Доволі високе антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище України, висока питома вага в структурі її економіки ресурсо- і енергомістких галузей (металургійної, хімічної промисловості, паливної та енергетичної галузей) значно прискорюють темпи розвитку видобувних галузей, що призводить до вичерпаності мінеральних ресурсів. Це потребує розробки національної програми раціонального природокористування та його законодавчо-нормативного забезпечення.
Основою законодавчо-нормативної бази раціонального природокористування в Україні є Конституція України. Стаття 50 Конституції закріплює права громадян на безпечне для життя й здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Вирішення цього питання, а також ефективний регіонально-просторовий розвиток виробництва неможливі без розробки та впровадження в життя необхідної законодавчо-нормативної бази.
У 1991 році, за п’ять років до прийняття Конституції України, було ухвалено Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», у якому було закладено основні положення раціонального природокористування в процесі ефективного регіонально-просторового розвитку. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища розглядаються цим Законом як необхідна умова сталого розвитку суспільства та забезпечення його екологічної безпеки. Саме в цьому Законі Україна першою серед держав, які виникли на теренах колишнього СРСР, законодавчо закріпила широкий комплекс екологічних прав громадян (ст. 9 Закону).
У контексті ефективного регіонально-просторового розвитку надзвичайно важливе значення має законодавчо-нормативна база та інституційне забезпечення раціонального використання земельних, водних, лісових і рекреаційних ресурсів, охорона атмосферного повітря та охорона й раціональне використання рослинного й тваринного світу через заповідні території.
Вирішення проблем охорони довкілля й раціонального природокористування можливе передусім на міжнародному рівні. Ще до початку 90-х років ХХ ст. Україна була учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у сфері охорони довкілля. У статусі самостійної держави Україна приєдналася більш як до 20 багатосторонніх конвенцій екологічного профілю. Зокрема, це Конвенція ЕСПО про оцінку впливу суспільства та навколишнє середовище в транскордонному регіональному просторі, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та Кіотський протокол до неї, Конвенція ООН про біорізноманіття і Картахенський протокол про біобезпеку до цієї Конвенції, Конвенція про транскордонні водотоки та міжнародні озера та ін. У 2011 році Україна була стороною майже 50 багатосторонніх міжнародних договорів з охорони довкілля, участь у кількох інших договорах — на стадії вирішення. Крім багатосторонніх міжнародних конвенцій ООН, Україна є учасницею близько 40 міжнародних угод, укладених за останнє десятиріччя на двосторонній та регіональній основі. Норми міжнародного права з питань охорони довкілля імплементуються у внутрішнє законодавство, що сприяє втіленню в національну правову систему України принципів сталого розвитку її економіки.
Усі природні ресурси, які формують довкілля країни, так чи інакше мають визначальне значення в житті й господарській діяльності людини та у формуванні регіональнопросторових систем. Серед природних ресурсів слід назвати земельні ресурси, які формують територію країни та є основою проживання населення, його господарської діяльності, конце-нтрації в них мінеральних ресурсів. Антропогенний вплив на земельні ресурси постійно зростає, при цьому зазвичай в негативному напрямку. Усе це вимагає розробки законодавчонормативної бази та інституційного забезпечення, які регулювали б раціональне використання та охорону земельних ресурсів як України, так і її регіонально-просторових систем.
Правові основи використання та охорони земельних ресурсів і надр України визначені ст. 13 та 14 Конституції України, Земельним кодексом України (2002 р. з подальшими змінами), Кодексом України про надра (1994 р.), Законами України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про оренду землі» (1998 р.), «Про охорону земель» (2003 р.), «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (2003 р.), «Про оцінку земель» (2003 р.), «Про землеустрій» (2003 р.) та іншими нормативно-правовими документами.
Законом України «Про охорону земель» визначено повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі охорони земель. Ним передбачено проведення інвентаризації земель, закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв’язку, Міністерством оборони України, лісового фонду, інших земель та виявлення площ, що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням, та здійснення кадастрової оцінки земель.
Основним законом України про ліси й ведення господарства в них є її Лісовий кодекс від 8 лютого 2006 року. Правові аспекти лісового господарства як суб’єкта землекористування визначено Земельним кодексом України, який регулює земельні відносини у використанні лісів, а також рослинного та тваринного світу. Головним завданням, визначеним у Лісовому кодексі, є підвищення продуктивності лісів, їх охорона та відтворення, посилення корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.
З метою збереження й відтворення лісів ухвалені Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» від 10 лютого 2000 року, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки» від 21 вересня 2000 року. Відповідно до цих Законів і з урахуванням переважно екологічного значення лісів України Держкомлісгосп проводить роботу зі збільшення площі лісів з обмеженим режимом лісокористування та збільшення заповідних територій України.
Основними законодавчими актами в галузі охорони атмосферного повітря є: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 вересня 1991 року, Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року та змінами до редакції цього Закону від 21 червня 2001 року. Крім законодавчих актів, відносини у сфері охорони атмосферного повітря регламентуються також цілою низкою нормативних і методичних документів (Постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства екології і природних ресурсів України).
Особливе значення у формуванні економіки регіонально-просторових систем відіграє водоресурсний потенціал, який є ще досі обмеженим. Проблема водозабезпечення надзвичайно актуальна в Донецькому, Причорноморському та значною мірою в Придніпровському економічних районах. І з кожним роком вона поглиблюється. Це потребує розробки відповідної законодавчо-нормативної бази, яка забезпечила б раціональне водокористування та зменшила гостроту цієї проблеми.
Нормативно-правова база, що регулює відносини в галузі охорони, раціонального використання та відтворення вод включає: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року; Закон України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 року; Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року; Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів» від 22 березня 2001 року; Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 05 березня 1998 року; Постанова Верховної Ради України «Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води» від 27 лютого 1997 року. У червні 1995 року було прийнято Водний кодекс України, який визначив основні засади раціонального використання та охорони водних ресурсів.
Мінеральні ресурси, які є важливою передумовою формування та розвитку багатьох міжгалузевих комплексів, є вичерпними і переважно невідновними ресурсами. Тому особливого значення набуває їх раціональне використання та охорона. Відносини, що виникають у сферівикористання та охорони надр, називаються гірничими відносинами. Ці відносини в Україні регулюються Кодексом України про надра, Гірничим Законом України, Законом України «Про державну геологічну службу України», розпорядженнями та указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.
Законодавчо-нормативна база має забезпечити вирішення низки доволі важливих проблем, пов’язаних зі збереженням і раціональним використанням природно-ресурсного потенціалу України. Зокрема, унаслідок використання застарілих технологій у виробничому процесі та недостатньою кількістю очисних споруд відбувається інтенсивне забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, наземних і підземних вод. Значна концентрація гірничовидобувних підприємств та високий рівень виробленості переважної більшості родовищ, надмірне зосередження в окремих регіонах підприємств чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості спричиняють ризик виникнення в них негативних ситуацій природного та техногенного характеру. Це стосується передусім регіонально-просторових систем Донецького, Придніпровського та Карпатського економічних районів, у структурі господарства яких провідне місце посідають відповідні галузі.
