Регіонально-просторовий розвиток господарства ґрунтується на законах суспільного й територіального поділів та інтеграції праці. Завдяки використанню регіональних соціальноекономічних переваг утворюються різноманітні форми регіонально-просторової організації господарства зі специфічним комплексуванням його складників, функціями та зв’язками. Так виникають різноманітні за галузевою структурою, функціями та спеціалізацією регіональнопросторові господарські системи. Вони формуються завдяки перевагам насамперед територіальної концентрації виробництва, а системна організація господарства в них ґрунтується на встановленні зв’язків між суб’єктами економічної та неекономічної діяльності, які доповнюють і збалансовують функціонування базових та інших галузей господарства.
Перехід від простого зосередження до системної організації господарства є головною закономірністю регіонально-просторового його розвитку.
Така організація забезпечує додаткову енергію функціонуючим продуктивним силам. Елементарні комплекси різних галузей економіки (промисловості, сільського господарства тощо) в процесі функціонування розглядаються як ланки єдиних систем, що є якісно новим і більш складним підходом до розвитку господарства як регіонально-просторової системи. Відокремлені підприємства в процесі функціонування та подальшого розвитку формуються як елементи просторових систем (виробничих, соціальних, рекреаційних тощо). Промислові центри завдяки мультиплікаційному тяжінню суб’єктів економічної діяльності стають осередками (ядрами) взаємодії з навколишніми територіями, перетворюючись на економічні (господарські) просторові вузли. Залежно від масштабності взаємодії територіальних виробничих та інших комплексів, їх інтегративної ролі, подальшою стадією їх просторового розвитку може бути утворення якісно нової ланки просторового розвитку регіонально-просторових систем чи навіть глобальних економічних просторів.
Така зміна стадій просторового розвитку господарства — від окремого підприємства чи локального простору міста до просторів глобальних масштабів акумулює ідеї А. Льоша, Й. Тюнена, А. Вебера, В. Крісталлера щодо центральності виробничих місць і мережі поселень, які формують зони реалізації продукції та послуг в єдиний простір залежно від їх особливостей. При цьому досягається головна й визначальна мета — зростання прибутку в умовах ринкового господарства шляхом ефективного розміщення не лише окремого підприємства, а й просторової організації їх сукупності. Цей ефект досягається завдяки зменшенню витрат як на стадії виробництва продукції, так і збуту.
Забезпечення оптимального просторового розвитку господарства шляхом удосконалення комплексування різних ланок господарства залежно від конкретних умов середовища приводить до мінімізації витрат і максимізації вигод. Це друга закономірність регіонально-просторового розвитку господарства. Вона відображає практичний принцип будь-якої економічної діяльності — максимальна економія на витратах і максимально можливий ефект (економічний, соціальний та ін.) як результат цієї діяльності.
Наступна закономірність регіонально-просторового розвитку господарства виражає зростання зв’язків між елементами простору та посилення інтеграції (мультиплікації) економічної системи.
Ядром зростання зв’язків та ефективної концентрації діяльності є галузі спеціалізації. Останні стають чинниками розвитку супутніх та обслуговуючих підприємств, які сприяють формуванню єдиного простору взаємодії різних елементів господарства. Виробничотехнологічні, економічні, соціальні та інші переваги такого формування економічних просторів отримують додаткові можливості прискореного розвитку господарства. У цьому разі вирішення регіональних проблем полягає у формуванні таких виробництв, які були б профілюючими інтеграторами мультиплікації супутніх і обслуговуючих галузей, мали б велику здатність до інноваційного розвитку та значно впливали на інші галузі господарства. Найчастіше такими інтеграторами є промисловий та агропромисловий комплекси.Важливою закономірністю регіонально-просторового розвитку господарства є зростання інтеграції та концентрації суб’єктів господарювання в обмеженому просторі.
Головним мотивом такого процесу є економія витрат і зростання вигоди від агломераційного ефекту й ренти розміщення. Органічна взаємозалежність елементів економічної системи в процесі їх функціонування зумовлює певну форму комплексування й концентрації, які забезпечують їм додаткові переваги за рахунок просторової агломерації виробничої та невиробничої сфер, систем розселення, міжгалузевої виробничої співпраці, економії фінансових ресурсів за рахунок зростання щільності забудови, економії територіальних ресурсів, транспортних витрат тощо.
