Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка і організація агропромислових формувань9.3. Зовнішнє середовище діяльності АПФ


< Попередня  Змiст  Наступна >

9.3. Зовнішнє середовище діяльності АПФ


За останні роки в Україні, втративши періодичні державні фінансові вливання та керівництво з боку вищестоящих організацій, більшість сільськогосподарських підприємств продемонстрували свою повну неспроможність діяти як самостійні ринкові організації. Це обумовлено значною мірою не лише непідготовленістю керівників до нових умов господарювання, а й багатьма іншими об’єктивними чинниками та особливостями сільськогосподарського виробництва.

Протягом останнього десятиліття в Україні здійснювалися економічні перетворення, пов’язані з переходом до ринкових відносин, демонополізацією економіки, роздержавленням і приватизацією, тобто з виникненням системи сучасної ринкової економіки. Цей процес триватиме ще декілька років, і з цієї точки зору перехідна економіка може також бути ідентифікована як система, хоча в ній відсутня стабільність, і всі основні системні характеристики є дещо розмитими. Проблеми і труднощі, які виникли в сучасній українській економіці, пов’язані в першу чергу з тим, що прийняття рішень у верхніх ешелонах влади не узгоджувалось з категоріями перехідного процесу, відразу почали використовувати методи ринкової економіки та схеми життя стабільного суспільства. Саме система законодавства та інфраструктура ринку визначають основні риси зовнішнього середовища АПФ.

У табл. 9.3 показано специфічні риси зовнішнього середовища діяльності АПФ, характерні для різних соціальних систем.

Здійснивши порівняльний аналіз системи управління агропромисловими підприємствами в умовах командної економіки, перехідного періоду та ринку, можна зробити висновок про необхідність перегляду існуючих принципів управління, методів та стилю керівництва. Нестабільність сучасної економічної си-271стеми значною мірою ускладнює виконання планів для досягнення поставленої мети. Практично відсутня можливість прогнозу поведінки та майбутнього стану виробничих систем у зв’язку з нестабільністю та непослідовністю державної політики. Всі вищенаведені чинники ще більше ускладнюються в сільському господарстві через його специфічні особливості. Тому необхідно розробляти та використовувати якісно нову систему менеджменту як на рівні держави, так і на рівні підприємств, яка повинна спиратися на ефективну систему інформаційного забезпечення.

Таблиця 9.3

СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДІЯЛЬНОСТІ АПФ,

ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ РІЗНИХ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ

Чинники зовнішнього середовища Адміністративнокомандна економіка Перехідна економіка Ринкова економіка
Управління Управління під жорстким контролем вищестоящих політичних та господарських органів Вибір форм та методів господарської діяльності обмежений недосконалим законодавством Вільний вибір форм та методів господарської діяльності
Мотивація Основна мотивація підприємств — задоволення суспільних потреб Основна мотивація підприємств — виживання в нових економічних умовах Основна мотивація підприємств — збільшення прибутку
Доступ до ринку Монополізм у заготівлі сільськогосподарської продукції Обмеження державою вільної реалізації продукції на регіональному ринку з метою забезпечення «продовольчої безпеки», що має згубні наслідки для сільськогосподарських товаровиробників Вільна реалізація продукції на ринку на основі маркетингової діяльності
Страхування ризиків Система державного страхування ризиків Відсутність дійових механізмів страхування ризиків Розвинута державна та недержавна системи страхування ризиків
Державний протекціонізм в торгівлі Відсутність конкуренції з боку іноземних виробників, державний Відсутність державного протекціонізму та недосконалість законодавства з питань ім Відхід від державного протекціонізму, лібералізація торгівлі в рам-

272

  монополізм порту та експорту продукції ках СОТ

Рис. 9.4. Складові конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

На рис. 9.4. показано основні складові конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції. Вони поділяються на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх чинників відносять: рівень собівартості продукції; якість продукції; стан ринкової інфраструктури. В свою чергу рівень собівартості і якості продукції безпосередньо залежать від технології виробництва, а ринкова інфраструктура має опосередкований вплив на собівартість продукції, її якість та доступ до внутрішніх і зовнішніх ринків.

