Союз (20% світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24%) та Японія (7%).
1979 р. за системою кошика була створена європейська грошова одиниця екю, на яку покладалися функції регулювання механізму валютних курсів країн-членів Європейського валютного союзу і фінансування сальдо платіжних балансів.
Високий рі вень інтернаціоналізації економік країн єврозони і практично повна конвертованість їхніх валют забезпечили стабільність екю, популярність її в міжнародних економічних операціях, зростання ролі на міжнародному ринку капіталів та в процесі міжнародного ціноутворення. Подальший розвиток інтеграційних процесів згідно з Маастрихтською угодою створив передумови для функціонування єдиної, загальної для всіх країн гр ошової одиниці
40— євро. Нині у просторі євро проживає 291 млн чол., а його економічний потенціал сягає 20% потенціалу світової економіки .
Друга структурна тенденція у світовій економіці пов’язана із впливом науки і нових технологій на економічний розвиток усіх країн. Автоматизація та комп’ютеризація виробництва у промислово розвинених країнах зумовили зростання попиту на висококваліфікованих та освічених працівників. Це спричинило значне підвищення ролі секторів освіти, науки та інноваційно-технологічного розвитку. Якіс ть людського капіталу вийшла на перше місце за значимістю серед факторів економічного зростання. Інноваційні можливості країни і масштаб нагромадження нових знань для сприяння її прогресивному розвитку певною мірою характеризують: а) загальні витрати на дослідження і розробки; б) відношення їх до ВВП. Так, 2000 р. 15 країн ЄС витратили на фінансування науково-техноло гічної сфери 164 млрд євро, США і Японія еквівалентно 228 і 164 млрд євро. По відношенню до
ВВП це становило: в ЄС — 1,93, США — 2,69, Японії — 2,98% 2 . В
Україні загальний обсяг фінансування науково-технічної сфери за даними Держкомстату перебуває на рівні 1,2% ВВП. Щодо результативності функціонування науково-технічної сфери Україна сьогодні — серед аутсайдерів.
Нові технології кардинально змінили структуру світової економіки і світової торгівлі. Це виявляється в зростанні частки наукомісткої продукції у національному виробництві і в експорті пр одукції обробної промисловості. Так, США — найбільший у світі експортер технологій — наприкінці 1990-х років експортували товарів високотехнологічних галузей на суму 190 млрд USD, що становило 24,8% усього національного виробництва цих галузей і 27,5% експорту товарів обробної промисловості. Надходження від продажу патентів, ліцензій, авторських прав у США досягли 30 млрд USD
3 .
Зміни в структурі світової економіки спричинили нові глобальні геополітичні проблеми. Виявилося, що неспроможність країни здійснювати структурну перебудову національної економіки відповідно до вимог нової технологічної парадигми чи зволікання з проведенням таких структурних змін не просто гальмують її розвиток, а й призводять до економічної деградації.
1
Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — Знання
КОО, 1999. — С. 87.
2 www.helsinkikef.org.
3 Science and Engineering Indicators — 2002. — NSF, National Science Board, 2002,
41Характерною рисою сучасного цивілізаційного розвитку є розгортання процесу транснаціоналізації світової економіки.
Традиційною формою стратегії транснаціональних корпорацій (ТНК) є створення в країні, що приймає, відділень, філій і дочірніх (внучатих) компаній. Для підконтрольних ТНК підприємств характерним є фактично повне володіння капіталом, для підприємств змішаного володіння (спільних компаній) — контрольний пакет акцій. Бу дучи центрами координації світового виробництва й обміну, ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних економік.
Про масштаби діяльності ТНК свідчить насамперед кількість підпорядкованих їм підприємств. На межі тисячоліть у системі світового господарства діяло близько 53 тисяч материнських
ТНК і 450 тисяч зарубіжних філій. Загал ьні активи міжнародної виробничої мережі філій ТНК досягли 13 трлн USD, а створена ними загальна додана вартість становила 2 трлн USD. За сучасними оцінками ТНК контролюють половину світової торгівлі готовими товарами, велику частину торгівлі послугами, 80% посівних площ, що використовуються для експорту сільськогосподарської сировини.
ТНК — найбільш динамічний структурний елемент світової економіки. За мо більністю, здатністю до трансформації зв’язків і організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони перевершують національні й регіональні форми господарських утворень. На ТНК припадає близько 7% міжнародного технологічного обміну, ноу-хау, патентів, ліцензій
1 .
