Групування затрат за елементами собівартості (статтями затрат)

Дані змінних (добових) виробничих звітів мають базуватися на записах у виробничо-технічних журналах, а також на первинних облікових документах про прийняту та передану сировину, матеріали та інші затрати.

У змінному (добовому) виробничому звіті відображаються фактичні затрати та всі визначені простої за даними журналів простою устаткування, затрати сировини, матеріалів тощо.

За даними обліку за місяць визначаються ступінь виконання норм (кошторису), завдання та економії (перевитрати) всіх видів

ресурсів у натуральному виразі та вартості. Оцінювання виконується у бухгалтерії.

Показники виконання виробничого завдання по фонду оплати праці визначаються на підставі табельного та побригадного обліку заробітку, нарахованого по нарядах за виготовлену продукцію.

Групування затрат за елементами собівартості (статтями затрат). Визначити собівартість продукції в розрізі елементів затрат практично неможливо в будь-якому виробництві, навіть простому, де виготовляють монопродукцію або лише один вид сировини. У більшості виробництв та господарств, де виготовляється два або більше видів виробів (продукції), за цією ознакою затрати слід поділяти на прямі та непрямі.

Для групування затрат за елементами собівартості для виробничої діяльності можна рекомендувати такі статті затрат:

— сировина і матеріали;

— зворотні відходи (вираховуються);

— покупні вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх організацій та підприємств;

— паливо на технологічні цілі;

— енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата працюючих, зайнятих на виробництві;

— додаткова заробітна плата працюючих, зайнятих на виробництві, відрахування на соціальне страхування, відрахування на пенсійне страхування, відрахування у Фонд

Чорнобиля, відрахування у Фонд зайнятості (безробіття), затрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

— загальновиробничі затрати;

— втрати від браку;

— інші виробничі затрати.

В окремих галузях можуть мати місце відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі окремих статей, оскільки кожна галузь, кожний вид виробництва, а іноді й різні технології виробництва тієї самої продукції мають свої особливості, які треба враховувати під час калькулювання собівартості.

За своїм складом елементи виробничої собівартості (тобто статті калькуляції) можуть бути одноелементними (однорідними) або комплексними (з кількох елементів затрат).

Таке групування затрат важливе для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції.

Групування елементів непрямих затрат у видові комплекси та побудова їх фінансового обліку

Загальні питання побудови обліку непрямих затрат.

Кінцева мета фінансового обліку затрат виробництва — визначення натуральних (кількісних і якісних) характеристик і грошових параметрів використаних ресурсів (затрат), а також фактичної виробничої собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) та одиниць їх вимірювання.

Проте природа більшості процесів виробництва є такою, що у момент запуску (передання) ресурсу у виробничий процес неможливо визначити конкретний вид продукту, до якого відноситься значна кількість затрат. Тому загальновиробничі затрати поділяють на прямі та непрямі.

Частина елементів затрат до віднесення до виробничої собівартості продукції окремого виду формують сукупність затрат за окремими виробничими або загальноекономічними ознаками. Наприклад, цехові затрати.

Друга частина елементів затрат формують комплекси затрат періоду — адміністративні затрати, затрати зі збуту, інші операційні затрати.

Ці групи комплексних затрат у фінансовому обліку не розподіляються на окремі види продукції, а прямо списуються на фінансові результати (рис.8.14—8.16).

Кожний із названих видів затрат формує самостійний обліковий (фактично планово-обліковий) комплекс затрат. До початку виробничого процесу за кожним із видів затрат формують кошторис затрат. Тому основне завдання обліку — інформація про процес формування того чи того виду затрат і контроль за дотриманням відповідного кошторису.

Усі види комплексних затрат формують за відповідною номенклатурою, яка або рекомендована галузевими нормативними документами, або розроблена безпосередньо на підприємстві.

Під час побудови фінансового обліку більшість підприємств формують непрямі затрати за такими ознаками:

— непрямі затрати з придбання матеріалів (товарів);

— непрямі затрати з виробничого (комерційного) процесу за різними ознаками;

— загальновиробничі затрати;

— загальногосподарські затрати;

— непрямі затрати з продажу (реалізації) продукції (товарів);

— інші непрямі затрати.

Незважаючи на різні за змістом затрати, ці проміжні комплекси формуються та обліковуються за єдиним зразком. Спочатку затрати у розрізі елементів обліковуються за кожною статтею номенклатури кошторису, видом затрат, а потім на підставі відповідного параметру (ознаки) розподіляються за напрямами. Загальну побудову їх обліку унаочнює рис.8.17.