Кінцевою основною метою вступу України до СОТ має бути зростання добробуту її громадян. Відповідно до цієї основної мети мають вирішуватися всі інші завдання, що пов’язані зі вступом країни до СОТ. Зокрема це стосується і підготовчого етапу та адоптації економіки до нових умов функціонування, які характеризуватимуться більшою відкритістю для імпорту товарів і капіталу та загальною економічною лібералізацією. Стосовно аналізу готовності вітчизняного АПК до вступу до СОТ можна виділити такі п’ять блоків питань: ? конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на внутрішніх і міжнародних аграрних ринках; ? доступ до ринку; ? внутрішня підтримка; ? експортні субсидії; ? санітарні й фітосанітарні стандарти і заходи. 273

На сьогоднішній день основною конкурентною перевагою українського АПК відносно розвинутих країн є нижча собівартість сільськогосподарської продукції за рахунок низьких заробітної плати, вартості землі та капіталу. З іншого боку, потенційне підвищення існуючої дуже низької урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин здатне ще більше підсилити цю конкурентну перевагу вітчизняних аграріїв. Українське сільське господарство повинно використовувати свої конкурентні переваги, відповідно нарощуючи виробництво та реалізацію одних видів продукції та скорочуючи інші. До продукції, яка забезпечує конкурентні переваги на внутрішньому та зовнішньому ринках, можна віднести зерно, соняшникове насіння, насіння рапсу, пиво безалкогольну, кондитерську та олієжирову галузі.

Недоцільно і помилково робити висновки про конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств та підприємств харчової промисловості на основі середньостатистичних показників по Україні загалом і на основі цих висновків приймати політичні рішення. Показники господарської діяльності між гіршими і кращими аграрними підприємствами різняться в десятки разів і середнє значення цих показників не характеризує ситуацію в галузі. На сьогоднішній день в Україні значна частина підприємств АПК виробляють конкурентоспроможну продукцію і зможуть ефективно працювати в рамках СОТ. Частина підприємств припинить свою діяльність. Однак результатом цього стане підвищення результативності роботи галузі.

Однією з головних проблем низької ефективності роботи підприємств АПК є відсутність належного менеджменту. Ця проблема навіть переважає такі проблеми, як недостатність капіталу та оборотних коштів. Для того, щоб ефективно використати наявний капітал і технології, також потрібний певний рівень сучасних знань з менеджменту. Можна навести багато прикладів, коли підприємства знаходяться в одних природних і економічних умовах, але мають абсолютно різни результати своєї діяльності — одні є високоефективні й прибуткові, а інші збиткові.

Зі вступом до СОТ рівень імпортних тарифів на продукцію сільського господарства та продукти її переробки буде знижено майже у два рази (приблизно з 22 % до 13 %). Це означатиме можливість зростання конкуренції на внутрішньому аграрному ринку за рахунок збільшення обсягів імпортної продукції. Чи готовий вітчизняний АПК до цього? Відповідь на це питання скоріше за все буде негативною. Чому український АПК ще не готове до ефективної роботи в рамках СОТ? По-перше, тому, що ще не завершена аграрна реформа, земля не залучена в економічний обіг, не здійснена реструктуризація аграрного виробництва, відсутні ефективні механізми залучення банківських кредитів та інвестицій у галузь, ринкова інфраструктура не є розвинутою. По-друге, українські виробники сільськогосподарської продукції та продукції її переробки ще до кінця не визначилися зі своїми конкурентними перевагами на внутрішньому та зовнішньому аграрних ринках. Те ж саме стосується державної аграрної політики — відсутня чітка стратегія розвитку галузі та її цілі. Тому з цих позицій український АПК ще не готовий до ефективної роботи в рамках СОТ. Однак така відповідь не означає, що потрібно затягувати зі вступом до СОТ. Ефективна діяльність галузі у рамках СОТ і вступ до цієї організації є дещо різними речами. Якщо сьогодні Україна веде переговори про членство в СОТ в рамках Уругвайського раунду, то затягування зі вступом призведе то того, що пізніше весь переговорний процес потрібно буде починати майже заново вже у рамках Дохської угоди СОТ, яка характеризуватиметься ще більшою лібералізацією торгівлі та жорсткішими вимогами до претендентів на членство в цій організації.