Новою закономірністю регіонально-просторового розвитку господарства є посилення впливу екстериторіальності корпоративного капіталу на інтеграцію та дезінтеграцію економічних просторів у регіонах і країні загалом.
Формування корпоративного простору здійснюється переважно без урахування регіональних інтересів. Це характерно як для глобально-орієнтованих корпорацій ресурсносировинного спрямування, так і для транснаціональних корпорацій обробних галузей промисловості. Експортна відкритість суб’єктів економічної діяльності, зростання впливу зовнішньоекономічних факторів на виробничу діяльність значною мірою визначають екстериторіальність формування корпоративного капіталу.
Сутність екстериторіальності полягає в утраті регіонами впливу на регулювання діяльності корпорацій, управління грошовими потоками тощо. Їх формування й витрати відбуваються незалежно від території місцезнаходження корпорацій. Діяльність зосереджених у регіонах підприємств, особливо великих, цілком залежить від поведінки їх власників. З входженням у систему світогосподарських зв’язків результати їх фінансової діяльності залежать головним чином від впливу факторів глобалізації, а не регіону. Саме тому здатність регіональних органів влади регулювати їх діяльність майже зникає. Співвідношення виграшу й витрат у такому разі регулюється реаліями глобальної економіки. Вона формує не лише використання ресурсів, а й визначає напрями й сектори їх перетоку, обминаючи при цьому регіональну економічну систему, де зареєстроване підприємство (корпорація). Тому концентрація виробництва та його структура визначаються ефективністю рішень на рівні корпорацій, а не регіону. Податкові надходження від діяльності таких корпорацій зосереджуються та перерозподіляються в регіонах і сферах господарства переважно урядом. Таким чином, доходи від експорту продукції відриваються від регіонального економічного простору, де вони були створені. Корпоративна концентрація доходів від експорту розриває зв’язок з регіоном їх походження й набуває загальнонаціональної функції, формуючи валовий дохід країни.
Формування та розвиток регіонально-просторових систем вимагає дотримання певних принципів. Принципи регіонально-просторового розвитку господарства відображають закономірності цього розвитку й ґрунтуються на них. Вони являють собою головні теоретичні положення, які є визначальними в процесі регіонально-просторового розвитку господарства.
Економічний простір є системною організацією взаємодії об’єктів підприємництва та їх функціонування в певному середовищі. Така їх організація забезпечує єдність, цілісність і взаємозумовленість господарських комплексів та ефективне їх функціонування.
Оскільки економічний простір є динамічною системою, то він постійно перебуває в процесі розвитку. Сутність цього розвитку виражається зміною зв’язків між різними елементами господарства, їх просторовою організацією та впорядкуванням, комплексністю та взаємозумовленістю його складників, єдністю та цілісністю господарських систем. Кількісні ознаки завжди приводять до якісних змін розвитку, появи якісно нових ознак.
Регіонально-просторовий розвиток господарства передбачає дотримання таких найбільш загальних принципів:
• комплексності при формуванні, розвитку та якісних змінах елементів продуктивних сил і їх структурних зрушеннях;
• якісних змін у системній регіонально-просторовій організації господарства;
• збалансованості у функціонуванні регіонально-просторових систем.
Оцінювання якісних змін у розвитку господарства передбачає визначення нових якісних станів різних регіонально-просторових систем, їх зв’язків, форм організації, комплексування елементів тощо.
Оцінювання якісних змін у системній регіонально-просторовій організації господарства включає виявлення нових видів просторів, визначення ланок їх циклічного розвитку (зародження, зростання, стагнація, спад, деградація, нове виникнення), розсіяності та агломеративності, форм територіальної організації, геоположення тощо.
Оцінювання якісних змін у регіонально-просторовій організації та функціонуванні господарства включає визначення процесів зміцнення чи руйнації економічного простору, виникнення нових зв’язків, їх урізноманітнення в просторі функціонуючих економічних систем, розширення простору чи його звуження, якісне поглиблення взаємодії між елементами господарства, появу нових або зміну наявних функцій, зростання якісних станів та ефектів (стабільності, масштабності та ін.).