Рис. 8.14. Формування затрат операційної діяльності у фінансовому обліку

Рис. 8.15. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності в системі рахунків за простим варіантом (без використання рахунків класу № 8)

Примітки до рис. 8.15 та 8.16:

1 — прямі затрати за елементами;

2 — розподіл (та перерозподіл) непрямих затрат;

3 — зведення затрат та визначення собівартості виготовленої продукції;

4 — калькуляційні процедури визначення фактичної виробничої фінансової собівартості продукції за окремими видами;

5 — визначення собівартості реалізації;

6 — списання затрат.

Рис. 8.16. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності в системі рахунків за розгорнутим варіантом (з використанням рахунків класу № 8)

Рахунок обліку непрямих комплексних затрат

ДтКт

Рис. 8.17. Загальна побудова обліку затрат у стадії комплексів

Видове групування затрат є прерогативою органів управління, об’єднань і самих господарств. Воно випливає з потреб безпосереднього управління затратами на виробництво та собівартістю продукції в межах господарства.

Облік готової продукції, визначення її виробничої собівартості та затрат періоду

Облік виробничих (технологічних) затрат та калькулювання виробничої собівартості готової продукції

Основу побудови бухгалтерського обліку виробничих затрат становлять такі елементи:

— визначення терміна «готова продукція» (виріб, послуга);

— визначення елементів затрат, пов’язаних з технологічним процесом виробництва конкретного виробу — готового продукту;

— визначення терміна «незавершене виробництво»;

— поділ елементів виробничих затрат на такі, що відповідають нормі, і такі, що не відповідають їм (наднормативні);

— поділ елементів затрат, які відповідають нормі, на такі, що можуть бути ідентифіковані з конкретним видом продукції (прямі), та такі, що не можуть бути ідентифіковані (непрямі);

— поділ непрямих затрат на такі, що змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (змінні), й такі, що залишаються незмінними за зміни обсягу виробництва(сталі, постійні);

— визначення методів розподілу загальновиробничих затрат:

1) змінних;

2) сталих (постійних).

Готова продукція — це виріб (або напівфабрикат), робота, послуга, що пройшли всі види технологічного оброблення на даному підприємстві, відповідають чинним стандартам або технічним умовам, договору, прийняті технічним контролем і здані на склад або замовникові-покупцеві відповідно до існуючого порядку прийняття продукції.

Усі елементи виробничого процесу — сировина, матеріали тощо, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу,

утворюють незавершене виробництво та формують окремий вид виробничих запасів.

Готова продукція може мати, а може й не мати кількісні та якісні характеристики. Наприклад, кількість (маса, штук, метрів тощо), якість (сорт тощо). Але в усіх випадках продукція має вартісну характеристику.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами. Продукція, що має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, звідки здійснюватиметься її відвантаження (передавання) та реалізація покупцеві. Можливий і інший варіант: переважно на дрібних підприємствах, у фермерських господарствах тощо готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо на виробництві, звідти відвантажується (або передається) покупцеві та реалізується.

Продукція, яка не має кількісних характеристик (робота, послуга, посередництво), або великогабаритні вироби (будинок, пароплав тощо) безпосередньо з виробництва передаються покупцеві (замовнику).

Виробнича собівартість продукції. За даними бухгалтерського обліку затрат виробництва має бути визначена виробнича собівартість готової продукції.

До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

— прямі матеріальні затрати;

— прямі затрати на оплату праці;

— інші прямі затрати;

— загальновиробничі затрати.

Затрати названі прямими виходячи з того, що вони можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта затрат економічно доцільним шляхом. Наприклад, якщо об’єктом затрат є продукція хлібопекарного виробництва, то вартість борошна, зарплата пекаря і нарахування на цю зарплату можуть бути прямо визначені щодо конкретного готового продукту й увійдуть до складу його виробничої собівартості.

Побудова фінансового обліку затрат виробництва у системі рахунків. Побудова фінансового обліку затрат виробництва здійснюється у системі таких рахунків:

• Рахунки затрат за елементами.

• Рахунки затрат діяльності.

• Рахунки запасів у процесі виробництва, зокрема:

— «Виробництво»;

— «Брак у виробництві»;

— «Напівфабрикати».

• Рахунки інших активів, зокрема:

— «Брак у виробництві»;

— «Напівфабрикати».