Важливим елементом, що визначає рівень конкурентноздатності продукції на ринку і є маркетингові витрати. В Україні ці витрати в 4

—5 разів вищі, ніж у Західній Європі. Особливо це стосується транспортних витрат і витрат на зберігання продукції. В Україні не існує розвинутої збутової мережі для сільськогосподарської продукції. Цей чинник виступатиме значною перешкодою для імпортерів, яким потрібно буде цю мережу створювати і буде відносною конкурентною перевагою для вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції. В структурі реалізації сільськогосподарської продукції в Україні тільки 18 % реалізується на ринку, 17 % реалізується переробним підприємствам, 17 % видається в рахунок оплати праці та як орендна плата і 48 % реалізується за іншими каналами.

Необхідно також враховувати те, що з розширенням ЄС та входженням до цієї організації торгових партнерів України, які вже є членами СОТ, виникнуть бар’єри для експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції. Пояснюється це тим, що ринок нових членів ЄС буде захищеним від зовнішнього експорту торговельними правилами ЄС. Цей чинник також буде створювати додатковий конкурентний тиск на внутрішньому аграрному ринку України. Також потрібно зазначити, що за умовами вступу до СОТ Україна не зможе використовувати експортні субсидії на

274275сільськогосподарську продукцію, тоді коли багато інших членів цієї організації такі субсидії будуть використовувати.

Зі вступом до СОТ Україна буде обмежена у державній підтримці аграрного виробництва. Це обмеження становитиме близько 1,4 млрд дол. США. Найбільш вразливими галузями для України є цукрова промисловість та тваринництво. Пояснюється це тим, що ці галузі є найменш конкурентноздатними на внутрішньому і світовому ринках в силу їх низької ефективності та державної підтримки. Разом з цим після вступу України до СОТ тваринництво може стати однією з найпривабливіших галузей для внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Пояснюється це ненасиченістю внутрішнього ринку молочними і м’ясними продуктами та зростанням попиту на них з підвищенням доходів населення.

Окремою проблемою готовності українського АПК до вступу до СОТ є відповідність його продукції стандартам якості СОТ. Це стосується стандартів виробництва, зберігання, пакування, якості кінцевої продукції. Наприклад, застосування міжнародних стандартів якості до українського зерна дає можливість реалізовувати його на зовнішніх ринках лише як фуражне, що значно знижує ціну на нього. Це ж стосується і молока. За багатьма параметрами якості, насамперед за вмістом бактерій, українське молоко в десятки разів гірше, ніж європейське. В Україні вже існує тенденція до концентрації та поглиблення переробки молока на великих молокозаводах і ліквідації дрібних молокозаводів. Зі вступом країни до СОТ ця тенденція ще більше посилиться.

Загалом вступ України до СОТ буде стимулювати прискорення аграрної реформи, зобов’яже притримуватися стабільної і прозорої аграрної політики. Україна зможе також покращити перспективи зростання аграрного виробництва шляхом скорочення неефективних витрат на неринкові заходи підтримки галузі, зокрема, цінової підтримки.

Членство в СОТ надасть можливість Україні суттєво підтримати саме довготривалий розвиток аграрного сектору. Правила СОТ обмежують використання тільки тих заходів, які мають викривлений вплив на виробництво і торгівлю. Разом з цим ці правила передбачають використання заходів підтримки села, що відносяться до так званої «зеленої скриньки», які не підлягають скороченню з боку СОТ. Основними двома критеріями, що визначають заходи «зеленої скриньки», є такі: ці заходи не повинні мати викривленого впливу на торгівлю і виробництво, або цей вплив має бути мінімальним і не стосуватися цінової підтримки виробництва; заходи повинні реалізуватися через державні бю-276джетні програми, а не за рахунок споживачів продуктів харчування.

Підводячи підсумок всьому вищесказаному, можна зробити висновок, що український АПК ще не повною мірою готовий до ефективного функціонування в рамках СОТ, якщо брати середньогалузеві показники роботи. Однак такий висновок не означає, що потрібно затягувати зі вступом до цієї організації. Можна стверджувати, що Україна отримає позитивний ефект для сільського господарства від вступу до СОТ, особливо в довгостроковій перспективі. 9.4. Напрями державного впливу на економіку АПК

Особливість сільського господарства України обумовлюється поєднанням комплексу виробничих та соціальних проблем розвитку села. Для вирішення цих проблем аграрна політика держави повинна бути відокремлена від завдань розвитку села і концентруватися на вирішенні проблем аграрного виробництва. Розвиток села має визначати окрема державна програма, яка б забезпечила комплексний підхід до розвитку сільських територій, ставлячи в центр уваги людину, що живе й працює в сільській місцевості.