Діяльність ТНК безпосередньо впливає на виробництво, торгівлю, зайнятість, активно формує світове конкурентне середовище. Це найактивніший учасник на всіх сегментах світового фінансового ринку. Про зростання масштабів світової економіки свідчить те, що кумулятивний обсяг прямих іноземних інвестицій досяг 20% світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК —
1 світового експорту; ВВП, вироблений за рахунок закордонних філій, становить 7% світового ВВП 2 .
3
Для «глобальних фірм» характерним є розвиток і поглиблення внутріфірмової торгівлі у вигляді простих поставок компонентів і напівфабрикатів материнської компанії або у формі обміну висо
1
Філіпенко А. С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. — К.: Знання України, 2002.
— С. 101.
2
Рогач О., Шнирков О. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні еко
42коспеціалізованими кінцевими виробами. На торгівлю між материнськими компаніями та їхніми зарубіжними філіями припадає третина світової торгівлі і приблизно 70% світових платежів за технологію.
Головною й найважливішою структурною тенденцією стало зростання міжнародних потоків капіталів, яке завдяки процесу транснаціоналізації відбувалося значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. У 1960—1980 рр. нарощення обсягів прямих іноземних інвестиці й випереджало міжнародну торгівлю у 2,5 раза, у 90-ті роки — майже в 9 разів . Інтеграційні процеси у фінансовій сфері зумовили заснування фінансовими установами своїх філій у головних фінансових центрах для здійснення функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.
Нині світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональних банків і страхових компаній, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків — як традиційні, так і віртуальні. Глобальна мережа Інтернет-торгівлі та розрахунків перетворила світовий фондовий і валютний ринки на єдиний глобальний фінансовий простір. За рівнем глобалізації фінансова сфера випереджає всі сфери реальної економіки.
Важливим явищем міжнародного фінансового життя стало виникнення та розвиток євроринку, який відкрив перед банками і пі дприємствами європейських країн можливість зберігати ліквідні кошти в іноземній валюті. Основна частина фінансових ресурсів на євровалютних ринках (60—70%) надається у формі облігаційних позик. Це пояснюється тим, що операції з єврооблігаціями здійснюються анонімно (на пред’явника), і доходи на єврооблігації не оподатковуються.
Як джерело фінансування для великих компаній використовують досить гнучкі ме ханізми кредитування — короткострокові боргові зобов’язання: євроноти і комерційні євровекселі. З метою захисту кредиторів і позичальників від процентних та валютних ризиків на ринку єврокредитів набувають поширення фінансові ф’ючерси.
Усе це свідчить про те, що євроринки виявляють неабияку здатність пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Вони сприяють кращому розподілу фіна нсових ресурсів у планетарному вимірі, пропонують нестандартні розв’язання проблем, які
1
Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. —
43виникають у зв’язку з порушенням рівноваги зовнішніх платежів; надають фінансовим агентам важливі засоби захисту від ризиків і, врешті-решт, вони стимулюють конкуренцію і зменшують вартість фінансового та банківського посередництва.
Привабливий своїм ліберальним регулюванням (податковими пільгами та конфіденційністю рахунків, спрощеними процедурами проведення біржових та банківських операцій) євроринок стрімко розширював ге ографію і нині функціонує в усіх фінансових центрах світу. За 1960—1990 рр. масштаби ринку євровалют зросли з 20 до 6000 млрд USD, тобто у 300 разів .
На кінець ХХ ст. сформувалася світова фінансова система, яка органічно поєднала світові валютний, фондовий, кредитний і страховий ринки. Принципово змінилася модель взаємодії цієї сфери з державними регуляторами — вона стала практично незалежною від державного контролю і регулювання. Національні держави виявилися безсилими поодинці регулювати не тільки міжнародні фінансові потоки, а навіть свою вну трішню фінансову сферу. За словами Р. Аллена 2 , світовий фінансовий ринок за місяць переміщує із країни в країну понад 3 трлн USD, з них 2 трлн — гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами.
Структурні зміни в системі міжнародних платежів пов’язані із запровадженням новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв’язку. Сучасні технології у галузі телекомунікацій дають змогу в лічені години залучат и заощадження з депозитних пулів усього світу і спрямовувати кошти позичальникам на умовах найвищого доходу та найнижчих витрат.
Науково-технічні досягнення не тільки прискорюють потоки капіталів, а й ведуть до скорочення витрат на здійснення трансакцій. Так, за даними, які наводить Б. Гейтс, банківські витрати на одну трансак цію телефонного зв’язку становлять 0,25 USD, а Інтернет-технології скорочують їх до 0,01 USD .