• Рахунки інших активів, зокрема:

— «Витрати майбутніх періодів».

Економічну та структурну характеристики наведених рахунків викладено в інструкції до плану рахунків. Але в окремих випадках планом та інструкцією не передбачено поділ рахунків на субрахунки першого та другого порядку. Якщо врахувати, що процес обліку затрат виробництва складається з восьми етапів, то стане очевидною невідповідність побудови плану рахунків вимогам управління виробничим процесом, особливо в ринкових умовах.

Система рахунків недосконала й з інших причин. Наприклад, рахунок «Виробництво» виконує водночас три функції: матеріальну (на ньому обліковують незавершене виробництво), збірнорозподільну та калькуляційну.

У системі рахунків немає таких рахунків, як: «Зведення елементів затрат», «Зведення статей затрат», «Випуск продукції».

Ці вади плану рахунків мають компенсуватися робочими планами рахунків, які розробляються у господарствах.

Дані про затрати як інформаційна сукупність відображаються на згаданих вище рахунках. Схематично цей процес наведено на рис.8.14.

Як видно з рис. 8.15 та 8.16, відображення використання ресурсів на виробництво та формування елементів затрат є першим етапом обліку процесу виробництва. На другому етапі у визначеній послідовності затрати з одних рахунків обліку виробничого процесу частинами або разом (підсумками) переносяться на інші рахунки обліку процесу виробництва. У кінцевому результаті всі затрати на виробництво концентруються на рахунку «Фінансові результати».

Якщо підприємство використало варіант без обліку затрат на рахунках класу «Затрати за елементами», виникає потреба у їх визначенні під час складання звітності.

У кінцевому результаті всі затрати на виробництво концентруються на відповідних рахунках затрат виробництва. На цих рахунках відображують третій — восьмий етапи обліку виробничого процесу. Така побудова обліку виробництва найповніше відповідає вимогам часу.

Облік загальновиробничих затрат

За П(с)БО 16 загальновиробничі затрати виділено у самостійну групу. Відповідно до стандарту до загальновиробничих затрат відносять: вартість допоміжних матеріалів, заробітну плату апарату управління цехами, дільницями, затрати на утримання і ремонт будівель, приміщень та обладнання загальновиробничого призначення, орендну плату, комунальні послуги тощо. Докладний перелік загальновиробничих затрат наведено у п. 15 П(с)БО 16, яким слід керуватися під час ідентифікації затрат підприємства.

Загальновиробничі затрати належать до непрямих затрат, оскільки їх неможливо виділити у вартості кожного виробу і важко пов’язати з конкретною одиницею продукції економічно доцільним шляхом.

Вираз «економічно доцільним шляхом» означає, що, відносячи затрати до певного об’єкта, слід керуватися принципом співвідношення затрат і вигід. Якщо, припустімо, затрати, пов’язані з визначенням вартості ниток за кожною виготовленою сукнею, перевищують вартість самих ниток, то доцільніше і дешевше розподілити ці матеріали між виробами непрямим шляхом, наприклад пропорційно прямим затратам.

У наведеному прикладі нитки є допоміжним матеріалом, і їх вартість відноситься до загальновиробничих витрат.

Як було визначено вище, загальновиробничі затрати належать до затрат непрямого характеру, вони не можуть прямо включатися до собівартості продукції (робіт, послуг), як, наприклад, вартість матеріалів або затрати на оплату праці виробничих робітників, які є прямими затратами.

Виняток становить той випадок, коли або випускається один вид продукції, або вся продукція є однотипною, проходить однакові виробничі операції і при цьому на підприємстві відсутнє незавершене виробництво. Тоді по закінченні звітного періоду можна визначити фактичну суму всіх змінних і постійних затрат і, розділивши її на кількість виготовлених за даний період виробів, обчислити собівартість виробленого продукту (або наданої послуги).

На практиці така ситуація трапляється рідко. Як правило, виробничі підприємства виробляють багато різних видів продукції і потребують інформації про затрати та собівартість

продукції для визначення ціни до того, як закінчиться звітний період. Тому дуже важливо, щоб загальновиробничі затрати були включені до суми затрат та собівартості виробу до закінчення звітного періоду.

Механізм, який уможливлює це, заснований на застосуванні нормативного методу і рекомендований П(с)БО 16.

Перш ніж розглянути особливості методики включення загальновиробничих затрат до собівартості продукції (робіт, послуг), з’ясуємо принцип самого нормативного методу.