Аграрна політика повинна забезпечувати стабільні й прозорі умови для діяльності всіх суб’єктів агропромислового комплексу. Завдання держави при цьому має полягати у гарантуванні рівних умов для всіх видів підприємницької діяльності галузі й перш за все, для залучення інвестицій. Стратегічним завданням аграрної політики повинно стати створення висококонкурентного аграрного виробництва і забезпечення продовольчої безпеки держави, що проявляється у гарантуванні постійної фізичної та економічної доступності, для всіх громадян до безпечних продуктів харчування згідно з індивідуальними смаками та потребами з метою підтримки активної й здорової життєдіяльності. Основним шляхом досягнення продовольчої безпеки держави є стимулювання попиту на продукти харчування шляхом підвищення доходів громадян, прямої адресної підтримки малозабезпечених верств населення та зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і продуктів харчування за умов встановлення цін на них на рівні конкурентних світових.

Пріоритетом розвитку аграрного виробництва повинно бути забезпечення високої конкурентноздатності вітчизняної сільсько-277господарської продукції та продукції її переробки на внутрішніх і світових аграрних ринках. Для цього держава має створити умови прозорої конкуренції по всьому ланцюгу товарного циклу — від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача продуктів харчування. Високоефективне, конкурентне, спеціалізоване сільське господарство має забезпечувати значні надходження до державного і місцевих бюджетів, а також дозволить

Україні зайняти належне їй місце у світовому аграрному поділі праці та стане важливим аргументом при її входженні до світових економічних і політичних інтеграційних структур, зокрема таких як Світова організація торгівлі та Європейський Союз. Головним критерієм оцінки аграрної політики повинно стати зростання продуктивності та ефективності сільського господарства, а також добробуту сільського населення.

Основними напрямками реалізації аграрної стратегії мають бути такі: ? забезпечення виробництва високоякісної продукції; ? розвиток ринкової й соціальної інфраструктури, в тому числі кредитування; ? розбудова конкурентних ринків аграрної продукції як базового чинника забезпечення наявності та економічної доступності продуктів харчування; ? розвиток ринку сільськогосподарської землі; ? розвиток сільськогосподарського дорадництва та удосконалення державного управління галуззю; ? розвиток аграрної науки і освіти; ? сприяння збереженню природи та ландшафту.

Забезпечення виробництва високоякісної продукції потребує дотримання відповідних технологій виробництва та їх контролю. Саме впровадження новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, дотримання технологічної дисципліни забезпечує необхідну якість продукції. Тому необхідно здійснювати державний контроль дотримання встановлених технологій виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування як елементу забезпечення безпеки харчування та продовольчої безпеки. Це має бути одна з ключових функцій реформованого Міністерства аграрної політики України.

Держава має сприяти розвитку органічного і біологічного виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її переробки, переходу аграрних підприємств на структуру виробництва, що враховує тенденцію глобального потепління. Зокрема це стосується 278зміни структури посівних площ, та регіональної спеціалізації, виробництва нетрадиційних видів сільськогосподарської продукції.

Потрібно забезпечити гармонізацію національних стандартів якості сільськогосподарської і рибної продукції та харчових продуктів до вимог Світової організації торгівлі в рамках угоди про санітарні та фітосанітарні заходи. Цей крок є необхідним для уникнення проблем при експорті вітчизняної сільськогосподарської продукції та продуктів харчування.