Світове господарство поступово перетворювалося на глобальний економічний організм. На рівні окремих країн глобалізація вимірюється відкритістю економіки, часткою експорту у ВВП, обсягами зарубіжних інвестицій, міжнародних платежів тощо.
Галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється співвідношен
1
Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. —
К.: Вид. центр «ДрУк», 2002. — С. 151.
2
Там само. — С. 86.
3
Цит. за: Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. — К.: Знання
44ням обсягів зустрічної внутрігалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом спеціалізації, розрахованим за співвідношенням національних і світових експортних квот галузі.
Процес глобалізації характеризується зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетенням їхніх господарських комплексів та економічних систем. У сучасній світовій економіці фактично всі кра їни залучають кошти ззовні та мають непогашені борги. Більшість країн, включаючи розвинені, є чистими позичальниками. Переважання за останні 25 років інвестицій над заощадженнями характеризує світову економіку як боргову.
Глобалізація фінансових ресурсів має як позитивні, так і негативні наслідки. Завдяки цьому явищу капітал позбувся ознак дефіцитності і для розвинених, і для країн, що роз виваються. Окрім того, активізуючи конкуренцію на національних фінансових ринках, глобалізація сприяє зниженню вартості фінансово-кредитних посередницьких послуг. Водночас глобалізація посилює нестабільність національних фінансових ринків, оскільки фінансові кризи в окремих регіонах миттєво позначаються на інших країнах та регіонах, а лібералізація національних фінансових ринків зумов лює їх уразливість щодо руху «гарячих грошей». Іншим негативним наслідком глобалізації є зростаюча залежність світової економіки від функціонування фінансового, а не реального капіталу. Стан національних економік дедалі більше залежить від стану їх фінансів, який, своєю чергою, залежить від поведінки нерезидентів, присутніх на національних фінансових ринках, стану міжнародних фінансових центрів та фінансови х ринків інших країн і регіонів світу.
Вплив національних урядів на національні фінанси послаблюється, тоді як вплив ТНК, міжнародних інвесторів та спекулянтів посилюється.
Глобальний рівень регулювання міжнародного співробітництва включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними та регіональними організаціями. З-по між організацій, які створені на базі багатосторонніх угод між країнами, економічні підрозділи
ООН, що діють на постійній основі: Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Програма розвитку ООН (ПРООН) та міжурядові установи і організації, пов’язані з ООН спеціальними угодами: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Св ітовий банк, головною устано
45вою якого є Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). У 1991 р. з метою сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та СНД був створений Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄББР).
До загальної системи міжнародних організацій з регулювання та сприяння розвиткові торговельно-економічних відносин відноситься Світова організація торгівлі (СОТ), Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГА
ТТ), Рада митного співробітництва, а також регіональні та галузеві організації.
У 1992 р. Україна приєдналася до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій — МВФ і Світового банку та провідної регіональної фінансової установи — Європейського банку реконструкції та розвитку, а 1997 р. — до ст. VIII Статуту МВФ, узявши на себе зобов’язання щодо організації своєї валютної систе ми. Положення ст. VIII спрямовані на сприяння: ? розширенню та збалансованості зовнішньої торгівлі; ? підтримці високого рівня зайнятості та реального доходу; ? допомозі в організації багатосторонньої системи платежів за валютними операціями між членами МВФ.
Події останніх років, а саме — фінансово-економічні кризи у Мексиці (1994 р.), у країнах Південно-Східної Азії (1997 р.), в Росії та Бразилії (1998 р.), в Аргентині (2001 р.) з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем. Ведеться пошук механізмів та важелів, які б уне можливили виникнення процесів, що не просто гальмують економічний розвиток, а й відкидають окремі країни далеко назад від досягнутого рівня. У зв’язку з цим пропонується низка засобів, що стануть передумовою для зміцнення національних фінансових систем та формування нової архітектури міжнародної валютно-фінансової системи, зокрема: прозорість економі чної політики і валютно-фінансових відносин; зміцнення банківської та фінансової систем; залучення приватного сектору; лібералізацію; модернізацію міжнародного фінансового ринку.
Прозорість економічних дій передбачає надання членами МВФ повнішої інформації про економічний розвиток та про концептуальні засади економічної політики, особливо на розширене коло фінансових індикаторів, що вводяться відповідно до си стеми спеціальних стандартів МВФ. Вони мають бути доступними як для державних, так і для приватних учасників фінансового ринку.
46Зміцнення фінансової та банківської системи лежить у площині поширення на всі міжнародні фінансові операції світових стандартів обліку, аудиту, страхування, безпеки платіжних систем і банківського нагляду.