Визначення нормативу загальновиробничих затрат. Норматив загальновиробничих затрат розраховується як відношення прогнозованого значення загальновиробничих затрат до прогнозованого значення бази розподілу, або, що є тим самим, до показника бази розподілу за нормальною потужністю.

Наприклад, якщо за базу розподілу загальновиробничих затрат взято машино-години роботи обладнання, що за нормальної потужності становить 4000 маш.-год на рік (середній показник, який визначається на підставі даних попередніх років або операційних циклів за умови звичайної діяльності підприємства), то ця величина й буде базою розподілу за нормальною потужністю.

Якщо прогнозований рівень загальновиробничих затрат за нормальної потужності становитиме 10 000 грн (також визначається на підставі даних попередніх років або операційних циклів), то норматив загальновиробничих затрат на одиницю бази розподілу (Нзаг) розраховується так:

Нзаг = 10 000 : 4000 = 2,5 (грн/маш.-год).

Використовуємо цей показник за таких умов. На виготовлення одного виробу затрачено півгодини роботи обладнання (0,5 маш.-год). Оскільки норматив загальновиробничих затрат дорівнює 2,5 грн/маш.-год, то на виріб буде віднесено 1,25 грн загальновиробничих затрат (2,5 ? 0,5). Ця сума додається до прямих затрат (вартості матеріалів, заробітної плати, нарахування на оплату праці виробничих робітників тощо), які припадають на один виріб. У результаті отримуємо виробничу собівартість готового виробу.

Бухгалтерський облік загальновиробничих затрат ведуть за кожним підрозділом окремо. Для цього на рахунку №91 «Загальновиробничі витрати» відкривають окремі субрахунки.

У межах кожного підрозділу загальновиробничі затрати поділяються на затрати в межах норм і понаднормові. Це групування другого рівня.

Затрати в межах норм поділяються на дві групи: змінні та постійні (сталі). Це третій рівень групування.

Зі сталих затрат будуть списані розподілені затрати.

Важливою особливістю загальновиробничих затрат є те, що на відміну від прямих затрат, які завжди є змінними, загальновиробничі затрати можуть бути як змінними, так і постійними (сталими).

Тому в бухгалтерському обліку загальновиробничих затрат їх поділяють на змінні та сталі.

До змінних відносяться ті загальновиробничі затрати, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності, а до постійних (сталих) — ті, які зі зміною обсягу діяльності залишаються незмінними (або майже незмінними).

Такі властивості загальновиробничих затрат відіграють суттєву роль у разі віднесення їх на собівартість окремих виробів.

Прикладом змінних загальновиробничих затрат можуть слугувати заробітна плата допоміжних виробничих робітників (з нарахуваннями), вартість допоміжних матеріалів, комунальних послуг тощо. Прикладом постійних загальновиробничих затрат є амортизація обладнання (у разі прямолінійного методу нарахування амортизації), орендна плата, страхові платежі і т. ін.

Нерозподілені постійні (сталі) загальновиробничі затрати та їх облік. Постійні (сталі) загальновиробничі затрати розподіляються за нормативом, тому та їх частина, яка після розподілу включається до затрат виробництва, не збігається з фактичною величиною таких затрат. Через це на практиці доводиться стикатися або з не повністю розподіленими, або з надмірно розподіленими постійними загальновиробничими затратами.

Приклад

На підприємстві за базу розподілу прийнято машино-години; на виготовлення готової продукції у звітному періоді затрачено 1800 маш.-год роботи обладнання (перший варіант). Норматив загальновиробничих затрат становить 2,0 грн на 1 маш.-год.

Визначаємо суму постійних (сталих) загальновиробничих затрат. Вона дорівнює 3600 грн (1800 ? 2,0). За даними бухгалтерського обліку, у звітному періоді фактичні постійні

(сталі) загальновиробничі затрати становили 3700 грн. Необхідно розрахувати, яка їх частина підлягає віднесенню до затрат виробництва.

Нормативні (сталі) затрати становлять

1800 ? 2 = 3600 (грн).

Сума нерозподілених постійних загальновиробничих затрат дорівнює

3700 – 3600 = 100 (грн).

У бухгалтерському обліку сума 3600 грн буде списана на рахунок 23 «Виробництво» й надалі включена до складу виробничої собівартості виробу (дебет рахунка 26 «Готова продукція»). Сума ж у розмірі 100 грн буде списана на субрахунок 901 «Собівартість реалізації готової продукції» безпосередньо з рахунка 91 «Загальновиробничі витрати».