Завданням аграрної політики має бути розвиток ринкової інфраструктури та створення інтегрованих ринків за видами сільськогосподарської продукції й продовольства, що дасть змогу уникнути дефіциту продовольчих товарів на регіональному рівні, посилити конкуренцію між регіональними виробниками з метою зниження цін на продовольство і підвищення доходів у сільському господарстві. Розвиток інфраструктури зменшить цінові коливання, особливо коли країна переходить із експортної в імпортну ситуацію, і навпаки. Для забезпечення сталого розвитку сільського господарства необхідно покращити доступ сільськогосподарських виробників до зовнішніх і внутрішніх ринків перш за все за рахунок збільшення інвестицій в інфраструктуру і, зокрема, сільської місцевості. Це надасть можливість сільськогосподарським виробникам збільшити виручку за рахунок зниження операційних витрат і підвищити продуктивність завдяки легшому доступу до виробничих ресурсів. Розвиток інфраструктури сільської місцевості сприятиме зменшенню рівня бідності на селі, оскільки добре розвинена інфраструктура відкриває більше можливостей знайти роботу за межами села. Розвиток інфраструктури передбачає: електрифікацію; будівництво доріг та інших транспортних комунікацій, у тому числі в портах; будівництво систем водопостачання, каналізації та газопостачання, дамб, дренажних систем; здійснення програм покращання навколишнього середовища. Всі ці роботи мають загальносуспільний характер і державні кошти спрямовуються тільки на підготовку проектів та капітальне будівництво. Кошти не можуть спрямовуватися конкретним господарствам та покривати поточні витрати.

З метою зменшення цінових коливань необхідно знижувати маркетингові трансакційні витрати по всьому ланцюгу руху продукції — від поля до кінцевого споживача. Цього можна досягти лише створюючи умови для збільшення інвестицій у розвиток інфраструктури. Держава повинна сприяти розвитку: ? подвійних складських свідоцтв з властивостями товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція; 279? сучасної системи простих складських свідоцтв на сільськогосподарську продукцію; ? ф’ючерсного та вдосконалення спотового товарних ринків; ? системи управління ризиками фінансових втрат від стихійного лиха та інших форс-мажорних обставин; ? лізингу сільськогосподарської техніки та обладнання для переробки сільськогосподарської продукції.

Напрямом покращення ринкової інфраструктури є розвиток біржової торгівлі, і, зокрема, розбудова фючерсної біржі. Функціонуючий фючерсний ринок збільшить прозорість та посилить конкуренцію та ринках сільськогосподарської продукції, сигналізуватиме про появу її дефіциту чи надлишку і слугуватиме засобом для страхування від неочікуваних коливань цін.

Складовою аграрної політики є розвиток фінансових ринків на селі і, зокрема, кредитного ринку. Це передбачає інституційну підтримку розвитку банківського сектору, що обслуговує село, зокрема, створення кооперативних агарних банків та розвиток кредитних спілок, впровадження системи гарантування повернення виданих кредитів аграріям. Практика часткової компенсації з державного бюджету проценту за кредити комерційних банків, що надаються підприємствам АПК, не є абсолютно ринковим засобом, адже вона стримує розвиток кредитного ринку. Однак така практика зарекомендувала себе позитивно в Україні і може бути продовжена. Бюджетні кошти витрачені на ці цілі, виступають у ролі мультиплікатора і сприяють значному зростанню кредитування галузі. Бюджетна підтримка має також надаватися на стимулювання страхування виробничих ризиків у сільському господарстві.

Важливим елементом впливу держави на аграрний сектор є її податкова політика. Сільськогосподарські підприємства мають оподатковуватися за універсальною податковою системою, основаною на оподаткуванні доходу. Великі сільськогосподарські підприємства повинні вести бухгалтерський облік з метою оцінки своїх доходів і витрат. Рівень оподаткування має бути помірним, а система прозорою і простою. Фіксований сільськогосподарський податок або земельний податок доцільно застосовувати для невеликих фермерських та особистих селянських господарств без ведення податкового обліку. Необхідно також переходити на уніфікований податок на додану вартість, що зменшить негативний вплив на макроекономічну стабільність та викривлення всередині самого аграрного сектору. Зміна податкової системи в аграрному секторі має відбуватися в рамках загальної податкової 280реформи та зменшення податкового тиску на суб’єкти підприємницької діяльності паралельно з розширенням бази оподаткування.

Конкуренція є важливою передумовою для ефективного функціонування та повного розкриття потенціалу аграрної галузі економіки. Вона сприяє внутрішньогалузевій ефективності та забезпечує найнижчі ціни для споживачів продуктів харчування. Сільське господарство повинно бути відкритою галуззю для зовнішньої та внутрішньої конкуренції, яка приводить до зростання ефективності та продуктивності галузі, збільшує її додану вартість та в кінцевому результаті підвищує добробут громадян. З метою підтримки виробників сільськогосподарської продукції та посилення здатності аграрного ринку до саморегулювання держава має гарантувати конкуренцію між його суб’єктами на регіональному рівні шляхом усунення регіональних та експортних перешкод і формального й неформального втручання регіональних органів державної влади у збут продукції. Держава повинна сприяти створенню державної системи цінового моніторингу, аналізу існуючої та розробки прогнозної кон’юнктури ринків сільськогосподарської продукції та продовольства, поширенню цієї інформації серед суб’єктів аграрного ринку.

Розвиток ринку сільськогосподарської землі має своєю метою перетворення землі на капітал, який може використовуватись для створення додаткового капіталу землевласників. Лише за умов реалізації права власності на землю як капітал, земля стане функціонуючим економічним ресурсом. Інституційна структура ринку землі визначає ступінь, згідно з яким земля може функціонувати як капітал, що передбачає ефективність і прозорість та гарантію обміну правами власності на землю. З цією метою створюється єдина система управління державним земельним кадастром і реєстром прав власності на нерухомість, забезпечується правова єдність земельної ділянки та розміщених на ній будівель, споруд і насаджень. Інструментом, що забезпечує функціонування землі як капіталу є земельна іпотека. Тому необхідно створити систему земельного іпотечного кредитування, яке здійснюватиметься через спеціалізовані та універсальні банки шляхом емісії іпотечних цінних паперів.

В довгостроковій перспективі політика уряду має бути спрямована на зменшення коливань виробництва. Для цього необхідно збільшити інвестиції у науково-дослідну діяльність у сільському господарстві, розвиток ринку дорадчих та консалтингових послуг. Ці інвестиції забезпечать розробку і запровадження високопродуктивних і посухостійких сортів рослин та дадуть можли-281вість диверсифікувати виробництво, зменшуючи, таким чином його чутливість до цінових коливань. Першочерговими завданнями дорадчих служб є надання послуг у сферах: виробничих технологій; збуту сільськогосподарської продукції; вдосконалення менеджменту, зокрема, допомога при організації та впровадженні системи управління витратами на великих аграрних підприємствах; кредитування та залучення інвестицій; розвиток несільськогосподарського малого підприємництва на селі, надання послуг дрібним виробникам сільськогосподарської продукції.

Одним з основних завдань держави є сприяння розвитку аграрної науки. Аграрна наука — це та сфера суспільного і економічного життя країни, яка не може успішно функціонувати лише за рахунок ринкових механізмів і потребує сприяння держави, перш за все, у вигляді бюджетного фінансування. Наукові дослідження у сфері сільського господарства відіграють важливу роль у вдосконаленні технологій, що знижують виробничі витрати, підвищують урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин та хворобостійкість рослин і тварин, і, як наслідок, збільшують обсяги виробництва продукції та знижують ціни на продовольчі товари. Бюджетні витрати на науково-дослідницьку діяльність повинні передбачати витрати на фінансування практичних та прикладних розробок, фінансування наукової частини державних, міжгалузевих та галузевих програм, фундаментальних досліджень наукових установ як загального характеру, так і щодо окремих видів продукції.

З метою адаптації системи вищої та професійно-технічної агарної освіти до вимог ринкової економіки та її розвитку необхідно кардинально переглянути зміст навчальних програм, дисциплін та методику їх викладання, впровадити реальну можливість вибору студентами предметів та викладачів, що їх читають. Покращити фінансування вищих і, особливо, професійно-технічних закладів, підвищити оплату праці викладачів відповідно до чинного законодавства України та оновити матеріально-технічну базу навчальних закладів, зокрема в сфері комп’ютеризації й доступу до Інтернету.

Важливим елементом удосконалення професійно-технічної освіти має стати її соціальна, а не тільки професійна спрямованість.