Пунктом 16 П(с)БО 16 передбачено, що загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих затрат не може перевищувати їхню фактичну величину.

Якщо ж за інших рівних умов для виготовлення готової продукції знадобиться, наприклад, 2000 маш.-год роботи обладнання, то сума розподілених за нормативом постійних загальновиробничих затрат становитиме 4000 грн (2000 ? 2,0) і матимуть місце надмірно розподілені постійні загальновиробничі затрати в сумі 300 грн (3700 – 4000).

Але П(с)БО 16 така методика не застосовується, сума надмірно розподілених постійних загальновиробничих затрат не враховується. Тому в другому варіанті розглянутого нами прикладу сума розподілених постійних (сталих) загальновиробничих затрат приймається на рівні 3700 грн — суми фактично понесених постійних (сталих) загальновиробничих затрат, яка і буде списана у дебет рахунка 23 «Виробництво».

Сума постійних (сталих) нерозподілених затрат у цьому випадку дорівнюватиме нулю (3700 – 3700).

Методика розподілу загальновиробничих затрат. Згідно з

П(С)БО 16 підприємства, які зайняті виробництвом готової продукції (виконанням робіт, наданням послуг), повинні щомісяця розподіляти загальновиробничі затрати між рахунками «Виробництво» і «Собівартість реалізації». Підприємство самостійно вибирає базу розподілу. Вибраний критерій

обов’язково має вказувати на зв’язок між загальновиробничими затратами і причинами, які на них впливають.

Як критерій для такого розподілу вибирають будь-який вимірник виробничої діяльності, який і є базою розподілу, наприклад:

— кількість відпрацьованих людино-годин;

— суму нарахованої заробітної плати виробничих робітників;

— кількість машино-годин роботи обладнання;

— кількість випущених виробів;

— матеріальні затрати;

— основні затрати і т. ін.

Кожному підприємству доцільно вибрати за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на величину загальновиробничих затрат.

Наприклад, чим більше годин працює обладнання, тим вищими будуть затрати на електроенергію. Тому для підрозділів, оснащених великою кількістю обладнання, як базу розподілу загальновиробничих затрат доцільно застосовувати кількість годин роботи обладнання.

Вибір невідповідної характеристики означатиме, що суми загальновиробничих затрат, які відносяться на окремі вироби (роботи, послуги), неточно відобразять фактично понесені затрати.

Як було визначено вище, база розподілу загальновиробничих затрат установлюється підприємством самостійно й може бути як єдиною для всіх підрозділів, так і індивідуальною для кожного з них.

Бухгалтерський облік загальновиробничих затрат ведуть за видами діяльності. Тому, якщо підприємство займається видами діяльності, які різняться складністю праці і ступенем механізації, доцільно застосовувати базу розподілу загальновиробничих затрат для кожного підрозділу окремо. Наприклад, у тих випадках, коли до складу підприємства входять підрозділи, які випускають готову продукцію, і підрозділи, які надають послуги, базу розподілу потрібно вибрати окремо для кожного підрозділу. Для цеху, де встановлено обладнання, характерними будуть такі статті загальновиробничих затрат, як амортизація, утримання та експлуатація обладнання, а також його ремонт. Оптимальним критерієм для розподілу таких затрат будуть машино-години. За базу розподілу може бути вибрано й такий показник, як кількість машин або залишкова вартість обладнання.

У певних випадках діяльність може бути пов’язана із застосуванням ручної (або розумової) праці. Характерними загальновиробничими затратами будуть затрати на управління виробництвом (або обслуговування виробничого процесу). За базу розподілу у такому разі доцільно прийняти заробітну плату виробничих робітників.

Можуть бути використані й такі показники, як години праці або кількість основних виробничих робітників.

Відображення у системі рахунків результату розподілу та списання загальновиробничих затрат. У бухгалтерському обліку змінні загальновиробничі затрати і розподілені постійні (сталі) загальновиробничі затрати списуються в дебет рахунка «Виробництво», звідки по завершенні процесу виробництва списуються в дебет рахунка «Готова продукція».

Згідно з П(с)БО 16 нерозподілені постійні загальновиробничі затрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

У бухгалтерському обліку ці затрати списуються в дебет рахунка «Собівартість реалізації» безпосередньо з рахунка «Загальновиробничі затрати». Слово «реалізованої» виділено нами не випадково. Все сказане щодо списання нерозподілених постійних загальновиробничих затрат справедливе лише в тому разі, якщо у звітному періоді є реалізація продукції (робіт, послуг).

Списання постійних нерозподілених загальновиробничих затрат, якщо реалізації немає. П(с)БО 16 не дає відповіді на це запитання, тобто можна сказати, що на сьогодні питання є неврегульованим.

Але списувати нерозподілені постійні (сталі) загальновиробничі затрати на рахунок «Собівартість реалізації» за відсутності такої неправомірно, оскільки це суперечить П(с)БО 16 та Інструкції №291, де зазначено: «Рахунок «Собівартість реалізації» призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг».

Пунктом 7 П(с)БО 16 передбачено відображення затрат у випадку, якщо їх неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, у складі затрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Логічним, на нашу думку, буде списання розподілених постійних (сталих) загальновиробничих затрат на рахунок «Інші затрати операційної діяльності». Хоча це також суперечить

Інструкції №291, згідно з якою на рахунку «Інші затрати операційної діяльності» ведеться облік затрат операційної діяльності підприємства, крім затрат, які відображаються на рахунках «Собівартість реалізації», «Загальновиробничі затрати».

Методологічний раді при Міністерстві фінансів України варто внести відповідні корективи як до П(с)БО 16, так і до Інструкції № 291.

Розглянемо (на умовному числовому прикладі) методику списання нерозподілених постійних загальновиробничих затрат у випадку, якщо у звітному періоді: а) була реалізація; б) не було реалізації.

Нехай прямі затрати на виробництво готової продукції (вартість матеріалів, зарплата основних виробничих працівників і нарахування на неї) становили 15 000 грн, а непрямі (загальновиробничі) — 1000 грн, у тому числі:

— змінні (комунальні послуги) — 600 грн;

— постійні (орендна плата) — 400 грн.

Згідно з нормативом, прийнятим на підприємстві, постійні загальновиробничі затрати в сумі 400 грн були розділені на:

— розподілені — 300 грн;

— нерозподілені — 100 грн.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій зі списання зазначених затрат наведено у табл. 8.2.

Таблиця 8.2

Закінчення табл. 8.2

Виходячи з наведеного вище, методика бухгалтерського обліку затрат на виробництво готової продукції та визначення її виробничої собівартості може бути представлена такою схемою (рис.8.18).

Рис. 8.18. Схема обліку затрат на виробництво готової продукції та визначення її виробничої та продажної собівартості

Примітка: ЗМЗ — змінні затрати; СРЗ — сталі розподілені затрати; СВВ — собівартість виробнича; СНРЗ — сталі нерозподілені затрати; ВННЗ — виробничі наднормативні затрати; СВПП — собівартість проданої продукції.

Облік випуску готової продукції та здачі робіт (послуг)

Планом рахунків для обліку наявності та руху готової продукції, що має кількісні характеристики та складується, передбачено рахунок «Готова продукція» (рис.8.19). За своїми характеристиками та структурою він аналогічний рахунку «Матеріали» й формує вид запасу виробничої діяльності.

Заобліковимицінами(щодня)

Відхиленнявід обліковоїціни (раз намісяць)

Фактичнавиробничасобівартість

Заобліковимицінами(щодня)

Відхиленнявід обліковоїціни (раз намісяць)

Фактичнавиробничсобівартість

Рис. 8.19. Рахунок «Готова продукція»

У бухгалтерському обліку готова продукція має оцінюватися за фактичною собівартістю виготовлення. Але оскільки фактична собівартість продукції може бути встановлена лише після визначення всіх затрат і калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба у щоденному обліку наявності та руху готової продукції до визначення її вартісних характеристик (для цього застосовуються спеціальні способи, аналогічні способам обліку матеріалів).

Випуск готової продукції з виробництва оформляється та відображається в обліку по-різному залежно від її виду. Якщо продукція має речовий характер (виріб), то це означає, що її потрібно передати на склад. У такому разі на підставі первинних документів у бухгалтерському обліку буде зроблено запис, наведений на рис.8.20.

Рис. 8.20. Облік випуску готової продукції, яка має кількісні та якісні характеристики і яку здають на склад

Якщо продукція не має натуральних параметрів — робота (ремонт) або послуга (транспортні послуги), то в бухгалтерському обліку випуск рівнозначний переданню продукції замовнику. Тому факт випуску відображається в бухгалтерському обліку (рис.8.21).