282новною характеристикою цих заходів є те, що вони не створюють викривлень у дії ринкових механізмів при виробництві чи торгівлі на аграрному ринку, або ж мінімізують такі викривлення. Фінансування цих заходів повинно здійснюватися за рахунок державних бюджетних програм. Основними з таких заходів є наступні: ? наукові дослідження, в тому числі загальні дослідження, дослідження та програми, пов’язані з вивченням навколишнього середовища та дослідницькі програми щодо окремих видів продукції та продуктів харчування; ? контроль та боротьба зі шкідниками і хворобами рослин і тварин, а також розробка систем їх попередження; ? навчання загальне та спеціальне, а також матеріальне забезпечення навчального процесу; ? надання консультативних послуг та організація роботи дорадчих служб, забезпечення передачі інформації та результатів наукових досліджень до виробників і споживачів продуктів харчування; ? інспекція продуктів харчування стосовно їх впливу на здоров’я людей, безпеки харчування та дотримання встановлених стандартів; ? створення, відповідно до норм національного законодавства, державних резервних фондів сільськогосподарської продукції та продуктів харчування з метою забезпечення продовольчої безпеки. Такі закупівлі продукції мають буті прозорі, здійснюватися за поточними ринковими цінами (як закупівля, так і реалізація); ? прямі виплати виробникам сільськогосподарської продукції на підтримку їх доходів, куди входять як грошові, так і натуральні виплати, не пов’язані з обсягами виробництва продукції та цінами на неї. Це можуть бути виплати в розрахунку на голову тварин чи гектар землі; ? урядові програми страхування доходів сільськогосподарських виробників та часткової компенсації їх зниження порівняно з середнім рівнем за попередні 3—5 років у випадку неврожайних років чи стихійних лих. Такі програми також не пов’язані з обсягами виробництва та цінами на продукцію; ? підтримка програм, страхування на випадок стихійних лих та хвороб рослин і тварин; ? підтримка програм спрямованих на структурну перебудову шляхом вилучення з товарного аграрного виробництва орної землі, її консервацію та переведення в інші види земельних угідь; ? платежі, пов’язані з програмами підтримки господарств, що знаходяться в регіонах з несприятливими природно-кліматичними 283умовами для ведення сільського господарства. такі програми також не пов’язані з обсягами виробництва та цінами на продукцію.

Необхідно розвивати та підтримувати професійні та міжпрофесійні організації в АПК. Досвід зарубіжних країн і, зокрема, Європейського Союзу засвідчує значну роль професійних організації у функціонуванні аграрних ринків. Професійні організації тісно співпрацюють з урядом та мають можливості контролювати його рішення. В умовах України вдосконалення діяльності професійних організацій в агропромисловому комплексі (в тому числі й створення міжпрофесійних організацій) має регулюватися відповідним законодавством. За умов лібералізації торгівлі та вступу України до СОТ виникне проблема конкуренції з імпортною продукцією на внутрішніх ринках України. Тому роль професійних і міжпрофесійних організацій в АПК полягає в сприянні виробництва продукції, що забезпечує найвищу прибутковість та найбільшу додану вартість, а також у збільшенні прибутковості і доданої вартості шляхом покращання просування продукції від виробника до споживача та інтеграції за маркетинговими каналами.

Вирішення проблемних питань регіонального розвитку та децентралізації має стати важливою складовою концепції аграрної політики та програми розвитку сільських територій. Підвищення рівня життя сільського населення повинно стати однією з найважливіших складових стратегії державної політики і передбачати фінансування соціальних заходів у сільській місцевості на рівні сільських територіальних громад. Таке завдання є загальнодержавним і не може розглядатися через призму лише аграрної політики. Кошти державного та місцевих бюджетів мають спрямовуватися на: ? підтримку населення з низькими доходами шляхом надання відповідних субсидій або талонів на придбання продуктів харчування. Це мають бути прозорі прямі адресні виплати. Продукти харчування на ці цілі держава закуповує за ринковими цінами та реалізує їх також за поточними ринковими цінами. Потрібно відходити від практики субсидування продуктів харчування для всього населення, яскравим прикладом чому є ситуація на ринку хліба та ціна на хліб; ? підтримку програм спрямованих на структурну перебудову шляхом вилучення з товарного аграрного виробництва частини працівників та переведення їх у несільськогосподарські сфери діяльності з відповідними грошовими компенсаціями; ? розвиток малих підприємств, зокрема, з переробки сільськогосподарської продукції та у несільськогосподарських секторах економіки на селі, таких як: зелений туризм; підприємства роз-


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
9.8. Термінологічний словник
9.1. Основи функціонування ринків сільськогосподарської продукції
8.7. Завдання для самоперевірки знань
8.4. Макро- і мікроекономічні чинники ефективності дiяльностi АПФ
8.3. Напрями підвищення прибутковості виробництва
7.4. Питання для обговорення
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki